Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №303/4413/25 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/4413/25

2/303/3843/25

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 червня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої-судді Гутій О.В.

за участю секретаря судових засідань Зареви А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення заборгованості, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунальної установи «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради, в якому просить поновити його на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування в комунальній установі «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради, стягнути з Комунальної установи «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня 2020 року по 19 березня 2025 року в сумі 581 993,59 гривень, стягнути з Комунальної установи «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19 березня 2025 до дня поновлення на роботі 32 000,00 гривень та стягнути судові витрати по справі.

Позов мотивований тим, що з 14 лютого 2018 року він за безстроковим трудовим договором прийнятий на посаду «електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування» в комунальну установу «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради з окладом згідно штатного розкладу.

19 березня 2025 року за наказом № 54 к/тр його незаконно звільнено з комунальної установи «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради за систематичне невиконання обов`язків, покладених трудовим договором, тобто за пунктом З статті 40 КЗпП України.

Наказ № 54 к/тр від 19 березня 2025 року про звільнення з комунальної установи Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної вважає незаконним та просить його скасувати за наступних підстав.

Він є дипломованим кадровим спеціалістом- електриком з бездоганним багаторічним трудовим стажем. За понад сім років, що працює в комунальній установі «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради обов`язки, передбачені посадовою інструкцією, виконував сумлінно. Трудову дисципліну не порушував, стягнень не мав. Наказом про звільнення з роботи (а також з наказом про прийняття на роботу) його ознайомлено не було та копій їх йому не видавали.

Відповідно до ч. З статті 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступень тяжкості проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу.

Наказ № 54 к/тр від 19 березня 2025 року як по формі, так і по суті суперечить закону. Так, від нього не відбирали пояснень, на що відводиться два робочих дня. Відповідно до ч. З статті 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступень тяжкості проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу. Наказ про звільнення мав грунтуватися на матеріалах службового розслідування, особистих поясненнях, які дали підстави керівнику на притягнення до відповідальності. Але нічого такого не проводилося. Розслідування не було.

Замість цього на нього був вказаний психологічний і моральний тиск. Вказані дії відповідача є порушенням також статті 47 КЗпП України, в якій зазначено, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, він зобов`язаний у день звільнення видати копію наказу про звільнення з роботи та здійснити повний грошовий розрахунок.

За безстроковим трудовим договором від 14 лютого 2018 року він мав виконувати лише обов`язки електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. Однак, директор установи ОСОБА_2 без його годи з 01 січня 2020 року зобов`язав його крім основної посади виконувати обов`язки :а) «оператора котельні цілорічно, а у опалювальний сезон з 15 жовтня по 15 квітня цілодобово»; б) «комірника», в) «експедитора».

Відповідач, всупереч закону станом на 19 березня і до тепер 2025 року повного розрахунку по зарплаті не зробив.

Враховуючи вищенаведене прошу поновити його на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування в комунальній установі «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради, стягнути з Комунальної установи «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня 2020 року по 19 березня 2025 року в сумі 581 993,59 гривень, стягнути з Комунальної установи «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19 березня 2025 до дня поновлення на роботі 32 000,00 гривень та стягнути судові витрати по справі.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 17.12.2025 року прийнято справу до провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Учасники справи, заперечень щодо можливості судового розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін не висловили, тому з урахуванням положень частини п`ятої ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглянув справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Відповідач подав відзив на позов разом з долученими доказами, в якому просить відмовити у їх задоволенні за недоведеністю та безпідставністю вимог, вважаючи законним звільнення позивача у зв`язку з систематичним невиконанням позивачем, як працівником, без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку за п.3 ст. 40 КЗпП України.

Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до такого висновку.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно статті 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Судом встановлено, що наказом № 19-К від 14.02.2018 року ОСОБА_1 з 14.02.2018 року був прийнятий на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування (а.с. 89, том 2).

Наказом № 53-К/тр від 17.03.2025 року ОСОБА_1 був відсторонений від виконання посадових обов`язків 17.03.2025 року у зв`язку з неадекватною поведінкою та систематичним невиконанням своїх посадових обов`язків. Підстава: службові записки завідувача господарства Н.Л. Сайлер , сестри-господині ОСОБА_3 (а.с 91, том 2).

В подальшому, наказом № 54-к/тр від 19.03.2025 року позивача було звільнено згідно п.3.ст 40 КЗпП України ( систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків) з 19.03.2025 року (а.с. 90, том 2).

Так з матеріалів справи вбачається, що підставою для видання наказу про звільнення передувало наступне.

28.02.2025 року за результатами позапланової перевірки ВЗНС Мукачівського РУ ТУ ДСНС України для усунення недоліків директором інтернату було видано Розпорядження №1 від 28.02.2025 року, згідно якого ОСОБА_1 необхідно було усунути недоліки, що належали до його функціональних обов`язків до 11.03.2025 року (а.с. 6-7, том 2).

12.03.2025 року завідувач господарством інтернату Сайлер Н Л. службовою запискою повідомила директора про невиконання Позивачем Розпорядження №1 від 28.02.2025 року (а.с. 9, том 2).

В подальшому, наказом № 15-к/тм від 13.03.2025 року ОСОБА_1 оголошено догану за невиконання функціональних обов`язків. Підстава: Розпорядження № 1 від 28.02.2025 року. Позивач відмовився надати пояснення щодо причин невиконання своїх функціональних обов`язків та відмовився від підпису на наказі про оголошення догани, про що складені відповідні акти. Зазначеним спростовуються посилання позивача, що відповідачем не було дотримано відповідної процедури та не відібрано пояснення від нього (а.с. 29, том 2).

