Вирок від 08 червня 2026 р. у справі №683/388/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 683/388/25

Провадження № 11-кп/820/353/26

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурорів: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

потерпілого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому та в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024243100000635 від 02 грудня 2024 року, за апеляційними скаргами заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури ОСОБА_10 та захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_8 на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 березня 2026 року,

в с т а н о в и л а:

Цим вироком

ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Старокостянтинова Хмельницької області, громадяни на України, з середньою-спеціальною освітою, неодруженого, не працює, зареєстрованого та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не має судимостей,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, та призначено покарання у виді 9 років позбавлення волі.

До вступу вироку в законну силу запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_11 залишено попередній тримання під вартою.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_11 ухвалено рахувати з дня набрання вироком законної сили, зараховано в строк відбуття покарання час попереднього ув`язнення з 16 грудня 2024 року до дня вступу вироку в законну силу з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Судом вирішено питання речових доказів.

За вироком суду, ОСОБА_9 , достовірно знаючи, що у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-1X, 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан з 05 год 30 хв, який надалі неодноразово продовжувався, востаннє Указом Президента України №740/2024 від 28 жовтня 2024 року строком на 90 діб до 08 лютого 2025 року та затверджений Законом України № 4024-ІХ від 29 жовтня 2024 року.

19 листопада 2024 року близько 18 год 30 хв, перебуваючи на території Старокостянтинівського НВК ім. Героя України ОСОБА_12 на вулиці Ессенській, 4, у місті Старокостянтинові Хмельницької області, після спільного вживання алкогольних напоїв, у ОСОБА_9 виник злочинний умисел, спрямований на заволодіння мобільним телефоном марки «Redmi 12 Sky Blue 8 GB RAM 256 GB ROM», синього кольору, що належить його знайомому ОСОБА_7 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_9 19 листопада 2024 року близько 18 год 45 хв, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння на території ринку «Анастасія», що на вулиці Миру, 19/2, у місті Старокостянтинові Хмельницької області, переслідуючи корисливий мотив збагачення, з метою незаконного заволодіння чужим майном, діючи умисно, напав на ОСОБА_7 , застосовуючи насильство, небезпечне для життя та здоров`я щодо нього, яке проявилося у завданні одного удару в обличчя, від якого потерпілий впав на землю, та завданні ще не менше 1 (одного) удару потерпілому в обличчя, від якого той втратив свідомість.

Після цього, користуючись його безпорадним станом, ОСОБА_9 умисно вийняв з лівої кишені штанів потерпілого мобільний телефон ««Redmi 12 Sky Blue 8 GB RAM 256 GB ROM», ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 вартістю 5 600 грн; із сім-картками мобільного оператора ПрАТ «ВФ Україна» із номером НОМЕР_3 вартістю 200 грн та ТОВ «Лайфселл» із номером НОМЕР_4 вартістю 200 грн; у силіконовому чохлі типу бампер чорного кольору вартістю 500 грн, яким незаконно заволодів та надалі розпорядився ним на власний розсуд.

У результаті вчинення насильницьких дій відносно ОСОБА_7 спричинено тілесні ушкодження у вигляді перелому нижньої щелепи справа в проекції кута і в проекції тіла нижньої щелепи зліва без зміщення, крововиливу в ділянці нижньої щелепи справа, які відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесного ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров`я, та крововиливу в лівій підочній ділянці, що відноситься до легкого тілесного ушкодження та завдано майнової шкоди на загальну суму 6 500 грн.

Дії ОСОБА_9 кваліфіковані за ч.4 ст.187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений в умовах воєнного стану.

В апеляційній скарзі заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури ОСОБА_10 просив вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 березня 2026 року щодо ОСОБА_9 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити йому покарання за ч.4 ст.187 КК України у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Прокурор уважав, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

Звертав увагу на те, що при призначенні обвинуваченому ОСОБА_9 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, місцевий суд, призначивши основне покарання у виді позбавлення волі, залишив поза увагою, що даною нормою кримінального закону встановлено обов`язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна та без застосування вимог ст.69 КК України такий вид додаткового обов`язкового покарання не призначив.

На думку прокурора, такий вид додаткового обов`язкового покарання суд першої інстанції не призначив, що є прямим порушенням вимог кримінального закону.

Таким чином, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, що відповідно до п.4 ч.1 ст.409, ч.2 ст.409 КПК України є підставами для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції з ухваленням свого вироку.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_8 просив скасувати вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 березня 2026 року, яким ОСОБА_9 виправдати за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України.

Уважав, що місцевий суд при ухваленні вироку допустив неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

Посилався на те, що суд першої інстанції, окрім іншого, допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та не спростував, не встановив, не підтвердив належними та допустимими доказами факт вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, а саме щодо завдання тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_7 з метою заволодіння його майном - мобільним телефоном.

Стверджував, що місцевий суд, ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_9 та встановлюючи його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, базувався виключно на припущеннях та обставинах, викладених в обвинувальному акті.

Звертав увагу на показання потерпілого ОСОБА_7 , який не бачив, хто завдав йому удар в праву частину обличчя, що не може вважатися беззаперечним доказом вини ОСОБА_9 , бо сам потерпілий заперечує причетність до завдання йому тілесних ушкоджень ОСОБА_13 .

Посилався й на те, що до показань свідка ОСОБА_14 слід ставитись критично, бо ОСОБА_14 сам є фігурантом цього кримінального правопорушення, а тому намагається уникнути відповідальності шляхом перекладання вини на іншу особу - ОСОБА_9 , фактично оговоривши його та надавши неправдиві показання в суді першої інстанції.

Тому оцінюючи в сукупності всі, досліджені в судовому засіданні докази, враховуючи те, що можливість збирання доказів вичерпана, а також ураховуючи положення презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини відповідно до ст.17 КПК України, захисник стверджував, що вина ОСОБА_9 у інкримінованому йому злочині не доведена, тому його необхідно виправдати у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду з викладом змісту оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційних скарг; обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_8 на підтримання апеляційної скарги сторони захисту та заперечення проти апеляційної скарги прокурора; прокурорів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підтримання апеляційної скарги прокурора та заперечення проти апеляційної скарги захисника і аналогічну думку потерпілого ОСОБА_7 , перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про таке.

Апеляційний перегляд оскаржуваного вироку здійснюється у відповідності з вимогами ч.1 ст.404 КПК України, в межах поданої апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Таким є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.

В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_8 ставиться питання про недоведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_9 в суді першої інстанції свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав. Показав, що тілесних ушкоджень потерпілому не завдавав і його мобільний телефон не викрадав.

На його думку, тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_7 завдав ОСОБА_14 ударом кулака руки в область обличчя, від чого потерпілий втратив свідомість. Після цього він разом із ОСОБА_14 приводили потерпілого до свідомості. Коли ОСОБА_7 прийшов до свідомості, то попросив, щоб вони його залишили одного, після чого вони з ОСОБА_14 розійшлись по домівках.

Перед завданням ОСОБА_14 потерпілому ОСОБА_7 тілесних ушкоджень вони втрьох розпивали горілку на спортивному майданчику школи № 9.

Судом першої інстанції перевірено показання обвинуваченого ОСОБА_9 , надано їм належну оцінку та спростовано показаннями свідків та потерпілого.

Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 показали, що восени 2024 року перебували біля школи № 9 у місті Старокостянтинові. До них підійшли ОСОБА_7 , який мав при собі мобільний телефон, ОСОБА_11 і ОСОБА_14 , які були з ознаками алкогольного сп`яніння та вживали алкогольні напої. Перебуваючи поряд з ними близько 30 хв хлопці пішли в напрямку магазину «Анастасія».

Свідок ОСОБА_14 показав, що 19 листопада 2024 року разом із ОСОБА_7 та ОСОБА_11 пішли до школи № 9 міста Старокостянтинова, де були дівчата ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . Він з хлопцями вживав алкогольні напої, під час чого ОСОБА_11 запропонував йому з телефону потерпілого ОСОБА_7 оформити кредит, на що він відмовився.

Після розпивання алкогольних напоїв вони пішли в напрямку магазину «Фора», а ОСОБА_7 пішов у бік ринку. На території ринку ОСОБА_11 його наздогнав та завдав один удар в область голови, від якого потерпілий впав на землю, після цього завдав ще два удари, коли потерпілий лежав на землі. Потім обвинувачений ОСОБА_9 витягнув із кишені штанів потерпілого ОСОБА_7 мобільний телефон і одразу відбіг в напрямку магазину «Фора». Наздогнавши ОСОБА_9 , надалі вони рухалися в напрямку центрального парку міста Старокостянтинова, де в подальшому було заховано мобільний телефон, після чого вони розійшлися з обвинуваченим у різних напрямках.

Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні суду першої інстанції показала, що очевидцем події не була, однак ОСОБА_14 їй розповідав, що він разом із ОСОБА_11 та ОСОБА_7 вживали алкогольні напої, після чого ОСОБА_11 побив ОСОБА_7 .

Окрім того, допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції потерпілий ОСОБА_7 зазначав про те, що 19 листопада 2024 року разом ОСОБА_14 та ОСОБА_11 розпивали алкогольні напої на майданчику школи №9 міста Старокостянтинова, з ними ще були ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . Після розпивання алкогольних напоїв вони йшли додому разом з хлопцями.

На території ринку «Анастасія» хтось із хлопців покликав його і раптово завдав удар в обличчя, від чого він знепритомнів. Коли отямився, то в нього був відсутній мобільний телефон.

Після того, як написав заяву до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення, ОСОБА_11 розповів йому, що це він йому завдав тілесні ушкодження.

На момент подання заяви про вчинення кримінального правопорушення він не пам`ятав, хто саме завдав тілесних ушкоджень, лише в подальшому при наступних допитах він пригадав та повідомив, що це був ОСОБА_11 . Підстав надавати неправдиві свідчення щодо обвинуваченого про вчинення відносно нього злочину не мав, оскільки до цієї події між ними були дружні відносини.

Обвинуваченим ОСОБА_11 йому була відшкодована шкода в розмірі 50 000 грн.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що потерпілий ОСОБА_7 перебував у дружніх стосунках з обвинуваченим ОСОБА_11 , тому розцінює показання потерпілого як правдиві, що нівелює мету оговорення обвинуваченого ОСОБА_11 . Окрім того, потерпілий ОСОБА_7 неодноразово стверджував, що саме обвинувачений ОСОБА_11 завдавав йому удари, а ОСОБА_14 не міг цього зробити, бо він перебував у той час у приміщенні аптеки або біля неї.

Проаналізувавши показання потерпілого ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що твердження обвинуваченого ОСОБА_9 про завдання саме ОСОБА_14 ударів ОСОБА_7 є способом обвинуваченого уникнути кримінальної відповідальності.

Перевіряючи висновки суду щодо обвинуваченого ОСОБА_9 , колегія суддів уважає, що судом першої інстанції правильно взято за основу показання потерпілого ОСОБА_7 , які є послідовними, логічними, та об`єктивно узгоджуються з іншими доказами.

При цьому потерпілий ОСОБА_7 засвідчив усі обставини вчинення правопорушення, розмежовуючи конкретні дії обвинуваченого ОСОБА_9 , що, окрім цього, підтверджується і показаннями свідка ОСОБА_14 .

Незважаючи на заперечення вини обвинуваченим ОСОБА_11 , суд першої інстанції на підтвердження встановлених обставин учинення кримінального правопорушення, крім показань свідків та потерпілого, у вироку обґрунтовано послався на інші докази:

- висновок судово-медичного експерта № 151 від 05 грудня 2024 року, відповідно до якого з наданих медичних документів, рентгенограм та огляду ОСОБА_7 у нього виявлено тілесні ушкодження у вигляді перелому нижньої щелепи справа в проекції кута і в проекції тіла нижньої щелепи зліва без зміщення, крововиливу в ділянці нижньої щелепи справи, які виникли від дії - удару тупого твердого предмету, яким міг бути кулак руки, взута нога сторонньої особи, або їм подібні предмети, коли він міг перебувати в будь-якому положенні повернутим до нападника обличчям, що могло мати місце в строк та за обставин, указаних у постанові слідчого та ОСОБА_7 , і відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров`я; крововиливу в лівій підочній ділянці, який виник від дії - удару тупого твердого предмету, яким міг бути кулак руки сторонньої особи, або йому подібний предмет, що могло мати місце в строк та за обставин указаних у постанові слідчого та ОСОБА_7 , і відносяться до категорії легкого тілесного ушкодження. Виявлені тілесні ушкодження могли виникнути в один період часу в будь-якій послідовності. Тілесних ушкоджень, характерних для самооборони, на тілі ОСОБА_7 під час проведення експертизи не було виявлено;

- протокол огляду відеозапису від 26 грудня 2024 року та додаток до нього у вигляді відеозапису разом з фототаблицями, з яких убачається, що 11 листопада 2024 року о 19 год 55 хв ОСОБА_7 , ОСОБА_11 та ОСОБА_14 рухаються пішохідною доріжкою по стороні торгових кіосків на вулиці Ессенській у напрямку вулиці Миру в місті Старокостянтинові, після чого ОСОБА_11 та ОСОБА_14 ведуть під руки ОСОБА_7 та повертають праворуч у напрямку магазину «Фора», що розташований на вулиці Миру, 19/2 в місті Старокостянтинові;

- протокол огляду відеозапису від 26 грудня 2024 року та додаток до нього у вигляді відеозапису разом з фототаблицями, де зафіксовано, що 11 листопада 2024 року о 19 год 34 хв ОСОБА_7 рухається вздовж торгових кіосків у напрямку вулиці Ессенської міста Старокостянтинова та позаду нього в швидкому темпі руху його наздоганяють ОСОБА_11 та ОСОБА_14 . Надалі, наздогнавши ОСОБА_7 , ОСОБА_9 підхоплює останнього під руку та починає відводити його спільно із ОСОБА_14 в ліву сторону, в напрямку іншого (лівого) ряду торгових кіосків;

- протокол проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_7 від 11 грудня 2024 року та відеозапис до нього, з яких випливає, що потерпілий продемонстрував, як ОСОБА_11 завдав йому один удар кулаком правої руки в область голови, від чого він втратив свідомість. Повідомив, що під час спричинення йому тілесних ушкоджень з ОСОБА_11 поряд перебував ОСОБА_14 . Крім того, повідомляв про те, що, перебуваючи вже за місцем свого проживання, виявив, що загубив свій мобільний телефон марки «Redmi 12» синього кольору, що повністю узгоджується з показаннями потерпілого, наданими в суді першої інстанції;

- протоком слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_14 від 11 грудня 2024 року та відеозаписом до нього, де свідок продемонстрував, як обвинувачений ОСОБА_11 завдав один удар кулаком правої руки в обличчя ОСОБА_7 , від чого той впав на землю, та завдав йому ще близько 3 (трьох) ударів кулаком правої руки в обличчя, після чого дістав із лівої кишені штанів ОСОБА_7 мобільного телефона, якого в подальшому сховав у міському парку, що повністю узгоджується з показаннями свідка в місцевому суді;

- довідками про вартість станом на 19 листопада 2024 року: сім-картки оператора стільникового зв`язку ПрАТ «ВФ Україна», що становила 200 грн; сім-картки оператора стільникового зв`язку ТОВ «Лайфселл», що становила 200 грн; бувшого в користуванні мобільного телефону марки «Redmi 12 Sky Blue 8 GB RAM 256 GB ROM», що становила 5 600 грн. Вартість зазначених речей учасники кримінального провадження не оспорювалась та під сумнів не ставилась.

Позиція обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_8 щодо непричетності до завдання потерпілому ОСОБА_7 умисних ударів з метою заволодіння майном судом першої інстанції обґрунтовано розцінена як спосіб захисту з метою уникнення обвинуваченим відповідальності за фактично вчинене, з чим погоджується апеляційний суд.

На думку колегії суддів, такі твердження обвинуваченого та сторони захисту повністю спростовані дослідженими доказами, серед яких показання потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_14 , які категорично засвідчили, що саме обвинувачений ОСОБА_9 завдав потерпілому тілесні ушкодження та в подальшому заволодів його мобільним телефоном.

Будь-які докази на підтвердження завдання тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_7 свідком ОСОБА_14 у матеріалах кримінального провадження відсутні, не надано таких доказів стороною захисту і в суді апеляційної інстанції.

Сукупність доказів, перевірених колегією суддів та оцінених з точки зору достатності та взаємозв`язку, вказує на те, що обвинувачений ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.187 КК України, а саме напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений в умовах воєнного стану.

Відтак, твердження в апеляційній скарзі захисника щодо недопустимості доказів винуватості ОСОБА_9 є безпідставними.

Відповідно до положень ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Недопустимими відповідно до ст.87 КПК України є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що судом першої інстанції розглянуто кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення з дотриманням ст.337 КПК України.

Посилання в апеляційній скарзі захисника про те, що місцевий суд, ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_9 та встановлюючи його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України базувався виключно на припущеннях та обставинах, викладених в обвинувальному акті прокурора, колегія суддів не вбачає підстав розглядати та перевіряти, оскільки органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачувався та судом першої інстанції визнаний винним у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненого в умовах воєнного стану.

Доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_9 в апеляційній скарзі прокурора не оспорюється.

Водночас в апеляційній скарзі прокурор посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що у свою чергу потягло невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

Перевіривши дотримання судом першої інстанції вимог ст.ст.50, 65 КК України, колегія суддів апеляційної інстанції вважає слушними доводи апеляційної скарги прокурора щодо призначення покарання з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Однак, ухвалюючи вирок щодо обвинуваченого ОСОБА_9 та призначаючи йому покарання у виді 9 років позбавлення волі, суд першої інстанції вищевказаних вимог Закону повною мірою не дотримався.

Частиною 1 ст.69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст.403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2 ст.69 КК України).

Згідно з порядком застосування ст.69 КК України, в кожному випадку призначення основного покарання нижчого від найнижчої межі суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу винного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній частині послатися на ч.1 ст.69 КК України.

Однак, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, місцевий суд, призначивши основне покарання у виді позбавлення волі, залишив поза увагою, що даною нормою кримінального закону (санкцією ч.4 ст.187 КК України) встановлено обов`язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна та без застосування вимог ст.69 КК України такий вид додаткового обов`язкового покарання не призначив, що на думку колегії суддів, є прямим порушенням вимог кримінального закону.

Незастосування додаткового покарання обвинуваченому ОСОБА_9 є підставою для скасування вироку суду в частині призначення покарання.

Статтями 51 та 52 КК України встановлено, що одним із додаткових покарань, яке може бути застосовано до осіб, визнаних винними у вчинені злочинів, є конфіскація майна.

Відповідно до положень ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України.

Санкцією ч.4 ст.187 КК України визначено, що конфіскація майна є обов`язковим додатковим покаранням.

Судом першої інстанції визнано доведеним те, що ОСОБА_9 вчинив злочин з корисливого мотиву, який був спрямований на заволодіння чужим майном.

При ухваленні вироку судом першої інстанції не було застосовано до обвинуваченого ОСОБА_9 додаткову міру покарання у виді конфіскації майна.

Тому при призначенні ОСОБА_11 покарання апеляційний суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким злочином, особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, є особою молодого віку, неодружений, за місцем проживання характеризується посередньо, раніше не судимий.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому, є добровільне відшкодування завданого збитку потерпілому.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому, є вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.

Таким чином, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість і відповідно до п.4 ч.1 ст.409, ч.2 ст.409 КПК України є підставами для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції.

З урахуванням викладених обставин, беручи до уваги характер діяння і спосіб його вчинення, особу винного, обставини, які пом`якшують та обтяжують обвинуваченому покарання, колегія суддів уважає призначити ОСОБА_11 покарання, визначене санкцією ч.4 ст.187 КК України, у виді позбавлення волі на строк 9 (дев`ять) років із конфіскацією майна, що буде відповідати тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, буде необхідним та достатнім як для його виправлення, так і для попередження вчинення нових злочинів.

Відповідно до ст.100 КПК України колегія суддів вирішує питання про речові докази.

Керуючись ст.ст.407, 409, 418, 420, 424, 426, 532 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури ОСОБА_10 задовольнити.

Вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 березня 2026 року щодо ОСОБА_9 в частині призначеного покарання скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, призначити покарання у виді 9 (дев`яти) років позбавлення волі з конфіскацією майна, крім житла.

Початок строку відбування покарання обчислювати з дня ухвалення вироку, тобто з 09 червня 2026 року.

Зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 16 грудня 2024 року до 08 червня 2026 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Речові докази:

- DVD-R диск, на якому містяться відеозаписи з камер відеоспостереження, що розташовані в м. Старокостянтинові на вул. Ессенській, зберігати в матеріалах справи;

- мобільний телефон марки «ОРРО», моделі «Reno5 Lite», із мобільним номером телефону НОМЕР_5 , ІМЕІ 1 НОМЕР_6 , ІМЕІ 2 НОМЕР_7 , який переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_18 , залишити останній за належністю.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

На вирок може бути подана касаційна скарга до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому його копії.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3