Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №463/6846/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/6846/25 Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л.

Провадження № 22-ц/811/4520/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,

судді: Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,

за участю секретаря Костюк С.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Посікіри Романа Романовича, представника ОСОБА_1 , на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 01 грудня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (в подальшому – «ТОВ», «позивач») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення зі згаданого відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 02.11.2024-100001292 від 02 листопада 2024 року у розмірі 32 400 гривень, а також 2 422 грн 40 коп. сплаченого судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 02 листопада 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) №02.11.2024-100001292, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 12000 гривень, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 02 листопада 2024 року, строком на 124 днів зі сплатою за користування кредитом 1% за один день користування кредитом протягом перших 2 чергових періодів користування кредитом та процентної ставки у розмірі 0,5% протягом чергових періодів, сплатою комісії, пов`язаної з наданням кредиту у розмірі 9% від суми кредиту, що становить 1080 гривень та комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1080 гривень у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом (в подальшому - «Кредитний договір»).

Відповідно до умов даного Кредитного договору датою повернення (виплати) кредиту було 05 березня 2025 року та продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування/строку виплати кредиту/строку договору не передбачена. Згідно з умовами договору кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту - банківський рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5167-80XX-XXXX-8535. Відповідно до договору та квитанції про перерахунок коштів кредитодавцем було надано позичальнику кредит у розмірі 12000 гривень на строк зазначений в умовах кредитного договору, ОСОБА_1 02 листопада 2024 року отримав кредитні кошти у вказаному розмірі, відтак ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі. В свою чергу ОСОБА_1 у порушення вимог статей 526, 527, 530 ЦК України свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на момент пред`явлення позову утворилась заборгованість у розмірі 32 400 гривень, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 12 000 гривень, по процентах в розмірі 11 160 гривень, комісії 1 080 гривень, додаткова комісія 2 160 гривень, по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання, у розмірі 6 000 гривень, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр». Наведене стверджується доданими до позовної заяви письмовими доказами, які підтверджують право вимоги до відповідача та розмір заборгованості останнього. Зазначалося, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, включає судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 гривень (а.с. 1-8).

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість у розмірі 32 400 гривень, а також судові витрати в розмірі сплаченого судового збору 2 422 гривні 40 копійок (а.с. 58-64)

Дане рішення оскаржив представник відповідача.

Апелянт просить оскаржуване рішення частково скасувати та ухвалити в скасованій частині нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 11 160 гривень процентів, 1 080 гривень комісії, 6 000 гривень неустойки, 2 160 гривень додаткової комісії, а також стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на неправильне застосування норм матеріального права.

Звертає увагу на те, що «позивач не долучив до позовної заяви жодного розрахунку заборгованості, а в довідці-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором, поданій позивачем, відсутні відомості щодо строків, сум та дат нарахування заборгованостей за основною сумою кредиту та відсотками. Не зазначено періодичність нарахування, конкретні суми заборгованості та методологію їх розрахунку, що унеможливлює перевірку обґрунтованості заявлених вимог».

Вважає, що оскільки «в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням та за які встановлена комісія», а «Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», то «підстави стягнення комісії пов`язаної з наданням Кредиту 1 080,00 грн., комісії за обслуговування кредитної заборгованості 2 160,00 грн відсутні».

Вважає, що оскільки «статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно», то «ЦК України має вищу юридичну силу (перед Закон № 3498-IX від 22.11.2023), тому до цих правовідносин підлягає застосуванню положення пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, а тому відповідач звільняється від обов`язку сплати на користь позивача неустойки за прострочення виконання зобов`язання», а тому вважає, що «положення Кредитного договору про сплату неустойки є нікчемними, відповідно вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 6 000,00 грн неустойки (штраф, пеня) за Кредитним договором №02.11.2024-100001292 від 02.11.2024 є безпідставними, а висновки суду першої інстанції в цій частині є незаконними» (а.с. 69-77).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 19 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вищезгаданою апеляційною скаргою, запропоновано учасникам справи протягом 15-ти днів подати до суду свій відзив на апеляційну скаргу та ухвалено розгляд справи у відповідності до частини 1 статті 369 ЦПК України проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 89-90).

23 січня 2026 року представник позивача подав до суду Відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу представника відповідача - без задоволення (а.с. 95-104).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263).

Судами встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається всіма її учасниками (в тому числі – і відповідачем/апелянтом, а тому доказуванню не підлягає) те, що 02 листопада 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 (як позичальником) було укладено Кредитний договір, відповідно до умов якого останньому було надано 12 000 грн. кредитних коштів строком на 124 днів зі сплатою за користування кредитом 1% за один день користування кредитом протягом перших 2 чергових періодів користування кредитом та процентної ставки у розмірі 0,5 % протягом чергових періодів; сплатою комісії, пов`язаної з наданням кредиту, у розмірі 9 % від суми кредиту, що становить 1 080 гривень, та комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1080 гривень у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.

У ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто - таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Кредитний договір в цілому та окремі його умови і положення зокрема в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, що дає підстави для висновку про те, що Кредитний договір є таким, що відповідає волевиявленню сторін.

Рішення суду в частині задоволення судом позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 12 000 грн. кредитних коштів (основний борг) відповідачем (апелянтом) не оскаржується.

За змістом статті 178 ЦПК України, усі заперечення проти позову відповідачем викладаються у відзиві.

У поданому до суду першої інстанції Відзиві на позов у запереченнях відповідача зазначається (зокрема), що позивачем не було подано розрахунку позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 11 160 гривень процентів за користування кредитними коштами.

Відхиляючи згадані вище заперечення, суд в оскаржуваному рішення зіслався на те, що відповідач не подав до суду свого, альтернативного, розрахунку заборгованості за нарахованими процентами (який би спростовував позовну вимогу у розмірі 11 160 грн): незважаючи на те, що відповідачу добре відомі умови Кредитного договору, який ним було укладено з позивачем.

Незважаючи на згадані вище мотиви суду першої інстанції, відповідачем (апелянтом) такого альтернативного розрахунку (з посиланням на умови та положення укладеного ним Кредитного договору) не було подано і до суду апеляційної інстанції.

Відтак, доводи апеляційної скарги з посиланням на те, що «позивач не долучив до позовної заяви жодного розрахунку заборгованості, а в довідці-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором, поданій позивачем, відсутні відомості щодо строків, сум та дат нарахування заборгованостей за … відсотками», не можуть прийматися до уваги.

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 8 Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Умовами укладеного між сторонами Кредитного договору передбачено стягнення двох видів комісій.

Зокрема, пунктом 8 заявки кредитного договору №02.11.2024-100001292 (кредитної лінії), яка є невід`ємною частиною Кредитного договору, визначено, що комісія, пов`язана з наданням кредиту (економічна сутність – плата за надання кредиту) становить 9 % від суми кредиту та дорівнює 1080 гривень, нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно графіку платежів.

А пунктом 9 заявки встановлено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості складає 1080 гривень у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно з графіком платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства.

Тобто, умовами Кредитного договору визначено сплату комісій за надання кредиту та за обслуговування кредитної заборгованості, що не включає послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства.

За наведених вище обставин в їх сукупності суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що нарахування комісій, стягнення яких є предметом позовних вимог, відповідає положенням Закону України «Про споживче кредитування», а тому такі підлягають стягненню з відповідача, і доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

У своєму рішенні від 18 червня 2020 року у справі №5-р(II)/2020 Конституційний Суд України прийшов до висновку про те, що у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня, слід застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) – «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) – «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali).

Закон України «Про споживче кредитування», що визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні, є спеціальним законом, який конкретизує в даній частині положення ЦК України. В чинній з 01 січня 2024 року редакції цього Закону встановлено, що споживач звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором у разі допущення такого прострочення у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року, а Кредитний договір №02.11.2024-100001292 було укладено між сторонами 02 листопада 2024 року, тобто – вже після спливу зазначеного тридцятиденного строку.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що положення щодо звільнення споживача від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки на даний договір не розповсюджуються, а тому така теж підлягає стягненню з відповідача у зв`язку з порушенням ним своїх зобов`язань за договором: наведений висновок суду першої інстанції доводами апеляційної скарги також не спростовується.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що правові підстави для його скасування чи зміни відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають.

Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2026 року – 3 328 грн. 00 коп.

Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідача 32 400 грн. 00 коп. заборгованості за Кредитним договором.

Відтак, ціна позову у цій справі складає 32 400 грн. 00 коп., що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп. х 250 = 832 000, 00 грн).

Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 32 400 грн. 00 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Личаківського районного суду міста Львова від 01 грудня 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено 10 червня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.