Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №636/6050/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ України

02 червня 2026 року

м. Харків

справа № 636/6050/24

провадження № 22-ц/818/2118/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.

суддів колегії – Маміної О.В., Яцини В.Б.

за участі секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

сторони справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_3 який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Чугуївського районного суду Харківської області від 08 грудня 2025 року у складі судді Оболєнської С.А.,-

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, після зміни якого, остаточно просив стягнути з відповідача 49984,47 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 50000,00 грн моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та вирішити питання про стягнення судових витрат пов`язаних з проведенням експертизи в розмірі 5906,78 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Позов мотивований тим, що 12.08.2021 о 14:26 годині на автодорозі Київ-Харків-Довжанський, 539 км + 640 метрів, в Чугуївському районі Харківської області, сталося ДТП, а саме: автомобіль Опель-Астра, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , який належить йому на праві власності, допустив зіткнення з автомобілем Опель-Вектра під керуванням ОСОБА_4 , який рухався попереду. Після цього, не впорався з керуванням та здійснив виїзд на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-2109, реєстраційний номер НОМЕР_2 , належним на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1 , під керуванням ОСОБА_5 , в якому під час ДТП знаходилась пасажир ОСОБА_6 , в результаті чого транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень. За даним фактом СВ Чугуївського ВП ГУНП в Харківській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021221240000508 від 12 серпня 2021 року. Легковий автомобіль ВАЗ-21093, реєстраційний номер НОМЕР_2 , був придбаний позивачем за еквівалент 3500$, що станом на 04.06.2019 становило за курсом НБУ 26,95 грн/дол США – 94325 грн. В результаті аварії автомобіль позивача зазнав такого ступеню ушкоджень, що відновленню він не підлягає. Автомобіль продовжує знаходитись на майданчику для зберігання арештованих транспортних засобів Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області. Під час досудового розслідування було проведено експертизи, згідно висновків яких ОСОБА_2 як власник автомобіля і водій, який перебував в стані алкогольного сп`яніння, всупереч п. 2.9 а), п.п. 12.3 та 13.1 Правил дорожнього руху України спричинив ДТП. На даний час справа перебуває на розгляді в суді, вирок не ухвалено. В результаті пошкодження транспортного засобу позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягала в наступному. На момент ДТП ОСОБА_1 був інвалідом війни ІІ групи. Відсутність транспортного засобу протягом трьох років, в результаті позивач втратив можливість вільно пересуватись містом і по області, в тому числі для регулярного отримання медичної допомоги, змінило спосіб його життя у гірший бік. Крім того, пошкодження автомобіля і відсутність бажання у відповідача добровільно відшкодувати завдані збитки призвело до постійного відчуття стресу у ОСОБА_1 і потребу в прийнятті заспокійливих лікарських препаратів, а також до необхідності додаткових витрат часу для захисту його інтересів, в тому числі через пошук адвоката.

Рішенням Чугуївського районного суду Харківської області від 08 грудня 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача матеріальної шкоди не підлягають задоволенню оскільки позов пред`явлено до неналежного відповідача, що в свою чергу є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.Належним відповідачем у частині позовних вимог, які підлягають задоволенню за рахунок регламентних виплат, є МТСБУ. При цьому позовних вимог до МТСБУ позивач не пред`явив, клопотань про залучення його до участі у справі як співвідповідача не заявляв, незважаючи на вжиття судом всіх можливих процесуальних заходів сприяння позивачу у реалізації його процесуальних прав. Позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди також не підлягають задоволенню скільки матеріали справи не містять об`єктивних доказів завдання позивачу моральної шкоди.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неправильно встановив характер спірних правовідносин та дійшов помилкового висновку про те, що позивач мав право на отримання регламентних виплат від МТСБУ. При цьому суд жодним чином не досліджував питання можливої участі МТСБУ в судовому процесі, не відбирав для цього пояснення сторін та не пропонував це зробити учасникам справи. Зазначає що суд зробив передчасні висновки щодо наявності у МТСБУ обов`язку щодо відшкодування шкоди позивачу, оскільки це не підтверджується матеріалами справи. Апелянт зазначає що на момент вчинення ДТП обидва транспортних засоби не мали чинних полісів страхування. Крім того зазначає що зазначені позивачем підстави виникнення моральної шкоди не можна вважати такими що містять загальні твердження, а тому висновки суду про відсутність доказів завдання позивачу моральної шкоди є необґрунтованими. Вказує що оскільки судом першої інстанції була допущена неповнота судового розгляду просить врахувати нові докази, які не досліджувались судом першої інстанції, а саме відмову МТСБУ у відшкодуванні шкоді завданої ДТП, в якій зазначено що транспортний засіб Ваз з номерним знаком НОМЕР_2 не відповідає вимогам п.1.7 ст.1 Закону та не є забезпеченим.

