Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №299/1284/26 — Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

_______________________________________________________________________________________________ Справа № 299/1284/26

Номер провадження 2/299/617/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

09.06.2026 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області у особі головуючого судді А.А.Надопта, секретар судового засідання Стрижак О.М., розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи Виноградівської міської ради в особі органу опіки і піклування про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся у Виноградівський районний суд із позовною заявою до ОСОБА_2 , третьої особи Виноградівської міської ради в особі органу опіки і піклування про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, які мотивовані тим, що між сторонами по справі 28.04.2015р. було укладено шлюб, який рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області по справі №299/1090/18 від 01.06.2018р. було розірвано. Від даного шлюбу сторони мають двох дітей: доньку ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Причиною припинення шлюбних відносин, яка слугували метою звернення до суду є те, що сім`я розпалася остаточно, шлюбні відносини між сторонами припинені та існували лише формально.

Оскільки відповідач в добровільному порядку матеріальної допомоги на утримання дітей не надавав, тому позивач була вимушена звернулася до суду про стягнення аліментів. Рішенням Виноградівського районного суду від 03.09.2021р. у цивільній справі № 299/3254/21, стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання дітей: доньки ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 2500 грн. щомісячно на кожну дитину, починаючи з 07.07.2021р. і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно довідки про склад сім`ї №20.5-07/53 від 17.03.2026р., вбачається, що діти: ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані та приживають разом з позивачкою, перебувають на повному її утриманні та вихованні. Також, на утриманні позивачки перебуває і її мати ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є пенсіонеркою та згідно норм СК та ЦК України має право на утримання своїми дітьми.

Обгрунтовуючи свої вимоги позивачка вказує, що з часу залишення сім`ї відповідачем, а саме з початку 2018р., останній не виявляє до своїх дітей ніякої турботи, зовсім не сплачує аліменти на їх утримання, не піклується про здоров`я, фізичний та духовний розвиток дітей. Останній фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. Як батько, він для своїх дітей з часу їх народження не зробив практично нічого (даний факт підтверджується довідками з школи, характеристикою з місця проживання).

Згідно довідки №01-32/29 від 24.02.2025 року виданої Виноградівською ЗОШ І-ІІІ ступенів №4, вбачається, що ОСОБА_2 - 2015 р.н. є ученицею 5-В класу та навчається в закладі з 01.09.2025р., за період навчання в закладі освіти батько дитини ОСОБА_2 участі у вихованні доньки не бере, батьківські збори не відвідує, успішністю та поведінкою дитини не цікавиться, зв`язок із класним керівником та адміністрацією закладу не підтримує.

Крім того, згідно довідки №46 від 24.02.2026 року, яка видана Дротинською ЗОШ І-ІІІ ступенів, вбачається, що ОСОБА_4 є ученицею 3 класу. Мати дитини ОСОБА_1 спілкується з педагогами, які навчають дочку, цікавиться її шкільним життям, забезпечує шкільним приладдям. Батько ОСОБА_2 із школою та вчителями, де вчиться дитина, не підтримує контакт щодо навчання та виховання дочки, не цікавиться успішністю доньки, не контролює виконання домашніх завдань. Дитину до школи приводить і забирає мати.

Відповідно до характеристики наданої міським головою Виноградівської міської ради за №20.5-07/42 від 03.03.2026р., вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є батьком двох неповнолітніх дочок, вихованням яких не займається, участі у благоустрої населеного пункту не приймає, притягувався до відповідальності.

Окрім того, обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка звертає увагу суду на те, що відповідно до опрацьованої нею інформації із сайту Судової влади України, а саме із інформації щодо стадій розгляду судових справ відносно відповідача ОСОБА_2 по Виноградівському районному суді Закарпатської області, станом на час звернення до суду з даним позовом нею встановлено, що останній неодноразово притягався до відповідальності за ст.130 КУпАП у 2019, 2021 (декілька разів) та 2023 роках. Також, у відповідача є кримінальна історія, яка має початок з 2011р. та по даний час справи знаходяться на розгляді в суді. Крім того, у відповідача наявні кредитні спори, про що також винесені неодноразово рішення суду. (Додається інформація з сайту Судової влади з України станом на час звернення до суду).

Враховуючи вищенаведене позивачка вважає, що відповідач свідомо не виконує свої батьківські обов`язки стосовно доньок, не піклується про дітей, не цікавиться їх успіхами у навчанні, не піклується про фізичний і духовний розвитої, дітей, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток, не спілкується з ними в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для отримання ними освіти, матеріально не забезпечує. Діти знаходяться на повному утриманні позивачки. Крім того, неодноразове притягнення відповідача до адміністративної та кримінальної відповідальності, як на даний час, так і в майбутньому буде негативно впливати на імідж та репутацію дітей, а також буде обмежувати їх у разі оформлення на державну роботу, через наявність судимості у відповідача, а відтак позивачка вважає, що наявні всі підстави щодо позбавлення відповідача батьківських прав відносно його дітей, а також збільшення розміру аліментів.

В судове засідання позивачка та її представник не з`явилися, проте подали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутності, свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та просила такі задоволити;

відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить судова повістка, яку відповідач отримав особисто 16.04.2026р., причини неявки суду не повідомив, а відтак, враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином не з`явився до суду без повідомлення причин, не подав відзив, тому, при відсутності заперечень зі сторони позивачки, суд вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача- Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради не з`явився, проте 23.04.2026р. подав до суду Висновок органу опіки та піклування Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради за №02.1-15/1675 від 23.04.2026р. про те, що орган опіки та піклування не заперечує і визнає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його доньок ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв`зку з тим, що він ухиляється від своїх батьківських обов`язків, а відтак, враховуючи, що сторони повідомлені про місце і час розгляду справи у суді, а тому є всі підстави для вирішення справу на підставі наявних в ній та поданих сторонами доказів та матеріалів.

Так, за змістом ч.2 ст.43 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.

У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (ч. 1 ст. 372 ЦПК України).

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Перевіряючи поважність причин неявки в судове засідання сторін, суд встановив, що сторонам надсилались судові повістки про виклик в судове засідання на адреси, засоби зв`язку, які зазначено в позовній заяві, однак сторони жодного разу не з`явились і не повідомляли суд про поважність причин неявки в судові засідання. Така поведінка сторін суперечить приписам статей 43, 44 ЦПК України, а тим більше що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З метою запобігання безладному руху справи з врахуванням особливостей судового процесу, та зважуючи на те що сторони нових доказів ніж ті що подано до суду не зможуть подати і такі слід вважати достатніми для вирішення заявлених позовних вимог, то зазначене на думку суду щодо розгляду справи за відсутності сторін не вплине на своєчасний розгляд справи та не призведе до порушення процесуальних прав сторін у спірних правовідносинах.

Оскільки явка сторін не була визнана судом обов`язковою, а обставини справи з урахуванням позовних вимог та поданих сторонами доказів судом можливо встановити у повному обсязі, то на підставі приписів ЦПК неявка сторін, не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК Україниу у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до наступного.

Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950р. кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом, який вирішить спір щодо його права та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суди, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя (ст.5 ч.1 ЦПК), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.89 ЦПК України з врахуванням положень ст.ст.76-88 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.ст.12,13,78,81,82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов`язані довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Розглядаючи вказану справу на підставі наведених і встановлених у судовому засідання фактів суд констатує, що вони регулюються правовідносинами, визначеними нормами Сімейного та Цивільного кодексів України.

Вирішуючи позовні вимоги позивачки щодо позбавлення відповідача батьківських прав суд виходить з того, що право на особисте та сімейне життя гарантовано Конституцією України, згідно до якої ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.32 Конституції України); сім`я, дитинство, материнство та батьківство охороняється державою (ст.51 Конституції України).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

Повторна та тривала нездатність виконувати батьківські обов`язки, нехтування ними, призводить до того, що дитина залишається без батьківського піклування, контролю чи допомоги, необхідних для її фізичного чи психічного благополуччя, а умови та причини нездатності виконувати батьківські обов`язки чи їх нехтування неможливо усунути. На підтвердження цього заявником мають бути надані належні, достовірні та достатні докази.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки та, якщо це доречно, відновити сімейні стосунки.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Водночас, якщо з моменту проживання дитини з одним із батьків пройшов значний період часу, інтереси дитини в такому разі можуть превалювати над інтересом того з батьків, який бажає відновити сімейні відносини зі своєю дитиною.

Відповідно до статей 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та поведінки учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

В судовому засіданні достовірними та належними доказами встановлено, що сторони по справі з 28.04.2015р. перебували у шлюбі, який в подальшому рішенням Виноградівського районного суду по справі №299/1090/18 від 01.06.2018р. було розірвано. Як вбачається з даного рішення суду причиною припинення шлюбних відносин подружжя ОСОБА_7 стало те, що сім`я розпалася остаточно, шлюбні відносини між сторонами припинені та існували лише формально.

Встановлено, що від даного шлюбу подружжя ОСОБА_7 мають двох дітей: доньку ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , які перебувають на повному утримані та вихованні саме позивачки.

Зокрема, це стверджено фактичними даними довідки про склад сім`ї №20.5-07/53 від 17.03.2026р., відповідно до якої спільні діти сторін: ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані та приживають разом з позивачкою, перебувають на повному її утриманні та вихованні. Також, на утриманні позивача перебуває і її мати ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є пенсіонеркою та має право на утримання своїми дітьми.

Матеріалами справи також стверджено, що Рішенням Виноградівського районного суду від 03.09.2021р. у цивільній справі № 299/3254/21, стягнуто з відповідача ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дітей: доньки ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 2500 грн. щомісячно на кожну дитину, починаючи з 07.07.2021р. і до досягнення дитиною повноліття, оскільки відповідач в добровільному порядку матеріальної допомоги на утримання дітей не надавав.

Також матеріалами справи стверджено, що з часу залишення сім`ї відповідачем, а саме з початку 2018р., останній не виявляє до своїх дітей ніякої турботи, не сплачує аліменти на їх утримання, не піклується про здоров`я, фізичний та духовний розвиток дітей, що свідчить про те, що відповідач фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків.

Даний факт підтверджується довідками з школи, характеристикою з місця проживання, зокрема, згідно довідки №01-32/29 від 24.02.2025 року виданої Виноградівською ЗОШ І-ІІІ ступенів №4, вбачається, що ОСОБА_2 - 2015 р.н. є ученицею 5-В класу та навчається в закладі з 01.09.2025р., за період навчання в закладі освіти батько дитини ОСОБА_2 участі у вихованні доньки не бере, батьківські збори не відвідує, успішністю та поведінкою дитини не цікавиться, зв`язок із класним керівником та адміністрацією закладу не підтримує.

Крім того, згідно довідки №46 від 24.02.2026 року, яка видана Дротинською ЗОШ І-ІІІ ступенів, вбачається, що ОСОБА_4 є ученицею 3 класу. Мати дитини ОСОБА_1 спілкується з педагогами, які навчають дочку, цікавиться її шкільним життям, забезпечує шкільним приладдям. Батько ОСОБА_2 із школою та вчителями, де вчиться дитина, не підтримує контакт щодо навчання та виховання дочки, не цікавиться успішністю доньки, не контролює виконання домашніх завдань. Дитину до школи приводить і забирає мати.

Відповідно до характеристики наданої міським головою Виноградівської міської ради за №20.5-07/42 від 03.03.2026р., вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є батьком двох неповнолітніх дочок, вихованням яких не займається, участі у благоустрої населеного пункту не приймає, притягувався до відповідальності.

Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради подав до суду свій Висновок органу опіки за №02.1-15/1675 від 23.04.2026р. про те, що орган опіки та піклування не заперечує і визнає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його доньок ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв`зку з тим, що він ухиляється від своїх батьківських обов`язків

Також із Висновку органу опіки та піклування встановлено, що піклування за дітьми здійснює виключно їх мати, оскільки відповідач дітьми ніяким чином не піклується, не проявляє заінтересованості в їх подальшій долі, не цікавиться станом здоров`я, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, тобто створились умови, які шкодять самим дітям. Відповідач проживає окремо від дітей, місця роботи не має, а отже суд вважає, відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї з моменту народження, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладаються однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Діти та батьки відповідно до ст.14 Закону України «Про охорону дитинства» не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Окрім цього, Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, і це можна виправдати лише за поодиноких обставин.

Зокрема, під час розгляду справи українські суди дійшли висновку, що умови проживання дітей були небезпечні для життя і здоров`я, морального виховання (діти були брудними й голодними, стояли на обліку в диспансері, займалися бродяжництвом). Однак ЄСПЛ не погодився, що матеріально-побутові умови дітей були справді небезпечними для їхнього життя і здоров`я.

При цьому ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини й інтересами батьків має існувати справедлива рівновага, дотримуючись такої рівноваги, особливу увагу треба приділяти найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою і значенням повинні переважати над інтересами батьків.

Визначаючи основні інтереси дитини в кожному конкретному випадку, слід враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли сім`я особливо непридатна або виразно неблагополучна; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечити її розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, яке не є неблагополучним.

З огляду на принципи, проголошені Європейським судом з прав людини, для розлучення дитини з батьками суд встановлює: 1) провинну поведінку батьків; 2) справжню небезпеку умов для дитини; 3) доказову базу зазначених обставин; 4) застосування тимчасових проміжних заходів до батьків; 5) обов`язкове слухання свідчень самої дитини.

Сімейний кодекс України закріпив вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав і найпоширеніші з них це ухилення від виконання своїх обов`язків із виховання дитини

Як визначив Верховний Суд України, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків — це коли вони не дбають про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя.

Мається на увазі, що батьки не забезпечують необхідне харчування, медичний догляд, лікування дитини, а це негативно впливає на її фізичний розвиток як складник виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, потрібному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для здобуття освіти.

Між тим, згідно ст.ст.3,4,5 Конвенція ООН про права дитини, яка прийнята 20.11.1989р. Генеральної Асамблеї ООН, яка ратифікована та набула чинності в Україні з 27.09.1991р., усі дії щодо дитини мають виконуватися в інтересах дитини. Якщо рідні, або ті особи, які несуть відповідальність за дитину, недбало виконують свої обов`язки, держава має забезпечити дитині належний догляд і піклування. Держава має вживати всіх необхідних заходів для реалізації прав дитини. Держава не може залишати поза увагою права дитини.

У преамбулі до зазначеної Конвенції зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні; батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ст.18 Конвенції про права дитини).

Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалась з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію (ст.9 Конвенції).

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959р., як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Дитині повинні бути надані всі можливості та сприятливі умови для фізичного, розумового, духовного, морального розвитку, дитина повинна зростати під піклуванням та відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, морального та матеріального забезпечення, дитина має право на освіту, яка має бути обов`язковою, сприяти її загальнокультурному розвитку, відповідальність за освіту та навчання дитини лежить перш за все на її батьках.

Зазначенні міжнародні стандарти відображені в національному законодавстві, зокрема, статтею 150 Сімейного кодексу України закріплені обов`язки батьків по вихованню та розвитку дітей, у числі яких передбачені турбота про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, підготовка її до самостійного життя.

Ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків є підставою для покладання на них відповідальності, установленої законом. Відповідно до ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно положень Закону та роз`яснень, даних у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав"(зі змінами, внесеними згідно з постановою Верховного Суду № 20 від 19 грудня 2008 року) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В даних правовідносинах, для суду є безспірним, що при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав відповідача відбувається втручання в його право на сімейне життя, яке не є абсолютним і може бути обмеженим в порядку передбаченому Конституцією України. Однак, з іншої сторони обов`язковому дослідженню судом підлягає питання щодо забезпечення прав малолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому «якнайкращих інтересів дитини» (статті 1,9 Конвенції про права дитини).

Встановлюючи правомірність втручання в право відповідача на сімейне життя, суд розуміючи місце Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року в сфері стандартів прав людини, вважає за необхідне звернутись до принципів викладених в ст.29 Декларації, згідно із якими: кожна людина має обов`язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи; при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. В даному випадку допускається обмеження прав особи, а процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами Сімейним кодексом України (статті 164-167).

В ході розгляду справи судом встановлено та не спростовано відповідачем, що він усвідомлено ухиляється від участі у вихованні своїх дітей, не бажає піклуватися про їх фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, що свідчить про ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків. Таке, виходячи із положень статей 164-167 СК України, є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

В даному випадку, для суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається. Суд знаходить підставним, що втручання у право відповідача спрямоване на захист «прав і свобод» неповнолітніх дітей сторін. В даному випадку при втручанні у право відповідача вимоги статті 29 Декларації щодо законності та мети втручання дотримані.

В цій ситуації суд зобов`язаний дослідити найважливіше і найскладніше питання: наскільки позбавлення батьківських прав буде відповідати інтересам дітей і чи не має в даному випадку підстав для попередження відповідача щодо зміни свого відношення до виховання дитини, без позбавлення батьківських прав (пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

Суд виходить з того, що на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дітей», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав батька щодо його неповнолітніх дітей є крайнім заходом впливу.

Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері. Більш того, в ньому втілений один з фундаментальних принципів Конвенції.

Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Європейський Суд в своїй прецедентній практиці визначив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення у справі «Мамчур проти України»).

Оцінюючи можливість забезпечення якнайкращих інтересів дитини, в даній справі суд підкреслює, що з огляду на те, що розлучення з батьками надає тяжкий вплив на дитину, таке розлучення повинно проводитися лише в крайньому випадку, наприклад коли існує небезпека неминучого заподіяння дитині шкоди або в інших необхідних випадках; розлучення не повинно проводитися, якщо дитина може бути огороджена від розлучення за допомогою менш радикальних заходів. Перш ніж вдатися до розлучення, держава повинна надати батькам сприяння у виконанні ними своїх батьківських обов`язків і відновити або зміцнити здатність сім`ї піклуватися про свою дитину, за винятком тих випадків, коли розлучення необхідне в інтересах захисту дитини. Матеріальна скрута не може служити виправданням для розлучення дитини зі своїми батьками.

Зазначені вище фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, поведінка відповідачки, суд розцінює як ухилення від виховання нею дитини, свідомого нехтування нею своїми обов`язками і не бажанням виконувати їх, що є правовою підставою можливості позбавлення батьківських прав.

В ситуації, що розглядається судом береться до уваги те, що діти вже тривалий час проживають з позивачкою, вихованням дітей та їх забезпеченням займається лише їх мати. Як підтверджено письмовими доказами, відповідач з дітьми не проживає вже протягом тривалого періоду часу і не бажає приймати участь у вихованні та утриманні своїх дочок.

Відповідач, який неодноразово повідомлявся судом про місце судового засідання, проте в суд не з`явився, що, на переконання суду, також свідчить про його байдужість, не зацікавленість, життям, здоров`ям та подальшою долею своїх дітей. Під час судового розгляду жодним чином не продемонстрував суду свого бажання в поновленні сімейних стосунків з дітьми, і в такій ситуації на думку суду без бажання відповідача держава позбавлена можливості посприяти йому у виконанні своїх батьківських обов`язків і відновленні або зміцненні сім`ї.

Також, важливим для суду є те, що при позбавленні батьківських прав відповідача, відносини, які склались між ним і дітьми не зміняться в бік розлучення його з дітьми, який разом з ними не проживає, важливим в даній ситуації є і те, що позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дітей у батька, оскільки він з ними не проживає, так само даний захід не виключає можливості побачення батька з дітьми.

Позбавлення батьківських прав відповідача фактично і суттєво не змінить тривалу існуючу ситуацію між батьком та дітьми, яка складається протягом тривалого часу.

Як підсумок, аналізу елементів, які впливають на визначення «якнайкращих інтересів дитини» суд зауважує, що в даних правовідносинах позбавлення батьківських прав буде сприяти інтересам дітей і в подальшому зможе гарантувати повну та ефективну реалізацію їх прав.

Поряд з цим, суд наголошує, що застосовуваний захід не є безстроковим і відповідачка має право у випадку зміни своєї поведінки на поновлення батьківських прав в порядку передбаченому статтею 169 СК України.

Так, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006р.

При цьому суд також бере до уваги і дані із сайту Судової влади України, а саме інформації щодо стадій розгляду судових справ відносно відповідача ОСОБА_2 , які перебувають на розгляді у Виноградівському районному суді Закарпатської області, з якого вбачається, що останній неодноразово притягався до адміністративної та кримінальної, а відтак суд погоджується з твердженням позивачки, що зазначені обставини у своїй сукупності, дійсно негативно впливають на неповнолітніх дітей сторін.

Отже в суді встановлено, що батько добровільно пішов з життя своїх дітей, не спілкується з ними, не виявляє інтересу до них та їх внутрішнього світу, не сприяє створенню умов для отримання ними освіти. І це триває протягом близько шести років. Тривала розлука мала наслідком розрив психоемоційних зв`язків між батьком та доньками. Водночас діти, враховуючи їх вік, за цей час адаптувалися до відносин у сім`ї без батька, який не виявляє належного батьківського піклування про дітей, і діти почуваються комфортно у ній.

Вказані обставини дають обгрунтовані підстави для висновку про наявність підстав, передбачених статтею 164 СК України, для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, з огляду на його свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо виховання своїх доньок.

Також слід звернути увагу, що відповідно до частини першої статті 168 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною, а згідно з частинами першою-другою статті 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав; поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом.

Вирішуючи вимоги щодо збільшення розміру аліментів суд виходить з того, що згідно ст.180 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.З ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно із положенням ч. 1 ст.З Конвенції про права дитини, ч.ч.7, 8 ст.7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення, максимально можливого урахування інтересів дитини.

Статтею 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно роз`яснень, що містяться в абзаці четвертому пункту 17 постанови Пленуму верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.

Так, виходячи із змісту ч.1 ст.192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено ча рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Суд погоджується з доводами позивачки, що з часу ухвалення Рішення Виноградівського районного суду від 03.09.2021р. у цивільній справі № 299/3254/21, яким було стягнуто з відповідача ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дітей: доньки ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 2500 грн. щомісячно на кожну дитину, пройшло 4 роки 6 місяців, соціальна ситуація в країні змінилася в гіршу сторону, гривня девальвувала, ціни на продукти, товари та послуги суттєво зросли, а тому аліменти, стягнуті рішенням суду від 03.09.2021р., стали мізерними та недостатніми для утримання дітей, а тому є всі підстави для збільшення розміру аліментів для утримання дітей сторін.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторона позивача посилалася як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову щодо позбавлення відповідача батьківських прав та збільшення розміру аліментів, з наведених вище мотивів та підстав що відповідатиме найкращим інтересам дітей.

За змістом статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивачка сплатила 1331,20 грн. судового збору та просив витрати в розмірі сплаченого судового збору стягнути з відповідача на її користь, суд вважає за необхідне сплачений судовий збір стягнути з відповідача на користь позивачки.

На підставі викладеного, відповідно до вимог ст.ст.12,13,81,89,258,259,265,273,280-282 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи Виноградівської міської ради в особі органу опіки і піклування про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКІ1П НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 батьківських прав відносно його дітей: доньки ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Збільшити розмір стягуваних за рішенням Виноградівського районного суду від 03 вересня 2021р. у цивільній справі №299/3254/21 аліментів та стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканки АДРЕСА_1 , аліменти на утримання дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1\3 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше ніж 50% (відсотків) прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дітьми повноліття, з індексацією відповідно до закону.

Допустити негайне виконання рішення суду у частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць, відповідно до ст. 376 ЦПК України.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКІ1П НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 на користь позивачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКІ1П НОМЕР_1 , мешканки АДРЕСА_1 1331,20 грн. сплаченого нею судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКІ1П НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 судовий збір в сумі 1331 грн 20 коп. на користь держави.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду .

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Надопта А. А.