Окрема думка від 24 травня 2026 р. у справі №521/9697/23 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа номер: 521/9697/23

Провадження номер: 1кп/521/575/26

"25" травня 2026 р.

ОКРЕМА ДУМКА

судді Хаджибейського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 стосовно вироку Хаджибейського районного суду міста Одеси від 25.05.2026 у кримінальному провадженні № 521/9697/23 по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.

(відповідно до ч.3 ст. 375 КПК України)

Вироком Хаджибейського районного суду міста Одеси від 3 жовтня 2016 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, йому призначено покарання у вигляді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, з позбавленям спеціального звання – сержанта внутрішньої служби та з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки.

Не погоджуючись з вказаним вироком і доводами членів колегії суддів, викладеними у вироку, вважаю, що вирок постановлено з суттєвими порушеннями норм КПК України, висновки колегії суду не відповідають обставинам справи, колегією суддів надана невірна кваліфікація діям обвинуваченого.

Вказані висновки обґрунтовую наступним.

Більшістю колегії суддів встановлено, що Наказом начальника Херсонської виправної колонії (№ 61) про прийом на службу №400/с від 14.09.2016 ОСОБА_3 прийнято на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України на посаду молодшого інспектора ІІ категорії відділу охорони державної установи «Херсонський слідчий ізолятор».

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» правоохоронні органи - це органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Згідно зі ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до ст. ст. 19, 68 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

3 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, з часу видання Президентом України Указу № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та затвердження його Законом України № 2102-IX Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» та до теперішнього часу, відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» почав діяти воєнний стан в Україні.

Так, 24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України – Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Херсонська область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.

Згідно з вимогами ст. ст. 72, 73 Конституції України, питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Всупереч нормам міжнародного гуманітарного права представники влади Російської Федерації (далі - РФ), діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), спланували, підготували і почали воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил РФ на територію України.

Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці збройних сил РФ, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили часткову окупацію території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Після початку агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців збройних сил РФ було тимчасово взято під контроль м. Херсон - обласний центр Херсонської області та частину інших населених пунктів на території Херсонської області з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, іншими об`єктами, які на даний час контролюються та утримуються російськими військами.

З метою встановлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади на територіях населених пунктів Херсонської області, які на даний час контролюються (контролювались) та утримуються (утримувались) російськими військами, представниками РФ з числа своїх громадян та місцевого населення Херсонської області були сформовані підрозділи силового блоку, які виконують функції правоохоронних органів, тим самим вчиняють діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.

У свою чергу, ОСОБА_3 , будучи громадянином України, займаючи посаду молодшого інспектора ІІ категорії відділу охорони державної установи «Херсонській слідчий ізолятор» у спеціальному званні сержанта внутрішньої служби, яке відповідно до ч. 6 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально - виконавчу службу України» встановлюється особам молодшого начальницького складу, склавши присягу на вірність Українському народові та, серед іншого, зобов`язавшись неухильно додержуватись Конституції та законів України відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально - виконавчу службу України», будучи працівником правоохоронного органу згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», будучи обізнаним про введення воєнного стану в Україні, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту наявності збройного конфлікту на території країни, захоплення та подальшого утримання РФ території Херсонської області, зокрема, обласного центру - м. Херсона, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади РФ, з метою утворення та функціонування на території Херсонської області та, зокрема, м. Херсона, окупаційною адміністрацією РФ системи органів державної влади РФ, у тому числі правоохоронної, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади, у порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо і захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, будучи обізнаним про факт ведення РФ агресивної війни проти України, перебуваючи на території м. Херсона, переслідуючи прямий умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, порушивши присягу, у період часу з червня 2022 року (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено) по 20.02.2023, перейшов на бік ворога, зайнявши посаду «молодшого інспектора 1 категорії відділу охорони ВК «Північна виправна колонія (№ 90)» (мовою оригіналу - ИК «Северная исправительная колония (№90)») у підпорядкованому окупаційній адміністрації РФ незаконно створеному органі - «Управлінні служби виконання покарань по Херсонській області» (мовою оригіналу - «Управление службы исполнения наказаний по Херсонской области»), що у подальшому увійшов до складу «Федеральної служби виконання покарань» (мовою оригіналу - «Федеральная служба исполнения наказаний), завдаючи своїми діями шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, шляхом становлення та дії правоохоронної гілки окупаційної влади РФ на території Херсонської області.

