Вирок від 09 червня 2026 р. у справі №494/440/26 — Любашівський районний суд Одеської області

Справа № 494/440/26

Провадження № 1-кп/507/40/2026

Номер рядка звіту 387

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2026 рокуселище Любашівка

Любашівський районний суд Одеської області в складі :

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Любашівка кримінальне провадження № 62023150020000025 відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, громадянина України, українця, в силу ст.89 КК України не маючого судимість, із середньою освітою, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу на посаді водія-заправника автомобільного відділення взводу забезпечення артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 у військовому звані «рядовий»,

про обвинувачення у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

сторона обвинувачення:

прокурор ОСОБА_4

сторона захисту:

обвинувачений ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та проходячи службу на посаді водія-заправника автомобільного відділення взводу забезпечення артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 у військовому звані «рядовий», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 58, 59, 127-130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від обов`язків військової служби, 08.11.2022 о 09 годині 00 хвилин в умовах військового стану, самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 (більш точна адреса не підлягає розголошенню в умовах правового режиму воєнного стану) та продовжував ухилятися від військової служби до 19.12.2022 року, проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з обов`язками військової служби.

Таким чином, дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч.5 ст.407 КК України, як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_3 провину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.5 ст.407 КК України визнав повністю, та підтвердив обставини вчинення кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті, не оспорює та повністю визнає себе винним у пред`явленому обвинуваченні. Своїми показаннями підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті. У скоєному щиро кається, зробив для себе відповідні висновки.

Обвинувачений окрім визнання своєї вини у скоєному кримінальному правопорушення , повністю визнав кваліфікацію своїх дій, докази, на які посилався орган досудового розслідування.

На підставі ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Суд, з`ясувавши думку сторін кримінального провадження, роз`яснив сторонам кримінального провадження вимоги ч.3 ст.349 КПК України і наслідки обмеження обсягу доказів.

У зв`язку із повним визнанням обвинуваченим своєї вини в скоєні кримінального правопорушення, визнання ним кваліфікації його дій та доказів, на які посилався орган досудового розслідування, за згодою учасників процесу, судом визнано недоцільним дослідження доказів, стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким з учасників процесу не оспорюються та дослідження зібраних у кримінальному провадженні доказів було обмежене допитом обвинуваченого, показання якого відповідають фактичним обставинам справи і нею не оспорюються та дослідженням документів, що його характеризують. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений та інші учасники процесу правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності та істинності їх позицій не має, а також їм зрозуміло, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Дії ОСОБА_3 підлягають кваліфікації за ч.5 ст.407 КК України, як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з положень ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

При обранні покарання ОСОБА_3 відповідно до ст.65 КК України суд враховує характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який є громадянином України, розлучений, має на утриманні двох малолітніх дітей, не маючий судимість, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не знаходиться. Поряд із тим, суд враховує пом`якшуючі та відсутність обтяжуючих обставин.

Так, відповідно до ст.66 КК України, обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_3 суд визнає: щире каяття, яке ґрунтується на належній критичній оцінці ним своєї протиправної поведінки, визнанні вини та готовності підлягати кримінальній відповідальності.

Відповідно до ст.67 КК України, обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_3 судом не встановлено.

З урахуванням обставин кримінального провадження і даних про особу обвинуваченого, суд приходить до переконання про необхідність призначити обвинуваченому покарання в межах мінімальної санкції ч.5 ст.407 КК України у виді позбавлення волі.

Під час судового розгляду судом проаналізовано поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, його щире каяття, наслідки суспільно-небезпечного діяння, відсутність у нього будь-яких намірів уникнути кримінальної відповідальності, те, що він брав безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації проти України, забезпечення їх здійснення, після самовільного залишення місця служби самостійно прибув до командування частини і заявив про себе та продовжив військову службу. За таких обставин, суд реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне застосувати ст.75 КК України, тобто звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного судом покарання із випробуванням.

При цьому, суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України.

Саме таке покарання буде найбільше відповідати принципам та цілям призначення покарань і буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Щодо звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України суд зазначає також наступне.

До статті 75 КК України, яка визначає умови звільнення від відбування покарання з випробуванням, Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці" від 13.12.2022 року № 2839-IX внесені зміни в частині заборони звільнення від відбування покарання з випробуванням засудженого за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Вказаний Закон набрав чинності 27.01.2023 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 КК України часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Частиною 2 статті 5 КК України визначено, що закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України у 2022 році, тобто до набрання чинності Законом від 13.12.2022 року № 2839-IX

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, ОСОБА_3 не обирався, підстав для його обрання не має.

Цивільний позов не заявлений.

Речові докази та процесуальні витрати відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 373, 374 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

Визнати винним ОСОБА_3 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання за ч.5 ст.407 КК України – 5 (п`ять) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

Відповідно до ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_3 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирок може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Даний вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя: ОСОБА_1