Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №463/3344/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/3344/25 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.

Провадження № 22-ц/811/1084/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання – Федчун Н. С.,

з участю – відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача - адвоката Германа М. Б., позивачки ОСОБА_2 , представника позивачки – адвоката Івахи О. І, третьої особи ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Головне управління Національної гвардії України про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

у квітні 2025 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Головне управління Національної гвардії України (далі – ГУ НГ України), в якому просила встановити факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 02 вересня 2022 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивовано тим, що в лютому 2022 року вона познайомилась з ОСОБА_5 , після чого активно з ним спілкувалась, а у травні 2022 року між ними виникли відносини, які базувались на почуттях любові один до одного. У серпні 2022 року позивач переїхала до м. Луцька та почала проживати спільно з ОСОБА_5 в орендованій квартирі, вела з ним спільне господарство, мала з ним спільний бюджет, спільні права та обов`язки. Також спільно їздили на відпочинок, святкували дні народження, а ІНФОРМАЦІЯ_2 під час спільного відпочинку у Карпатах він зробив їй пропозицію «руки та серця», на яку вона погодилась і після цього переїхала проживати до батьків нареченого до м. Львова. Батько ОСОБА_5 є військовослужбовцем та рідко приїжджав додому, а тому, вона проживала переважно з мамою нареченого. ОСОБА_5 також був військовослужбовцем та ІНФОРМАЦІЯ_1 трагічно загинув під час виконання завдань із захисту Батьківщини у Донецькій області. Після його смерті вона вживала заходів для увіковічення його пам`яті та присвоєння йому звання «Герой України». Встановлення факту спільного проживання разом з ним їй необхідне для одержання частини одноразової допомоги від держави.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2026 року позов задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 02 вересня 2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши у березні 2026 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 , в якій просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2026 року.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні рішення судом не враховано, що позивачкою не доведено факт спільного проживання, взаємних прав та обов`язків, спільного побуту, ведення спільного господарства з загиблим ОСОБА_5 , відтак неправильно застосовано положення частини другої статті 5 Сімейного кодексу України (далі – СК України). Проведення спільного відпочинку, подарунки позивачці, самі по собі не свідчать про ведення спільного проживання, а засвідчують відносини дружби. Поза увагою суду залишилось те, що, як стверджує сама позивачка, вона познайомилась з ОСОБА_5 в лютому 2022 року, а вже в травні він розпочав військову службу, що само по собі виключає факт спільного проживання з цього часу та до моменту його загибелі. Рішення суду ґрунтується на припущеннях. Судом не досліджено докази, надані відповідачем, зокрема, щодо факту придбання автомобіля загиблим на свою матір, а не на їм`я позивачки.

В квітні 2026 року від ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_6 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженого рішення суду.

Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін та їх представників, а також третьої особи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 923/466/17).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси, і тому притягується до участі в цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07 липня 2020 року в справі № 712/8916/17 (пункт 27), від 09 лютого 2021 року в справі № 635/4741/17 (пункт 33.2).

У постанові від 26 червня 2019 року в справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас, предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною в зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

За змістом наведеної норми цивільного процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц.

Отже, встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Якщо у справі наявна обов`язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (постанова Верховного Суду від 13 червня 2024 року в справі № 932/163/21).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17).

Тобто, відмова у задоволенні позову з процесуальних підстав, а саме через неналежний суб`єктний склад відповідачів є самостійною та достатньою підставою для цього (постанова Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року в справі № 335/4520/21).

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, від 08 липня 2020 року в справі № 200/5153/15-ц, від 08 липня 2021 року в справі №264/632/19, від 26 вересня 2023 року в cправі №910/2392/22).

Тобто, передусім суд має з`ясувати коло учасників справи, і якщо склад учасників є неналежним, то суд відмовляє в позові саме з цієї підстави, не розглядаючи спір по суті.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 25 липня 2023 року в справі № 522/12835/19 та від 06 грудня 2023 року в справі №713/1890/21.

Окрім цього, вирішення спору по суті позовних вимог без залучення до участі у справі у статусі відповідачів осіб, прав та законних інтересів яких стосуватиметься такий розгляд справи, порушуватиме не лише їх матеріальні права, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків (постанова Верховного Суду від 20 вересня 2024 року в справі № 760/20934/18).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача), адже їх участь сторін у цивільному процесі зумовлена тим, що судовий спір має місце саме між ними і його вирішення впливає безпосередньо на їх права чи обов`язки.

Предметом позову у справі, що переглядається є встановлення факту проживання позивачки однією сім`єю без реєстрацію шлюбу із померлим військовослужбовцем, який загинув при виконанні обов`язків військової служби, зокрема, з метою отримання одноразової грошової допомоги.

За змістом частини першої статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно із цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають, зокрема, жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок №975).

Положеннями пункту 5 Порядку № 975 регламентовано, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця визначаються відповідно до Сімейного кодексу України (далі - СК України), а утриманці - відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон № 2262-XII).

У постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду розглядала питання юрисдикційності справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги, де, серед іншого, виснувала, що між особою і Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

За такого правового регулювання можна зробити висновок, що в таких справах спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Саме для таких цілей чинним процесуальним законодавством (частина шоста статті 294, частина четверта статті 315 ЦПК України) передбачено, що факт перебування особи на утриманні може розглядатися у позовному провадженні у порядку цивільного судочинства.

У справі, що переглядається позивачка визначила відповідачем лише ОСОБА_1 (батька загиблого ОСОБА_5 ), а третьою особою ОСОБА_3 (матір загиблого ОСОБА_5 ).

При цьому, третя особа ОСОБА_3 є суб`єктом, яка відповідно до Закону № 2011-ХІІ матиме право на отримання відповідних виплат, зокрема одноразової грошової допомоги.

Оскільки вимога позивачки безпосередньо стосується прав та обов`язків такої третьої особи, то таку вимогу суд не може розглянути і вирішити без залучення її як співвідповідача у справі за відповідним позовом особи, яка може набути статус особи, яка також матиме право на отримання одноразової грошової допомоги.

У цьому зв`язку необхідно враховувати процесуальну позицію третьої особи ОСОБА_3 , яка активно заперечує проти вставлення факту, який просить суд встановити позивачка.

Наведене свідчить про наявність між зазначеними особами спору щодо належності та розміру одноразової грошової допомоги, що виключає можливість брати участь у справі такої особи в процесуальному становищі – третя особа, адже в таких справах вони мають мати процесуальний статус відповідачів, з притаманними лише цим особам як учасникам справи, процесуальними права та обов`язками.

Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 28 січня 2026 року в справі № 444/3122/22, від 29 січня 2026 року в справі № 296/8769/22 та від 03 березня 2026 року в справі № 759/12913/24.

З матеріалів справи убачається, що позивачка під час розгляду справи заяв чи клопотань про залучення ОСОБА_3 як співвідповідача по справі, не заявляла.

Наведене є підставою для відмови у позові через неналежний суб`єктний склад учасників справи, оскільки заявлені у цій справі позовні вимоги стосуються прав та інтересів також і ОСОБА_3 .

Встановивши наведені обставини, колегія суддів, з огляду на їх самостійність та достатність для скасування оскарженого рішення, не убачає підстав для детального аналізу доводів апеляційної скарги в частині неправильного вирішення, на думку особи, яка її подала, спору по суті.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).

З огляду на викладене, враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з позивачки на користь особи, яка її подала, підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 816 грн 80 коп.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2026 року скасувати, ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Головне управління Національної гвардії України про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 816 грн 80 коп. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 80 копійок) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич