Вирок від 09 червня 2026 р. у справі №463/7030/25 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа №463/7030/25

Провадження №1-кп/463/228/26

В И Р О К

іменем України

10 червня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді - ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

захисника - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні за №62025140120000337 від 12.02.2025 року про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова Львівської області, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , з середньою спеціальною освітою, не одруженого, згідно ст. 89 КК України не судимий, солдат резерву 301 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , солдат військової служби за призовом під час мобілізації, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, -

в с т а н о в и в :

Солдат резерву 301 запасної роти військової частини НОМЕР_1 солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_4 , в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 127-133, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах воєнного стану, не отримавши дозволу відповідного командування, 27.01.2025 до 13.15 год., точного часу досудовим розслідування не встановлено, самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , що дислокується за адресою: АДРЕСА_3 , та перебував понад три доби, поза межами вказаної військової частини, до моменту з`явлення 15.07.2025 до органу досудового розслідування – Львівського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області за адресою: вул. Романчука, 18, м. Львів, Львівська область.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України, тобто, самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю. Пояснив, що усвідомлює протиправність своїх дій, шкоду, заподіяну обороноздатності держави, та висловив готовність надалі сумлінно виконувати військовий обов`язок. Підтвердив, що дійсно самовільно залишив територію військової частини в час та місці вказаному в обвинувальному акті. На даний момент бажає як найшвидше повернутись до лав ЗСУ.

Захисник в судовому засіданні при призначенні судом покарання просив врахувати висновок експерта та особу обвинуваченого і призначити йому більш м`яке покарання, ніж передбачено законом, застосувавши ст. 69 КК України.

Крім повного визнання обвинуваченим своєї вини, його винуватість у вчиненні вказаного кримінального правопорушення повністю і об`єктивно підтверджується наступними доказами.

Витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 21.01.2025 №21 про зарахування ОСОБА_4 до списків особового складу;

Рапортом командира 301 запасної роти ОСОБА_6 від 27 січня 2025 р. про виявлення відсутності солдата резерву ОСОБА_4 за місцем проходження служби;

Актом службового розслідування, затвердженим командиром в/ч НОМЕР_1 , що підтверджує факт самовільного залишення ОСОБА_4 військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 , 27.01.2025;

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку про доведеність стороною обвинувачення винуватості ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, тобто, самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Ухвалою суду від 08 жовтня 2025 року в кримінальному провадженні призначено амбулаторну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам КНП ЛОР Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня. На розгляд експертів поставлено ряд запитань, зокрема чи страждав в момент вчинення інкримінованих діянь 27.01.2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , психічним захворюванням, тимчасовим розладом психічної діяльності або іншим хворобливим станом, якщо так то яким саме; чи страждає на даний час ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , психічним захворюванням, тимчасовим розладом психічної діяльності або іншим хворобливим станом, якщо так то яким саме; чи міг ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в момент вчинення інкримінованих діянь 27.01.2025 року усвідомлювати зміст та значення своїх дій та керувати ними; чи здатний ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на даний момент правильно усвідомлювати зміст та значення своїх дій та керувати ними.

15.05.2026 на адресу суду від Львівської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії та судової медицини МОЗ України» надійшов висновок судово-психіатричного експерта №525 від 09.04.2026 року відносно ОСОБА_4 .

Згідно висновку у ОСОБА_4 на фоні припіднятого настрою рівня гіпоманії виявлено прискорений темп мислення, із нестримністю, дратівливістю та надмірною руховою активністю. Психопродуктивні порушення (маячення чи галюцинації) виявлено не було. Враховуючи вищевказане, такий стан слід трактувати як афективний гіпоманіакальний епізод психотичних симптомів, обтяжений вживанням психоактивних речовин. 3 експертної точки зору є очевидним, що виявлений у ОСОБА_4 психічний розлад мав вплив на його поведінку під час інкримінованих йому дій.

Також експертом встановлено, що на даний час, ОСОБА_4 виявляє ознаки афективного розладу, гіпоманіакальний епізод без психотичних симптомів, обтяжений вживанням психоактивних речовин, може усвідомлювати свої дії та керувати ними. Під час інкримінованих дій, ОСОБА_4 також виявляв ознаки афективного розладу, гіпоманіакальний епізод без психотичних симптомів, обтяжений вживанням психоактивних речовин. Наявні у ОСОБА_4 , під час інкримінованих йому дій, порушення емоційної та вольової сфери мали значний вплив у досліджуваній ситуації на раціональність прийняття рішень, розуміння власного місця та ролі в досліджуваній ситуації, передбачення наслідків своїх дій та здатність регулювати свою поведінку. Тому, під час інкримінованих йому дій, ОСОБА_4 не повною мірою міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Враховуючи ступінь клінічного прояву виявленого у ОСОБА_4 психічного розладу на даний час, а також відсутність гострої психопродуктивної симптоматики, ОСОБА_4 стаціонарного лікування не потребує. Рекомендовано надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем перебування.

Згідно вимог ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

У відповідності до вимог ст. 20 КК України, особа, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними та визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Частина 2 ст. 504 КПК України також передбачає, що суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусових заходів медичного характеру.

Також судом враховуються рекомендації викладені в п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України, від 03.06.2005, № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» згідно з якими, пленум вважає, що слід визнати правильною практику тих судів, які, отримавши на розгляд кримінальну справу з обвинувальним висновком та визнавши під час судового розгляду, що злочин вчинено в стані обмеженої осудності особою, яка внаслідок загострення наявного у неї психічного розладу потребує застосування примусових заходів

медичного характеру, постановлюють обвинувальний вирок і при призначенні засудженому покарання враховують його психічний стан як пом`якшуючу покарання обставину з одночасним застосуванням примусового заходу медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування покарання.

Таким чином ОСОБА_4 , підлягає кримінальній відповідальності, а вчинення інкримінованих йому дій в стані обмеженої осудності, на думку суду, є підставою для застосування до нього примусових заходів медичного характеру.

Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12.06.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання, призначене судом, має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

При обранні виду та міри покарання суд реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Так, суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, конкретні обставини кримінального провадження, дані про особу обвинуваченого, який перебуває на обліку у лікаря-нарколога, а також відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи має психічний розлад, який впливав на його поведінку під час вчинення інкримінованого діяння, при цьому не позбавляв його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Також суд вважає за необхідне врахувати, що згідно довідки Військової частини НОМЕР_2 №9034 від 09.08.2023 р. про безпосередню участь особи у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України виданої старшому солдату ОСОБА_4 , він дійсно в період з 09.07.2022 по 16.07.2022 з 07.08.2022 по 22.08.2022 з 23.08.2022 по 12.10.2022 з 05.11.2022 по 27.01.2023 з 11.02.2023 по 19.06.2023 з 04.07.2023 по т.ч. брав участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави з зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах Донецької, Луганської, Херсонської областей та в період здійснення зазначених заходів.

Отже обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнає щире каяття обвинуваченого та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, вчинення кримінального правопорушення в стані обмеженої осудності, а також участь ОСОБА_4 у бойових діях для забезпечення оборони України.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для застосування ст. 69 КК України з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України, призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, допускається лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, і з урахуванням особи винного. Водночас зазначена норма прямо містить заборону її застосування, зокрема, щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст. 407 КК України, вчинених в умовах воєнного стану.

Оскільки інкриміноване ОСОБА_4 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану, правові підстави для застосування ст. 69 КК України у даному випадку відсутні.

Таким чином, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити мінімальне покарання передбачене санкцією ч.5 ст. 407 КК України, у виді позбавлення волі, оскільки, застосовуючи принцип індивідуалізації покарання, суд переконаний, що таке покарання є справедливим та необхідним для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 , забезпечить співрозмірність діяння та кари, а також відповідає таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод, як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Крім цього враховуючи наведений вище висновок судово-психіатричного експерта № 525 від 09.04.2026 року та вимоги ч. 2 ст. 20 КК України, крім призначення покарання у виді позбавлення волі до ОСОБА_4 слід застосувати примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем перебування.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення ОСОБА_4 у виді взяття під варту з 15.07.2025 р., зараховується судом у строк покарання.

З врахуванням вимог ч. 3 ст. 377 КПК України, беручи до уваги обраний судом вид покарання та наведені вище характеризуючи дані особи обвинуваченого, суд вважає, що виняткові обставини для зміни ОСОБА_4 запобіжного заходу на такий, що не пов`язаний з триманням під вартою, відсутні.

Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженню відсутні.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Керуючись ст. 2, 20, 65, 407 КК України ст.ст.368, 373, 374, 376, 504 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 рахувати з моменту фактичного затримання, тобто з 15.07.2025 року.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований відносно ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Застосувати до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 примусові заходів медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем перебування.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня його проголошення до апеляційного суду через суд, який ухвалив рішення.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору.

Суддя ОСОБА_1