Вирок від 07 червня 2026 р. у справі №199/2235/26 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/2235/26

(1-кп/199/591/26)

ВИРОК

іменем України

08.06.2026 місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:

судді ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі дистанційного судового провадження в залі суду кримінальне провадження № 42025222750000875 відносно:

ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Харкова, громадянина України, освіта середня спеціальна, неодруженого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період: водія 2 штурмового відділення 3 штурмового взводу 3 штурмової роти НОМЕР_1 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 , військове звання «старший солдат», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

який обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_2 ,

УСТАНОВИВ:

01.05.2025 відповідно до витягу із наказу (по стройовій частині) командира в/ч НОМЕР_2 № 123 солдата ОСОБА_2 , військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації зараховано у розпорядження командира в/ч НОМЕР_2 .

14.05.2025 відповідно до витягу із наказу (по стройовій частині) командира в/ч НОМЕР_2 призначено на посаду водія 2-го штурмового відділення 3-го штурмового взводу 3-ї штурмової роти 1-го штурмового батальйону в/ч НОМЕР_2 , ВОС - 124037А, ШМП «старший солдат».

Таким чином, відповідно до ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», останній вважається військовослужбовцем військової служби за мобілізацією.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який на теперішній час продовжено.

Відповідно до вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдат ОСОБА_2 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження зобов`язаний доповідати безпосередньому начальникові.

Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Так, не пізніше 09:00 годин 17.07.2025 ОСОБА_2 самовільно залишив місце служби з пункту тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_2 , що була розташована поблизу АДРЕСА_2 , чим у порушення ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст.ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів і начальників, без поважних причин, в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце служби та у період часу з 17.07.2025 по 18.02.2026 перебував поза службою, проводячи час на власний розсуд.

Умисні дії обвинуваченого ОСОБА_2 , які виразились у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, кваліфікуються за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 вину у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, визнав у повному обсязі, заявив про щиросердне каяття у вчиненому та показав, що дійсно він самовільно залишив місце служби тривалістю понад три доби за обставин, викладених в обвинувальному акті.

У судовому засіданні всі учасники судового провадження не оспорювали обставини, при яких скоєне кримінальне правопорушення, тому суд, за згодою всіх учасників судового провадження, вважав не доцільним досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Згідно ч. 3 ст. 349 КПК України судом було з`ясовано, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст наведених вище обставин, а також встановлено відсутність сумнівів у добровільності їх позиції.

Крім того, учасникам судового провадження судом роз`яснені вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України щодо позбавлення права оскарження обставин, які ніким не оспорюються, в апеляційному порядку.

За таких обставин суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, знайшла своє повне підтвердження в процесі судового розгляду.

Призначаючи вид і міру покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , суд виходить з вимог ст. 50 КК України, відповідно до якої покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 КК України; відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , суд визнає: щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , судом не встановлено.

Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_2 вчинив умисне закінчене кримінальне правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів.

Обвинувачений ОСОБА_2 раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, неодружений, до проходження військової служби працював вантажником на МК «М`ясний», має на утриманні матір пенсійного віку - ОСОБА_6 , 1959 р.н.

Обвинувачений ОСОБА_2 на час вчинення кримінального правопорушення проходив військову служби за призовом під час мобілізації на особливий період на посаді водія 2 штурмового відділення 3 штурмового взводу 3 штурмової роти НОМЕР_1 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 , військове звання «старший солдат».

Згідно службової характеристики ОСОБА_2 зарекомендував себе з негативної сторони.

Згідно медичної характеристики ОСОБА_2 за час проходження військової служби за медичною допомогою не звертався.

З урахуванням вищевикладеного та з метою попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченому ОСОБА_2 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі.

При цьому підстав для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням приписів ст. 69 КК України не вбачається.

Згідно ч. 1 ст. 75 КК України засудження особи за кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, виключає можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, покарання у виді позбавлення волі обвинуваченому ОСОБА_2 слід визначити із реальним його відбуттям.

Це покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Питання щодо запобіжного заходу суд вирішує у відповідності до абз. 8 п. 2) ч. 3 та абз. 13) п. 2) ч. 4 ст. 374 КПК України.

Керуючись ст. 369, 371-374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_2 винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України рахувати початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_2 з 18.02.2026.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_2 , до набрання вироком законної сили, залишити колишній – тримання під вартою.

На вирок можуть бути подані апеляційні скарги протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку, до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя: ОСОБА_1