02.02.2026 року від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, вважає рішення суду законним та обґрунтованим. Зазначає що матеріали справи не містять доказів спричинення позивачу матеріальної та моральної шкоди. Крім того вказує що вимагати відшкодування шкоди завданою внаслідок спричинення кримінального правопорушення може лише потерпіла особа, проте в даному випадку позивач не має такого статусу в кримінальному провадженні, розслідування якого на даний час ще не завершено.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом встановлено, що автомобіль ВАЗ-2109, реєстраційний номер НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.(а.с.15)

12.08.2021 року сталось ДТП між відповідачем ОСОБА_2 який керував транспортним засобом Опель-Астра НОМЕР_3 який керував належним на праві власності позивачу транспортним засобом ВАЗ-2109, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження. Даний факт підтверджується витягом з ЄРДР відповідно до якого вбачається що відомості про ДТП, що сталася 12.08.2021, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021221240000508 від 12.08.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.(а.с.30)

До матеріалів справи також долучена роздруківка електронного запиту до МТСБУ, згідно якої поліс на ТЗ № НОМЕР_1 на 12.08.2021 не знайдено.(а.с.18)

Згідно листа-відповіді №06-14 від 27.01.2022, наданого КНП «Чугуївська центральна лікарня ім. М. І. Кононенка» Чугуївської міської ради Харківської області, ОСОБА_2 12.08.2021 перебував у стані алкогольного сп`яніння, зміст етанолу -2,08%.(а.с.17)

Згідно висновку судової автотехнічної експертизи №СЕ-19/121-23/702-ІТ від 06.02.2023 у дорожній ситуації, що склалась, водій автомобіля «Опель-Астра», р. н. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 12; 12.9 (б) та 13.1 Правил дорожнього руху. У діях водія автомобіля «Опель-Астра», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 вбачаються невідповідності вимогам п.п. 12.3 та 13.1 Правил дорожнього руху, які, з технічної точки зору, перебували у причинному зв`язку із ДТП. Водій автомобіля «Опель-Астра», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 мав технічну можливість запобігти ДТП. У дорожній ситуації, що склалась, водій автомобіля ВАЗ-2109, р. н. НОМЕР_2 ОСОБА_5 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху.

Згідно висновку експерта за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи № 5814 від 09.12.2024, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «ВАЗ 21093», д.н. НОМЕР_2 , приймається у розмірі ринкової вартості автомобіля на момент ДТП, що мало місце 12.08.2021, та складає 49984,47 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже підставою цивільно-правової відповідальності, як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди.

Зобов`язання із заподіяння шкоди – це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову і моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином за змістом наведеної правової норми обов`язковими умовами відповідальності за завдання майнової шкоди у деліктних зобов`язаннях є наявність таких складових: протиправна поведінка відповідача; настання шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина завдавача шкоди, яка може виступати у формах умислу або необережності.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За змістом ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Майно, що перебуває у володінні особи, перебуває під її впливом. Користуючись, розпоряджаючись чи управляючи майном, особа здійснює певний вплив на майно, адже, реалізуючи ці права, особа здійснює певні активні дії. Для володіння характерною є не динаміка, а статика відносин. Володіння - це певний фактичний стан закріплення майна за певним суб`єктом.

З аналізу викладеного слід зробити висновок, що відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, несе особа, яка керувала транспортним засобом і з вини такої сталася ДТП. З урахуванням пункту 2.2 Правил дорожнього руху, якщо особа під час керування автомобілем мала посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на нього, переданий їй власником чи іншою особою, яка на законній правовій підставі використовує цей транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання майнової шкоди.

За змістом ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у більшому або меншому розмірі.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до положень ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Оскільки цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини, зокрема у зв`язку із наявністю вини іншої особи або через дію об`єктивних непереборних обставин.

Позивачу належить довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Також позивач несе тягар доведення перед судом розміру завданої шкоди, зокрема зменшення або знищення майна, яке належить йому на праві власності. Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини, зокрема у зв`язку із наявністю вини іншої особи або через дію об`єктивних непереборних обставин.

Позивачу належить довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Також позивач несе тягар доведення перед судом розміру завданої шкоди, зокрема зменшення або знищення майна, яке належить йому на праві власності.

За обставинами справи установлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 12 серпня 2021 року було пошкоджено належний позивачу транспортний засіб, а відтак є очевидним факт порушення його суб`єктивного матеріального права, на захист якого подано цей позов.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача ОСОБА_2 як до винної у дорожньо-транспортній пригоді особи з вимогами про відшкодування шкоди, завданої йому як володільцю транспортного засобу, що був пошкоджений внаслідок ДТП що сталось 12 серпня 2021 між Opel Astra реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_2 та BAЗ 21093, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5 , що належить позивачу на праві власності.

На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність як позивача так і відповідача не була застрахована, що підтверджується зокрема роздруківка електронного запиту до МТСБУ, згідно якої поліс на ТЗ № НОМЕР_1 на 12.08.2021 не знайдено та листом МТСБУ про відмову у відшкодуванні шкоди, відповідно до якої вбачається що транспортний засіб позивача марки ВАЗ з номерним знаком НОМЕР_2 не відповідає вимогам п.1.7 ст.1 Закону та не є забезпеченим.

Вирішуючи питання про те, чи були дії ОСОБА_2 неправомірними та чи існує є безпосередній причинний зв`язок між діями відповідача та настанням ДТП суд виходить з такого.

До матеріалів справи позивачем було долучено висновок експерта №СЕ-19/121-23/702-ІТ від 06.02.2023 за результатами проведення судової авто технічної експертизи, що була призначена в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 12.08.2021 року за №120212211240000508.

Зі змісту висновку експерта вбачається, що при вирішенні питань, поставлених перед експертом з урахуванням показань свідків ОСОБА_4 ,, потерпілих ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 у дорожній ситуації що склалась водій автомобіля «Опель-Астра НОМЕР_1 ОСОБА_2 повинен був діяти відповідно до вимог п.п.12.3,12.4,12.9(б) та 13.1 Правил дорожнього руху. У діях водія автомобіля «Опель-Астра НОМЕР_1 ОСОБА_2 вбачаються не відповідності вимогам п.п.12.3 та 13.1 Правил дорожнього руху які з технічної точки зору, перебували у причинному зв`язку із ДТП.

Аналізуючи наданий позивачем висновок експерта №СЕ-19/121-23/702-ІТ від 06.02.2023 року, судова колегія приходить до висновку що дії ОСОБА_2 перебували у причинному зв`язку з виникненням ДТП, яка мала місце 12 серпня 2021. Зокрема, у діях ОСОБА_2 вбачається невідповідність вимогам ПДР, що стало наслідком ДТП.

Враховуючи, що ОСОБА_2 є особою, яка на відповідній правовій підставі володіла джерелом підвищеної небезпеки та в результаті неправомірних дій якої спричинено шкоду, тому саме він є належним відповідачем та повинен нести відповідальність за спричинену ним шкоду.

З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України).

На підтвердження завданого збитку позивачем ОСОБА_1 надано до суду висновок експерта №5814 за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи від 09.12.2024 року з якого вбачається, що матеріальний збиток, завданий власникові транспортного засобу ВАЗ 21093 номерний знак НОМЕР_2 становить розмір ринкової вартості автомобіля на момент ДТП, що мало місце 12.08.2021 року та складає 49984,47 грн. Крім того зі змісту мотивувальної частини висновку вбачається опис даних про характер пошкоджень автомобіля ВАЗ 21093 номерний знак НОМЕР_2 . Та згідно даних інформаційних ресурсів мережі Internet, оскільки кузов на досліджуваний автомобіль, заводом-виробником, як замінна деталь не поставляється, то відновити КТЗ відповідно до технічних вимог виробника є неможливим та згідно п.8.2 (в) Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів у редакції від 24.05.2022 року №2060/5/496 величина матеріального збитку приймається в розмірі ринкової вартості автомобіля на момент його пошкодження.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність».

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Положеннями ч. 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що суб`єктами оціночної діяльності, у тому числі суб`єкти господарювання є зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

За змістом ст. 6 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов`язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування.

Згідно п. 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до п. 1.3 вказаної Методики, вимоги Методики є обов`язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин.

Тому, з урахуванням вимог п. 1.3 даної Методики слід дійти висновку, що будь-який розрахунок матеріального збитку без урахуванням вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів буде суперечити наведеному в п. 2.4. поняттю вартості матеріального збитку.

Однією з головних вимог, передбачених Методикою, є особистий огляд колісних транспортних засобів оцінювачем (експертом), про що зазначено в п. 5.1 Методики.

Положеннями п. 5.1 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 передбачено, що технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) дає змогу за допомогою органолептичних методів визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна.

Відповідно до п. 5.5 Методики під час технічного огляду КТЗ оцінювач (експерт) повинен: перевірити відповідність ідентифікаційних даних КТЗ записам у наданих документах; перевірити укомплектованість КТЗ, установити комплектність, наявність додаткового обладнання; установити пробіг за одометром; зафіксувати інформативні ознаки раніше виконаного відновлювального ремонту КТЗ; установити характер і обсяги пошкоджень на момент огляду та інші ознаки, які характеризують технічний стан КТЗ, з обов`язковою їх фіксацією шляхом фотографування.

Згідно з п. 8.1, 8.5 вказаної Методики для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Калькуляція вартості відновлювального ремонту складається за результатами технічного огляду КТЗ. Якщо КТЗ на момент технічного огляду відновлено повністю або частково, то калькуляція відновлювального ремонту не складається, а надається повідомлення замовнику оцінки про неможливість проведення дослідження.

Враховуючи вищенаведене, а також беручи до уваги відсутність обґрунтованих заперечень щодо зазначеного висновку експерта звіту з боку відповідача, та те що під час розгляду справи стороною відповідача не надано будь-яких належних обґрунтувань та доказів того, що наданий позивачем висновок транспортно-товарознавчої експертизи є неправильним або неповним та, що експертом при визначені розміру збитків було включено пошкодження, які не були заподіяні транспортному засобу внаслідок ДТП, колегія суддів визнає належним належним і допустимим доказом та при вирішенні позовних вимог приймає до уваги наданий позивачем висновок експерта як такий, що не викликає сумнівів у його правильності.

За змістом статті 30 Закону № 1961-IV чинного на момент виникнення спірних правовідносин, транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Таким чином, ремонт автомобіля марки «ВАЗ 21093», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вважається економічно необґрунтованим, а отже, автомобіль вважається фізично знищеним.

Порядок відшкодування завданої позивачу шкоди має відбуватися в порядку, визначеному статтею 30 Закону № 1961-IV, і позивач має передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набуває право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у цій справі №125/1215/20.

Враховуючи що в судовому засіданні сторона позивача не заперечувала проти передачі залишків транспортного засобу відповідачу, з огляду на викладене суд вважає вимоги позивача у частині стягнення з відповідача розміру збитків у сумі 49984,47 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню разом із передачею залишків транспортного засобу марки ВАЗ 21093 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 відповідачу.

Крім того, з відповідача підлягають стягненню витрати за проведеннятранспортно-товарознавчої експертизи в розмірі 5906,78 грн. Зазначені витрати підтверджуються рахунком №1274 від 07.08.2024 року та платіжною інструкцією №0.0.3824010268.1 від 15.08.2024 року.(а.с.78,84)

Щодо посилань сторони відповідача на те що ОСОБА_1 не є стороною кримінального провадження тому не має права на відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням колегія судів зазначає наступене.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Згідно з положеннями частини 2 статті 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до частини 1 статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Стаття 62 КПК України передбачає, що цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред`явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно ст.128 КПК України пов`язує право на цивільний позов із фактом завдання шкоди, а не лише зі статусом потерпілого. Закон визначає цивільним позивачем особу, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової чи моральної шкоди.

Особа, яка не брала участі у кримінальному провадженні або не заявила цивільний позов у його межах, не втрачає права на судовий захист. Частина 7 статті 128 КПК прямо передбачає, що особа, яка не пред`явила цивільного позову у кримінальному провадженні, має право звернутися з таким позовом у порядку цивільного судочинства.

Право на відшкодування шкоди виникає у особи, якій завдано шкоди, незалежно від формальних процесуальних обмежень, а механізм реалізації цього права не може звужуватися процесуальним статусом у кримінальному провадженні.

Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 286 КК України, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди. А тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди. Це також узгоджується зі статтями 15, 16 ЦК України.

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє вказані доводи апелянта щодо відсутності у позивача права вимоги за дійсним позовом, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону та зводяться лише до припущень.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї.

За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOVV. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

В контексті доводів апеляційної скарги щодо необґрунтовано завищеного/заниженого розміру моральної шкоди колегія суддів зауважує, що при визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд, який розглядає справу, повинен з`ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, позивач посилається на те що у дорожньо-транспортній пригоді був пошкоджений транспортний засіб, належний їй на праві власності. Через пошкодження автомобіля позивачка була позбавлений можливості ним користуватись, що призвело до вимушених змін у його житті. Зазначає що на момент вчинення ДТП ОСОБА_1 був інвалідом війни 2 групи, вказане заважає позивачу вільно пересуватись а тому для цих цілей він придбав автомобіль у 2019 році, та в наслідок ДТП втратив можливість вільно пересуватись містом для регулярного отримання медичної допомоги.

Так, факт пошкодження автомобіля внаслідок ДТП однозначно спричиняє, по-перше, переживання через пошкодження майна (транспортного засобу); дискомфорт, незручності, зміну життєвих планів через неможливість володіння та використання транспортного засобу у власних потребах, необхідності докладати додаткових зусиль для вирішення щоденних проблем без автомобіля; необхідність вживати заходів для його відновлення чи заміни, тощо.

Враховуючи вказане, тривалість та глибину згаданих душевних страждань позивачки як власника пошкодженого автомобіля, а також засади розумності та справедливості суд вважає, що 10000,00 грн є достатньою сатисфакцією для відновлення порушених життєвих зв`язків позивача та задовольняє позовні вимоги в цій частині частково.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки, суд не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 49984,47 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, з покладенням на позивача обов`язку передати відповідачу залишки пошкодженого автомобілю, 10000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та 5906,78 грн витрат по проведенню транспортно-товарознавчої експертизи.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України: Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається зі змісту матеріалів справи позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.8, 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою становить 1 % ціни позову, але не менше 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У 2024 році прожитковий мінімум становив 3028 грн, тому мінімальний збір — 1211,20 грн.

За подання апеляційної скарги на рішення суду сплачується 150 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, отже при подачі апеляційної скарги позивач мав сплатити 1816,80 грн.

Крім того із матеріалів справи вбачається що постановою Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року було задоволено апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 18 грудня 2024 року, проте питання щодо стягнення судових витрат судом апеляційної інстанції не вирішувалось.

Відповідач сплатив судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 484,48 грн.

Враховуючи що позовні вимоги задоволені на (59,99%) отже з ОСОБА_2 на користь Держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1622,17 грн ((1816+1211,20)*59,99% – (484,48*40,01%)) за подачу до суду позовної заяви та апеляційної скарг.

Згідно з ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Із положень ч.ч. 1-5ст.137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В силу ч.ч. 2, 3, 8ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).

Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Водночас, судова колегія бере до уваги висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року, за змістом якого: « …суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи».

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, суд керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем в суді апеляційної інстанції згідно заяви його представника, апеляційний суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, обґрунтованість розміру цих витрат, складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності таких витрат.

Вартість наданих позивачу послуг відповідно до додаткової угоди №2 до договору про надання правової допомоги №26/24 від 23.07.2024 року становить 15000,00 грн за надання правничої допомоги у судді першої та апеляційної інстанції. Крім того зі змісту даної додаткової угоди вбачається детальний перелік робіт виконаних адвокатом та обсяг витраченого адвокатом часу, зокрема: усна консультація клієнта – 1 година – 1000,00 грн, замовлення на проведення авто товарного дослідження – 1 година – 1000,00 грн, складання і направлення позову – 5 годин, - 5000,00 грн, складання і направлення заяв та клопотань по справі – 2 години - 2000,00 грн, участь у судових засіданнях – 1 година – 1000,00, складання апеляційної скарги – 5 годин – 5000,00 грн.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, обсяг виконаної адвокатом роботи, при розгляді даної справи в суді, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, судова колегія прийшла до висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу понесених при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Прядко Олександра Олександровича який діє в інтересах ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Чугуївського районного суду Харківської області від 08 грудня 2025 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої вчиненням кримінального правопорушенням – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) матеріальну шкоду у розмірі 49984 (сорок дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні 47 коп.

Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) передати залишки транспортного засобу марки ВАЗ 21093 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ).

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) моральну шкоду у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати, пов`язані з проведенням транспортно-товарознавчої експертизи в розмірі 5906 (п`ять тисяч дев`ятсот шість) гривень 78 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Держави судовий збір за подачу до суду позовної заяви та апеляційної скарг 1622 (одна тисяча двадцять дві гривні) 17 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 (дев`ять тисяч) гривень 00 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: О.В. Маміна

В.Б. Яцина