Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №174/768/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року

м. Київ

справа № 174/768/23

провадження № 61-1937св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Вільногірська міська рада Дніпропетровської області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до Вільногірської міської ради Дніпропетровської області про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовної заяви

1. В серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив встановити факт проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 в період з березня 2018 року до дня смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

2. В обґрунтування вимог вказував, що в зв`язку з певними життєвими обставинами він був змушений в березні 2018 року з`їхати з квартири АДРЕСА_1 , в якій він був зареєстрований, але власником якої він не був.

Оскільки він не мав свого власного житла, ОСОБА_2 запропонував йому переїхати жити до нього, в квартиру АДРЕСА_2 , що належить йому на праві власності. Свою пропозицію він обґрунтував тим, що є людиною похилого віку та мав проблеми зі здоров`ям, ніколи не був одружений, дітей не мав, інших кровних родичів не залишилось, йому важко самому вести господарство і тому, якщо він переїде до нього і забезпечить йому гідний догляд, він залишить йому квартиру та інше майно.

Після переїзду, ОСОБА_2 передав йому ключі від квартири. Вони спільно вели з ним господарство та утримували житло (сплачували комунальні послуги, купували необхідні речі домашнього вжитку), мали спільний бюджет, спільно оплачували продукти харчування, та мали усні домовленості щодо порядку користування житловим приміщенням.

Окрім цього, ОСОБА_2 хворів і потребував допомоги та придбання ліків, інших медичних препаратів.

У січні 2019 року у ОСОБА_2 був перелом шийки правої стегнової кістки зі зміщенням кісткових відламків Пауелс-3, у зв`язку з чим йому 04 лютого 2019 року проведено тотальне ендопротезування кульшового суглоба. Придбано тотальний ендопротез кульковий суглобу на суму 30 240 грн. У зв`язку з виявленим у жовтні 2020 року у ОСОБА_2 вузлового зобу, 27 жовтня 2020 року останній оперований в КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Мечнікова» ДОР». Після операції встановлений діагноз: С-r папілярний щитоподібної залози ІІІ стадія. Гістологічний висновок від 04 листопада 2020 року № 65157-64 папілярний рак з вогнищами некрозу. 21 травня 2021 року ОСОБА_2 проведена операція факоемульсіфікація катаракти з імплантацією ІОЛ лівого ока, а 23 червня 2021 року ОСОБА_2 проведена операція факоемульсіфікація катаракти з імплантацією ІОЛ правого ока.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, причина смерті ракова інтоксикація. За життя ОСОБА_2 не встиг розпорядитися своїм майном.

Всі організаційні питання та витрати на поховання ОСОБА_2 особисто взяв на себе, що підтверджується договором-замовленням на організацію та проведення поховання, квитанцією про оплату, договором-замовленням від 10 липня 2023 року у розмірі 14 636 грн за надані послуги. Також йому видано свідоцтво про поховання ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Вільногірський міський суд Дніпропетровської області рішенням від 08 листопада 2023 року позов задовольнив.

4. Встановив факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , понад п`яти років до часу відкриття спадщини, а саме у період: з березня 2018 року до дня смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: кв. АДРЕСА_3 .

5. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

6. Судове рішення мотивовано тим, що відповідач позов визнав, зібрані докази у справі є належними та допустимими, які у своїй сукупності є достатніми для встановлення факту проживання позивача зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

7. Дніпровський апеляційний суд постановою від 05 лютого 2025 року апеляційну скаргу Жовтоводської окружної прокуратури задовольнив.

8. Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2023 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.

9. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

10. Апеляційний суд зазначив, що безпідставне встановлення судом факту постійного проживання однієї сім`єю ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 створює загрозу майновим інтересам держави в особі органу місцевого самоврядування щодо володіння, користування та розпорядження майном, яке фактично є відумерлою спадщиною, право на набуття якого територіальною громадою передбачене на підставі положень статті 1277 ЦК України.

11. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, які свідчать про проживання позивача з померлим ОСОБА_2 , однією сім`єю щонайменше п`ять років, що давало б підстави для визнання ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги після смерті спадкодавця. Для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні докази, що підтверджують ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків.

12. Більше того, під час як зазначив позивач спільного проживання з ОСОБА_2 , а саме 03 грудня 2020 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації на житловий будинок, загальною площею 82,6 кв. м на АДРЕСА_4 , що повністю спростовує припущення щодо необхідності спільного проживання з ОСОБА_2 в однокімнатній квартирі, загальною площею 29 кв. м, як мінімум починаючи з 03 грудня 2020 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

13. У лютому 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

14. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

15. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 442/37/14, від 14 червня 2023 року у справі № 308/10650/19, від 15 грудня 2021 року у справі № 182/5958/17, від 16 листопада 2022 року у справі № 520/3663/15-ц, від 08 червня 2022 року у справі № 522/8685/13-ц, від 23 лютого 2022 року у справі № 1005/7141/2012, від 09 червня 2021 року 521/14321/19, від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17, від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17.

16. Суд апеляційної інстанції не надав оцінку наведеним прокуратурою обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, не встановив чи є такий строк значним, чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу. Заявник вважає, що відсутні підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції про, що він зазначав у запереченні на апеляційну скаргу, проте апеляційний суд проігнорував доводи позивача. Також, суд не звернув уваги на доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

17. Апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_3 був депутатом Вільногірської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області VII скликання з 25 листопада 2015 року, а отже акт від 18 липня 2023 року № 995 належним чином підтверджує фактичне проживання позивача разом з померлим ОСОБА_2 з березня 2018 року до дня смерті останнього.

18. Крім того, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги пояснення ОСОБА_1 про те, що в збудованому будинку не здійснено жодних внутрішніх ремонтних робіт та до 18 жовтня 2023 року були відсутні на вул. Чарівна лінії електропостачання і газопостачання.

19. ОСОБА_2 був похилого віку, мав тяжкі захворювання, у зв`язку з чим потребував постійного стороннього догляду, допомоги та піклування, що неможливо було надати не проживаючи з ним разом.

20. Апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про виклик свідка та долучення доказів, які спростовують доводи прокуратури.

21. Разом з тим, заявник звертався до нотаріуса, який надав пояснення з приводу звернення до суду для встановлення факту проживання однією сім`єю разом зі спадкодавцем.

22. У березні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги, в яких посилається на те, що постанову апеляційного суду він отримав 15 лютого 2025 року через електронний кабінет, тому строк на касаційне оскарження не пропустив.

23. Відповідно до відомостей з підсистеми «Електронний суд» ОСОБА_1 отримав оскаржену постанову апеляційного суду 18 лютого 2025 року.

24. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 219/10482/16, від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц.

25. Відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою майже через рік з моменту ухвалення судового рішення за відсутності поважних причин, порушує принцип юридичної визначеності та його право на справедливий судовий розгляд, передбачений пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Апеляційний суд не мотивував висновок про наявність поважних причин поновлення строку на апеляційне оскарження та проігнорував заперечення ОСОБА_1 .

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

26. У квітні 2025 року від Дніпропетровської обласної прокуратури до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий ОСОБА_4 , який Верховний Суд ухвалою від 06 травня 2025 року повернув без розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

27. Верховний Суд ухвалою від 10 березня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Вільногірського міського суду Дніпропетровської області.

28. 01 квітня 2025 року цивільна справа № 174/768/23 надійшла до Верховного Суду.

29. Верховний Суд ухвалою від 25 травня 2026 року справу призначив до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

30. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис № 548, виданого Вільногірським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

31. Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 80 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті ракова інтоксикація.

32. Усі необхідні документи та витрати, пов`язані з похованням ОСОБА_2 оформлював та сплачував ОСОБА_1 , що підтверджується договором-замовленням на організацію та проведення поховання № 4551, укладений ОСОБА_1 та КП «УК «Жилкомсервіс», квитанцією про сплату 437,15 грн, договором-замовленням на організацію та проведення поховання від 10 липня 2023 року, укладений ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 , в якому зроблено відмітку про сплату останнім 14 636 грн за надані послуги. Згідно зі свідоцтвом про поховання, яке видано позивачу, ОСОБА_2 похований на кладовищі, розташованому у м. Вільногірську. Разом з цим, ОСОБА_1 отримав витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання та на його рахунок перерахована одноразова допомога в сумі 10 245,28 грн.

33. Відповідно до акта депутата від 18 липня 2023 року № 995 ОСОБА_1 проживав понад п`яти років з березня 2018 року з ОСОБА_2 за наступною адресою: кв. АДРЕСА_2 .

34. Відповідно до витягу від 18 липня 2023 року № 1760 ОСОБА_2 за життя проживав за наступною адресою: кв. АДРЕСА_2 , до дня смерті.

35. Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло ОСОБА_2 належала квартира за адресою: кв. АДРЕСА_2 , що підтверджується копією технічного паспорту на квартиру, копією домової книги, копією інформаційної довідки, виданої КП «БТІ» Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, виданої на підставі заяви від 04 липня 2023 року № 11982 гр. ОСОБА_2 .

36. Відповідно до копії договору № 93077052 про користування електричною енергією для побутових споживачів Дніпропетровської області, копії договору про надання послуг з центрального постачання холодної води і водовідведення від 01 серпня 2009 року № 7462, копії договору від 13 листопада 2009 року № 2089 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, ці договори для отримання комунальних послуг за вказаною адресою укладено з ОСОБА_2 .

37. Згідно з копією виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 15 грудня 2020 року № 9091, копії виписки 1582/134 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 24 травня 2021 року, копії виписки 1947/195 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 23 червня 2021 року, копії консультативного висновку кардіолога від 25 травня 2023 року, померлий ОСОБА_2 дійсно мав низку захворювань.

38. В матеріалах справи містяться квитанції про сплату житлово-комунальних послуг за вказаною адресою за період з 2019 року до 2023 року, копія гарантійного талону з копією товарного чека на придбання побутової техніки від 05 лютого 2021 року.

Позиція Верховного Суду

39. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

40. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

41. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

42. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

43. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

44. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

45. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

46. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

47. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

48. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

49. У пунктах 8, 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи та обов`язковість судового рішення.

50. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

51. Гарантуючи відповідно до частини першої статті 55 Основного Закону України право особи на судовий захист, Конституція України визначає основні засади судочинства, метою закріплення яких є, зокрема, забезпечення неупередженості здійснення правосуддя судом, відповідність винесеного рішення верховенству права, а також своєчасне, ефективне та справедливе поновлення особи в правах протягом розумних строків.

52. Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

53. ЄСПЛ зауважував, що «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ «Volovik v. Ukraine», № 15123/03, § 53, 55, 06 грудня 2007 року).

54. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм, зокрема, процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ «Дія 97 проти України», № 19164/04, § 47, 21 жовтня 2010 року).

55. Водночас, неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду, становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу.

56. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема: право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей, основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

57. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

58. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

59. Європейський суд з прав людини зауважував, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ «Устименко проти України», № 32053/13, § 46-53, 29 жовтня 2015 року).

60. Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

61. У справі, що переглядається, з апеляційною скаргою на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2023 року звернувся 07 листопада 2024 року керівник Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області. На обґрунтування підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження прокурор посилався на те, що Жовтоводська окружна прокуратура участі у розгляді справи не брала, про наявність оскаржуваного рішення їй стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень. Наявність підстав для застосування прокурором представницьких повноважень могла бути встановлена лише після ознайомлення з матеріалами справи, однак листом від 01 листопада 2024 року № 01-27/5/2024 відмовлено у наданні матеріалів справи для ознайомлення з підстав того, що прокуратура не є учасником судового розгляду.

62. 01 листопада 2024 року окружна прокуратура направила на адресу Вільногірської міської ради Дніпропетровської області лист відповідно до вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», однак відповіді на нього не отримала.

63. З огляду на те, що Вільногірська міська рада Дніпропетровської області не оскаржувала рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2023 року, прокурор вважав, що орган місцевого самоврядування не виконав покладених на нього повноважень щодо захисту інтересів держави.

64. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

65. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

66. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

67. Поновлюючи керівнику Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області строк на апеляційне оскарження рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2023 року та відкриваючи апеляційне провадження у справі, яка переглядалась в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції вважав поважними наведені прокурором підстави для подання апеляційної скарги майже через рік після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

68. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження

№ 61-14230сво18) зазначено, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема, у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

69. Верховний Суд вже зауважував, що для прокурора як представника держави в особі органу місцевого самоврядування перебіг строку на апеляційне оскарження рішення суду розпочався з дати отримання судового рішення органом місцевого самоврядування (відповідача в справі), а не з часу виявлення ним оскарженого рішення суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (постанови Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 219/10482/16, від 18 серпня 2023 року у справі № 200/15210/18, від 06 березня 2024 року у справі № 190/1031/22, від 29 травня 2024 року у справі № 171/2012/21, від 24 грудня 2024 року у справі № 198/236/21).

70. У постанові Верхового Суду від 14 червня 2022 року у справі № 904/3541/15 зазначено, що клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку. Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ЦПК України не пов`язує право суду відносити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

71. Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції не врахував вказані висновки Верховного Суду, належно не оцінив зазначені прокурором причини значного пропуску строку на апеляційне оскарження, не встановив коли Вільногірська міська рада Дніпропетровської області отримала повний текст рішення суду та не мотивував поновлення керівнику Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області, який діяв в інтересах учасника справи - Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, строку на апеляційне оскарження.

72. У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 761/14537/15-ц Верховний Суд зазначив, що в разі встановлення судом, що апеляційне провадження помилково відкрито, зокрема, оскільки заявник не довів поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а отримання ним вперше копії оскаржуваного судового рішення у день, зазначений ним, не підтвердилося, існує процесуальна доцільність саме для закриття апеляційного провадження, оскільки відкриття апеляційного провадження та розгляд справи апеляційним судом зі спливом значного періоду часу є несумісним з приписами процесуального закону (зокрема правилами статті 358 ЦПК України) і принципом правової визначеності.

73. Отже, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку.

74. Аналогічний правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 04 червня 2025 року у справі № 185/4328/23, від 27 вересня 2025 року у справі № 174/803/23.

75. Таким чином, суд апеляційної інстанції зробив немотивований висновок про поновлення прокурору строку на апеляційне оскарження, чим порушив гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому ухвала Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження підлягає скасуванню.

76. Допущене апеляційним судом порушення норм процесуального права призвело до передчасного вирішення справи по суті.

77. Крім того, переглядаючи в апеляційному порядку рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2023 року за апеляційною скаргою керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області, який діяв в інтересах держави в особі Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, апеляційний суд не надав оцінку наявному у матеріалах справи клопотанню Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, в якому відповідач просив здійснити розгляд справи за відсутності уповноваженого представника, позов визнав та просив задовольнити його в повному обсязі.

78. У квітні 2025 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу.

79. Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392-395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.

80. У цій справі суд касаційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у зв`язку із чим Верховний Суд не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасників справи по суті спору, які не наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20)).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

81. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

82. Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

83. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, постанова апеляційного суду й ухвала про відкриття апеляційного провадження підлягають скасуванню, а справа передачі до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року скасувати, справу направити на розгляд суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров