Вирок від 08 червня 2026 р. у справі №730/1913/25 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 730/1913/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/4823/557/26

Категорія - – ч.1 ст.382 КК України Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання – ОСОБА_5 ,

з участю: прокурора – ОСОБА_6 ,

обвинуваченого – ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12025270410000211 за апеляційною скаргою заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Борзнянського районного суду Чернігівської області від 17 квітня 2026 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець с. Краснопілля Коропського району Чернігівської області, мешканець АДРЕСА_1 , не одружений, освіта середня, не працює, раніше неодноразово судимий, останній раз:

- 04.11.2025 Борзнянським районним судом Чернігівської області за ч.1 ст.263, ч.ч.1, 4 ст.358, ч.1 ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців; на підставі ст.75 КК України, звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки;

- 24.12.2025 тим же судом за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців; вирок Борзнянського районного суду Чернігівської області від 04.11.2025 ухвалено виконувати самостійно,

засуджений за ч.1 ст.382 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ч.4 ст.70 КК України, шляхом часткового складання покарання призначеного за цим вироком та за вироком Борзнянського районного суду від 24.12.2025, ОСОБА_7 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років 8 (вісім) місяців, зарахувавши частково відбуте покарання за попереднім вироком суду.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з 24 грудня 2025 року.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 , до набрання вироком законної сили, - не застосовувався.

Долю речових доказів вирішено у порядку ст.100 КПК України.

Вироком місцевого суду встановлено, що на підставі постанови Борзнянського районного суду Чернігівської області від 29.09.2025 у справі 730/1315/25 ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

ОСОБА_10 достовірно знаючи про наявність вказаної постанови суду, яка набрала законної сили та будучи ознайомлений з нею, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, та маючи реальну можливість її виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ст.129-1 Конституції України, ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, діючи всупереч рішенню суду, 14 грудня 2025 року близько 10 год. 05 хв., керував мопедом марки «Альфа 50-Д», без реєстраційного номера, по вул. Вознесенській у місті Борзна Чернігівської області, не маючи права керування таким транспортним засобом, без шолома та перебуваючи з явними ознаками алкогольного сп`яніння. Він був зупинений уповноваженими працівниками ВП №3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області, та відмовився від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку. Згідно з постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 24.12.2025, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51000 грн, без конфіскації транспортного засобу (справа № 730/1883/25).

Не погоджуючись із рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч.1 ст.382 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. Відповідно до ч.1 ст.71 КК України, до покарання за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Борзнянського районного суду Чернігівської області від 04.11.2025 і призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч.4 ст.70 КК України, шляхом часткового складання покарання призначеного за цим вироком та за вироком Борзнянського районного суду від 24.12.2025, остаточно визначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 8 місяців. Зазначив, що на час ухвалення оскаржуваного вироку, відносно ОСОБА_7 існували ще два вироки Борзнянського районного суду Чернігівської області від 04.11.2025 та від 24.12.2025. У зв`язку з тим, що ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.382 КК України, після ухвалення вироку від 04.11.2025, в період іспитового строку, але до ухвалення вироку від 24.12.2025, місцевий суд, призначаючи остаточне покарання за оскаржуваним вироком, повинен був призначити покарання, як із застосуванням положень ч.4 ст.70 КК України, так і ч.1 ст.71 КК України.

Заслухавши доповідь судді; думку прокурора, котрий підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; обвинуваченого ОСОБА_7 , який погодився з позицією прокурора; дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі прокурором не оспорюються.

Положеннями ст.ст.50, 65 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 міру покарання, суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував ступінь небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий; на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується задовільно; відсутність обставин, які пом`якшують покарання; обставини, які обтяжують покарання - є рецидив злочинів, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння; та дійшов правильного висновку про необхідність призначення йому покарання саме у виді позбавлення волі у розмірі, встановленому в санкції ч.1 ст.382 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.

Разом із тим, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність є слушними, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч.4 ст.70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

За змістом ч.1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Згідно з п.п.20, 25 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» передбачено, що коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст.70, так і ст.71 КК: спочатку - за правилами ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього - за правилами ч.4 ст.70 КК; потім - за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно - за сукупністю вироків. За окремими епізодами злочинної діяльності або за окремими пунктами статті (частини статті) КК, які не мають самостійної санкції, покарання не призначається.

Відповідно до висновків, викладених Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду у постанові від 22 січня 2024 року (справа 236/4167/20), якщо після постановлення вироків буде встановлено, що засуджений винен в кримінальних правопорушеннях, частина яких вчинена до постановлення першого вироку, а інша – між першим і другим вироками, то призначення покарання має складатися з наступних етапів:

1) Призначення покарання за кримінальне правопорушення, вчинене до постановлення попереднього вироку, або, якщо вчинено кілька кримінальних правопорушень, які не охоплюються однією статтею чи частиною статті КК України, призначення покарання за кожне кримінальне правопорушення та призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч.1 ст.70 КК України;

4) Призначення покарання за кримінальне правопорушення, вчинене після постановлення першого вироку, або, якщо вчинено кілька кримінальних правопорушень, які не охоплюються однією статтею чи частиною статті КК України, то призначення покарання за кожне кримінальне правопорушення окремо та призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч.1 ст.70 КК України;

5) На підставі ст.71 КК України до покарання, призначеного за кримінальне/кримінальні правопорушення, вчинене після постановлення першого вироку, необхідно повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного в порядку ч.4 ст.70 КК України за цим вироком;

6) Визначити остаточне покарання відповідно до ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом повного або часткового складання покарання, призначеного в порядку ст.71 КК України за цим вироком, та покарання за другим вироком, або шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим;

7) При призначенні покарання за ч.4 ст.70 КК України в строк покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст.72 цього Кодексу.

Як убачається із матеріалів кримінального провадження, вироком Борзнянського районного суду Чернігівської області від 04.11.2025 ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч.1 ст.263, ч.ч.1, 4 ст.358, ч.1 ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

Відповідно до вироку Борзнянського районного суду Чернігівської області від 24.12.2025, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців. Вирок Борзнянського районного суду Чернігівської області від 04.11.2025, ухвалено виконувати самостійно.

Згідно з оскаржуваним вироком, інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення останній вчинив 14 грудня 2026 року, тобто після ухвалення вироку Борзнянського районного суду Чернігівської області від 04.11.2025, проте до вироку Борзнянського районного суду Чернігівської області від 24.12.2025.

Отже, суд першої інстанції, при призначенні ОСОБА_7 остаточного покарання за оскаржуваним вироком, повинен був призначити покарання, як із застосуванням положень ч.4 ст.70 КК України, та і положень ч.1 ст.71 КК України.

За таких підстав, вирок місцевого суду в частині призначеного покарання підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити.

Вирок Борзнянського районного суду Чернігівської області від 17 квітня 2026 року щодо ОСОБА_7 - скасувати, у частині призначеного покарання.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.382 КК України - у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

Відповідно до ст.71 КК України, до покарання за цим вироком частково приєднати невідбуте покарання за вироком Борзнянського районного суду Чернігівської області від 04.11.2025, та ОСОБА_7 призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

На підставі ч.4 ст.70 КК України, шляхом часткового складання покарань, призначеного за цим вироком та за вироком Борзнянського районного суду Чернігівської області від 24.12.2025, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років 8 (вісім) місяців.

У решті цей же вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку протягом трьох місяців, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ:

ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4