Судом також враховується, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Однак неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України, викладеної у постанові від 19 жовтня 2016 року.

В подальшому, 14 березня 2025 року завідувач господарством інтернату Сайлер Н. Л. службовою запискою повідомила директора установи, що 14.03.2025 року ОСОБА_1 не виконав вказівку про усунення недоліків, що стосується його роботи, зокрема, у пральні було пошкоджено розетку, що унеможливлювало її подальшу експлуатацію, однак ОСОБА_1 проігнорував та не усунув їх (а.с. 10, том 2).

Також, як вбачається з долучених до матеріалів справи доповідних слідує, що директору Комунальної установи «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради надійшли скарги працівників установи щодо порушення трудового розпорядку та неадекватної поведінки ОСОБА_1 (.а.с 11-23).

Відповідно з актів про відсутність на роботі від 18.03.2025 року та 19.03.2025 року вбачається, що 18.03.2025 року та 19.03.2025 року ОСОБА_1 не з`явився на роботу та був відсутній на робочому місці з 08.00 год до 16.30 без поважних причин (а.с. 24, 36 том 2).

Протоколом засідань профспілкового комітету б/н від 18.03.2025 року директору установи було рекомендовано звільнити ОСОБА_1 з роботи за п.З ст.40 КЗпП України.

В подальшому, наказом № 54-к/тр від 19.03.2025 року позивача було звільнено згідно п.3.ст 40 КЗпП України ( систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків) з 19.03.2025 року (а.с. 90, том 2).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).

Статтею 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

За передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 754/695/20 зазначено, що «у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на них трудовим договором, суди повинні з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Отже, працівник може бути звільнений за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України лише в разі порушення трудової дисципліни чи невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, які були допущені працівником після того, як до нього було застосовано дисциплінарне чи громадське стягнення (яке не скасоване та не втратило юридичної сили за давністю).

При звільненні за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібно встановити: чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення та чи можна вважати вчинення дисциплінарного проступку систематичним невиконанням працівником обов`язків без поважних причин.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, яким він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення».

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року по справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19).

Отже, для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше.

Так судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 притягувався до дисциплінарної відповідальності у виді догани на підставі наказу від 13.03.2025 року за невиконання конкретно визначених пунктів посадової інструкції, з якою він був ознайомлений, що свідчить його підпис про ознайомлення (а.с. 25-26, том2), у подальшому після оголошення догани директору установи були надіслані доповідні записки від завідувача господарством ОСОБА_4 та інших працівників щодо невиконання позивачем своїх посадових обов`язків та порушення трудової дисципліни.

В подальшому протоколом засідань профспілкового комітету від 18.03.2025 року директору установи було рекомендовано звільнити позивача з роботи за п. 3.ст.40 КЗпП України.

Таким чином, суд приходить обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для звільнення позивача з роботи за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19) зазначено, що для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) допущення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше. Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, якими він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.

Таким чином, матеріалами справи доведено систематичне невиконання позивачем без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором. Виборний орган профспілкового комітету надав згоду на звільнення позивача, що свідчить про законність дій відповідача.

Крім того, оскаржуючи наказ із зазначених підстав позивач ніяким чином не спростовує неправомірність оскаржуваного наказу, та відповідно не вчинення ним дій, які стали підставою для звільнення його відповідно до п.3 ст. 40 КЗпП України.

Таким чином, суд виходить з того, що позивач не виконував покладені на нього посадові обов`язки, поважності причин невиконання ним посадових обов`язків суду не надав, тобто вчинив систематичне невиконання без поважних причин трудових обов`язків, а тому у відповідача були наявні правові підстави для звільнення позивача з посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.

Посилання позивача на те, що він не порушував трудову дисципліну, є безпідставним та необгрутнованим, й з огляду на положення посадової інструкції, суд вважає, що позивач, будучи обізнаним про покладення на нього посадових обов`язків за інструкцією, вказані положення зобов`язували його до виконання таких повноважень.

За таких підстав суд вважає притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності правомірним, за наслідками якого відбулось законне звільнення позивача на підставі п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України - за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором, та як особи, до якої раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

При, цьому, як зазначається у цьому рішенні, ознака систематичності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, наявна.

Відповідно, у відповідача були наявні правові підстави для звільнення позивача на підставі п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України - за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором.

За таких підстав таке звільнення є законним.

Доводи заявника про те, що роботодавець на порушення вимог частини першої статті 149 КЗпП України не відібрав від нього письмові пояснення є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, оскільки позивач відмовився від підпису та надання пояснень.

Враховуючи, що заявлені позовні вимоги, а саме поновлення на роботі, стягнення заборгованості та стягнення середнього заробітку є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення з роботи з п.3 ст. 40 КЗпП України, тому в їх задоволенні слід відмовити.

З огляду на наведене та, враховуючи межі судового розгляду, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві на нього, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Беручи до уваги встановлені судом факти та відповідні правовідносини, суд приходить до переконання, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунальної установи «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення заборгованості, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу слід відмовити.

Згідно з положенням пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 77, 81, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, п.3 ч.1 ст. 40, 148, 149, 235 КЗпП України, суд,-

УХВАЛИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунальної установи «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення заборгованості, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальна установа «Мукачівський психоневрологічний інтернат» Закарпатської обласної ради, 89600, м.Мукачево, вул. Королеви Єлизавети, 32.

Рішення суду виготовлено 10 червня 2026 року.

Головуюча О.В.Гутій