Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №453/48/22 — Львівський апеляційний суд

Справа № 453/48/22 Головуючий у 1 інстанції: Брона А.Л.

Провадження № 22-ц/811/318/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,

за участю: секретаря Костюк С.О.;

відповідача ОСОБА_1

та його представника – адвоката Миколів А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 грудня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення із згаданого відповідача на користь позивачки аліментів на утримання малолітнього сина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 4 000 грн. щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що відповідач ОСОБА_1 є батьком її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає з нею та перебуває на її утриманні. В шлюбі з відповідачем не перебувала. На час подання позову сину виповнився один рік, а тому він потребує значного догляду та матеріальних коштів для різностороннього розвитку. Позивачка зазначила, що ніде не працює і не може повністю забезпечити та задовольнити потреби дитини одягом, продуктами харчування, ліками, засобами гігієни, тощо. Відповідач залишив її з сином без належної батьківської уваги, а також жодним чином не бере участі в утриманні та вихованні. Дитина потребує забезпечення належного рівня життя, необхідного для його фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Такий рівень вона одна не може забезпечити, а тому вважає, що відповідач, будучи здоровим, молодим та працездатним, зможе сплачувати аліменти на утримання сина у розмірі 4 000 грн., забезпечуючи рівність батьків при несенні обов`язку утримання дитини (а.с. 1-3).

05 травня 2022 року заочним рішенням Сколівського районного суду Львівської області позов ОСОБА_2 було задоволено.

28 листопада 2025 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд вказаного заочного рішення суду від 05 травня 2022 року.

У заяві стверджувалося, що відповідач не ухилявся від обов`язку утримувати спільного з позивачкою сина, оскільки до повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України передав їй значні кошти. Окрім того, у період з 24.05.2021 року по 05.05.2022 року на утримання дитини перерахував кошти через банківський рахунок на загальну суму 50 193, 90 грн., що підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 25.11.2025 року, а також надав позивачці доступ до власного банківського рахунку з метою забезпечення утримання дитини.

Відповідачем стверджувалося, що на день подання заяви стабільних заробітків він не має, є тимчасово безробітним та перебуває у скрутному становищі, оскільки не має свого житла, так як будинок АДРЕСА_1 , в якому зареєстровано його постійне місце проживання, внаслідок воєнних дій зруйновано, що підтверджується довідкою № 213, виданою 22.10.2025 року виконавчим комітетом Бериславської міської ради, а тому тимчасово проживає в іншому житлі за згодою його власників. Окрім сина ОСОБА_4 у нього на утриманні є ще донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Окрім цього, відповідач 17.10.2025 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 , яка на даний час у зв`язку з вагітністю ніде не працює. Стверджувалося, що позивачка ОСОБА_2 із сином перебувають за межами України та отримають допомогу в країні перебування (Королівство Данія) (а.с. 30-32).

09 грудня 2025 року ухвалою Сколівського районного суду Львівської області заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення було задоволено: заочне рішення Сколівського районного суду Львівської області від 05 травня 2022 року скасовано та призначено новий розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 48-49).

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3 000 грн., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи від дня пред`явлення позову – 17.01.2022 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 992 грн. 40 коп.

Допущено негайне виконання рішення суду у межах суми аліментів за один місяць (а.с. 65-69).

Дане рішення оскаржила позивачка.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги щодо стягнення аліментів задовільнити в повному обсязі, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вважає, що «розмір аліментів у сумі 4 000 грн щомісячно є розумним, співмірним та таким, що відповідає віку і реальним потребам дитини, рівню цін на товари та послуги першої необхідності, а також матеріальним можливостям Відповідача. З урахуванням матеріального становища сторін, наявності у Відповідача рухомого та нерухомого майна, середнього рівня заробітної плати за місцем його фактичного проживання у місті Львові, зазначена сума забезпечує дотримання розумного балансу між інтересами дитини та платника аліментів і повністю відповідає вимогам статті 182 Сімейного кодексу України та принципу найкращих інтересів дитини» (а.с. 75-79).

