Вирок від 09 червня 2026 р. у справі №489/1548/17 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 489/1548/17

кримінальне провадження

№1-кп/489/54/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 р. м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, із неповною середньою освітою, непрацюючого, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, судимого: 30.03.2016 Новоодеським районним судом Миколаївської області за ч.2 ст.190 КК України до 90 часів громадських робіт; 31.05.2016 Центральним районним судом м. Миколаєва за ч.1 ст.191, ч.2 ст. 190, ст.70 КК України до штрафу 1700 гривень, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289 КК України,

в присутності:

прокурора ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_9 ,

потерпілого ОСОБА_10 ,

встановив:

Органом досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289 КК України, зареєстрованих в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 1201715004004481, № 12017150040004190 (останнє об`єднане в кримінальне провадження за № 12017150040000786 (т.2 а/с 200-202)) за наступних обставин:

У травні 2017 року ОСОБА_5 , діючи повторно, з метою заволодіння транспортним засобом шляхом обману, домовився з ОСОБА_10 про надання останнім йому в оренду свого автомобіля JAC HFC 1020R, д.н. НОМЕР_1 , який ОСОБА_10 за домовленістю з ОСОБА_5 10.05.2017 привіз до міста Миколаєва.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 10.05.2017 зустрівся з ОСОБА_10 у м. Миколаєві, підсів в автомобіль останнього, де вони домовилися здійснити передачу автомобіля на стоянці, розташованій на перехресті проспекту Богоявленського та вулиці Будівельників в м. Миколаєві. Після прибуття за вказаною адресою ОСОБА_5 уклав зі ОСОБА_10 договір оренди автомобіля JAC HFC 1020R, д.н. НОМЕР_1 , при цьому не маючи наміру в подальшому виконувати умови договору та здійснювати щомісячно оплату оренди, отримав від ОСОБА_10 ключі та документи на вказаний автомобіль, таким чином заволодівши транспортним засобом шляхом обману, діючи повторно.

При цьому ОСОБА_5 пообіцяв ОСОБА_10 пізніше приїхати до м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, де проживав ОСОБА_10 , з метою здійснення нотаріального посвідчення укладеного договору оренду.

ОСОБА_10 , введений в оману ОСОБА_5 , передавши останньому ключі та документи від автомобіля, залишив свій автомобіль JAC HFC 1020R, д.н. НОМЕР_1 , у місці обраному ОСОБА_5 - на стоянці за вказаною вище адресою.

Після цього ОСОБА_5 умови договору оренди та домовленості зі ОСОБА_10 щодо приїзду в м. Кривий Ріг не виконав, щомісячні орендні платежі не здійснював та у невстановлені дату та час на стоянці за вказаною вище адресою незаконно заволодів вказаним автомобілем JAC HFC 1020R, д.н. НОМЕР_1 , вартістю 52223 гривень, яким в подальшому розпорядився на власний розсуд, продавши невстановленій особі у м. Одеса, тим самим спричинивши ОСОБА_10 матеріальну шкоду на вказану суму.

Також, в травні 2017 року ОСОБА_5 , діючи, повторно, з метою заволодіння транспортним засобом шляхом обману, домовився з ОСОБА_11 про отримання в оренду автомобіля ГАЗ 3302, д.н. НОМЕР_2 , який належав ОСОБА_12 , з правом викупу.

Реалізуючи свій злочинний умисел, 15.05.2017 ОСОБА_5 прибув за адресою: м. Київ, вул. Ушаков, буд. 1-Б. Не маючи наміру здійснювати в подальшому виплату орендної плати та платежів з метою подальшого викупу, підписав договір найму транспортного засобу з правом викупу між ним та ОСОБА_12 та отримав від ОСОБА_11 автомобіль ГАЗ 3302, д.н. НОМЕР_2 , вартістю 24886 гривень, документи на автомобіль та ключі від нього, транспортувавши його того ж дня до м. Миколаєва, тим самим незаконно шляхом обману заволодів вказаним автомобілем.

24.05.2017 ОСОБА_5 без дозволу власника розпорядився вказаним автомобілем на власний розсуд, продавши його ОСОБА_13 за адресою: м. Миколаїв, просп. Героїв Сталінграду, оплату за умовами договору не здійснював, тим самим спричинивши матеріальну шкоду ОСОБА_12 на суму 24886 гривень.

Дії ОСОБА_5 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.2 ст. 289 КК України, а саме, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно.

У судовому засіданні ОСОБА_5 себе винним не визнав та від надання показів відмовився на підставі ст.63 Конституції України. При цьому, підтримав свого захисника, який в дебатах наголошував про недоведеність вина обвинуваченого та те, що ОСОБА_5 не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 КК України, оскільки потерпілі добровільно передали йому в користування транспортні засоби, а відтак відсутній склад злочину.

Пред`явлене за викладених вище обставин обвинувачення ОСОБА_5 за ч.2 ст.289 КК України, суд вважає недоведеним із наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

За положеннями ст.ст. 91, 92 КПК України, обов`язок доказування події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення покладається на прокурора.

Дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу.

Положеннями ч.2 ст.94 КПК України визначено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст.374 КПК України.

На підтвердження винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.289 КК України, стороною обвинувачення надані, та судом досліджені наступні докази:

1.За епізодом заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_10 .

Показами потерпілого ОСОБА_10 , який в судовому засіданні від 13.07.2018 показав, що в квітні 2017 року виклав на сайті «ОЛХ» оголошення про надання в оренду малотоннажного вантажного автомобіля JAC, яким розпоряджався на підставі нотаріальної довіреності, наданої ОСОБА_14 . В травні місяці 2017 року йому подзвонив чоловік, який представився ОСОБА_15 , з яким домовилися про оренду автомобіля. Для укладення договору оренди та отримання автомобіля Бистрий мав приїхати до нього в Кривий Ріг, де він проживає. Але ОСОБА_16 не приїхав, пославшись на особисті проблеми, а тому за домовленістю з обвинуваченим, вирішили, що він сам на автомобілі приїде до м.Миколаєва, де і укладуть договір оренди. Коли їхав до ОСОБА_17 , пошкодив карданний вал, для заміни якого в подальшому ОСОБА_16 по пошті переслав інший. Будучи в м.Миколаєві зустрівся з ОСОБА_16 , за домовленістю з яким, залишив автомобіль на стоянці, що на перехресті вул.Будівельників та пр.Богоявленському. Так як нотаріус відмов у посвідченні договору оренди, через відсутність всіх необхідних документів, то підписали договір самі і домовилися, що обвинувачений приїде до нього в Кривий Ріг для укладення нотаріального договору.

Автомобіль зашив на стоянці, так як він потребував заміни кардану. Ключі і техпаспорт на автомобіль передав обвинуваченому, який відразу сплатив йому перший платіж в розмірі 4000 гривень. В наступний місяць (травень) неодноразово дзвонив ОСОБА_16 , що б дізнатися коли той приїде в Кривий Ріг для укладення нотаріального договору оренди, але обвинувачений дату приїзду відкладав. Коли настав строк оплати оренди за травень місяць, обвинувачений перерахував йому лише частину коштів, а в послідуючі місяці взагалі нічого не сплатив.

На початку серпня 2017 року приїхав до Миколаєва, щоб дізнатися де знаходиться автомобіль, але його ніде не було, а ОСОБА_16 від повернення автомобіля відмовився, сказавши що це неможливо. Після чого звернувся із заявою до поліції.

Крім показів потерпілого ОСОБА_10 , вину ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.289 КК України сторона обвинувачення підтвердила наступними письмовими доказами.

Протоколом про прийняття заяви по вчинення кримінального правопорушення від 19.08.2017, згідно якого потерпілий ОСОБА_10 просив прийняти міри до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , який шахрайським шляхом заволодів його автомобілем JAC HFC 1020R, д.н. НОМЕР_1 , чим заподіяв йому матеріальну шкоду в сумі 75000,00 грн. (т. 4 а/с 125).

Висновком експерта Миколаївського НДЕКЦ МВС України від 20.11.2017 № 1119, згідно якого середня ринкова вартість автомобіля JAC HFC 1020R, д.н. НОМЕР_1 , станом на 10.05.2017 складає 52223,00 грн. (т.4 а/с 128-131).

Договором оренди вантажного автомобіля у приватної особи від 10.05.2017, укладеного у простій письмовій формі між орендодавцем ОСОБА_10 та орендарем ОСОБА_5 , відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове володіння вантажний малотоннажний автомобіль марки JAC HFC 1020R, д.н. НОМЕР_1 , вартістю 75000,00 грн. (3000 у.е.). Термін дії оренди згідно договору складає до 31.12.2017, а орендна плата встановлена в розмірі 4000,00 грн. на місяць зі сплатою не пізніше 10 числа кожного місяця (т. 5 а/с 89).

Нотаріальною довіреністю від 05.07.2014, стром дії до 05.07.2017, наданої ОСОБА_14 на ім`я ОСОБА_10 , згідно якої останньому надано повноваження із користування та розпорядження (продавати, обміняти, передавати в оренду тощо) транспортним засобом я JAC HFC 1020R, д.н. НОМЕР_1 , право власності на який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 19.11.2011 зареєстровано за ОСОБА_14 (т.5 а/с 90).

2.За епізодом заволодіння транспортним засобом потерпілої ОСОБА_12 .

Показами свідка ОСОБА_11 , який будучи допитаний в судовому засіданні 26.12.2018 показав, що в травні 2017 року розмістив оголошення на «ОЛХ» з приводу надання в оренду автомобіля. Через тиждень поступив дзвінок від чоловіка, який представився ОСОБА_18 з ОСОБА_17 та який зацікавився взяттям автомобіля в оренду. З ОСОБА_16 домовилися про дату коли можна зустрітися в Києві, але обвинувачений приїхав з своїм товаришем пізніше обумовленої дати. Договір оренди з правом викупу склав завчасно. У договорі були обумовлені строки в 17 місяців. Домовилися, що першочергово вноситься певна сума перед тим як забрати автомобіль. Потім оплата проводиться щомісячно в кінці кожного місяця. Перед тим як забирати автомобіль, ОСОБА_18 попросив розбити першу суму, частину яку обіцяв сплатити відразу, а другу коли повернеться додому, провірить автомобіль і на протязі день-два перерахує іншу суму. На що погодився. Виплата трохи затягнулася, приблизно на тиждень - до десяти днів, точно не пам`ятає, після чого обумовлена сума була погашена.

Коли прийшов строк виплати чергової суми, на наступний день та після цього декілька раз дзвонив ОСОБА_18 , але той слухавку не брав. Бистрий передзвонив сам, попросив вибачення за затримку виплати та обіцяв здійснити оплату через тиждень, пояснивши, що машина на завантаженні, так як займається деревом тощо. З чим погодився та визначили іншу дату оплати. Коли настала ця дата, від ОСОБА_16 знову була обіцянка, що сплатить кошти. В результаті, по збігу десяти днів, а можливо двох тижнів зайшла сума, але не повна – половина. Знову розмови, знову тяганина, дзвінки – підіймання слухавки, передзвони, обіцянки, ось мені кошти передають, тиждень – два і сплачую. В результаті по збігу двох тижнів зайшла ще одна суму. На той час, прострочка в оплаті по договору була на один місяць. В серпні місяці, при тому, що договір підписали в травні, ОСОБА_18 просив дати ще тиждень, обіцяючи, що якщо не виплатить суми то поверне машину.

В середині серпня зв`язок з ним пропав, абонент був поза зоною досяжності. Після чого, вирішив приїхати в Миколаїв. Коли приїхав і поїхав по адресі реєстрації ОСОБА_16 то виявилося, такого будинку не існує.

Після чого звернувся в поліцію, де повідомили, що ОСОБА_16 перебуває в розшуку і що він не єдиний. Написав заяву та поліція подала машину в розшук. Приблизно через два місяці подзвонив слідчий та повідомив, що машину знайшли. Коли приїхав до ОСОБА_17 то розповіли, що машина була перепродана, приблизно за 1,5 тисячі доларів. Новий господар з Миколаєва і машина їздила по Миколаєву. Новому господарю Бистрий розповів, що вказана в техпаспорті особа – ОСОБА_12 його тітка і що її зараз немає, що там все нормально. По договору він не мав права розпоряджатися автомобілем.

Також пояснив, що ОСОБА_5 всього йому сплатив 200 доларів та 5000,00 грн. за чотири рази. Перший раз 15.04.2017, другий приблизно 25-30.05.2017, третій десь в перших числах липня, четвертий в кінці липня. На зв`язок Бистрий перестав виходити в середині серпня 2017 року. Договір найму складав сам та сторонами в ньому вказані його мати ОСОБА_12 і обвинувачений. Для підпису ОСОБА_5 договір надав уже з підписом матері.

Крім показів свідка ОСОБА_11 , вину ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.289 КК України, сторона обвинувачення підтвердила наступними письмовими доказами.

Протоколом про прийняття заяви по вчинення кримінального правопорушення від 07.09.2017, згідно якого ОСОБА_11 просив прийняти міри до невстановленої особи, яка 15.05.2017 шляхом обману заволоділа автомобілем ГАЗ 3302, 1999 р.в., державний номерний знак НОМЕР_2 за адресою: м.Київ, вул.М.Ушакова, 1-Б. сума збитку встановлюється (т.4 а/с 112).

Свідоцтвом про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 , виданого Уманським ВРЕР УДАІ УМВС України в Черкаській обалсті, 14.08.2013, згідно якого автомобіль ГАЗ 3302, 1999 р.в., державний номерний знак НОМЕР_2 ,зареєстрований на ім`я ОСОБА_12 .

Технічним паспортом на автомобіль ГАЗ 3302, 1999 р.в., державний номерний знак НОМЕР_2 .

Договором найму транспортного засобу з правом викупу від 15.05.2017, укладеного в м.Києві між ОСОБА_12 (наймодавець) та ОСОБА_5 (наймач), згідно якого наймодавець передає, а наймач приймає в найм автомобіль ГАЗ 3302, державний номерний знак НОМЕР_2 , стром на 17 місяців, тобто з 15.05.2017 по 15.10.2018. За домовленістю сторін вартість автомобіля становить 2500,00 дол.США, що еквівалентно 66250,00 грн., згідно курсу НБУ на день укладення цього договору. Орендна плата в місяць за користування автомобілем встановлена сторонами в розмірі 2500,00 грн., яку наймач зобов`язався сплачувати щомісячно (до тринадцятого числа кожного місяця) суму орендної плати у розмірі 2500,00 грн. та плату вартості автомобіля з розрахунку 150 дол.США.

Заявою від 17.11.2017, згідно якої ОСОБА_13 надав добровільну згоду на огляд та вилучення працівниками поліції належного йому автомобіля ГАЗ 3302, державний номерний знак НОМЕР_2 (т.4 а/с 113).

Протоколом огляду місця події від 16.11.2017 з фототаблицею, згідно якого слідчим СВ Інгульського ВП ГУНП в Миколаївській області, в присутності двох понятих, оглянуто автомобіль ГАЗ 3302, державний номерний знак НОМЕР_2 , який розташований на території Інгульського ВП ГУНП в Миколаївській області за адресою: м.Миколаїв, вул.12 Поздовжня, 42А (т.4 а/с 114-117)

Протоколом від 07.12.2017, згідно якого автомобіль ГАЗ 3302, державний номерний знак НОМЕР_2 , визнано речовим доказом в кримінальному провадженні №12017150040004481 та передано потерпілому ОСОБА_12 під розписку (т.4 а/с 118).

Розпискою ОСОБА_11 від 07.12.2017 про отримання від працівників поліції автомобіля ГАЗ 3302, державний номерний знак НОМЕР_2 (т.5 а/с 91).

Висновком експерта Миколаївського НДЕКЦ МВС України від 27.11.2017 № 123, згідно якого середня ринкова вартість автомобіля ГАЗ 3302, державний номерний знак НОМЕР_2 , станом на 15.05.2017, складає 24886,00 грн. (т.4 а/с 121-124).

Нотаріальною довіреністю від 05.12.2017, згідно якої ОСОБА_12 уповноважує ОСОБА_11 управляти, а також розпоряджатися від її імені (продавати, при умові сплати всіх податків та платежів, обміняти, здавати в оренду) належним їй на підставі Свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 , виданого Уманським ВРЕР УДАІ УМВС України в Черкаській обалсті,14.08.2013, автомобілем ГАЗ 3302, 1999 р.в., державний номерний знак НОМЕР_2 (т.5 а/с 92).

Вказану нотаріальну довіреність суд вважає неналежним доказом, оскільки її посвідчено 05.12.2017, тобто після вчинення кримінального правопорушення в якому обвинувачується ОСОБА_5 .

Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 14.08.2013, згідно якого автомобіль ГАЗ 3302, 1999 р.в., державний номерний знак НОМЕР_2 , зареєстровано на ім`я ОСОБА_12 (т.5 а/с 93).

Надаючи оцінку доказам сторони обвинувачення, на предмет їх належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд визнає їх такими, що не підтверджують поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за ч.2 ст. 289 КК України.

Частиною 1 ст. 1 КК України визначено, що кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

У разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин (ч. 3 ст. 374 КПК України).

Мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння та ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність.

Склад злочину є системою необхідних і достатніх юридичних ознак, відсутність хоча б однієї з яких виключає кримінальну відповідальність особи за відсутності підстави для такої.

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 289 КК України, незаконним заволодінням транспортним засобом вважається умисне протиправне вилучення транспортного засобу з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі.

Таке заволодіння дійсно може бути вчинено таємно чи відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства чи погроз.

Закінченим злочин вважається з моменту, коли транспортний засіб почав рухатися унаслідок запуску двигуна чи буксирування або ж перевезення на іншому транспортному засобі, а якщо заволодіння відбувається під час руху такого засобу, - з моменту встановлення контролю над ним.

Згідно п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК) слід розуміти як умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз.

Цей злочин визнають закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху транспортного засобу, - з моменту встановлення контролю над ним.

Системний аналіз норм Особливої частини КК України дає змогу виділити такі ознаки діяння при вчиненні цього злочину; 1) воно полягає лише в активній поведінці - дії; 2) дія проявляється в отриманні можливості керувати таким транспортним засобом; 3) поведінка винного є незаконною, він не має ані дійсного, ані уявного права на транспортний засіб, заволодіння яким здійснює; 4) заволодіння транспортним засобом здійснюється без чітко вираженого і дійсного волевиявлення власника або законного користувача транспортного засобу.

Пунктом 18 зазначеної Постанови роз`яснено, що суб`єктом злочину, передбаченого ст. 289 КК України, не можна визнавати осіб, які є співвласниками або законними користувачами транспортного засобу.

Отже, суб`єкт (особа правопорушника) незаконного заволодіння транспортним засобом має певні особливості, що зумовлені саме предметом посягання, яким є транспортний засіб. Насамперед необхідно підкреслити, що суб`єктом цього кримінального правопорушення є особа, яка не має права власності чи користування конкретним транспортним засобом, яким вона заволодіває (див. постанову Верховного Суду від 17.04.2025 по справі № 759/23571/19).

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 КК України, полягає у незаконному заволодінні транспортним засобом.

Дослідженими судом доказами підтверджується, що автомобілі, реєстраційні документи на ключі від яких були передані ОСОБА_5 потерпілими добровільно. Ці обставини ніким із учасників кримінального провадження не заперечувалися.

Крім того, автомобілі передані обвинуваченому відповідно до договорів оренди з можливістю їх експлуатації та вони перебували у користуванні ОСОБА_5 деякий час, за користування яких він хоча із порушенням обумовлених договорами строків оплати, але частково, протягом декількох місяців сплачував орендну плату.

Також, суд наголошує, що в обвинувальному акті стороною обвинувачення вказано, що ОСОБА_5 не сплачував орендну плату, однак ці обставини спростовується показами потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 , наданими в судовому засіданні, згідно яких обвинувачений частково сплатив орендну плату.

Отже, за викладених обставин, обвинувачений не може бути суб`єктом злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, оскільки відповідно до договорів оренди він мав право на користування належними потерпілим транспортними засобами, а відтак всупереч волі законних власників ними не заволодівав.

Суд звертає увагу, що суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст.289 КК України, виражається у прямому умислі, який встановлюється з урахуванням фактичних обставин.

Разом з тим, стороною обвинувачення не доведено належними і допустимими доказами, що мало місце незаконне заволодіння обвинуваченим транспортних засобів в супереч волі законних володільців та наявності у ОСОБА_5 умислу на незаконне заволодіння автомобілями ще до укладення договорів оренди. Цього не підтвердили і допитані в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_10 та свідок ОСОБА_11 .

За положеннями ч.3 ст. 23 КПК України, сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Проте вказаних вимог процесуального закону сторона обвинувачення не виконала та не забезпечила присутність в судовому засіданні свідка ОСОБА_13 , яким повернуто транспортний засіб ОСОБА_12 , привід якого неодноразово здійснювався судом, для з`ясування обставин отримання ним транспортного засобу (від кого, коли саме, за яких обставин тощо), що має значення для кваліфікації дій обвинуваченого.

Суд вважає, що за встановлених обставин, подальше таємне без згоди володільців відчуження ОСОБА_5 транспортних засобів іншим особам, не дає підстав вважати, що обвинувачений є суб`єктом злочину, передбаченого ст.289 КК України.

Такий висновок суду узгоджується із висновком Верховного Суду, наведеним в постанові від 05.03.2020 по справі № 755/16101/16-к, в якій Верховний Суд вказав, що «… автомобіль не був протиправно або поза волею власника вилучений ОСОБА_9 . Натомість засуджений отримав цей автомобіль у тимчасове користування на підставі договору оренди, після чого транспортний засіб перебував у нього протягом декількох місяців за згодою власника. Проте в подальшому ОСОБА_9, не маючи права розпоряджатися цим автомобілем, таємно від власника продав його та отримав за нього гроші.

Викладені обставини свідчать про те, що ОСОБА_9 не може бути суб`єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, оскільки він мав право на користування належним потерпілій автомобілем, однак може бути суб`єктом злочину проти власності.».

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Зі змісту ч.ч. 1, 2 ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Водночас, виправдувальний вирок постановляється у разі, якщо не доведено, що: кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведено, що обвинувачений є суб`єктом інкримінованого йому кримінального правопорушення та в його діях був наявний умисел на протиправне вилучення транспортних засобів на момент їх добровільної передачі йому потерпілими, через що всі сумніви щодо доведеності вини обвинуваченого слід тлумачити на користь останнього.

У зв`язку із цим, ОСОБА_5 слід визнати невинуватим та виправдати із-за недоведеності в його діяннях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.289 КК України.

У кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_10 заявлено цивільний позов до ОСОБА_5 про відшкодування майнової шкоди в розмірі 86300,00 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн.

Відповідно до ч.3 ст. 129 КПК України, у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.

Так як суд дійшов висновку про виправлення обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення цивільний позов підлягає залишенню без розгляду.

Понесені в кримінальних провадженнях № 1201715004004481, № 12017150040004190 (останнє об`єднане в кримінальне провадження, яке зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань № 12017150040000786 (т.2 а/с 200-202)) процесуальні витрати на проведення автотоварознавчих експертиз №123 від 27.11.2017 в розмірі 593,22 грн. та №119 від 20.11.2017, у зв`язку із виправданням обвинуваченого підлягають віднесенню на рахунок держави.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_5 в кримінальному провадженні не обирався та арешт на майно не накладався.

Долю речових доказів суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_5 у пред`явленому йому обвинуваченні за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.289 КК України, визнати невинуватим та виправдати за недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, залишити без розгляду.

Речові докази – транспортний засіб ГАЗ 3302, державний номерний знак НОМЕР_2 , повернути володільцю.

Понесені в кримінальному провадженні витрати на залучення експертів віднести на рахунок держави.

Запобіжний захід в кримінальному проваджені відносно ОСОБА_5 не обирався.

Вирок може бути оскаржений до Миколаївського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_1