Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №199/12835/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4293/26 Справа № 199/12835/25 Головуючий у першій інстанції: Кошля А.О. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра у складі судді Кошля А.О. від 05 листопада 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,–

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2025 року ТОВ «Споживчий Центр» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 27.03.2023 між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) №27.03.2023-100002529, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 8000,00 гривень строком на 70 днів, зобов`язавшись повернути кредит до 04 червня 2023 року, сплативши проценти за користування кредитом та інші обов`язкові платежі. Відповідач свої договірні зобов`язання не виконала належним чином, внаслідок чого виникла заборгованість в загальному розмірі 9887,18 грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6226,17 грн та заборгованості по процентах в розмірі 3661,01 грн. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідачки вказану заборгованість у загальному розмірі 9887,18 грн.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Споживчий центр», посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується, зокрема, довідкою про доставку судової повістки в електронному вигляді ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , яка долучена до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 27.03.2023 між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі кредитний договір №27.03.2023-100002529, за умовами якого позивач зобов`язався надати відповідачці кредитні кошти в розмірі 8000,00 гривень строком на 70 днів до 04 червня 2023 року (а.с.15-18, 18 зв.-19).

Згідно змісту вказаного вище договору, зокрема, погоджено реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним поговором : 5168-75ХХ-ХХХХ-9881.

Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі, зокрема відповідачем договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором J974.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором, за змістом якої за кредитним договором №27.03.2023-100002529 від 27.03.2023 року нарахована заборгованість в загальному розмірі 9887,18 грн, з яких 6226,17 грн – заборгованість за тілом кредиту, 3661,01 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом (а.с. 22).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

На підтвердження позовних вимог щодо факту надання позичальниці кредитних коштів позивачем надано копію квитанції (ID операції 2309042020) від 14.05.2023 року про видачу коштів в розмірі 11000,00 грн за договором №14.05.2023-100002529 на номер платіжного інструменту 516874*92 (а.с. 23).

Разом із тим, надана позивачем копія квитанції (ID операції 2309042020) від 14.05.2023 року не може бути визнана належним та допустимим доказом фактичного надання відповідачці кредитних коштів за кредитним договором №27.03.2023-100002529 від 27.03.2023 року.

Так, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором №27.03.2023-100002529 від 27.03.2023 року, відповідно до якого відповідачці нібито було надано кредит у розмірі 8000,00 грн. Натомість у наданій позивачем квитанції зазначено про видачу коштів у сумі 11000,00 грн за іншим договором – №14.05.2023-100002529. Таким чином, зміст зазначеної квитанції не узгоджується з умовами кредитного договору, на якому ґрунтуються позовні вимоги, а наведені в ній відомості стосуються іншого договору та іншої суми кредитування.

Крім того, квитанція датована 14.05.2023 року, тобто складена через 48 днів після укладення кредитного договору №27.03.2023-100002529 від 27.03.2023 року, з приводу якого заявлено позов. За таких обставин сама по собі наявність зазначеної квитанції не підтверджує факт перерахування відповідачці коштів саме на виконання кредитного договору від 27.03.2023 року.

Також суд враховує, що в наданій квитанції відсутні будь-які відомості, які б дозволяли ідентифікувати отримувача коштів як ОСОБА_1 , зокрема не зазначено її прізвище, ім`я чи по батькові. Єдиним ідентифікатором отримувача у квитанції вказано номер платіжного інструменту 516874*92.

Водночас згідно з умовами кредитного договору №27.03.2023-100002529 сторонами було погоджено інший номер платіжного засобу для зарахування кредитних коштів – 5168-75ХХ-ХХХХ-9881. Зазначений у квитанції номер платіжного інструменту 516874*92 не відповідає реквізитам банківської картки, визначеної у кредитному договорі, що виключає можливість встановлення факту перерахування коштів саме на рахунок, погоджений сторонами під час укладення договору.

Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надання відповідачці кредитних коштів за умовами вказаного вище договору 27.03.2023-100002529 від 27.03.2023 року, зокрема, платіжної інструкції, меморіального ордеру, виписки з особового рахунку, тощо.

Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18), банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Довідка-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором, що наданий разом з позовною заявою, також не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, а, отже сам по собі не є належними доказом наявності заборгованості. Розрахунок складений самим позивачем, а тому інформація, зазначена у ньому, за умови відсутності первинних документів щодо видачі кредитних коштів, не може бути належним доказом отримання позичальником коштів у кредит та наявності заборгованості перед позивачем (а.с. 22).

Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами перерахування відповідачці 8000,00 грн на її банківську карту/рахунок, відповідно до погоджених у договорі №27.03.2023-100002529 від 27.03.2023 року умов.

Інших квитанцій, первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт перерахування ТОВ «Споживчий центр» коштів відповідачу, суду не надано; клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин. ТОВ «Споживчий центр» просило також розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача, клопотання про надання суду додаткових доказів, витребування відповідних доказів та інших документів не заявляв (а.с. 7).

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, приймаючи до уваги недоведеність позивачем факту видачі відповідачці кредитних коштів за умовами договору № 27.03.2023-100002529 від 27.03.2023 року, у зв`язку з чим, недоведеність наявності заборгованості, – колегія дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача за договором 27.03.2023-100002529 від 27.03.2023 року заборгованості у загальному розмірі 9887,18 грн, з яких 6226,17 грн – прострочена заборгованість за кредитом, 3661,01 грн – прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

Обґрунтування апеляційної скарги, що позивач не може зазначати та зберігати у договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача та те, що первинні бухгалтерські документи по рахунку клієнта належать до інформації, що є банківською таємницею, не спростовують висновків суду про недоведеність позовних вимог, адже ТОВ «Споживчий центр», як сторона кредитного договору №27.03.2023-100002529 від27.03.2023 року (позикодавець) та позивач у справі, зобов`язаний надати докази на підтвердження позовних вимог, зокрема, факту видачі позичальнику кредитних коштів.

Доводи апеляційної скарги про достатність наданих позивачем доказів, зокрема кредитного договору, для підтвердження факту надання кредитних коштів є необґрунтованими, оскільки кредитний договір лише підтверджує виникнення правовідносин між сторонами, але не доводить фактичного перерахування коштів позичальнику. Належних доказів видачі кредиту позивачем не надано.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого суду – без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»– залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 05 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді О.В. Агєєв

Л.П. Никифоряк