Вирок від 09 червня 2026 р. у справі №307/1013/25 — Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/1013/25

Провадження № 1-кп/307/68/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання – ОСОБА_2 ,

за участю: прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

захисника – ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Тячів в режимі відеоконференцзв`язку кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025071160000153 від 11.03.2025 року, про обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 та мешканця АДРЕСА_2 , з середньою спеціальною освітою, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно статті 3 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан та Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" № 69/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань оголошено мобілізацію.

Згідно статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію" під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби та має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану, як передбачено частиною 2 цієї статті, можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень. Право на альтернативну службу згідно зі статтею 2 Закону мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

За змістом частини 1 статті 1 Закону альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби на яку призивають громадян зазначених у статті 15 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ), віком 18-25 років. Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон не передбачає.

10.03.2025 ОСОБА_4 , який перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи військовозобов`язаним, перебуваючи в приміщенні пункту постійного збору військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 по АДРЕСА_3 був направлений до поліклінічного відділення КНП «Тячівська РЛ» Тячівської міської ради де пройшов військово-лікарську комісію, яка на час проведення загальної мобілізації засідає за адресою : АДРЕСА_4 на предмет визначення ступеня придатності призовників до військової служби.

Згідно довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 №60/31 від 10.03.2025, виданої відповідно до наказу МОУ «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» №402 від 14.08.2008, ОСОБА_4 визнано придатним до військової служби, за результатами якої підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

В подальшому, ОСОБА_4 , з метою призову на військову службу , ІНФОРМАЦІЯ_4 був зарахований в команду № НОМЕР_1 та згідно повістки про відправку йому було наказано з`явитися о 19 год. 00 хв. 10.03.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою АДРЕСА_3 для подальшого призову військовозобов`язаного під час мобілізації на військову службу, однак ОСОБА_4 будучи належним чином попереджений про кримінальну відповідальність, за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації , перебуваючи в приміщення пункту постійного збору військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 по АДРЕСА_3 , 10.03.2025 відмовився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, про що начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 та старшим офіцером адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 , складено акт про відмову від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Таким чином ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, діючи умисно, ухилився від виконання свого конституційного обов`язку по захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а саме призову на військову службу під час мобілізації, тим самим порушивши вимоги ст. 65 Конституції України, положення Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не маючи на це законних підстав передбачених ст. 23 цього ж Закону.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні показав, що 10.03.2025 року добровільно з`явився до РТЦК та СП тому, що приблизно один раз в місяць він отримував повістку, однак бажав замінити військову службу на невійськову. Після цього, як з`явився на виклик за черговою повісткою його відвели в інше приміщення, де він заповняв анкети, заяви. Після того, як поліція склала матеріали кримінального провадження, від нього відібрали пояснення та відпустили додому. Не вважає себе винним, оскільки не відмовлявся від свого громадського обов`язку, хоче і готовий бути корисним для своєї країни, виконувати будь-яку роботу, але не в статусі військового та не пов`язану з військовою службою. Стверджував, що у нього, як у Свідка Єгови, наявні чіткі релігійні переконання. Розуміє, що в країні складна ситуація і хоче бути корисним, бере участь у волонтерській діяльності, однак лише таким чином, що дозволяють релігійні переконання. Пам`ятає, що при проходженні військово-лікарської комісії був визнаний придатний до військової служби, однак від мобілізації не відмовлявся і надавав довідку, що являється ОСОБА_8 . При цьому неодноразово наголошував про наявність цих обставин, усно. Також подавав письмові заяви до ІНФОРМАЦІЯ_3 про заміну військової служби на невійськову, обґрунтовуючи їх гарантованими ст. 35 Конституції України правами та тим, що являється ОСОБА_8 . Однак на жодну заяву письмової відповіді він не отримав, лише усно йому повідомляли, що альтернативної служби наразі немає. Свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, не визнав та просив виправдати його.

Розглянувши матеріали кримінального провадження суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, доведена повністю та підтверджується сукупністю наступних зібраних, досліджених та перевірених у судовому засіданні доказів.

Показами свідка ОСОБА_7 , який в судовому засіданні показав, що працює у ІНФОРМАЦІЯ_4 . 10 березня 2025 року ОСОБА_4 з`явився до РТЦК СП та був визнаний придатним до проходження військової служби, зарахований до складу військової частини НОМЕР_1 , йому була вручена повістка з наказом на призов на 19 год. хв.. Після цього, ОСОБА_4 відмовився від отримання повістки і його було попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від проходження військової служби, після чого було викликано слідчо оперативну групу і зафіксовано правопорушення. ОСОБА_4 про свої релігійні переконання заявляв, але йому було роз`яснено, про те, що під час дії військового стану такої служби, як альтернативна не передбачено. Також йому було роз`яснено зміст ст. 23 ЗУ «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», а саме наявність підстав для відстрочки, яких обвинувачений, не мав. Момент отримання повістки на відправку під підпис він не бачив, оскільки цим займається мобілізаційний відділ. Додав, що під час дії воєнного стану строкова служба не діє, а тому заміна військової служби на альтернативну службу, не передбачена.

Показами свідка ОСОБА_9 , який в судовому засіданні показав, що являється головою військово лікарської комісії та цю посаду займає з жовтня 2024 року. 10.03.2025 ОСОБА_4 проходив військову-лікарську комісію та був визнаний придатний до військової служби та відомостей про оскарження обвинуваченим висновку військово-лікарської комісії йому, не відомо.

Показами свідка ОСОБА_10 , який в судовому засіданні показав, що працює начальником адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 . 10.03.2025 року військовозобов`язаний ОСОБА_4 за висновком ВЛК був визнаний придатним до військової служби. За відмову від проходження військової служби ОСОБА_4 було попереджено про кримінальну відповідальність, як письмово, так і усно. ОСОБА_4 після визнання його придатним до військової служби був зарахований до військової частини НОМЕР_1 . Після відмови ОСОБА_4 від проходження військової служби, було викликано працівників поліції та зафіксовано вказаний факт відмови. При відмові від проходження військової служби ОСОБА_4 посилався на релігійні переконання. Щодо подання ОСОБА_4 заяви до РТЦК та СП про заміну військової служби на альтернативну (невійськову) свідок, не пам`ятає. ОСОБА_4 відмовився від проходження військової служби, не просив замінити її на не військову та відмовився від мобілізації. Вказаний факт відмови, зафіксовано актом, який складається у кожному випадку такої відмови. Вказав, що ОСОБА_4 надавав довідку щодо його релігійних переконань. Це було єдина підстава, яку він вказував при відмові від проходження військової служби. З 2022 року, у період дії воєнного стану, жодного разу не було випадків заміни військовій службі на альтернативну (невійськову) службу.

Свідок захисту ОСОБА_11 в судовому засіданні показав, що він являється священнослужителем релігійної громади «Свідки Єгови» в селищі Буштино. З обвинуваченим знайомий з 2022 року та останній також являється священнослужителем (дияконом) релігійної громади селища Буштино та бажає замінити військову службу на невійськову службу. Йому також відомо, що обвинуваченому вручалася повістка для відправки у військову частину. Кожного разу обвинувачений відповідально ставився до цього, просив усно та письмово замінити військову службу на невійськову службу, з релігійних переконань, які не дозволяють йому виконувати обов`язки військовослужбовця. Щодо релігійних переконань зазначив, що в цілому «Свідки Єгови» можуть виконувати роботи, які необхідні зараз для держави, однак не в статусі військовослужбовця, а в цивільний спосіб, тобто не пов`язані з виконанням наказів командира, отриманням заробітної плати та носінням військової форми.

Повідомленням начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_12 №3868 від 10.03.2025 року 10.03.2025 року, яким Тячівський РВП ГУНП в Закарпатській області повідомлено про вчинення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканцем АДРЕСА_5 дій, які мають ознаки кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України (том 1, а.с.73-74).

З довідки №60/31 військово-лікарської комісії виданої 10.03.2025 року за №3861 вбачається, що солдат запасу ОСОБА_4 , пройшов медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 10 березня 2025 року та на підставі статті 46в графи ІІ Розкладу хвороб, графи ТДВ придатний до військової служби (том 1, а.с.75).

Згідно акту начальника адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 капітана ОСОБА_6 №4 відмови від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період від 10.03.2025 року такий складений про те, що 10.03.2025 року о 10 год. 30 хв. військовозобов`язаний ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав повістку з метою призову на військову службу, під час мобілізації на особливий період №МР545/3 від 10.03.2025 на відправку на 19 год. 00 хв. 10.03.2025 року, команда НОМЕР_1 . Однак після отримання повістки військовозобов`язаний ОСОБА_4 , відмовився від призову на військову службу (том 1, а.с.76).

З картки соціально-психологічних, демографічних даних військовослужбовця ОСОБА_4 вбачається, що такий у військовому званні солдат, проживає за адресою АДРЕСА_2 , до призову працював різноробочим, релігійність (віросповідання) – свідок Єгови (том 1, а.с.77).

Згідно експериментально-психологічного дослідження військовозобов`язаного ОСОБА_4 від 10.03.2025 року встановлено, що під час бесіди військовозобов`язаний ОСОБА_4 категорично відмовився проходити тестування за тестовою методикою «Адаптивність – 200» та з цих підстав неможливість визначення вимог, що предявляються до військовослужбовців в умовах бойової діяльності та стійкість до бойового стресу (том 1, а.с.78).

Згідно копії військового квитка серії НОМЕР_2 виданого начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 10.03.2025 року ОСОБА_4 , такий зарахований у запас призовною комісією Краматорського району Донецької області та військової служби не проходив. На облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 прийнятий 06.10.2022 та 10.03.2025 року отримав мобілізаційне розпорядження (том 1, а.с.80-82).

З картки обстеження та медичного огляду виданої КНП «Тячівська районна лікарня» від 10.03.2025 року, підписаний головою та членами ВЛК, визнано ОСОБА_4 придатним до військової служби (том 1, а.с.83).

З контрольного талону мобілізаційного розпорядження №1 та розписки видно, що ОСОБА_4 о 16 год. 10 хв. 10.03.2025 року одержав мобілізаційне розпорядження та під особистий підпис повідомлений про необхідність явки на 19 год. 00 хв. 10.03.2025 року для подальшого призову військовозобов`язаного під час загальної мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби (том 1, а.с. 84, 87).

З витягу журналу видачі бойових повісток ІНФОРМАЦІЯ_3 вбачається, що під порядковим номером 162 від 10.03.2025 міститься запис про те, що солдат ОСОБА_4 , отримав мобілізаційне розпорядження №545/3, про що розписався в графі 7 журналу (том 1, а.с.86).

З витягу журналу вручення мобілізаційних розпоряджень військовозобов`язаним призваним у команди ІНФОРМАЦІЯ_3 та розписок від 10.03.2025 року вбачається, що під записом від 10.03.2025 зазначено, що солдат ОСОБА_4 зарахований у команду НОМЕР_3 та попереджений про кримінальну відповідальнісь за ухилення від призову за мобілізацією, про що розписався в графі 9 журналу (том 1, а.с.88-90).

Згідно бланку попередньої співбесіди з військовозобов`язаним від 10.03.2025 року вбачається, що ОСОБА_4 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , військово-обліковий документ тимчасове посвідчення № НОМЕР_4 , прибув добровільно по повістці, скарг та претензій до працівників РТЦК немає (а.с.91).

Згідно аркуша ознайомлення військовозобов`язаного та ознайомлення військовозобов`язаного, призовника, резервіста ОСОБА_4 ознайомлено під особистий підпис зі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ та Правилами військового обліку призовників і військовозобов`язаних та резервістів, визначено згідно Постанови КМУ №1487 від 30.12.2022 року, Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а також відповідальність за порушення правил військового обліку та вимог законодавства про мобілізацію (том 1, а.с.92-95).

З довідки від 5 червня 2024 року №10457 виданої членом Керівного комітету релігійного Центру свідків ОСОБА_13 вбачається, що ОСОБА_4 з 4 жовтня 2008 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в України (том 1, а.с.96).

З рапорту начальника адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_14 вбачається, що 10.03.2025 року військовозобов`язаному ОСОБА_4 після проходження військово-лікарської комісії, згідно якої визначений придатним, була виписана повістка з метою призову на військову службу. ОСОБА_4 відмовився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період (том 1, а.с.97).

З відповіді на запит наданою начальником Тячівського управління соціального захисту населення ОСОБА_15 №472 від 11.03.2025 року видно, що ОСОБА_4 на обліку в управлінні не перебуває та жодного виду допомоги не отримує (том 1, а.с.99).

З дослідженого в судовому засіданні відеозапису з службових нагрудних відео реєстраторів (боді камер), та протоколу огляду відеозаписів від 18.03.2025 року проведеного у період часу з 17 год. 00 хв. по 17 год. 17 хв. в приміщенні службового кабінету №217 СВ Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області вбачається, що об`єктами огляду, являються відеозаписи з службових нагрудних реєстраторів (боді камер) від 10.03.2025 року працівників, в складі СОГ Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області, які під час несення служби в добовому чергуванні виявили кримінальне правопорушення.

Вказаний відеозапис відображає, як обвинувачений ОСОБА_4 перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідаючи на поставлені йому запитання показав, що підстав для відстрочки від призову за мобілізацією не має та являється членом релігійної орагнізації «Свідки Єгови» з 04.10.2008 р. Будучи попередженим про кримінальну відповідальність згідно ст. 336 КК України та про те, що під час воєнного стану відсутня можливість несення альтернативної служби, просив замінити йому військову службу на альтернативну заявляючи про те, що не відмовляється від мобілізації та готовність виконувати будь-яку роботу, яка не пов`язана з проходженням військової служби (том 1 а.с.104-107).

Суд дотримався норм, визначених статтями 10, 22 Кримінального процесуального кодексу України (надалі КПК України), створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 21 жовтня 2011 року у справі "Коробова проти України", відповідно до якої, при оцінці доказів суд, як правило застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом", який ґрунтується на достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновках.

Так, показання свідків обвинувачення є чіткими, послідовними і логічними, узгоджуються між собою та з іншими дослідженими судом доказами.

Досліджені вищевикладені документи є процесуальними джерелами доказів відповідно до вимог частини 2 статті 84 КПК України. Отримані такі в порядку, передбаченому КПК України.

Досліджені докази суд визнає належними та допустимими, оскільки вони взаємно підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, мають значення для кримінального провадження та отримані у порядку, встановленому КПК України, є об`ктивними.

Показання свідка захисту ОСОБА_11 не стосується суті обвинувачення у даному кримінальному провадженні, однак підтверджують обставину, яка не заперечується стороною обвинувачення, що ОСОБА_4 є присвяченим охрещеним служителем Свідків Єгови та дияконом членом Релігійного об`єднання Свідки Єгови в Україні.

Дослідивши докази у даному кримінальному провадженні, судом беззаперечно встановлено, що ОСОБА_4 є військовозобов`язаним, відповідно до висновку ВЛК визнаний придатним до військової служби, не мав правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відмовився від отримання повістки про виклик з метою призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.

При цьому судом встановлено, що пояснення обвинуваченого та подання ним заяви про відмову від мобілізації з мотивів релігійних переконань, не спростовує його винуватості у вчиненні злочину передбаченого ст. 336 КК України.

Доводи сторони захисту, що обвинувачений не міг проходити військову службу у зв`язку з релігійними переконаннями, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Також, не заслуговують на увагу доводи сторони захисту про наявність підстав для заміни обвинуваченому військової служби на альтернативну (цивільну) у період військового стану, який діє на території України з 24 лютого 2022 року по теперішній час, з огляду на наступне.

Стаття 336 КК України передбачає ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022 на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжений Указами Президента України і діє до теперішнього часу.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року №69/2022 оголошено про проведення загальної мобілізації.

Згідно з частиною 3 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частиною 4 статті 35 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положеннями частини 3 статті 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" визначено організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби, якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.

Статтями 1, 4 вказаного Закону передбачено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Законодавство України відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу", то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни.

З матеріалів провадження відомо, що ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним, призивався не на строкову військову службу, яку можливо замінити на альтернативну, а був призваний на військову службу в Збройні Сили України за мобілізацією.

Щодо посилання сторони захисту на численні рішення ЄСПЛ, що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання (рішення «Адян та інші проти Вірменії» від 19.09.2017, "Баятян проти Вірменії" від 07 липня 2011 року та інші рішення долучені до клопотання), суд враховує позицію Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові № 573/838/24 від 27 жовтня 2025 року, в якій зазначено, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку російської федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішує суд. Відсутні підстави вважати, що право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване частиною 4 статті 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації.

Крім того, щодо посилання сторони захисту на висновок "AMICUS CURIAE" щодо альтернативної служби (невійськової) ухваленої Венеціанською комісією на 142 пленарному засіданні (14-15 березня 2025 року) слід зазначити наступне.

Україна є підписантом Конвенції, а тому у разі існування реальної загрози внаслідок військової інтервенції, і з метою послідуючого існування державності, зобов`язана вживати усіх без винятку заходів збереження. Ініціатором надання Висновку "AMICUS CURIAE" Венеціанської комісії з питань альтернативної (невійськової) служби виступив в.о. голови Конституційного Суду України, оскільки у провадженні цього суду на розгляді перебуває скарга з приводу відповідності Конституції України частини 1 статті 1 Закону України "Про альтернативну службу", що само по собі свідчить про намагання держави вирішити це у законодавчому та правовому відношенні.

Збройні Сили потребують та мають значну кількість професій та посад, прямо не пов`язаних з безпосередньою участю у бойових діях. Таким чином перебування у ЗСУ не охоплюється тільки участю у веденні бойових дій, з врахуванням його досвіду.

За таких обставин посилання обвинуваченого на те, що релігійні переконання не дозволяють йому одягати військову форму, складати військову присягу, виконувати військові накази, отримувати заробітну плату військового та брати у руки зброю, не може бути оцінено судом як такі обставини, що настільки обмежують можливість сповідувати певну віру, що само по собі виключає можливість виконання військового обов`язку, військовозобов`язаного ОСОБА_4 , як громадянина України по мобілізації під час воєнного стану, незалежно від його віросповідання як Свідка Єгови.

Законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях.

Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні статті 336 КК України.

У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року в справі № 573/838/24 об`єднана палата ККС визнала, що відмова від носіння і використання зброї утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань. Тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією. Водночас, на думку об`єднаної палати, необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов`язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені.

Верховний суд у згаданій постанові зробив правовий висновок, що відмова особи від призову під час мобілізації з релігійних або інших переконань, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за статтею 336 КК України. Разом з тим, Верховний Суд наголосив, що релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов`язаних з носінням або використанням зброї.

