Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №727/1748/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року

м. Київ

справа № 727/1748/25

провадження № 61-3764св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» на постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Кулянди М. І., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Історія справи

У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» (далі - ТОВ «Нафтогаз Тепло») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позов мотивував тим, що він працював у ТОВ «Нафтогаз Тепло» на посаді начальника служби контролю якості.

Наказом директора ТОВ «Нафтогаз Тепло» від 22 вересня 2020 року № 328-к його звільнено з роботи у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб (пункт 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)).

У день звільнення 22 вересня 2020 року йому була видана трудова книжка.

Водночас відповідачем, у порушення вимог статті 116 КЗпП України, не було виплачено йому усіх передбачених законом при звільненні виплат та компенсацій. Зокрема, йому не була виплачена вихідна допомога у розмірі шестимісячного заробітку, у зв`язку із чим він вимушений був звернутися до суду з відповідним позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 липня 2024 року у справі № 727/3519/24 його позов до ТОВ «Нафтогаз Тепло» задоволено частково і стягнуто з відповідача на його користь вихідну допомогу в розмірі 228 853,51 грн з вирахуванням з цих коштів передбачених законом податків та обов`язкових платежів. В подальшому, постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 листопада 2024 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 липня 2024 року в частині позовних вимог про стягнення вихідної допомоги у розмірі шестимісячного заробітку змінено та стягнуто на користь ОСОБА_2 326 932,44 грн вихідної допомоги.

Позивач зазначає, що оскільки ТОВ «Нафтогаз Тепло» добровільно не виплачувало суму, стягнуту судом, він 11 грудня 2024 року звернувся до органів державної виконавчої служби про примусове виконання вказаного судового рішення.

24 січня 2025 року на його картку зараховано визначену судом суму вихідної допомоги.

Зазначає, що з 23 вересня 2020 року по 24 січня 2025 року кількість робочих днів склала 1109, середньоденний його заробіток складав 2 534,37 грн. За викладених обставин, на думку позивача, відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу за вказаний період у розмірі 2 810 616,33 грн (1109 х 2 534,37), що у 8,6 раз більше від суми заборгованості по сплаті вихідної допомоги (326 932,44 грн).

При таких обставинах, з огляду на усталену судову практику щодо застосування положень частини першої статті 117 КЗпП України у поєднанні із застосуванням принципу співмірності та справедливості, вважав за можливе заявити позовну вимогу про стягнення з ТОВ «Нафтогаз Тепло» на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1 254 513,15 грн (за період з 06 березня 2023 року до 24 січня 2025 року).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 березня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Нафтогаз Тепло» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 32 693,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач звернувся до суду із позовом про стягнення вихідної допомоги через чотири роки після його звільнення, тому даний спір для позивача не був гострим та болючим в момент його виникнення. На даний час позивач працевлаштований. На переконання суду першої інстанції, дані обставини є підставою для зменшення належної до виплати суми.

При цьому судом першої інстанції ураховано, що згідно звітів за 2021-2024 роки ТОВ «Нафтогаз Тепло» мало невисокі фінансові результати, тому виплата позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні буде для підприємства, яке забезпечує життєдіяльність населення електричною та тепловою енергією, надмірним фінансовим тягарем.

Відтак, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача, керуючись принципом розумності і справедливості, суд першої інстанції вважав співмірним та достатнім визначити розмір компенсації позивачу в сумі 32 693,00 грн, що становить 10 % від стягнутого Чернівецьким апеляційним судом розміру вихідної допомоги (326 932,44 грн).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Чернівецького апеляційногосуду від 20 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 . задоволеночастково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 19 березня 2025 року змінено.

Стягнуто з ТОВ «Нафтогаз Тепло» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 125 451,31 грн.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, апеляційний суд вважав за необхідне збільшити суму відшкодування, визначену судом першої інстанції,з 32 693,00 грн до 125 451,31 грн (10 % від заявленої ціни позову).

Постановою Верховного Суду від 24 грудня 2025 року касаційну скаргу ТОВ «Нафтогаз Тепло» задоволено частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 травня 2025 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що Законом України №2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

З посиланням на викладене вище, урахувавши правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року в справі № 306/2708/23, Верховний Суд зазначив, що в цій справі апеляційний суд не звернув уваги на те, що загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Також суд касаційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів щодо розміру середнього заробітку позивача, що унеможливлює перевірку правильності розрахунку, зробленого як судом першої, так і судом апеляційної інстанції.

Короткий зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 23 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 березня

2025 року змінено.

Стягнуто з ТОВ «Нафтогаз Тепло» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 100 000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 у зв`язку з не проведенням із ним повного розрахунку в день звільнення набув право стягнення з колишнього роботодавця сум, передбачених статтею 117 КЗпП України, але, з огляду на вимоги позову, не більш як за шість місяців.

Аналізуючи довідку про заробітну плату позивача від 11 лютого 2026 року №13, апеляційний суд встановив, що одноденний середній заробіток позивача становив 2 469 грн.

Позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи за період з 06березня 2023 року по 24 січня 2025 року в розмірі 1 254 513,15грн.

Враховуючи, розмір одноденного середнього заробітку та кількість робочих днів за шість місяців (134), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців становить 330 846грн (2 469 х 134).

Разом з тим, з огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача, колегія суддів апеляційного суду, керуючись принципом розумності і справедливості, враховуючи обставини цієї справи, вважала за необхідне стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні саме в розмірі 100 000,00 грн.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

19 березня 2026 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 лютого 2026 року, у якій просить змінити вказану постанову суду апеляційної інстанції та збільшити розмір стягнутого з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 100 000,00 грн до 339 605,58 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. При цьому позивач не у повній мірі погодився з обрахуванням судом суми, що підлягає до стягнення.