Допитаний в ході судового розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_3 свою вину не визнав, розповів суду, що до початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України, проживав з сім`єю у місті Херсон та працював на посаді молодшого інспектора відділу охорони ДУ «Херсонський слідчий ізолятор». Відповідно до його посадових обов`язків, він зобов`язаний охороняти ув`язнених, слідкувати за порядком та дотриманням ув`язненими передбачених КВК правил. Обвинувачений підтвердив суду, що йому присвоєно спеціальне звання – сержанта внутрішньої служби та складав присягу на вірність Україні. Під час повномасштабного вторгнення на територію України 24.02.2022 року, перебував на службі в установі, де одразу, усім було зрозуміло, що почалося повномасштабне вторгнення РФ, тому що люди чули вибухи, літали гелікоптери РФ. Увечері збройні сили РФ зайшли у місто Херсон, по місту їздили танки та бронемашини. В той день, по закінченню зміни, керівництво нікого не відпускало до дому. На наступний день в ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» прийшли усі працівники установи і залишалися там, поки щось не з`ясується. Родичі привозили особисті речі, предмети гігієни, одяг. Потім почали працювати добу через добу. Декілька місяців було тихо, працювали у звичному режимі, керівництво потрошки почали відпускати працівників до дому, які проживали у місті. В квітні місяці 2022 року, працівників колонії перевели у режим роботи, який відповідно до графіку тривав добу через дві. 10 або 9 травня, він відпрацював останню зміну в ДУ «Херсонський слідчий ізолятор». 11 або 12 травня у ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» відбувся бунт ув`язнених, але в той день він не чергував, та особисто не бачив, що відбувалось. Від колег дізнався, що ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» перейшов під керівництво РФ, та начебто, російські війська вгамували бунт ув`язнених. Особистий склад працівників колонії, який працював під владою України, в той день розійшовся. Йому колеги запропонували піти в «простій», на що він погодився, тому що за умовами «простою» виходити на роботу не потрібно, оскільки в колонії вже почали працювати окупанти, але, за українським законодавством платять якусь частину від тієї заробітної плати, яку раніше працівник колонії отримував. Інспектори, які працювали в установі та погодилися на «простій» чекали заробітну плату, але в травні гроші не заплатили. Два тижні він просидів дома, потім через скрутне матеріальне становище був вимушений проситися на роботу до окупантів. До такого вчинку, його спонукало життя, в той час ціни на продукти харчування були дуже високі, в нього сім`я, яку треба було годувати, донька, батьки похилого віку. Виїжджати з Херсону було нікуди, тому сім`я прийняла рішення пережити окупацію в Херсоні. 1 червня 2022 року він прийняв рішення та пішов працювати в ДУ «Херсонська виправна колонія №90», тому що там знаходилось управління та відділ охорони, він розумів, що державна установа вже перебуває під керівництвом окупантів РФ. Далі обвинувачений розповів суду, що прийшов у відділ кадрів, приніс паспорт, ідентифікаційний код та трудову книжку. Заяву не писав, хоча в наказі про прийняття на роботу, було зазначено «по заяві». В його обов`язки входило забезпечення порядку на об`єкті, а саме, не допускати втечі ув`язнених, зупинка перетину ув`язненими лінії охорони. Вважає, що не вчиняв державної зради, а навпаки, своїми діями допомагав громадянам України, яких охороняв від небезпечних ув`язнених. Обвинувачений ОСОБА_3 стверджував, що діяв на користь громадян України та громадян міста Херсон задля підтримання порядку у місті, оскільки в колонії утримувалися в`язні, які вчинили умисні вбивства, розбої, і це дуже небезпечні люди. Заробітну плату почав отримувати від РФ у рублях, отримав посвідчення РФ. Виїхати за межі окупаційної території не мав матеріальної можливості, оскільки на це не було коштів, виїхати за межі міста коштувало дуже дорого, окрім того, він не знайшов волонтерів, які би могли допомогти виїхати з окупованої території. Працювати на окупаційну владу, пішов добровільно, ніхто його не примушував. Після де окупації перебував вдома. Всі хто працював на окупаційну владу, після де окупації, виїхали на територію Росії, а він залишився вдома в Херсоні, тому що нікого не мав із рідних та знайомих на території Росії, боявся туди їхати. Розумів, що його дії можуть вважатися державною зрадою, але переживав за родину, яку треба було годувати.

На підтвердження обставин вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, прокурором були надані наступні докази:

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 03.04.2023 року, відповідно до якого зареєстровано кримінальне провадження під №62023080030000114, з викладенням наступних обставин, що « ОСОБА_3 , будучи громадянином України, займаючи посаду молодшого інспектора ІІ категорії відділу охорони державної установи «Херсонський слідчий ізолятор», у спеціальному званні сержант внутрішньої служби, яке відповідно до ч. 6 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінальну-виконавчу службу України» встановлюється особам молодшого начальницького складу, склавши присягу на вірність Українському народові та, серед іншого, зобов`язавшись неухильно додержуватись Конституції та законів України відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», будучи працівником правоохоронного органу згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», будучи обізнаним про введення воєнного стану в України, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту наявності збройного конфлікту на території країни, захоплення та подальшого утримання РФ території херсонської області, зокрема, обласного центру – м. Херсона, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади РФ, з метою утворення та функціонування на території Херсонської області та, зокрема м. Херсона, окупаційною адміністрацією РФ системи органів державної влади РФ, у тому числі правоохоронної, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади, у порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, будучи обізнаним про факт ведення РФ агресивної війни проти України, перебуваючи на території м. Херсона, переслідуючи прямий умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, порушивши присягу, у період часу з червня 2022 (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено) по 20.02.2023, перейшов на бік ворога, зайнявши посаду «молодшого інспектора 1 категорії відділу охорони ВК «Північної виправної колонії (№90)» (мовою оригіналу – «ИК Северная исправительная колония (№90)») у підпорядкованому окупаційній адміністрації незаконно створеному органі управління служби виконання покарань по Херсонській області (мовою оригіналу – «Управлении службы исполнения наказаний по Херсонской области»), що у подальшому увійшов до складу «Федеральної служби виконання покарань» (мовою оригіналу «Федеральной службы исполнения наказаний»), завдаючи своїми діями шкоду суверенітетові, територіальної цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, шляхом становлення та дії правоохоронної гілки окупаційної влади РФ на території Херсонської області (том 2 а.с. 4-5);

- протокол огляду речей та документів від 31.03.2023 року з якого вбачається, що було оглянуто надані на запит слідчого в порядку ст. 93 КПК України документи з ДУ «Херсонський слідчий» за вихідним листом 14.11.2022 №6. Серед вищевказаних документів встановлено копію документу, виготовленого на аркушах паперу формату А4, з наступними реквізитами:

- бланк у верхній частині з гербом РФ та наступним змістом мовою оригіналу друкованими літерами «УПРАВЛЕНИЕ СЛУЖБЫ ИСПОЛНЕНИЯ НАКАЗАНИЙ ПО ХЕРСОНСКОЙ ОБЛАСТИ»;

- назва документа мовою оригіналу друкованими літерами «ПРИКАЗ», «ХЕРСОН»;

- дата документа у цифровому зображені в лівій крайній частині рукописними цифрами 07.06.2022 в правій частині рукописними цифрами №20;

- вступної частини: мовою оригіналу друкованими літерами «О назначении сотрудников на должность»;

- описової частини в якої друкованими літерами російською мовою зазначено наступний зміст мовою оригіналу: «В соответствии с Положением об Управлении службы исполнения наказаний по Херсонской области, приказываю: 1.Назначить:»

Далі йде описовий текст російською мовою про призначення осіб на посади в ІК «Північну виправну колонію (№90)», з нумерацією 1.1., 1.2., 1.3.

В пункті 1.41 вказаного документа російською мовою зазначено наступний текст мовою оригіналу: « ОСОБА_4 на должность младшего инспектора категории отдела охраны учреждения ИК «Северная исправительная колония («90») Управления службы исполнения наказаний по Херсонской области, присвоивши специальное звание старшего сержанта внутренней службы, с должностным окладом 14483 рублей, с 08.06.2022, и установив дополнительные выплаты:

- ежемесячную надбавку в процентах к должностному окладу за особые условия службу в размере 78;

- замещающему должность сотрудника УИС, проходящего службу в Херсонской области – 65;

- замещающему должность в подразделениях охраны – 10;

- замещающему должность младшего начальствующего состава – 3.

Установить стаж службы (выслугу лет) для выплаты ежемесячной надбавки к окладу месячного денежного содержания за стаж службы (выслугу лет) по состоянию на 08.06.2022 05(пять) год 07 (семь) месяцев 25 (двадцать пять) дней.»

З використанням службової комп`ютерної техніки було зроблено копію вищевказаного документа в одному примірнику на двох аркушах (том 2 а.с. 90-91);

- витяг з Наказу від 28 грудня 2022 року № 81/ОС, відповідно до якого, звільнено 28 грудня 2022 року старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_2 з Державної кримінально-виконавчої служби України з посади молодшого інспектора 2 категорії відділу охорони державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 6 частини першої ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (том 2 а.с. 117);

- наказ від 27 грудня 2022 року № 58/ВС, на підставі висновка службового розслідування щодо невиконання або неналежного виконання під час службової діяльності вимог чинного законодавства молодшим інспектором 2 категорії відділу охорони державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» старшим сержантом внутрішньої служби ОСОБА_3 , що призвело до повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 та ч. 7 ст. 111-1 Кримінального кодексу України від 26 грудня 2022 року, відповідно до якого, за порушення службової дисципліни накладено на молодшого інспектора 2 категорії відділу охорони державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_2 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України (том 2 а.с. 122);

- протокол обшуку від 20 лютого 2023 року з додатками, який складений слідчим третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Херсоні) ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, ОСОБА_5 , з якого убачається, що у ході проведення обшуку виявлено: у коридорі будинку АДРЕСА_1 , під шафою, під мийкою знайдено коробку картону з написом «Тефаль» у середині якої знайдено: 1. Документ заповнений російською мовою, в обкладці червоного кольору, який складається з двох частин не має назву на лицевій частині «Служба исполнения наказаний по Херсонской области», в середині має наступний друкований та рукописний текст чорнилами чорного кольору «Уголовно-исполнительная система, служебное удостоверение №0097 старший сержант внутренней службы ОСОБА_4 , состоит на должности младшего инспектор категории отдела охраны ИК Северная исправительная колония (№90). Начальник управления службы исполнения наказаний по Херсонской области полковник внутренней службы ОСОБА_6 (підпис)» «Печатки синього кольору». Выдано 25.07.2022. З іншого боку документ має фотозображення чоловіка у формі з погонами запис російською мовою: «Личный № 5-000058», «Серия №0097. Действительно до 25.07.2027» Печатка синього кольору. 2. Довідка на ім`я сержанта внутрішньої служби ОСОБА_3 від 10.01.2019 № 27/66. Вказані документи №1,2 упаковані до сейф-пакету ДБР №31025782.

3.В цьому ж коридорі будинку, в ніжній шухляді кухонною шафи знайдено полімерний пакет з фрагментами, схожими на паперові грошові купюри РФ, номіналом 5000, 2000, 1000, 50, 100 рублів, а саме 39-В фрагментів.

4.В спальній кімнаті ОСОБА_3 знайдено дві полімерні картки з номерів мобільних телефонів: НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 . Вказано у п. 3 та п.4 упаковано до сейф пакету ДБР № М1009678.

5. Під час обшуку ОСОБА_3 повідомив, що готовий надати формений одяг, який отримав при роботі на окупаційну владу рф та видав добровільно наступні речі: 1.Бушлат зеленого кольору підписом чорного кольору; 2. кітель зеленого кольору; 3. штани зеленого кольору: 4. футболку зеленного кольору; 5. кепка зеленого кольору. Речі, вказані у п. 5 упаковані у сейф пакет ДБР № W 1004222 (том 2 а.с. 127-139).

- речові докази, які були оглянуті у судовому засіданні, які зберігалися у сейф пакеті ДБР № W 1004222, а саме: формений одяг, який ОСОБА_3 отримав при роботі на окупаційну владу РФ та видав добровільно, зокрема бушлат зеленого кольору підписом чорного кольору; кітель зеленого кольору; штани зеленого кольору: футболку зеленного кольору; кепку зеленого кольору.

На вимогу сторони обвинувачення судом були допитані свідки:

- свідок ОСОБА_7 , яка пояснила суду, що працювала в ДУ «Північна виправна колонія №90» сторожем до вересня 2022 року. ДУ «Північна виправна колонія №90» очолював ОСОБА_8 . В червні 2022 року від начальника ОСОБА_9 дізналась, що ДУ «Північна виправна колонія №90» буде працювати під російською владою. Співробітникам установи надавалася можливість обрати або працювати далі, або звільнятися. Багато співробітників установи звільнилися. Вона продовжила працювати в колонії сторожем під час окупації та отримала від представників окупаційної влади список з прізвищами людей, яких можна було пропускати на територію установи. ОСОБА_3 вперше побачила в червні 2022 року, коли ДУ «Північна виправна колонія №90» працювала під окупаційною владою РФ, ОСОБА_3 займав посаду молодшого інспектора, він наглядав за ув`язненими. Особисто з ОСОБА_3 не спілкувалась, тільки віталися, коли він проходив на роботу.

В ході прямого та перехресного допиту свідок ОСОБА_7 пояснювала, що ОСОБА_3 пересувався по установі добровільно, вів себе спокійно, по його поведінці, настрою та емоційному стану можна було зробити висновок, що ОСОБА_3 працює на окупантів по добрій волі, а не тому що його примушують до цього. В останній раз бачила ОСОБА_3 у вересні 2022 року на території колонії.

- свідок ОСОБА_10 пояснив суду, що до червня 2022 року займав посаду начальника чергової варти в ДУ «Херсонський слідчий ізолятор». Збройні сили РФ зайшли в м. Херсон після 01.03.2022 року, але працівники ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» продовжували нести службу в штатному порядку в казармі, тобто нікого не відпускали додому. Після закінчення казарменого режиму, керівництво установи почало потрохи відпускати співробітників додому. 11.05.2022 року о 06:30 годині подзвонили і повідомили, що окупанти захопили ДУ «Херсонський слідчий ізолятор». В цей день співробітники прийшли в слідчий ізолятор забрати свої транспортні засоби. Керівництво зібрало співробітників установи в актовому залі, там був і начальник установи ОСОБА_11 , запропонували працювати на російську владу. Окупанти вербували працівників на співпрацю, розповідали, що заробітна плата буде більшою ніж була при українській владі. Свідок зазначив, що керівництво РФ не примушувало працювати з ними. Після наради усі написали рапорти на звільнення, але підписувати рапорти не було кому. Через 10 днів подзвонив хтось з керівництва, та попросили скласти списки осіб, які хотіли бути на «простої», це означало отримувати 2/3 від окладу, та не виходити на роботу. 11.05.2022 року всі, хто не хотів працювати під керівництвом РФ, отримали свої документи. ОСОБА_3 знає особисто, оскільки обвинувачений працював в його підпорядкуванні, мав звання сержанта, приймав присягу. ОСОБА_3 погодився перебувати на «простої», але вже через 2 тижня дізнався, що обвинувачений працює в ДУ «Північна виправна колонія №90». Він зателефонував обвинуваченому, і спитав, чому він так зробив, на що ОСОБА_3 відповів, що йому не було чим кормити сім`ю. Свідок ОСОБА_10 стверджував, що до співробітників ДУ «Північна виправна колонія №90» не застосовувались заходи впливу, ніхто нікого не примушував про співпраці з окупантами, кожен мав можливість прийняти рішення особисто. Більшість працівників колонії звільнилися, хтось виїхав з Херсону, хтось просто перебував вдома, але були й ті, хто погодився працювати з ворогом, серед них був і ОСОБА_3

- свідок ОСОБА_12 пояснив суду, що станом на 24.02.2022 року працював на посаді заступника начальника СІЗО з комунально-побутового забезпечення. Після повномасштабного вторгнення РФ, установа працювала в казарменому режимі. У квітні – травні 2022 рок в.о. начальника установи ОСОБА_13 повідомив, що до 01.06.2022 року треба було визначитись, або працювати під керівництвом РФ, або звільнятися. У травні 2022 року до установи приїхав начальник Північної виправної колонії та провів збори особового складу, пропонував залишитися і продовжувати працювати в установі під керівництвом РФ. Усі працівники приймали рішення щодо подальшої роботи самостійно та добровільно, за власним бажанням. З ОСОБА_3 він не був знайомий, знає тільки, що він працював у відділі охорони, наглядав за засудженими. Після того, як колонія стала працювати під керівництвом окупаційної влади, ОСОБА_3 працював з окупантами.

Крім того, у зв`язку із неможлівістю явки до суду, судом були досліджені показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які вони надавали попередньому складу суду 13 березня 2024 року зафіксовано на CD-R диску.

Так свідок ОСОБА_15 , пояснив суду, що станом на 24.02.2022 року був ув`язненим та тримався під вартою в ДУ «Херсонський слідчий ізолятор». Приблизно після 20.03.2022 в установу зайшли озброєні люди від окупаційної влади та захопили ДУ «Херсонський слідчий ізолятор», звільнився він з Херсонського слідчого ізолятору 11.11.2022 року, після деокупації Херсона. ОСОБА_3 знав до повномасштабного вторгнення РФ на територію України, ОСОБА_3 працював помічником начальника слідчого ізолятора Семенцова. Свідок розповідав, що коли його перевели з Херсонського слідчого ізолятору до ДУ «Північна виправна колонія №90», ОСОБА_3 вже працював ДУ «Північна виправна колонія №90» з окупантами, але не пам`ятає на якій посаді. Бачив, як ОСОБА_3 ходив з начальниками установи, це було, коли установа вже працювала за російським законодавством. Останній раз обвинуваченого бачив влітку 2022 року на території ДУ «Північна виправна колонія №90».

Свідок ОСОБА_16 пояснив суду, що з 22 березня 2021 року працював на посаді апаратника хімводоочищення котельні в ДУ «Північна виправна колонія №90». Станом на 24.02.2022 року працював в установі. На початку червня 2022 року дізнався про те, що установа перейшла під керівництво окупаційної влади. Очолював ДУ «Північна виправна колонія №90» ОСОБА_8 . Той факт, що ДУ «Північна виправна колонія №90» перейшла працювати під російським законодавство, зрозумів після того, як в установі зняли усю українську символіку, і причепили символіку Росії. ОСОБА_3 вперше побачив у червні 2022 року, коли установа перейшла під окупаційну владу. ОСОБА_3 займав посаду молодшого інспектора з нагляду (дозору), а саме охороняв засуджених. Останній раз бачив обвинуваченого наприкінці жовтня 2022 року, він був на території установи.

Свідок ОСОБА_14 пояснив суду, що станом на 24.02.2022 року утримувався під вартою в Дар`ївській виправній колонії (№10). Приблизно в кінці травня 2022 року ув`язнених перевезли в ДУ «Північна виправна колонія №90». ОСОБА_3 побачив у червні 2022 року, коли його перевели в ДУ «Північна виправна колонія №90». ОСОБА_3 працював з окупантами, займав посаду начальника відділу, в його обов`язки входили нагляд за ув`язненими, оформлення документів засуджених на УДО, заохочення, або стягнення. Як саме називалась посада, на якій перебував ОСОБА_3 , він не пам`ятає. Свідок звернув увагу, що до ОСОБА_3 пересувався по установі вільно, ходив одягнутий в форму чорного кольору, тільки нашивки на формі були РФ. В останній раз бачив ОСОБА_3 восени 2022 року, на території установи.

Суд надає оцінку наявним доказам у провадженні, з урахуванням часу їх отримання, процесуального порядку їх отримання та обставин за якими їх було отримано, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Оцінюючи перелічені докази сторони обвинувачення я, як член колегії суддів погоджуюсь, що перелічені вище докази обвинувачення були отримані у порядку, встановленому процесуальним кодексом, без порушення норм процесуального закону та без порушення прав і свобод людини, тому ці докази повинні бути визнані допустимими.

Разом із цим, вважаю, що перелічені докази є неналежними, оскільки вони ані прямо, ані непрямо не підтверджують існування обставин, викладених у формулюванні обвинувачення та ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.

На моє переконання, ані під час досудового розслідування ані під час судового розгляду, органом досудового розслідування не були надані достатні докази того, що діяльність ОСОБА_3 була спрямована саме на державну зраду, яка характеризується кримінальним законом як діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Крім того, ці докази не спростовують твердження обвинуваченого, що метою зайняття ним посади в органі окупаційної влади було бажання покращити своє матеріальне становище, і не підтверджують, що зайняття ним посади в органі окупаційної влади було обумовлено умисним бажанням вчинити дії на шкоду інтересам України (будь-яким).

На переконання більшості колегії суддів, єдиною підставою для кваліфікації дій обвинуваченого за ознаками державної зради є те, що ОСОБА_3 , займаючи посаду молодшого інспектора ІІ категорії відділу охорони державної установи «Херсонській слідчий ізолятор» у спеціальному званні сержанта внутрішньої служби, після окупації міста Херсон добровільно зайняв посаду «молодшого інспектора 1 категорії відділу охорони ВК «Північної виправної колонії (№90)» (мовою оригіналу – «ИК Северная исправительная колония (№90)») у підпорядкованому окупаційній адміністрації незаконно створеному органі управління служби виконання покарань по Херсонській області (мовою оригіналу – «Управлении службы исполнения наказаний по Херсонской области»).

Категорично не погоджуючись з зазначеною правовою кваліфікацією дій ОСОБА_3 , вважаю за необхідне викласти власні доводи, які свідчать про помилковість висновків більшості колегії суддів щодо кваліфікації дій обвинуваченого.

Відповідно зо закону України від 03.03.2022 року № № 2108-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність», законодавець вніс зміни до кримінального Закону, визначивши кримінальну відповідальність за низку проявів посягань на державний суверенітет, у тому числі й за так званий «посадовий колабораціонізм», який відбивається в добровільному працевлаштуванні у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у передбачених диспозицією ст. 111-1 КК України формах, однією з яких є зайняття посад у незаконних судових або правоохоронних органах (п.7).

