Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №635/385/22 — Харківський районний суд Харківської області

02.06.2026

Справа № 635/385/22

Провадження по справі № 2/635/877/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року смт Покотилівка Харківського району Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді – Даниленко Т.П.,

секретар судового засідання – Альохіної В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Ніколенко Ганна Анатоліївна про розірвання договору довічного утримання,

В С Т А Н О В И В:

18.01.2022 ОСОБА_3 звернулася до Харківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Ніколенко Ганна Анатоліївна про розірвання договору довічного утримання.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 03.02.2022 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до розпорядження голови Верховного суду від 08.03.2022 № 2/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» та Закону України «Про внесення зміни до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус судді» справу передану за підсудністю відповідно акту приймання-передачі справ та речових доказів від 01.04.2022.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 29.12.2023 справу передано за підсудністю до Харківського районного суду Харківської області.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 09.04.2024 справу прийнято до розгляду суддею Даниленко Т.П. та відкрито провадження у справі відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

05.04.2024 подана заява представника позивача - адвоката Гофельд Г.С. про залучення до участі у якості правонаступника позивача ОСОБА_1 , у зв`язку із тим, що позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 28.11.2024 закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Ніколенко Ганна Анатоліївна про розірвання договору довічного утримання.

Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника адвоката Гофельд Г.С. звернулась до Харківського апеляційного суду зі скаргою, в якій просила продовжити розгляд справи з залученням її як правонаступника матері.

Постановою Харківського апеляційного суду від 08.04.2025 скасовано ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 28.11.2024 та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 02. 05.2025 прийнято цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Ніколенко Ганна Анатоліївна про розірвання договору довічного утримання до провадження судді Даниленко Т.П.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 15.12.2025 залучено у якості правонаступника позивача - ОСОБА_1 , задоволено клопотання про виклик свідків.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Гофельд Г.С. в попередньому судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили задовольнити, з підстав викладених у позові, не заперечували проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в порядку, передбаченому ст.128 ЦПК України, причини неявки суду не повідомив. Будь-яких клопотань від відповідача не надходило.

Третя особа приватний нотаріус ДХРДН Ніколенко Г.А. в судове засідання не з`явилася, про місце, дату та час судового розгляду повідомлялася належним чином.

05.05.2026 від позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Гофельд Г.С. надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність, просили позов задовольнити.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У зв`язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив відповідно до статті 280 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , дослідивши письмові докази по справі, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, судом встановлено що 17.08.1999 позивач ( ОСОБА_3 ) з однієї сторони, а з другої сторони ОСОБА_8 , що діяв від імені відповідача ( ОСОБА_2 ), по дорученню, посвідченому приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Полторацькою Л.М. 18.08.1997, реєстр №706, уклали договір довічного утримання, який був посвідчений державним нотаріусом Другої Харківського району державної нотаріальної контори Ніколенко Г.А., та зареєстрований в реєстрі за № 1-1140.

За умовами вищевказаного договору довічного утримання, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1140, а саме п.1 Договору, ОСОБА_3 передала у власність сину ОСОБА_2 належний їй житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Згідно із п.5 Договору ОСОБА_2 зобов`язався довічно повністю утримувати мати — ОСОБА_3 , надаючи їй необхідне харчування, одяг і забезпечуючи за нею належний догляд та необхідну допомогу. Вартість харчування, одягу і необхідної допомоги сторони встановили у розмірі 100 (сто) гривень на місяць.

Правонаступниця ОСОБА_3 ОСОБА_1 (правонаступник позивача), стверджувала, що понад 15 років та до моменту смерті їх спільної з відповідачем матері, відповідач, ОСОБА_2 , не виконував умови Договору довічного утримання від 17.08.1999, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1140. Не надавав ОСОБА_3 за життя необхідне харчування, одяг і не забезпечував за нею належний догляд та необхідну їй допомогу. Свідки стверджували, що догляд і утримання, зокрема ремонт будинку, покрівлі, придбання ліків здійснювалось донькою та онукою ОСОБА_3 , зокрема ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .

Відповідач не з`являвся за місцем мешкання матері більше ніж 15 років. Таким чином, невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків стало підставою для розірвання Договору довічного утримання від 17.08.1999, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1140, в силу приписів ст. 651, 755 Цивільного кодексу України. У зв`язку з цим, позивачка, вирішила звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів, вважаючи наведені обставини істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання.

Посилаючись на викладене просила суд:

1) Розірвати договір Довічного утримання (догляду), укладений 17.08.1999 між ОСОБА_3 з однієї сторони, а з другої сторони ОСОБА_8 , що діяв від імені ОСОБА_2 , по дорученню, посвідченому приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Полторацькою Л.М. 18 серпня 1997 року, реєстр №706, який був посвідчений державним нотаріусом Другої Харківського району державної нотаріальної контори Ніколенко Г.А., та зареєстрований в реєстрі за № 1-1140.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див.: постанова Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 757/39725/19-ц (провадження № 61-15916св20)).

Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров`я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння) передусім має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує в наслідок недієздатності.

Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом (стаття 751 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Порушення є істотним, якщо тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Верховний Суд у постанові від 13 травня 2021 року (справа № 752/818/17) та від 24 червня 2021 року (справа № 644/1566/19) зазначив, що істотними умовами договору довічного утримання є: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного проживання у відчужуваному житловому будинку, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, надання побутових послуг. Відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач. Такі висновки щодо застосування положень статей 755, 756 ЦК України узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц та від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_3 , а згодом її правонаступниця ОСОБА_1 вказувала на невиконання відповідачем умов укладеного договору довічного утримання, зокрема щодо сплати щомісячного грошового утримання, а також не здійсненні догляду (піклування).

Пунктом 5 Договору довічного утримання від 17.08.1999, укладеного між сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було зобов`язання довічно повністю утримувати мати — ОСОБА_3 , надаючи їй необхідне харчування, одяг і забезпечуючи за нею належний догляд та необхідну допомогу. Вартість харчування, одягу і необхідної допомоги сторони встановили у розмірі 100 (сто) гривень на місяць.

Таким чином, істотними умовами договору довічного утримання сторони визначили: довічне безоплатне право проживання відчужувача у квартирі, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, вчасну сплату щомісячного грошового утримання визначеному розмірі платежу.

Судом враховується той факт, що мати відповідача була особою похилого віку та, укладаючи договір довічного утримання, розраховувала на сторонню допомогу.

У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 645/3284/19 (провадження № 61-15301св20) вказано, що «аналіз статті 744 ЦК України свідчить, що законодавець, передбачивши можливість визначення в договорі обов`язків як з утримання, так і догляду, розмежував указані поняття. Так, утримання характерне для зобов`язань майнового характеру, в той час як догляд, з-поміж іншого, може полягати в конкретних діях, турботі та опікуванні набувача над відчужувачем у силу його похилого віку та потребі в сторонній допомозі».

Таким чином, укладення договору довічного утримання між сторонами передбачає ще й обов`язки немайнового характеру, такі як надання догляду, необхідних послуг, які відповідач взагалі не надавав.

Враховуючи викладене, сплата щомісячного грошового утримання без здійснення догляду відчужувача є неналежним виконанням обов`язків набувача.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач.

Відтак, саме на відповідача, як набувача відчуженого за договором довічного утримання нерухомого майна, покладено обов`язок доведення належного виконання договірних зобов`язань за договором довічного утримання.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів виконання відповідачем умов договору довічного утримання щодо надання необхідної допомоги та грошового забезпечення ОСОБА_3 .

Так, в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували факт надання відповідачем матеріального забезпечення у розмірі 100 грн щомісячно до часу звернення позивачки до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання.

Також, суд звертає увагу на те, що доказами долученими до матеріалів справи доведений факт ненадання послуг позивачу щомісячно у тому обсязі, який був обумовлений сторонами в оспорюваному договорі довічного утримання.

Вказані обставини підтверджуються, зокрема показами свідків, які були допитані в судовому засіданні.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що права і обов`язки сторін за договором довічного утримання в першу чергу базуються на їх вільному волевиявленні, яке висловлюється та закріплюється умовами договору. Утримання включає в себе забезпечення матеріальними та грошовими ресурсами, при цьому, догляд пов`язується не тільки із наданням матеріальної допомоги, а опосередковується своєрідною участю набувача в житті відчужувача та повинен охоплювати психологічну підтримку і морально-емоційні відносини між відчужувачем та набувачем.

Тривале невиконання відповідачем умов договору довічного утримання є істотним порушенням умов договору довічного утримання, а тому порушені права позивача підлягають захисту відповідно до вказаної норми ст. 651 ЦК України шляхом розірвання цього договору.

Таким чином доводи позову про порушення прав позивача, які визначені вказаним договором довічного утримання знайшли своє підтвердження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (ч. 1 ст. 756 ЦК України).

З огляду на наведене суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог, та їх задоволення в повному обсязі .

На підставі викладеного і керуючись ст. 12, 76-80, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 правонаступником якої є ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання договору Довічного утримання (догляду) - задовольнити.

Розірвати договір довічного утримання (догляду) від 17.04.1999, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , який діяв від імені ОСОБА_2 , по дорученню, посвідченому приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Полторацькою Л.М. 18.08.1997, реєстр №706, який був посвідчений державним нотаріусом Другої Харківського району державної нотаріальної контори Ніколенко Г.А., та зареєстрований в реєстрі за № 1-1140.

Застосувати наслідки розірвання договору довічного утримання, а саме визнати за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який був предметом договору довічного утримання.

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст.284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості, що не проголошуються:

позивач – ОСОБА_1 , адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1

представник позивача – ОСОБА_9 , адреса для листування: АДРЕСА_3 ;

відповідач – ОСОБА_2 , останнє відоме місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 ;

третя особа – приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Ніколенко Ганна Анатоліївна, місцезнаходження: 62489, Харківська область, Харківський район, смт Безлюдівка, вул. Зміївська, 48/2.

Повний текст рішення складено та підписано 10.06.2026.

Суддя Т.П.Даниленко