24 березня 2026 року ТОВ «Нафтогаз Тепло» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від

23 лютого 2026 року, у якій просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 березня 2025 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. При цьому відповідач вважав, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, а апеляційний суд змінив його безпідставно.

Доводи інших учасників справи

21 квітня 2026 року ТОВ «Нафтогаз Тепло» через систему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу позивача, у якому заперечило проти доводів ОСОБА_2 та просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

22 квітня 2026 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Власову Т. С. засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому заперечив проти доводів ТОВ «Нафтогаз Тепло». Просив змінити постанову суду апеляційної інстанції та збільшити розмір стягнутого з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 100 000,00 грн до 339 605,58 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Нафтогаз Тепло» на постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 лютого 2026 року та витребувано матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2026 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 лютого 2026 року.

29 квітня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що з 15 липня 2020 року до 22 вересня 2020 року ОСОБА_2 обіймав посаду начальника служби контролю якості в ТОВ «Нафтогаз Тепло».

Наказом директора ТОВ «Нафтогаз Тепло» від 22 вересня 2020 року № 328-к ОСОБА_2 звільнено із займаної посади у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України; відділу бухгалтерського обліку та звітності доручено провести розрахунок та виплатити ОСОБА_2 : компенсацію за 9 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 18 травня 2020 року до 22 вересня 2020 року та вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 липня 2024 року в справі № 727/3519/24, зокрема, стягнуто з ТОВ «Нафтогаз Тепло» на користь ОСОБА_2 вихідну допомоги у зв`язку зі звільненням з роботи за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, що становить 228 853,51 грн, з вирахуванням з цих коштів передбачених законом податків та обов`язкових платежів. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 листопада 2024 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 липня 2024 року змінено, стягнуто з ТОВ «Нафтогаз Тепло» на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу в сумі 326 932,44 грн з вирахуванням з цих коштів передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

24 січня 2025 року на банківську картку позивача було зараховано визначену Чернівецьким апеляційним судом в справі № 727/3519/24 суму вихідної допомоги в розмірі 251 737,98 грн (після вирахування податків та військового збору), що підтверджується платіжною інструкцією від 24 січня 2025 року №1338.

Згідно довідки ТОВ «Нафтогаз Тепло» про заробітну плату від 11 лютого 2026 № 13 ОСОБА_2 за період з 01 липня 2020 року до 30 вересня 2020 року було нараховано та виплачено: за липень 2020 року за двадцять відпрацьованих робочих днів сукупній дохід 69 641,69 грн, за серпень 2020 року за двадцять відпрацьованих робочих днів сукупній дохід 51 450,00 грн, за вересень 2020 року за шістнадцять відпрацьованих робочих днів сукупній дохід 37 418,18 грн.

Згідно відомостей з трудової книжки серії НОМЕР_1 , наказом від 14 травня 2021 року № 129-к/тр ОСОБА_2 17 травня 2021 року прийнято на посаду начальника служби (економічної безпеки, охоронної діяльності та питань цивільного захисту) МКП «Чернівцітеплокомуненерго».

Відповідно до наказу від 19 серпня 2021 року № 232/4-к/тр ОСОБА_2 20 серпня 2021 року переведено начальником служби (економічної безпеки та охоронної діяльності) МКП «Чернівцітеплокомуненерго».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Касаційна скарга «ТОВ «Нафтогаз Тепло» підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 у справі №1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-В викладено висновок про те, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11 -1210апп19).

ОСОБА_2 під час звільнення 22 вересня 2020 року мав право на отримання від ТОВ «Нафтогаз Тепло» вихідної допомоги у розмірі 326 932,44 грн (з вирахуванням з цих коштів передбачених законом податків та обов`язкових платежів), проте відповідну виплату роботодавцем проведено лише 24 січня 2025 року.

Таким чином, ОСОБА_2 у зв`язку з не проведенням із ним повного розрахунку в день звільнення набув право на стягнення з ТОВ «Нафтогаз Тепло» сум, передбачених статтею 117 КЗпП України.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25) дійшла висновку, що «до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями. Тобто, якщо працівника звільнено з роботи 02 серпня 2021 року, проте повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом № 2352-ІХ із ним не проведено, то суми, передбачені статтею 117 КЗпП України, йому слід нараховувати в такому порядку: з 03 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців».

Апеляційний суд встановив, що одноденний середній заробіток позивача становив 2 469 грн. Вказаний висновок є обґрунтованим, оскільки міститься на даних довідки про заробітну плату позивача від 11 лютого 2026 року №13 та відповідає порядку обрахування, визначеному статтею 27 Закону України «Про оплату праці» і Порядкомобчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи за період з 06березня 2023 року по 24 січня 2025 року в розмірі 1 254 513,15грн.

Враховуючи, розмір одноденного середнього заробітку та кількість робочих днів за шість місяців (134), суд апеляційної інстанції, прийнявши до уваги зміни, внесені до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-ІХ, дійшов обґрунтованого висновку, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців становить 330 846грн ( 2469 х 134).

Касаційні скарги не містять доводів та вимог щодо вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період, що перевищує шість місяців.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Водночас у пункті 91 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та зазначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25), досліджуючи питання щодо можливості зменшення розміру відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України, з огляду на зміни, внесені у вказану норму права Законом №2352-ІХ, зазначила, що установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, беручи до уваги дії позивача та відповідача, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам справи, є розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, що становить 100 000,00 грн.

Доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження за наслідками розгляду справи в порядку касаційного провадження. Оскаржувана постанова апеляційного суду не свідчить про неправильне застосування норм статей 116, 117 КЗпП при вирішенні спору в цій справі. Також цей судовий акт не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним вище.

Незгода із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).

Суд апеляційної інстанції належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно вирішив спір в межах заявлених позивачем вимог.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун