Вирок від 09 червня 2026 р. у справі №676/5846/25 — Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 676/5846/25

Провадження № 1-кп/676/89/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року Кам`янець-Подільський міськрайонний суд

Хмельницької області в складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

при секретарях судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_4

малолітнього потерпілого ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_5 , цивільного

позивача – ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

представника потерпілого, цивільного позивача ОСОБА_7

обвинуваченого – цивільного відповідача ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у м. Кам`янці-Подільському в режимі відеоконференції з Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області кримінальне провадження, відомості про яке внесені 26 березня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024243460000172 відносно обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кам`янець-Подільського Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , з вищою освітою, одруженого, працюючого вчителем трудового навчання та інформатики Комунального закладу загальної середньої освіти « ІНФОРМАЦІЯ_2 », українця, громадянина України, раніше не судимого,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_8 25 березня 2024 року близько 13 години 00 хвилин, перебуваючи поблизу однієї із дерев`яних лавок, розташованих неподалік закладу « ІНФОРМАЦІЯ_3 », що по АДРЕСА_2 , під час словесного конфлікту із малолітнім потерпілим ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який виник на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, прийняв рішення про спричинення останньому тілесних ушкоджень.

Тоді ж, ОСОБА_8 , реалізуючи свій протиправний умисел, з метою спричинення тілесних ушкоджень малолітньому ОСОБА_5 , який сидів на дерев`яній лавці, перебуваючи в положенні стоячи обличчям до останнього, лівою рукою умисно схопив за праве вухо малолітнього ОСОБА_5 , а правою рукою умисно схопив останнього за шию з правої сторони та застосувавши силу двічі умисно вдарив малолітнього потерпілого ОСОБА_5 лівою стороною голови до дерев`яної лавки.

Внаслідок протиправних дій ОСОБА_8 , малолітньому потерпілому ОСОБА_5 заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: садна шкіри та крововиливу м`яких тканин задньої поверхні правої вушної раковини, крововиливу м`яких тканин лівої скроневої ділянки голови, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Зазначеними вище умисними діями, які виразились в умисному заподіянні легкого тілесного ушкодження, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення – кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст.125 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не визнав та пояснив, що 25 березня 2024 року він разом з іншими вчителями супроводжував учнів 5–8 класів під час екскурсії до м. Хотин та м. Кам`янець-Подільський. За його словами, під час перебування у м.Хотин діти відвідували сувенірний ринок, де окремі учні придбали сувенірні ножі. Під час подальшої поїздки до м. Кам`янець-Подільського він неодноразово попереджав дітей про необхідність сховати ножі до сумок та не діставати їх у громадських місцях, однак частина учнів його вимог не виконала. Обвинувачений зазначив, що біля мосту у м. Кам`янець-Подільському деякі учні дістали ножі та почали імітувати удари. Зокрема, учень ОСОБА_10 , попри зауваження, ножа не сховав. Надалі, біля водойми з лебедями, діти підходили до нього та скаржилися на те, що ОСОБА_10 тримає у руках ніж та розмахує ним. Однак, коли ОСОБА_8 звернув увагу на ОСОБА_11 , ножа у його руках він не побачив. Після цього, коли група поверталася із каньйону річки Смотрич, діти показали йому фотографію, на якій було зафіксовано, як ОСОБА_10 наставляв ножа у бік дівчинки на ім`я ОСОБА_12 та повідомили, що той висловлював погрози, що заріже ОСОБА_13 , на що остання теж наставила ножа на ОСОБА_11 і зазначила, що у неї ніж більший і вона цього не допустить. Після побаченого ОСОБА_8 зробив ОСОБА_11 зауваження щодо неприпустимості такої поведінки.

Надалі, коли група перебувала біля костелу ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , частина дітей сиділа на лавці, інші слухали екскурсовода. У цей момент ОСОБА_11 , сидячи на лавці, знову дістав ніж та почав здійснювати ним рухи, схожі на випади рукою. Перед ним перебували інші діти, зокрема дівчата, і обвинувачений сприйняв таку поведінку як небезпечну, оскільки, на його думку, будь-хто з дітей міг випадково отримати ножове поранення. У зв`язку з цим ОСОБА_8 вирішив негайно припинити небезпечні дії учня та забрати у нього ніж. Він підійшов до ОСОБА_11 , голосно наказав йому віддати ніж, після чого потягнувся до правої кисті дитини, бажаючи забрати ніж. Однак ОСОБА_11 кинув ніж до сумки. Тоді обвинувачений схопив сумку та затиснув ніж у ній, оскільки той перебував у відкритому стані. При цьому, за словами ОСОБА_8 , ОСОБА_10 схопився руками за ремені сумки, намагався вирвати її та викручувався. Обвинувачений пояснив, що утримував сумку на відстані від себе та дитини виключно з метою недопущення травмування ножем. Згодом ОСОБА_11 покликав класного керівника, яка підійшла до них, після чого конфлікт було припинено.

ОСОБА_8 категорично заперечив факт нанесення будь-яких ударів потерпілому, зазначивши, що не бив його, не тримав за руку чи шию, а лише утримував сумку та куртку. Також він вказав, що має травму руки, на якій відсутні фаланги пальців, а тому, на його думку, фізично не міг стискати потерпілого за шию. Крім того, обвинувачений висловив сумнів щодо можливості удару головою об лавку, як про це стверджував потерпілий. Він пояснив, що ОСОБА_11 сидів майже на краю лавки, довжина якої становила приблизно 1,20 метра, а поруч сиділи ще троє учнів, тому, на його думку, простору для такого удару фактично не було. ОСОБА_8 також припустив, що тілесні ушкодження потерпілий міг отримати за інших обставин, зокрема напередодні під час гри у футбол або під час перебування у ІНФОРМАЦІЯ_5 , де діти користувалися елементами експозиції, зокрема металевим обручем, яким потерпілий міг травмувати вухо. Обвинувачений просив визнати його невинуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, а також відмовити у задоволенні цивільного позову.

Незважаючи на невизнання свої вини обвинуваченим ОСОБА_8 , його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується сукупністю доказів, наданих сторонами обвинувачення та захисту, законним представником малолітнього потерпілого, які досліджені відповідно до ст.23 КПК України судом безпосередньо в ході судового розгляду.

Так, допитаний у судовому засіданні малолітній потерпілий ОСОБА_5 дав показання про те, що у березні 2024 року він перебував у місті Хотин та місті Кам`янець-Подільському на екскурсії разом зі своїм класом. Супроводжували дітей класні керівники. У місті Хотин він у сувенірному містечку придбав сувенірний складний ніж із дерев`яним руків`ям. Він дійсно доставав ножа та грався ним, у зв`язку з чим класний керівник іншого класу ОСОБА_8 робив йому зауваження. У місті Кам`янець-Подільському біля костелу він сів на лавку із друзями і, перебуваючи там, хотів показати ніж своєму товаришу. Після цього, як пояснив потерпілий, учитель підійшов до нього, правою рукою схопив його за вухо, а лівою намагався із сумки забрати ножа. Проте він ( ОСОБА_5 ) прикрив сумку руками. Далі він (учитель) взяв його лівою рукою за шию і вдарив головою об лавку та згодом ще раз, після цього притиснувши голову до лавки. Згодом ОСОБА_8 схопив його за сумку та одяг та підняв, намагався забрати із сумки ножа. Під час цього він намагався вирватися, унаслідок чого з його наплічної сумки випав мобільний телефон. Також потерпілий кликав на допомогу класного керівника, яка підійшла до місця події та наказала йому віддати сувенірний ніж. Малолітній потерпілий ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що не розмахував ножом, а лише мав намір показати його своїм друзям. Потерпілий зазначив, що не кидав сумку-бананку на землю. Також повідомив, що займається спортом, однак напередодні події участі у змаганнях не брав у зв`язку із хворобою. Унаслідок дій обвинуваченого ОСОБА_16 було пошкоджено його кофту, порвано сумку та розбито мобільний телефон марки Redmi 10, зокрема пошкоджено екран. Потерпілий також зазначив, що після інциденту у нього спостерігалося почервоніння вуха, він відчував біль та плакав.

Малолітній свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні пояснив, що він разом із класом перебував на екскурсії у містах Хотин та ІНФОРМАЦІЯ_6 . Свідок зазначив, що потерпілий ОСОБА_10 придбав у сувенірному містечку ніж у вигляді сувеніра та показував його іншим учням. За словами свідка, обвинувачений ОСОБА_16 під час події схопив потерпілого, зокрема за вухо та намагався забрати ніж, а також тримав за сумку. Свідок бачив, що ОСОБА_18 до лавки, тримаючи його двома руками, та завдавав йому ударів об лавку. При цьому потерпілий просив припинити такі дії та покликав на допомогу вчителя. Свідок пояснив, що на момент початку конфлікту він перебував неподалік від входу на територію собору ОСОБА_19 і ОСОБА_15 , слухав екскурсовода, однак місце події було йому добре видно. Він підійшов до місця інциденту вже наприкінці події та безпосередньо не чув початку словесного конфлікту і не бачив моменту його виникнення. Також свідок зазначив, що класний керівник потерпілого підійшла до місця події, однак активних дій щодо припинення конфлікту спочатку не вживала. Учні перебували неподалік, частина з них стояла, частина сиділа. Свідок додав, що сам добре бачив конфлікт та підтверджує, що ОСОБА_16 застосовував фізичну силу до ОСОБА_20 , зокрема утримував його та притискав до лавки.

Свідок ОСОБА_21 у судовому засіданні дав показання, що коли він навчався у 7 класі, також брав участь у поїздці на екскурсію разом з учнями класу у м.Хотин та м.Кам`янець-Подільський, куди вони вирушили навесні 2024 року. Свідок зазначив, що на час допиту у суді він усіх деталей не пам`ятає. Початку події він не бачив. Бачив, що ОСОБА_10 сидів на лавці, а він ( ОСОБА_21 ) перебував біля екскурсовода. Також бачив, що до лавки пішов учитель ОСОБА_8 . У момент, коли звернув увагу, він уже побачив, як обвинувачений ОСОБА_8 притиснув потерпілого ОСОБА_20 головою до лавки та утримував його в такому положенні. Згодом його тримав за одяг, ОСОБА_20 викручувався та кликав на допомогу вчительку. ОСОБА_8 вимагав у ОСОБА_11 дати йому ніж. Також свідок підтвердив показання, які давав під час досудового розслідування, зазначивши, що деталей на даний час уже не пам`ятає, проте під час допиту слідчим давав правдиві показання. Дійсно давав показання про те, що бачив, як ОСОБА_8 схопив ОСОБА_5 в області вуха та прижав його головою до лавки і він чув звук удару. Також свідок зазначив, що ОСОБА_16 неодноразово робив потерпілому зауваження щодо ножа, який той придбав у сувенірному містечку. За його словами, ніж був невеликого розміру.

Свідок ОСОБА_22 у судовому засіданні пояснила, що вона як учитель супроводжувала учнів дітей під час поїздки до м. Хотин та м.Кам`янця-Подільського. Спочатку вони відвідали Хотинську фортецю, де діти перебували на ярмарку та купували сувеніри. Надалі екскурсія продовжилась у місті Кам`янці-Подільському в районі каньйону та Кафедрального собору ОСОБА_14 і ОСОБА_15 . Свідок зазначила, що вона перебувала на відстані приблизно 5–7 метрів від місця події, поруч із нею знаходилась значна кількість учнів. Вона була класним керівником ОСОБА_23 . Також вона чула, як обвинувачений ОСОБА_16 висловлювався про те, що потерпілий ОСОБА_20 розмахував ножем. Коли вона із учнями стояла біля екскурсовода почула окрик ОСОБА_23 , який її покликав на ім`я та по батькові. Вона повернулася на голос, адже стояла спиною до місця події на відстані близько 5-7 метрів. Відразу ж пішла до ОСОБА_11 . Там вона і побачила як ОСОБА_8 тримав потерпілого за куртку. На її запитання, що сталося, ОСОБА_11 повідомив, що у нього порвалася сумка. Після цього, ОСОБА_11 їй віддав свої речі, які вона поклала у сумку. При цьому утримання за вухо вона не бачила. Події відбувалися швидко, і частину моментів вона не бачила. Не бачила, щоб потерпілий плакав. Після події ОСОБА_24 поводив себе нормально, у фортеці брав у неї свій телефон, на який фотографував події. Ввечері до неї зателефонувала мати потерпілого та розпитувала за конфлікт.

Свідок ОСОБА_25 у судовому засіданні пояснила, що разом з учнями класу перебувала на екскурсії, яка охоплювала відвідування м. Хотин та м. Кам`янця-Подільського. Спочатку група відвідала ІНФОРМАЦІЯ_7 та сувенірний ярмарок, де діти придбавали сувеніри. Надалі екскурсія продовжилась у Кам`янці-Подільському в районі каньйону та біля костелу ОСОБА_14 і ОСОБА_15 . Свідок зазначила, що безпосередньо момент початку інциденту вона не бачила, оскільки в цей час слухала екскурсовода. Почувши оклик, вона розвернулася та побачила, що обвинувачений ОСОБА_8 тримав потерпілого ОСОБА_20 за верхній одяг (капюшон/куртку), а потерпілий при цьому намагався вирватися. За її словами, ОСОБА_16 утримував ОСОБА_20 та вимагав віддати ніж, при цьому потерпілий чинив опір і не хотів його віддавати. Свідок перебувала на відстані приблизно 5–7 метрів від місця події, поруч з нею знаходилась значна кількість учнів. Події розгорталися швидко, тому частину обставин вона спостерігала не повністю. Також свідок пояснила, що до початку конфлікту вона робила зауваження ОСОБА_20 , оскільки він бігав по автобусу, а також пам`ятає, що робила зауваження щодо ножа, однак точне місце та обставини цього не пригадує. Події біля костелу ОСОБА_14 і ОСОБА_15 свідок спостерігала, перебуваючи на узбіччі, розвернувшись після оклику. Вона також зазначила, що на момент її спостереження ОСОБА_16 продовжував вимагати віддати ніж, після чого до місця події підійшла класний керівник.

Винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, підтверджується також даними долученої до матеріалів провадження на підставі заяви законного представника потерпілого ОСОБА_5 – ОСОБА_6 оригіналу травмкарти №2470 від 26 березня 2024 року (т.2, а.м.к.п.20), згідно із якою підтверджено факт звернення ОСОБА_5 до КП « ІНФОРМАЦІЯ_8 » Хмельницької міської ради 26 березня 2024 року о 12 год.59 хв.

Відповідно до висновку експерта №153 судово-медичної експертизи, яка проведена експертом ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_26 27 березня 2024 року (розпочата о 11 год. 00 хв.), у ОСОБА_5 станом на 27 березня 2024 року були виявлені такі тілесні ушкодження: садно шкіри (1) та крововилив м`яких тканин (1) задньої поверхні правої вушної раковини, крововилив м`яких тканин лівої скроневої ділянки голови (1), які могли утворитися внаслідок дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею. Також виявлено крововилив м`яких тканин по задньо-зовнішній поверхні середньої третини правого плеча (1), який міг утворитися як у результаті дії тупого твердого предмета з обмеженою контактуючою поверхнею внаслідок удару, так і в результаті дії тупого предмета, яким міг бути один із пальців руки, внаслідок стискання, про що можуть свідчити його розмір, форма та локалізація. Вказані тілесні ушкодження могли утворитися не менше ніж від триразової травмуючої дії та за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки, згідно із Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6. Судячи з кольору та стану загоєння тілесних ушкоджень, вони можуть мати давність утворення не більше двох діб до моменту початку проведення судово-медичної експертизи 27 березня 2024 року, що не виключає можливості їх утворення у час та за обставин, зазначених у постанові про призначення судово-медичної експертизи. Локалізація та характер тілесних ушкоджень у ОСОБА_5 не є характерними та специфічними для їх утворення внаслідок самовільного падіння потерпілого з висоти власного зросту (т.2, а.м.к.п.18-19).

З протоколу проведення слідчого експерименту від 01 квітня 2024 року (т.2, а.м.к.п. 43-44), а також продемонстрованого в судовому засіданні відеозапису зазначеної слідчої дії (т.2, а.м.к.п.45), судом встановлено, що малолітній потерпілий ОСОБА_5 розповів та показав, яким саме чином йому були спричинені тілесні ушкодження ОСОБА_8 .

Як встановлено із протоколу проведення слідчого експерименту від 30 травня 2024 року (т.2, а.м.к.п.97-98), а також продемонстрованого в судовому засіданні відеозапису зазначеної слідчої дії (т.2, а.м.к.п.99), судом встановлено, що свідок ОСОБА_17 розповів та продемонстрував, яким саме чином ОСОБА_8 спричинив тілесні ушкодження малолітньому ОСОБА_5 .

Згідно із протоколом огляду відеозапису від 03 червня 2024 року (т.2, а.м.к.п.128-133) дізнавачем було оглянуто відеозапис, який був наданий законним представником потерпілого ОСОБА_6 та на якому було зафіксовані кінець конфлікту між ОСОБА_8 та малолітнім ОСОБА_5 (т.2, а.м.к.п.28-133).

Крім того, за даними вищевказаного відеозапису (т.2, а.м.к.п.134), який був досліджений у судовому засіданні згідно із ст. 359 КПК України, судом встановлені обставини завершення конфлікту між ОСОБА_8 та малолітнім ОСОБА_5 . Згідно із відеозаписом встановлено, що на ньому було зафіксовано, що малолітній потерпілий ОСОБА_10 перебуває у зігнутому положенні над лавкою, при цьому його утримує ОСОБА_16 , який лівою рукою тримає потерпілого за наплічну сумку, а правою намагається відкрити сумку. Під час цього ОСОБА_11 декілька разів кличе: « ОСОБА_27 », намагається вирватися від ОСОБА_8 , який спочатку утримує його за куртку ззаду, а згодом — спереду. При цьому ОСОБА_8 неодноразово промовляє: «Ніж, ніж». Надалі до них підходить ОСОБА_27 та запитує, що сталося. ОСОБА_11 продовжує намагатися вирватися, плаче та говорить: «Я не віддам його». Після цього він передає ніж учительці. У подальшому ОСОБА_8 висловлюється з приводу того, навіщо ОСОБА_11 продали ніж.

Постановою дізнавача від 03 червня 2024 року зазначений відеозапис на диску визнано речовим доказом (т.2, а.м.к.п.135).

Правомірність отримання тимчасового доступу до медичних картком ОСОБА_5 підтверджується ухвалою слідчого судді від 07 червня 2024 року (т.2, а.м.к.п.138).

Згідно з даними протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 20 червня 2024 року, дізнавачем на підставі ухвали слідчого судді Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 червня 2024 року було отримано тимчасовий доступ до документів, а саме: медичної карти № 2838 від 17 квітня 2024 року неврологічного відділення стаціонарного хворого ОСОБА_5 та медичної карти № 3206 від 03 травня 2024 року відділення фізичної реабілітації стаціонарного хворого ОСОБА_5 , які перебували у володінні КП « ІНФОРМАЦІЯ_8 » Хмельницької міської ради (т.2, а.м.к.п.139-141).

Постановою дізнавача від 20 червня 2024 року зазначені медичні документи були визнані речовими доказами (т.2, а.м.к.п.135).

Крім того, вищевказані медичні документи були досліджені під час судового розгляду.

За даними висновку експерта №631/24-36 від 22 квітня 2025 року судової психологічної експертизи, проведеної ІНФОРМАЦІЯ_10 , встановлено наступне. З огляду на результати спостережень під час тестування та бесід, домінуючими індивідуально-психологічними особливостями особистості ОСОБА_5 є нормативний для молодшого підліткового віку рівень психічного розвитку, у тому числі пізнавальної сфери та довільної поведінки, орієнтованість на соціально схвалювані норми, емоційна чутливість та вразливість, дисциплінованість, рефлексивність, неконфліктність і компромісність, потреба у соціальному визнанні та підтримці, досягненні результатів у значимих сферах діяльності та перспективах. У ситуаціях конфлікту чи складних життєвих обставин йому властиві реакції компромісу з переважанням лідерських якостей. Ситуація дій щодо нього з боку дорослого чоловіка (вчителя), якого ОСОБА_10 сприймає як особу, що становить небезпеку для його здоров`я та благополуччя, яка є предметом розслідування у даному кримінальному провадженні, з урахуванням вікових та індивідуально-психологічних особливостей потерпілого, вплинула на його емоційний стан як психотравмувальний фактор, спричинила страх за власне здоров`я, не справила суттєвий дезорганізуючий вплив на його свідомість. З огляду на результати спостережень під час тестування та бесід, у малолітнього потерпілого ОСОБА_5 відсутня підвищена схильність до фантазування. Малолітній потерпілий ОСОБА_5 , з урахуванням його емоційного стану, індивідуально-психологічних особливостей та рівня розумового розвитку, здатний правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, та надавати про них відповідні показання (т.2, а.м.к.п.175-184)

Згідно із листом №48 від 01 травня 2025 року Комунального закладу загальної середньої освіти « ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 працює на посаді вчителя трудового навчання та інформатики з 15 серпня 1992 року по даний час (т.2, а.м.к.п.195-200).

Згідно з висновком експерта № 298 судово-медичної експертизи, проведеної 09 травня 2025 року судово-медичним експертом ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_26 , з урахуванням даних первинної судово-медичної експертизи та медичних карт стаціонарного хворого № 2838 і № 3206 КП « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ХМР, у ОСОБА_5 станом на 27 березня 2024 року виявлено тілесні ушкодження у вигляді садна шкіри та крововиливу м`яких тканин задньої поверхні правої вушної раковини, крововиливу м`яких тканин лівої скроневої ділянки голови, а також крововиливу м`яких тканин по задньо-зовнішній поверхні середньої третини правого плеча. Зазначені тілесні ушкодження могли утворитися у час, вказаний у постанові про призначення судово-медичної експертизи, та за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки, відповідно до Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6.

Експерт також зазначив, що механізм утворення садна шкіри та крововиливу м`яких тканин задньої поверхні правої вушної раковини, а також крововиливу м`яких тканин лівої скроневої ділянки голови у ОСОБА_5 може відповідати його показанням, наданим під час проведення слідчого експерименту 01 квітня 2024 року, а також показанням малолітнього свідка ОСОБА_17 , наданим під час проведення слідчого експерименту 30 травня 2024 року. Водночас відповісти на питання щодо відповідності механізму утворення крововиливу м`яких тканин по задньо-зовнішній поверхні середньої третини правого плеча у ОСОБА_5 не виявилося можливим у зв`язку з відсутністю будь-яких даних про заподіяння цього тілесного ушкодження під час проведення зазначених слідчих експериментів (т.2, а.м.к.п.213-214).

Також у судовому засіданні за клопотанням законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_5 – ОСОБА_6 були долучені до справи та оглянуті речові докази: сувенірний ніж, кофту, сумку, мобільний телефон. Встановлено, що ніж довжиною у складеному стані близько 6,5 см., довжина леза – близько 6 см, ширина леза – близько 1, 2 см. Сумка та кофта мають механічні пошкодження у виді розривів, телефон має пошкодження екрану.

Судом показання потерпілої, свідків оцінюються як належні докази, оскільки вони підтверджують подію кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_8 .

Також вказані показання судом визнаються допустимими доказами, оскільки вони були отримані у порядку, встановленому КПК України, зокрема, з дотриманням вимог ст.ст. 352- 354 КПК України щодо допиту свідків, потерпілого (у т.ч. малолітніх ) у судовому засіданні, наданням можливості стороні захисту перехресного допиту свідків та потерпілого.

На переконання суду показання малолітнього потерпілого ОСОБА_5 , малолітніх свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_21 про спричинені ОСОБА_8 удари головою ОСОБА_5 об лавку загалом відповідають один одним, підтверджуються сукупністю досліджених судом доказів, зокрема відповідають об`єктивним даним висновків судово-медичних експертиз.

Також, суд вважає, що показання потерпілого ОСОБА_5 , а також свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_21 щодо спричинення ОСОБА_8 ударів головою ОСОБА_5 об лавку є послідовними, взаємоузгодженими та в цілому підтверджуються сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів. Зазначені показання узгоджуються з об`єктивними даними, встановленими висновками судово-медичних експертиз, а також частково підтверджуються відеозаписом з місця події, на якому зафіксовано сам факт конфлікту між ОСОБА_8 та малолітнім потерпілим ОСОБА_5 .

Суд не приймає до уваги доводи обвинуваченого про те, що він не наносив потерпілому ударів, а лише утримував його за сумку, оскільки такі твердження спростовуються показаннями потерпілого та свідків, які безпосередньо спостерігали розвиток конфлікту.

При цьому показання свідків ОСОБА_25 та ОСОБА_22 про те, що вони не бачили спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , не спростовують показання потерпілого та свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_21 , оскільки самі свідки ОСОБА_25 та ОСОБА_22 пояснили, що перебували на відстані приблизно 5–7 метрів, стояли спиною до місця події та підійшли до лавки вже після того, як ОСОБА_5 почав кликати: « ОСОБА_27 ». Вказані обставини також підтверджуються відеозаписом, на якому зафіксовано, що зазначені особи підійшли приблизно через 8 секунд після початку запису. За таких обставин вони об`єктивно не могли бачити початкову стадію конфлікту та дії ОСОБА_8 щодо потерпілого.

Суд також відхиляє доводи сторони захисту про те, що свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_21 не могли бачити дії ОСОБА_8 через певну відстань та те, що тіло обвинуваченого частково закривало потерпілого. Допитані у судовому засіданні свідки пояснили, що спостерігали конфлікт у цілому та бачили дії учасників події. Сам по собі факт того, що на окремому фрагменті відеозапису свідок ОСОБА_17 дивиться в інший бік, не свідчить про неможливість сприйняття ним обставин події, оскільки відеозапис не фіксує безперервно напрямок його погляду протягом усього конфлікту.

Не заслуговують на увагу і доводи ОСОБА_8 про те, що конструкція та розмір лавки нібито виключали можливість ударів головою потерпілого об лавку. Із дослідженого відеозапису вбачається, що на лавці з краю сиділа лише одна дитина, а тому вільний простір біля лавки дозволяв здійснення описаних потерпілим дій. Вказані твердження сторони захисту є припущеннями та не підтверджені жодними належними доказами.

Суд відхиляє й доводи ОСОБА_8 про те, що він не міг стискати шию малолітнього ОСОБА_5 у зв`язку з відсутністю фаланг пальців правої руки.

Так, із дослідженого у судовому засіданні відеозапису проведення слідчого експерименту вбачається, що малолітній ОСОБА_5 показав, яким саме чином ОСОБА_8 утримував його за шию під час конфлікту, а саме — поклав долоню зверху на шию та стиснув її, одночасно прижавши голову малолітнього до лавки. При цьому спосіб такого утримання не свідчить про необхідність повного функціонування усіх фаланг пальців руки.

Крім того, суд враховує, що потерпілий є малолітньою дитиною 11-річного віку, тоді як ОСОБА_8 є дорослою особою, а тому навіть за наявності часткових фізичних вад руки мав об`єктивну можливість здійснювати утримання та стискання шиї дитини.

Також із відеозапису, яким зафіксовано завершення конфлікту, вбачається, що ОСОБА_8 правою рукою утримував куртку та руку потерпілого, тобто фактично здійснював хватальні рухи. При цьому у ОСОБА_8 відсутні лише верхні фаланги пальців, а не вся кисть чи пальці повністю, що не виключає можливості стискання та утримання предметів або частин тіла іншої особи.

Також суд критично оцінює доводи обвинуваченого щодо нібито неправдивості показань потерпілого та свідків через наявність між ними окремих розбіжностей. Суд враховує, що на момент події потерпілому ОСОБА_5 та свідку ОСОБА_17 було по 11 років, а свідку ОСОБА_21 — 13 років. З огляду на вік дітей, особливості дитячого сприйняття, емоційний стан під час конфліктної ситуації та плин часу після події, наявність певних несуттєвих неточностей чи розбіжностей у деталях є природною та не свідчить про недостовірність їх показань у цілому.

При цьому основні обставини події, а саме факт фізичного контакту між ОСОБА_8 та потерпілим, утримання потерпілого, його спроби вирватися, крики про допомогу, а також застосування до нього фізичного впливу, показаннями зазначених осіб підтверджуються послідовно та узгоджено.

Також суд критично оцінює доводи обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що його дії щодо малолітнього ОСОБА_5 були правомірними та зумовленими необхідністю негайного реагування на небезпечну поведінку потерпілого.

Як зазначив обвинувачений, він вважав дії потерпілого небезпечними для оточуючих, зокрема для дівчат, які перебували неподалік біля лавки, оскільки ОСОБА_5 , зі слів обвинуваченого, робив випади ножем у їхній бік. У зв`язку з цим ОСОБА_8 пояснив, що вирішив негайно відреагувати та силою відібрати ніж, застосувавши прийом самозахисту, оскільки, на його думку, у разі якщо хтось із дівчат зробив би крок назад, це могло б призвести до поранення.

Разом з тим потерпілий ОСОБА_5 під час судового розгляду пояснив, що лише показував ніж своїм друзям та не вчиняв жодних дій, спрямованих на заподіяння шкоди іншим особам.

Оцінюючи наведені доводи, суд бере до уваги, що обвинувачений не зміг пояснити, чому за наявності описаної ним ситуації він не вжив менш небезпечних та пропорційних заходів реагування, зокрема не звернувся до потерпілого із зауваженням та вимогою добровільно передати ніж, не повідомив класного керівника, яка у разі невиконання її вимог могла б повідомити законних представників малолітнього чи вжити інших заходів реагування. На поставлені судом запитання обвинувачений повторно посилався лише на небезпечність поведінки потерпілого.

Більш того, суд звертає увагу, що на дослідженому під час судового розгляду відеозаписі не зафіксовано факту перебування учнів на близькій відстані біля лавки навпроти місця, де сидів ОСОБА_5 , що ставить під сумнів доводи обвинуваченого про існування безпосередньої небезпеки для інших осіб та необхідність негайного застосування фізичної сили.

Окремо суд враховує характеристики ножа, про який йдеться у показаннях сторін. Як встановлено під час судового розгляду, ніж має незначні розміри — довжина леза становить близько 6 см, ширина — близько 1,2 см. За таких обставин самі по собі розміри ножа свідчать про його малу величину та обмежені вражаючі властивості, що підлягає врахуванню судом при оцінці ступеня можливої небезпеки його використання у конкретній ситуації.

За таких обставин суд вважає, що доводи обвинуваченого про правомірність його дій не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та спростовуються дослідженими доказами у їх сукупності.

Крім того, судом визнаються допустимими доказами дані висновків судово-медичних експертиз, оскільки експертизи проведені особою, яка може бути згідно із ст.69 КПК України експертом у кримінальному провадження, експерт був залучений з дотриманням на час призначення експертиз вимог ст.ст.242-244 КПК України, висновки експерта відповідають вимогам ст.ст.101-102 КПК України.

Також, судом визнаються належними доказами фактичні дані, що містяться у протоколах проведення слідчих експериментів із потерпілим ОСОБА_5 та свідком ОСОБА_17 , а також продемонстрованих у судовому засіданні відеозаписів зазначених слідчих дій, оскільки вони прямо підтверджують обставини події кримінального правопорушення, і зокрема, час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення. Ці докази визнаються судом допустимими, оскільки слідчі дії були проведені з дотриманням вимог ст.240 КПК України.

Надані стороною обвинувачення та безпосередньо досліджені у судовому засіданні докази на переконання суду є взаємопов`язаними та у своїй сукупності підтверджують обставини, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, зокрема подію кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 та інші обставини, передбачені ст. 91 КПК України. Зазначені докази зібрані у порядку, визначеному ст. 93 КПК України, а будь-яких обставин, передбачених ст. 87 КПК України, які б свідчили про їх недопустимість у зв`язку з істотним порушенням прав і свобод людини, судом не встановлено.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені у судовому засіданні докази, суд визнає їх належними, допустимими та достовірними, оскільки вони містять фактичні дані, які безпосередньо стосуються обставин, що підлягають доказуванню, логічно узгоджуються між собою та підтверджуються іншими дослідженими доказами у справі.

Показання потерпілого, свідків, відеозаписи та інші письмові докази у своїй сукупності є послідовними та взаємоузгодженими, а тому не викликають у суду сумнівів щодо їх достовірності.

Оцінюючи показання малолітнього потерпілого ОСОБА_5 , суд враховує, що вони є послідовними, логічними та узгоджуються як із показаннями свідків, так і з дослідженими у судовому засіданні відеозаписами. Зокрема, потерпілий послідовно зазначав про те, що ОСОБА_8 під час конфлікту утримував його за шию та прижав головою до лавки, що також узгоджується із продемонстрованими ним під час слідчого експерименту діями.

Показання свідків у частині обставин конфлікту між ОСОБА_8 та малолітнім ОСОБА_5 є взаємоузгодженими та підтверджують факт фізичного впливу з боку обвинуваченого на потерпілого.

Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Згідно зі ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законом, та встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Обвинувальний вирок може бути постановлений лише у випадку, коли вина особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що встановлена у судовому засіданні сукупність обставин виключає будь-яке інше розумне пояснення події, окрім того, що кримінальне правопорушення було вчинене саме обвинуваченим.

Розглядаючи дане кримінальне провадження, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив сторонам необхідні умови для реалізації їх процесуальних прав, безпосередньо дослідив усі надані докази та перевірив обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Судом установлено, що під час конфлікту ОСОБА_8 , діючи умисно, застосував фізичну силу до малолітнього ОСОБА_5 , зокрема утримував його за шию, ударив та прижав головою до лавки, внаслідок чого потерпілому були спричинені тілесні ушкодження.

Таким чином, суд доходить висновку, що вина ОСОБА_8 у спричиненні тілесних ушкоджень малолітньому ОСОБА_5 доведена належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, дослідженими у судовому засіданні, а його дії правильно кваліфіковані органом досудового розслідування.

Таким чином, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, суд прийшов до переконання, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , мало місце, що воно містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а також, що обвинувачений винуватий у його вчиненні. Судом зазначені вище умисні дії ОСОБА_8 , кваліфікуються за вищевказаною нормою як умисне легке тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_5 .

Проте, на переконання суду, під час судового розгляду не знайшов свого підтвердження факт умисного заподіяння ОСОБА_8 тілесного ушкодження у виді крововиливу м`яких тканин по задньо-зовнішній поверхні середньої третини правого плеча шляхом умисного стискання пальцями руки плеча малолітнього потерпілого.

Зокрема, із дослідженого в судовому засіданні відеозапису вбачається, що після того, як ОСОБА_8 підняв ОСОБА_5 та намагався забрати у нього ніж, він утримував потерпілого руками за куртку ззаду, за праве передпліччя та за одяг спереду. При цьому ОСОБА_5 чинив активний опір, виривався, викручувався, намагався звільнитися та кликав на допомогу класного керівника.

За таких обставин суд не виключає, що тілесне ушкодження у виді крововиливу могло утворитися внаслідок самого процесу утримання потерпілого під час його активного опору та виривання, зокрема внаслідок необережного сильнішого стискання руки чи плеча потерпілого без прямого умислу на спричинення тілесних ушкоджень.

Разом з тим будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів того, що ОСОБА_8 умисно стискав із значною силою плече чи передпліччя потерпілого саме з метою спричинення тілесних ушкоджень, стороною обвинувачення суду не надано.

У зв`язку з наведеним суд, керуючись ст. 62 Конституції України, вважає за необхідне виключити із формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, посилання на умисне заподіяння ОСОБА_8 тілесного ушкодження у виді крововиливу м`яких тканин по задньо-зовнішній поверхні середньої третини правого плеча.

Призначаючи покарання ОСОБА_8 суд на підставі ст.ст.65,66-67 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Зокрема, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно із ст.12 КК України відноситься до кримінальних проступків. Крім того, ОСОБА_8 вчинив кримінальний проступок, будучи раніше не судимим, не перебуває на обліку у лікарів психіатра та нарколога, працює учителем, позитивно характеризується як за місцем роботи, так і за місцем проживання. Обставини, які пом`якшують покарання, відсутні. Обставинами, що обтяжують покарання, судом визнаються вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини та у присутності дітей.

З урахуванням викладеного, на переконання суду ОСОБА_8 необхідно призначити покарання у виді штрафу в межах санкції ч.1 ст.125 КК України, оскільки таке покарання буде відповідати цілям покарання, передбаченим ч.2 ст.50 КК України, зокрема, буде пропорційною карою за вчинене кримінальне правопорушення та буде достатнім для виправлення засудженого, а також запобігатиме вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Поряд з цим, судом встановлено, що з часу вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення пройшло більше ніж два роки.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Частиною 1 ст.125 КК України передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

За приписами ч.5 ст.74 КК України встановлено, що особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Пункт 1 ч. 2 ст. 284 КПК України передбачає, що кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Суд має на будь-якому етапі звільнити особу від відповідальності у разі спливу строку давності, якщо вона звернеться з таким клопотанням (частина 4 статті 286 КПК), і суд зобов`язаний роз`яснити їй таке право (частина 3 статті 285 КПК).

У той же час ч.8 ст.284 КПК України передбачає, що «закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом».

Таким чином, у разі якщо обвинувачений заперечує проти закриття кримінального провадження, суд розглядає справу по суті і ухвалює вирок. У разі встановлення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, строк давності якого на час ухвалення вироку сплив, суд вироком призначає засудженій особі покарання згідно із загальними засадами, передбаченими статтею 65 КК України, і одночасно звільняє її від цього покарання.

Зазначену правову позицію було викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2026 року у справу № 214/43/19 (провадження № 51-1650кмо21).

Судом на виконання вимог ч.3 ст.285 КПК було роз`яснено обвинуваченому ОСОБА_8 про підставу звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. Обвинувачений зазначив, що йому зрозумілі підстави звільнення від кримінальної відповідальності, проте він заперечував проти закриття кримінального провадження з цих підстав.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про необхідність звільнити обвинуваченого від призначеного покарання на підстав ч.5 ст.74 КК України.

Законним представником малолітнього потерпілого ОСОБА_5 - ОСОБА_6 пред`явлено до обвинуваченого ОСОБА_8 цивільний позов про стягнення 9214,80 гривень на відшкодування майнової шкоди, 50000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні ОСОБА_6 цивільний позов підтримала.

Обвинувачений – цивільний відповідач ОСОБА_8 цивільний позов не визнав та просив у задоволенні позову відмовити.

На переконання суду цивільний позов законного представника малолітнього потерпілого – цивільного позивача ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, зважаючи на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно з положеннями ч. 1 ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

За приписами ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а відповідно до ч.2 цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до вимог ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Судом встановлено, що представником цивільного позивача на підтвердження майнової шкоди долучено копії виписок із медичних карт стаціонарного хворого №2838 та №3206, копії картки амбулаторного хворого, копію висновку ультразвукової доплерографії судин головного мозку, копії фіскальних чеків про придбання ліків та проведення досліджень, копії фіскальних чеків про придбання бензину (т.1, а.м.к.п.55-64), оригінали яких були досліджені у судовому засіданні.

При цьому, на переконання суду цивільним позивачем доведено майнову шкоду у розмірі 1015 грн., яка полягає у витратах на ультразвукову доплерографію судин головного мозку (450 грн.), витратах на придбання ліків на суму 565 грн., яка повинна бути стягнута із цивільного відповідача.

Поряд із цим, суд не вбачає підстав для задоволення вимог цивільного позову в частині стягнення 499,80 грн витрат на придбання 04 квітня 2024 року бензину для поїздки до ІНФОРМАЦІЯ_12 , оскільки цивільним позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що зазначене пальне було використане саме для такої поїздки.

Зокрема, судом враховується, що станом на 04 квітня 2024 року кримінальне провадження ще не перебувало у провадженні Кам`янець-Подільського РУП ГУНП в Хмельницькій області, оскільки було передано за територіальною підслідністю процесуальним прокурором лише 05 квітня 2024 року, і лише 17 квітня 2024 року справа надійшла до Кам`янець-Подільського РУП ГУНП в Хмельницькій області. Будь-які слідчі дії 04 квітня 2024 року у вказаному кримінальному провадженні у Кам`янець-Подільському РУП ГУНП в Хмельницькій області із малолітнім потерпілим чи його законним представником не проводилися.

Також суд критично оцінює вимоги позивача про відшкодування вартості мобільного телефону у розмірі 7000 грн, оскільки не надано жодних доказів того, що вказаний телефон був пошкоджений саме внаслідок дій ОСОБА_8 , а також доказів того, що його вартість становила саме заявлену суму. Окрім цього, цивільним позивачем не надано доказів неможливості ремонту вказаного телефону.

Щодо вимог про відшкодування вартості кофти у розмірі 400 грн, то судом під час огляду речового доказу у судовому засіданні встановлено, що кофта має пошкодження у вигляді розриву по шву. Разом з тим суд вважає, що таке пошкодження саме по собі не свідчить про неможливість її ремонту чи подальшого використання. Будь-яких доказів неможливості ремонту кофти, а також доказів вартості речі чи обґрунтування заявленої суми 400 грн позивачем не надано.

Стосовно сумки судом встановлено, що вона дійсно має пошкодження та не підлягає ремонту, що було підтверджено під час її огляду у судовому засіданні. Водночас цивільним позивачем не надано жодних доказів вартості сумки або вартості аналогічної речі, у зв`язку з чим заявлена до відшкодування сума у розмірі 300 грн є необґрунтованою.

Більш того, цивільним позивачем не надано належних доказів того, що пошкодження сумки було спричинене саме діями ОСОБА_8 . Із дослідженого у судовому засіданні відеозапису вбачається, що малолітній ОСОБА_5 пручався, виривався та притискав сумку до себе, у зв`язку з чим не виключається можливість її пошкодження самим малолітнім. При цьому відеозапис не містить чіткої фіксації моменту пошкодження сумки та не підтверджує, що сумка була порвана саме ОСОБА_8 .

Також суд зазначає, що у одній з копій долученого фіскального чеку (т.1, а.м.к.п.64) неможливо прочитати зміст. Наданий цивільним позивачем оригінал такого чеку також є нечитабельним, у зв`язку з чим неможливо встановити дату придбання товару, перелік придбаних речей, їх вартість, а відтак і підтвердити понесення позивачем відповідних витрат.

Таким чином, в ході судового розгляду цивільний позивач, незважаючи на передбачений ч.3 ст.12 ЦПК України обов`язок довести обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог, не надав будь-яких доказів здійснених витрат у розмірі 8199,80 грн.

При цьому, судом на виконання вимог п.3 ч.5 ст.12 ЦПК України в судовому засіданні було роз`яснено обов`язок цивільного позивача надати суду докази на підтвердження зазначених у позовній заяві обставин, наслідки вчинення та невчинення таких дій, проте позивачем будь-яких інших доказів не було надано.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У зв`язку з наведеним, у задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення відшкодування майнової шкоди у розмірі 8199,80 грн. необхідно відмовити.

Вирішуючи цивільний позов в частині відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до вимог ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права, а згідно із п.2 ч.2 цієї ж статті моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частиною 1 ст.1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Із вимог ч.1 ст.1168 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Вирішуючи цивільний позов, суд бере до уваги, що згідно із висновком судово-медичної експертизи обвинуваченим малолітньому потерпілому були спричинено легкі тілесні ушкодження. Також, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд виходить із характеру діяння, кількості та локалізації тілесних ушкоджень, спричинених ОСОБА_8 , глибини фізичних та душевних страждань, що діями обвинуваченого було завдано фізичного болю малолітньому потерпілому, а також враховуючи душевні страждання малолітнього потерпілого, із врахуванням матеріального становища обвинуваченого та потерпілого, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що позов щодо стягнення моральної шкоди слід задовольнити частково на суму 25000 гривень.

Процесуальні витрати на залучення експертів підлягають стягненню із обвинуваченого.

Питання про долю речових доказів і документів підлягають вирішенню на підставі ч.9 ст.100 КПК України.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

Керуючись ст.ст.366-371,373-375 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Визнати винуватим ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення – кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, і призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Відповідно до ч.5 ст.74 КК України звільнити ОСОБА_8 від покарання у виді штрафу на підставі пункту 1 частини 1 статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Стягнути із ОСОБА_8 на користь держави 16024 (шістнадцять тисяч двадцять чотири) грн. 16 коп. процесуальних витрат на залучення експертів (т.2, а.м.к.п.184).

Цивільний позов законного представник малолітнього потерпілого ОСОБА_5 – ОСОБА_6 до обвинуваченого ОСОБА_8 про відшкодування майнової та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_8 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 1015 (одну тисячу п`ятнадцять) гривень на відшкодування майнової шкоди, 25000 (двадцять п`ять тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти вимог цивільного позову ОСОБА_6 відмовити.

Речові докази та документи:

- документи, зазначені у постанові дізнавача від 20 червня 2024 року (т.2, а.м.к.п.143), які зберігаються у матеріалах кримінального провадження (т.2, а.м.к.п.142), після набрання вироком законної сили повернути до КП « ІНФОРМАЦІЯ_8 » Хмельницької міської ради, АДРЕСА_5 ;

- документи, зазначені у постанові дізнавача від 03 червня 2024 року – ДВД диск із відеозаписом (т.2, а.м.к.п.134, 135), після набрання вироком законної сили залишити зберігатися у матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання;

- речі (кофту, сумку, сувенірний ніж та мобільний телефон), які зберігаються при справі, після набрання вироком законної сили повернути ОСОБА_6 (т.1, а.м.к.п.203,205,242).

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду через Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку може бути отримана в суді учасниками судового провадження. Обвинуваченому та прокурору вручити копію вироку негайно після його проголошення.

Суддя Кам`янець-Подільського

міськрайонного суду

Хмельницької області ОСОБА_28