При цьому суд зазначає, що згідно частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, а відповідно до частини 6 статті 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає, що ситуація, у якій перебуває держава, позначається також і на обсязі права на сумлінну відмову, тому не погоджується з доводами обвинуваченого щодо абсолютної неможливості для сумлінного відмовника бути призваним за мобілізацією з міркувань, які виходять за межі носіння або використання зброї. Наприклад, на думку суду, необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов`язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 будучи військовозобов`язаним та придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, знаючи про відсутність будь-яких рішень щодо заміни йому військової служби на невійськову, не маючи підстав на альтернативну службу під час мобілізації, 10 березня 2025 року відмовився від отримання повістки про виклик з метою призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби, тобто ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

У ОСОБА_4 відсутні фактичні та юридичні підстави для сумлінної відмови від військової служби, правова оцінка його дій як ухилення від призову за мобілізацією не суперечить вимогам частини 4 статті 35 Конституції України і статті 9 Європейської конвенції з прав людини. Притягнення до кримінальної відповідальності за такі дії не є примусом, що принижує свободу людини мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір, у розумінні частини 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Враховуючи наведені обставини справи, які підтверджуються дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами та показами свідків та обвинуваченого, суд приходить до висновку що заявлення обвинуваченим про наявність у нього релігійних переконань та відмову з цих підстав від мобілізації, не спростовує наявності у його діях умислу на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, а відтак і його винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ст. 336 КК України, тобто ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України відносяться до категорії нетяжкого злочину, дані про особу винного, який за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не значиться, та раніше не судимий.

Обставинами, визначеними ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , судом не встановлено.

Обставин, визначених ст. 67 КК України, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , судом не встановлено.

У судовому засіданні були досліджені докази, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 зокрема:

Згідно відповідей начальника Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_16 №29487-2025 та №29481-2025 від 19.03.2025 (184449) (184608) вбачається, що ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності не притягувався, на обліку в Тячівському РВП ГУНП в Закарпатській області, як власник мисливської гладкоствольної чи нарізної вогнепальної зброї або пристрою, для відстрілу набоїв споряджених гумовою кулею, не значиться (том 1, а.с.108-109).

З характеристики №22 від 11.03.2025 року та акту обстеження матеріально-побутових умов виданих головою Буштинської селищної ради ОСОБА_17 вбачається, що ОСОБА_4 зареєстрований за адресою АДРЕСА_6 як внутрішньо переміщена особа, проживає один. Скарг відносно нього з боку сусідів та односельців не надходило (том 1, а.с.111-112).

Довідою КНП «Тячівська районна лікарня» №156/01-20 від 12.03.2025 року виданої директором ОСОБА_18 вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 під наглядом лікарів психіатра, нарколога та фтизіатра в закладі не перебуває (том 1, а.с.113).

Згідно вимоги ВІТ ГУНП в Закарпатській області від 26.05.2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 раніше не судимий (том 1, а.с.114).

За положеннями ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року № 7, зі змінами від 06.11.2009 року, звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. У пункті 2 постанови зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини, і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Враховуючи наведене та конкретні обставини провадження, за яких вчинено діяння, дані про особу обвинуваченого, його поведінку після вчинення злочину, з урахуванням досудової доповіді органу пробації з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого та висновок про можливість його виправлення без позбавлення волі, відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України та з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, пов`язаного з забезпеченням призову та мобілізації, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 і попередження вчинення з його боку нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства, а тому щодо нього необхідно і доцільно призначити покарання, передбачене санкцією ст. 336 КК України, у виді позбавлення волі на певний строк, із звільненням його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та покладенням передбачених ст. 76 КК України обов`язків.

Суд вважає, що призначення обвинуваченому саме такого покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправним діянням, і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м`якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Під час досудового розслідування та судового розгляду сторона обвинувачення не зверталася до суду з клопотаннями про обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу.

Процесуальних витрат не має.

Питання щодо речових доказів вирішується судом у порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 100, 368, 374 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, і призначити йому покарання за ст. 336 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного йому покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням, якщо він протягом 2 (двох) років не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього судом обов`язки.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Речові докази, DVD-R диск на якому наявний відеозапис з службових нагрудних відеореєстраторів (боді камер), який зберігається при матеріалах кримінального провадження, залишити при матеріах кримінального провадження.

Процесуальних витрат не має.

Вирок може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий ОСОБА_1