На моє глибоке переконання, такі зміни до кримінального законодавства були внесені законодавцем як окрема норма, яка визначає відповідальність за вчинення колабораційної діяльності, при відсутності ознак державної зради, якими є діяння, виражені в умисному вчиненні громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, та втілюється в таких формах, як: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Тобто норми стосовно колабораціонізму, зокрема й посадового, є спеціальними щодо норми про державну зраду, оскільки колабораціонізм утворює спеціальний склад кримінального правопорушення стосовно державної зради як складу, що виступає основним. Співставлення посадового колабораціонізму та державної зради має низку спільних та відмінних ознак. Основними спільними ознаками є такі: усі діяння посягають на основи національної безпеки України, вони мають формальний склад, вчиняються громадянами України з прямим умислом та на користь (в інтересах) інших держав. Окрему увагу слід приділити таким розмежувальним ознакам, як характер та обсяг діяння. Норма за ст. 111 КК України сформульована дуже широко в частині таких діянь, як перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, а також надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. При цьому перехід на бік ворога визначається як вступ громадянина України в контакт із державою, що перебуває з нею в стані війни; її організаціями чи їх представниками з метою надання допомоги в проведенні ворожої діяльності проти України; проведення такої діяльності після встановлення контакту; вступ у контакт із військовими підрозділами, організаціями та представниками іноземної держави, що вступила у війну або збройний конфлікт з Україною, з метою надання допомоги цій державі в її бойових діях проти України після оголошення воєнного стану чи в разі збройного конфлікту. При цьому існують такі види переходу, як фізичний (перетин державного кордону України на територію ворожої держави) та інтелектуальний (надання допомоги іноземній державі / організації або їх представникам на території України). У свою чергу, під поняттям підривної діяльності розуміють будь-яку діяльність, пов?язану зі спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним шляхом, із втручанням у між-народну або внутрішню політику України, зі спробою змінити її територію або знизити обороноздатність, з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності України від інших держав тощо. Щодо правозастосовної практики, то у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.12.2021 р. у справі N 756/4855/17 та від 04.10.2023 р. у справі N 759/9489/17 сформульована усталена позиція, згідно з якою в контексті положень ст. 111 КК України підривною діяльністю є дії іноземних держав, іноземних організацій або їх представників, спрямовані на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. Водночас, при кваліфікації дій обвинуваченого, суд повинен враховувати, чи мала подальша робота на посаді у незаконно створеному окупаційною владою органі ознаки надання допомоги у здійсненні підривної діяльності проти України. Стосовно правил кваліфікації у ситуації конкуренції загальних і спеціальних норм у вітчизняній судовій практиці застосовується традиційний підхід, що передбачає пріоритет спеціальної норми перед загальною. Так, згідно з абз. 3 п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 04.06.2010 р. N 7, якщо за певне діяння передбачено відповідальність загальною і спеціальною (за об?єктом посягання, суб?єктом злочину тощо) нормами Особливої частини КК, таке діяння кваліфікується, як правило, за спеціальною нормою Особливої частини КК і додаткової кваліфікації за загальною нормою не потребує. При цьому необхідно зауважити, що відступ від зазначеного правила вирішення конкуренції загальної та спеціальної кримінально-правових норм може порушити такий принцип кримінального права, як двічі за одне й те саме (non bis in idem). Цей принцип відображається в Конституції України, згідно зі ст. 61 якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Щодо цього питання в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Franz Fischer v. Austria» від 29 травня 2001 р. зазначено, що немає потреби в покаранні за правопорушення, яке повністю охоплюється іншим правопорушенням; для вирішення питання про порушення правила «nоn bis in idem» слід установити, чи мають ці правопорушення одні й ті самі суттєві ознаки. У зв?язку із зазначеним, вважаю, що кваліфікацію дій особи, які виразилися в зайнятті посади у створених на тимчасово окупованій території незаконних органах влади та діяльності на цій посаді, при відсутності встановлених даних про вчинення дій, описаних у диспозиції ст. 111 КК України, необхідно здійснювати лише за відповідними частинами ст. 111-1 КК України, як за спеціальними нормами. Разом із тим вважаю за необхідне зазначити, що при кримінально-правової оцінці діяльності ОСОБА_3 в незаконно створеному правоохоронному органі, підлягає врахуванню виконання ним посадових обов?язків молодшого інспектора 1 категорії відділу охорони. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, досліджених у суді, посада, яку займав обвинувачений у незаконно створеному правоохоронному органі, не була пов`язана з виконанням адміністративно-розпорядчих функції, у підпорядкуванні ОСОБА_3 не було особового складу, на який обвинувачений мав можливість впливу і головне, стороною обвинувачення не надано розумного пояснення, яким чином ОСОБА_3 , займаючи одну із найнижчих посад в системі виконання покарань РФ, міг використати свою посаду задля завдання шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, якщо основним завданням інспектору відділу охорони установи з виконання покарань є забезпечення ізоляції засуджених або осіб, які знаходяться під вартою, недопущення втеч, підтримання правопорядку та безпеки персоналу установи, при умові, що ОСОБА_3 у своєї діяльності у незаконно створеному органі не виходив за межі посадових обов`язків.

Крім того, вважаю за необхідне висловити свою думку, щодо тверджень сторони обвинуваченого про вчинення ОСОБА_3 злочину у формі переходу на бік ворога. Як убачається з матеріалів кримінального провадження і обвинувального акту, ОСОБА_3 , займаючи посаду молодшого інспектора ІІ категорії відділу охорони державної установи «Херсонській слідчий ізолятор» перейшов на бік ворога, зайнявши посаду «молодшого інспектора 1 категорії відділу охорони ВК «Північна виправна колонія (№ 90)» (мовою оригіналу - ИК «Северная исправительная колония (№90)») у підпорядкованому окупаційній адміністрації РФ незаконно створеному органі - «Управлінні служби виконання покарань по Херсонській області».

На мою думку з таким твердженням погодитися неможна, ураховуючи такі обставини. Статус службовця Державної кримінально - виконавчої служби України (далі ДКВС), установи і підрозділи якої віднесені до правоохоронних органів, дійсно має свої особливості. Перебування на державній службі становить особливий вид праці (служби), що оплачується з державного бюджету, має специфічне коло повноважень, пов?язане з виконанням функцій держави та підзвітністю державі. Окрім того, кожен службовець ДКВС публічно складає присягу, в якій він зобов?язується вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави. У зв?язку з цим, перехід на службу в незаконні органи держави-агресора особи, яка мала статус державного службовця до моменту окупації та складала відповідну присягу, має помітно більший рівень суспільної небезпечності, ніж якщо його вчинив пересічний громадянин України (який не був державним службовцем). Разом із тим, на моє переконання, кваліфікувати такі дії як державну зраду немає підстав із таких міркувань. Як зазначалося вище, посадовий колабораціонізм є спеціальним видом державної зради, що має свою специфіку, котра відбивається як у ступені суспільної небезпечності, так і характері таких дій (що виражається в зайнятті певних посад у незаконних органах держави-агресора на окупованій території). Відповідальність за нього виділена в окремі норми з привілейованими (ч. 2 та ч. 5) або кваліфікованим (ч. 7) складами. При цьому в нормах частин 2, 5 та 7 ст. 111-1 та ст. 111 КК України немає вказівок (ані безпосередніх, ані опосередкованих) на наявність або відсутність такої ознаки суб?єкта злочину, як перебування на державній службі до моменту зайняття посади у органі окупаційної влади. Таким чином, зазначена особа може бути суб?єктом як колабораціонізму, так і державної зради. Підстав до звуженого тлумачення норм щодо колабораціонізму в цьому контексті немає. Ураховуючи зазначене вище, вбачається, що дії особи, яка до окупації перебувала на державній службі в органах державної влади України, а під час окупації зайняла посаду в незаконних органах влади та виконувала функції в межах службових обов?язків за цією посадою, мають кваліфікуватися лише за відповідними частинами ст. 111-1 КК України як колабораціонізм, тобто лише за спеціальними нормами. Стосовно того, що такі дії вчиняються колишніми державними службовцями, то зазначена обставина може бути врахована при призначенні покарання.

За вимогами, установленими в ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.

Суд виходить з того, що за змістом п. 15 ч. 1 ст. 7, частин 1-3 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків.

Суд за приписами ч. 2 ст. 26 КПК у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень кримінальним процесуальним законом. Змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів, доведення перед судом переконливості й обґрунтованості власних тверджень і доводів щодо висунутого обвинувачення є однією із засад кримінального провадження згідно з п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК.

Як визначено ст. 337 КПК, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Суд має право, з метою ухвалення справедливого судового рішення й захисту прав людини та її основоположних свобод, вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Кваліфікацією кримінальних правопорушень судом є встановлення і юридичне закріплення в постановленому рішенні точної відповідності ознак вчиненого суспільно небезпечного діяння ознакам складу правопорушення, визначеного в нормі закону про кримінальну відповідальність, поєднане (у разі необхідності) з відмежуванням кримінальних правопорушень одне від одного та від діянь, що не є кримінальними правопорушеннями.

Зміна кримінально-правової кваліфікації судом може виражатися у зміні юридичної оцінки встановлених фактичних обставин, тобто у зміні формули кваліфікації і формулювання обвинувачення.

КПК не визначає окремих підстав зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення місцевим судом. Очевидно, ними можуть бути лише загальні підстави зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, які обумовлені положеннями ч. 1 ст. 2 КК, і за наявності таких підстав суд зобов`язаний змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення в аспекті застосування положень ч. 3 ст. 337 КПК.

Важливим для вирішення питання про дотримання приписів кримінального процесуального закону є виклад стороною обвинувачення саме фактичних обставин кримінального правопорушення, адже їх відображення має суттєве значення для дослідження в суді обставин вчиненого кримінального правопорушення, належної реалізації права на захист, а також правильної кваліфікації кримінального правопорушення.

Фактичні обставини визначають своїм змістом фабулу обвинувачення, яка віддзеркалює фактичну модель учиненого кримінального правопорушення, а формула кваліфікації та формулювання обвинувачення є правовою оцінкою кримінального правопорушення, фактичною вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

На підставі системного аналізу і тлумачення положень КПК щодо судового провадження, здійснюваного судом першої інстанції, завданням цього суду є оцінення доказів, зібраних слідчим і викладених слідчим чи прокурором в обвинувальному акті, на підставі чого суд вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений, та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (пункти 1-3 ч. 1 ст. 368 КПК).

Відповідно до ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку зазначаються: 1) у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; 2) у разі визнання особи винуватою - формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.

Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, що за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами суд застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки кримінального правопорушення.

Такі висновки суду цілком узгоджуються зі сталою судовою практикою, встановленою рішеннями інших судів, зокрема рішенням, викладеним у Постанові Верховного суду від 08.04.2024 у кримінальному провадженні № № 51-3945 км 23 ( справа № 192/1505/21).

Проаналізувавши докази, представлені стороною обвинувачення, вважаю встановленим, що обвинувачений ОСОБА_3 вчинив інше кримінальне правопорушення, ознаки якого викладені у диспозиції ч.7 ст. 111-1 КК України, а саме добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, за яке йому повинно бути призначено покарання в межах санкції цієї норми кримінального закону.

Член колегії суддів: ОСОБА_17