12 лютого 2026 року відповідач подав до суду Відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін (а.с. 90-93).

Апелянт та її представниця надіслали до суду клопотання про участь у судовому засіданні, призначеному на 11-00 год 01.06.2026 року, в режимі відеоконференції, однак у зазначений час на зв`язок не вийшли.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення доводів апеляційної скарги зі сторони відповідача та його представника, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 89).

Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається (не заперечується) всіма її учасниками (в тому числі – і апелянтом) те, що:

-у сторін є спільний син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 7), який на даний час проживає з позивачкою за межами України (у Королівстві Данія);

-крім цього, у відповідача також є:

oдонька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 34);

oдонька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 94), від шлюбу з іншою жінкою, який було зареєстровано 17.10.2025 року (а.с. 35).

Судами також встановлено та стверджується матеріалами справи, що відповідач залишається зареєстрованим у селі Зміївка Бериславського району Херсонської області, тобто – на тимчасово окупованій російською федерацією території, а будинок, у якому він проживав, «зазнав суттєвих руйнувань внаслідок обстрілів з боку РФ. Станом на 22.10.2025 року в даному житловому будинку проживати не можливо», що стверджується довідкою виконавчого комітету Бериславської міської ради Херсонської області від 22.10.2025 року № 213 (а.с. 33).

На твердження відповідача, зареєстрований за ним автомобіль «ВАЗ 21093», 1991 року випуску, також залишився за згаданим вище місцем його реєстрації у Херсонській області, тобто – на тимчасово окупованій території: доводів на спростування цього твердження апелянтом до суду подано не було.

Позовна заява і додатки до неї не містять доводів та даних про стан здоров`я і матеріальне становище малолітнього сина сторін спору; про наявність у відповідача іншого нерухомого та/чи рухомого майна і грошових коштів та про його витрати загалом, а також про інші обставини, що можуть мати істотне значення для визначення розміру аліментів на дитину.

За своєю правовою природою аліментами є кошти на утримання дитини.

Статтею 182 Сімейного кодексу України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення (ч.1), і що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч.2).

Станом на день ухвалення судом оскаржуваного рішення (23 грудня 2025 року) прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років законодавчо було встановлено у розмірі 2 563 грн.

Тобто, розмір аліментів, присуджений судом до стягнення з відповідача на користь позивачки на утримання їхнього малолітнього сина (3 000 грн. щомісячно), є більшим від згаданого вище законодавчо встановленого розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, що не суперечить нормі, яка є закріпленою у частині 2 статті 182 СК України та передбачає, що розмір аліментів не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, у задоволенні позовних вимог у більшому розмірі судом було відмовлено фактично за недоведеністю їх обґрунтованості у більшому розмірі.

Апеляційна скарга також не містить даних та доводів про доходи та/або видатки відповідача, а також про його майновий стан, які б свідчили про те, що малолітній син сторін потребує аліментів у розмірі більшому, ніж присуджений оскаржуваним рішенням, а відповідач в змозі їх сплачувати, зокрема – з урахуванням наявності у нього новонародженої (02.01.2026 року) доньки та дружини, яка перебуває у відпустці по догляду за згаданою новонародженою.

За наведених вище обставин в їх сукупності колегія суддів вважає, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам про законність та обґрунтованість судового рішення (стаття 263 ЦПК України), а відтак приходить до висновку про відсутність правових підстав для його зміни.

В той же час, у позивачки залишається право на зміну розміру аліментів, присуджених до стягнення на її користь з відповідача оскаржуваним рішенням, в порядку, що передбачений статтею 192 СК України, в тому числі – шляхом доведення суду належними та допустимими доказами того, що матеріальний стан відповідача дозволяє стягнення з нього аліментів у розмірі більшому, а ніж вже присуджений до стягнення.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам справи на підставі наявних у ній доказів та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його зміни відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 грудня 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 10 червня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.