Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №337/1759/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 27.05.2026 Справа № 337/1759/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 337/1759/26 Головуючий у 1-й інстанції: Бредун Д.С.

Провадження № 22-ц/807/1144/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Бєловій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, виписку та реєстрацію за фактичним місцем проживання та вчинення посадовими особами певних дій,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 сформував в системі «Електронний суд» позовну заяву до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, виписку та реєстрацію за фактичним місцем проживання та вчинення посадовими особами певних дій, просив суд:

1. Визнати неправомірними дії посадових осіб Служби у справах дітей Хортицького району м. Запоріжжя, які 17.03.2026 року здійснили телефонний дзвінок з метою складання акту обстеження квартири заявника щодо наявності дитячих речей та подальшої прив`язки житла до дітей на підставі прописки.

2. Зобов`язати відповідні органи вчинити певні дії щодо виписки з житла заявника ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , обох дітей - старшої ОСОБА_2 (дієздатної, призначеної піклувальником за рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя, Справа №337/2542/25, провадження №2/337/57/2026) та молодшої (неповнолітньої) ОСОБА_3 .

3. Зобов`язати відповідні органи вчинити певні дії щодо реєстрації (прописки) дітей на житловій площі рідного діда по батьківській лінії, фактична адреса: АДРЕСА_2 , де вони фактично проживають з 2017 року.

4. Визнати факт проживання дітей у житлі діда, підтверджений архівним документом № Ко-239 від 10.11.2017 року, у якому комісією органу опіки та піклування у Хортицькому районі було встановлено наявність житлової площі та належних умов для розвитку, навчання та харчування.

5. Витребувати у відповідних органів свідоцтво про передчасну смерть батька малолітніх дітей ОСОБА_4 та довідку патологоанатома про причину смерті для підтвердження факту щодо смерті на тлі вживання наркотичних засобів.

6. Оскільки опікунським органом у Хортицькому районі складено позитивний акт обстеження щодо проживання за адресою: АДРЕСА_2 , визнати достатність житлової площі у діда для проживання онучок відповідно до соціальної норми житлової площі (9 кв.м на особу), що підтверджено архівним документом № Ко-239 та фактичним проживанням дітей з 2017 року.

7. Врахувати, що діти мають право на реалізацію житлових гарантій у встановленому законом порядку - шляхом постановки на чергу для покращення житлових умов або отримання грошової компенсації, але це не може бути підставою для обмеження прав власника житла.

8. Визнати, що органи опіки та піклування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 866 від 24.09.2008 року мають право лише подавати висновки до суду, але не можуть самостійно закріплювати житлові права дітей чи здійснювати дії, що обмежують права власника житла.

Також, 20.03.2026 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, заявник просив суд: тимчасово заборони органам опіки та піклування Хортицького району м. Запоріжжя здійснювати будь-які дії щодо складання актів обстеження житла та «прив`язки» житлової площі до дітей до ухвалення рішення суду по суті; призупинити дію реєстрації (прописки) дітей у його квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , до остаточного рішення суду.

Заява обґрунтована тим, що у провадженні Хортицького районного суду перебуває його позовна заява про визначення місця проживання дитини, виписку та реєстрацію неповнолітньої та повнолітньої дитини за фактичним місцем проживання та вчинення посадовими особами певних дій. Існує реальна загроза порушення його прав як наймача житла та користувача, а також ризик неправомірних дій органів опіки та піклування щодо «прив`язки» житла до дітей, тому заявник просив суд застосувати вищевказані заходи забезпечення позову.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яка в подальшому була доповнена, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що ним було подано та зареєстровано в системі «Електронний суд» клопотання про одночасний розгляд заяви про забезпечення позову з позовом. Суд першої інстанції залишив це клопотання без розгляду, чим порушив право на своєчасний та належний судовий розгляд. Такі дії свідчать про процесуальне порушення, що є самостійною підставою для скасування ухвали.

Аудіозапис дзвінка від 17.03.2026 року підтверджує реальність загрози неправомірних дій органів опіки. Це не припущення, а фактична дія у формі наміру скласти акт обстеження квартири на наявність дитячих речей та подальшого наміру «прив`язати» їх до житла. У цьому ж записі скаржник прямо заперечив такі дії, наголосивши, що телефонним дзвінком вони не можуть вирішуватися, та вимагав офіційного письмового повідомлення на паперовому носії.

Учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися. Від ОСОБА_1 надійшла заява з проханням розглянути справу без його участі, за наявними в ній матеріалами.

Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.

Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності учасників справи. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що заявник не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження об`єктивного існування ризиків незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, того, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси позивача будуть порушені; суд дійшов висновку, що в матеріалах заяви відсутні докази, які можуть підтвердити обґрунтованість вимог заявника щодо вжиття заходів забезпечення позову, тому відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.

Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Інститут забезпечення позову в правовій системі є важливим механізмом, який гарантує виконання рішень суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів сторін у судових процесах.

Забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Заходи забезпечення позову, які за своєю правовою суттю є гарантією забезпечення інтересів позивача у майбутньому при реалізації судового рішення, мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. При цьому, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом ч. 2 ст. 150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно п. 10 вказаної постанови, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричиненню значної шкоди позивачу.

Так, наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує під час розгляду питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, за якої може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову, зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 року у справі № 724/561/20 та від 07.07.2021 року у справі № 308/7086/20.

Верховний Суд також наголосив на тому, що при вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявник не надав належних та допустимих доказів на підтвердження об`єктивного існування ризиків незабезпечення ефективного захисту прав позивача.

Стосовно доводів скаржника про розгляд заяви про забезпечення позову одночасно з позовом, колегія суддів зазначає, що заява про забезпечення позову має бути розглянута по суті у строк, передбачений ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

Аудіозапис дзвінка від 17.03.2026 року, на який посилається скаржник, як на доказ реальної загрози неправомірних дій органів опіки, таким не є, ґрунтується на суб`єктивному сприйнятті скаржником обставин.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши суть спору, що виник між сторонами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування судового рішення, яке постановлене з додержанням норм процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування ухвали суду першої інстанції у цій справі або ж її зміни.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv.UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови заявнику у задоволенні його апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 08 червня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко