Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №753/883/26 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/883/26

провадження № 2/753/4957/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва в складі головуючого судді Колесника О.М., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну за позовом за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в 2021 році він проходів державну службу у Міністерстві оборони України на посаді головного спеціаліста Управління з питань запобігання та виявлення корупції. З 17.01.2021 по 23.01.2021 перебував у службовому відрядженні в м. Одеса. Після повернення з відрядження, позивач здав до розрахунково-касового відділу управління соціальних виплат Департаменту фінансів Міністерства оборони України затверджений керівником звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт у сумі 4 920 грн. 03.03.2021 йому було відшкодовано суму, яка становила лише 4 020 грн. Як вказує позивач, працівники розрахунково-касового відділу Департаменту фінансів, пояснили, що 900 грн. не було відшкодовано у зв`язку з невідповідністю наданих ним автобусних квитків вимогам нормативно-правових актів, а саме недостатньо насичений жовтий колір та розміщення реквізиту документу не у правому нижньому куту, а знизу. 11.03.2021, за підписом керівника позивача, було направлено листа до Департаменту фінансів, в якому зазначалось, що було додатково перевірено авансовий звіт та додані до нього документи та встановлено їх відповідність нормативно-правовим актам. 22.03.2021 надійшла відповідь, в якій заступник директора Департаменту фінансів відмовився відшкодовувати кошти за проїзд без зазначення конкретних недоліків наданих під звіт розрахункових документів. 26.03.2021 позивач особисто письмово звернувся до Департаменту фінансів з листом, в якому просив повідомити конкретні недоліки наданих розрахункових документів, які не дають можливості здійснити відшкодування за проїзд. 15.04.2021 отримав відповідь, в якій фактично було проігноровано запитання та викладено інформацію, що не має відношення до проблеми. 26.05.2021 ОСОБА_1 звернувся з листом до державного секретаря Міністерства оборони України з проханням зобов`язати працівників Департаменту фінансів Міністерства оборони України надати ґрунтовну відповідь на його запитання. 16.06.2021 отримав від Департаменту фінансів Міністерства оборони України відповідь, яка практично не відрізнялась від попередньої. Вичерпавши усі можливі варіанти вирішення спору, позивач був змушений 18.08.2021 звернутися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України щодо відшкодування 900 грн. 19 серпня 2025 року рішенням Львівського окружного адміністративного суду, яке набрало законної сили, зобов`язано Міністерство оборони України відшкодувати ОСОБА_1 900 грн. 07 листопада 2025 відповідачем було виконано рішення суду. Тобто Міністерство оборони України, відшкодувало мені витрати на проїзд у службове відрядження через 4 рокі та майже 10 місяців. Беручі до уваги проходження позивачем державної служби у антикорупційному підрозділі Міністерства оборони України, він зазнав значних репутаційних втрат та психічне напруження з огляду на те, що про ситуацію були обізнані його колеги та в них цілком могло скластись враження щодо надання мною неправдивих (підроблених) проїзних документів. Як вказує ОСОБА_1 значну частину особистого часу, частину коштів сім`ї він витратив на листування з посадовими особами Міністерства оборони України та іншими центральними органами виконавчої влади, вивчення великої кількості нормативно правових документів, складання позовної заяви, надання інших заяв та матеріалів до суду. Також вказує, що цей час він міг витратити, зокрема, на особистий (професійний) розвиток, спілкування з близькими, друзями та таке інше. Додатково він зазнав розчарування та глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконанням судового рішення з боку Міністерства оборони України, яке затягнуло повернення йому коштів на 50 діб та стягнуло з нього 4,50 грн. банківської комісії. Враховуючи викладене, просив стягнути з відповідача на свою користь суму моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 26 січня 2026 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до ст. 178 ЦПК України, відповідач скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву, у якому просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав його безпідставності та необґрунтованості. Так, представник відповідача у відзиві зазначив, що позивачем не доведено факту завдання відповідачем шкоди позивачу, протиправності поведінки відповідача по відношенню до позивача, завдання відповідачем фізичного болю чи страждань позивачу, пошкодження чи знищення відповідачем майна позивача, приниження честі, гідності або ділової репутації позивача, а також не доведено причинного зв`язку між діями відповідача і можливістю спричинення моральної шкоди позивачу.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній просив суд позов задовольнити, вказавши, що відповідач жодним чином не спростував наведенні у позовній заяві доводи та аргументи. Також, у відзиві на позов відповідач жодним чином не довів, що його тривала протиправна бездіяльність не викликала у позивача психічного напруження у зв`язку з очікуванням рішення, розчарування в діяльності Міністерства оборони України та додаткове психічне напруження.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в 2021 році ОСОБА_1 проходів державну службу у Міністерстві оборони України на посаді головного спеціаліста Управління з питань запобігання та виявлення корупції.

З 17.01.2021 по 23.01.2021 ОСОБА_1 перебував у службовому відрядженні в м. Одеса та після повернення з відрядження, здав до розрахунково-касового відділу управління соціальних виплат Департаменту фінансів Міністерства оборони України затверджений керівником звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт у сумі 4 920 грн.

03.03.2021 йому було відшкодовано суму, яка становила лише 4 020 грн.

Як вказує позивач, працівники розрахунково-касового відділу Департаменту фінансів, пояснили, що 900 грн. не було відшкодовано у зв`язку з невідповідністю наданих ним автобусних квитків вимогам нормативно-правових актів, а саме недостатньо насичений жовтий колір та розміщення реквізиту документу не у правому нижньому куту, а знизу.

11.03.2021, за підписом керівника позивача, було направлено листа до Департаменту фінансів, в якому зазначалось, що було додатково перевірено авансовий звіт та додані до нього документи та встановлено їх відповідність нормативно-правовим актам.

22.03.2021 надійшла відповідь, в якій заступник директора Департаменту фінансів відмовився відшкодовувати кошти за проїзд без зазначення конкретних недоліків наданих під звіт розрахункових документів.

26.03.2021 позивач особисто письмово звернувся до Департаменту фінансів з листом, в якому просив повідомити конкретні недоліки наданих розрахункових документів, які не дають можливості здійснити відшкодування за проїзд.

15.04.2021 отримав відповідь, в якій фактично було проігноровано запитання та викладено інформацію, що не має відношення до проблеми.

26.05.2021 ОСОБА_1 звернувся з листом до державного секретаря Міністерства оборони України з проханням зобов`язати працівників Департаменту фінансів Міністерства оборони України надати ґрунтовну відповідь на його запитання.

16.06.2021було отримано від Департаменту фінансів Міністерства оборони України відповідь, яка практично не відрізнялась від попередньої.

Вичерпавши усі можливі варіанти вирішення спору, позивач був змушений 18.08.2021 звернутися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України щодо відшкодування 900 грн.

Так, 19 серпня 2025 року рішенням Львівського окружного адміністративного суду, яке набрало законної сили, зобов`язано Міністерство оборони України відшкодувати ОСОБА_1 900 грн.

07 листопада 2025 відповідачем було виконано рішення суду.

Як вказує ОСОБА_1 , під часи проходження ним державної служби у антикорупційному підрозділі Міністерства оборони України, він зазнав значних репутаційних втрат та психічне напруження з огляду на те, що про ситуацію були обізнані його колеги та в них цілком могло скластись враження щодо надання мною неправдивих (підроблених) проїзних документів. Значну частину особистого часу, частину коштів сім`ї він витратив на листування з посадовими особами Міністерства оборони України та іншими центральними органами виконавчої влади, вивчення великої кількості нормативно правових документів, складання позовної заяви, надання інших заяв та матеріалів до суду.

Також вказує, що цей час він міг витратити, зокрема, на особистий (професійний) розвиток, спілкування з близькими, друзями та таке інше. Додатково він зазнав розчарування та глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконанням судового рішення з боку Міністерства оборони України, яке затягнуло повернення йому коштів на 50 діб та стягнуло з нього 4,50 грн. банківської комісії.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України щодо відшкодування йому моральної шкоди завданої йому неповерненням коштів за проїзд.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди - є одним з способів захисту цивільних прав та інтересів (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При цьому, відповідно до ч. 1 статті 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Також, у Постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 16.06.2022 року справі №569/20510/19 (провадження № 61-13787св20) зазначено, що аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.

Згідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.2 ст.23 ЦК України).

При цьому, відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року, Справа № 752/17832/14-ц (Провадження № 14-538цс19) було сформульовано наступний правовий висновок: "Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.".

Матеріали справи містять у собі докази на підтвердження невиплати ОСОБА_1 витрат на проїзд під час службового відрядження у розмірі 900 грн., що підтверджується рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року, яке винесене на користь позивача у справі, однак позивачем не надано будь - яких доказів на підтвердження наявності моральної шкоди та причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань протиправною поведінкою відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій відповідача.

Крім того, позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди в сумі 5 000 грн., не обґрунтовано її розмір та не доведено причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та діями Міністерства оборони України.

Вказані позивачем причини завдання йому моральної шкоди, спричинені поведінкою відповідача, не підтверджені жодним належним та допустимим доказом і не є підставою для відшкодування моральної шкоди за ст.ст. 23, 1167 ЦК України, тому суд приходить до висновку, про відмову в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди.

На підставі викладеного, керуючись стст. ст. 23, 1167, ЦК України , стст. 10, 12, 13, 81-83, 141, 263, 265, 268, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

СУДДЯ: КОЛЕСНИК О.М.