Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №146/1662/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 146/1662/25

Провадження № 22-ц/801/1005/2026

Категорія: 56

Головуючий у суді 1-ї інстанції Пилипчук О. В.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 рокуСправа № 146/1662/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Берегового О. Ю. (судді – доповідача),

суддів Сала Т.Б., Шемети Т. М.,

за участю секретаря судового засідання: Козюми Д.О.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів),

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Шалару Олексія Ілліча на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2026 року, яке ухвалив суддя Пилипчук О.В. у Томашпільському районному суді Вінницької області, повний текст складено 16 лютого 2026 року,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог.

В листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів), мотивуючи позовні вимоги тим, що на підставі усної домовленість про підбір, купівлю та пригону транспортного засобу з-за кордону, нею 14 серпня 2025 року було перераховано відповідачу на розрахунковий рахунок грошові кошти в розмірі 24500 грн.

Проте після отримання грошових коштів відповідач не здійснив жодних дій про які було обумовлено сторонами. На багаторазові прохання позивача повернути їй грошові кошти відповідач давав обіцянки повернути, однак в добровільному порядку кошти не повернуті. Вважає, що відповідач безпідставно набув грошові кошти в розмірі 24500 грн за послуги, які не мав виконувати.

Отже просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти у розмірі 24500 грн в рахунок безпідставно отриманого майна, а також стягнути судові витрати.

Рішення суду першої інстанції.

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів перерахування нею коштів відповідачу та, що ці кошти він набув безпідставно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Шалару О.І. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального права, судом першої інстанції неповно та всебічно досліджено встановлені обставини справи, надана не належна юридична оцінка доказам у справі. Просив скасувати рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі посилається на те, що наявна в матеріалах справи копія квитанції №1ССJ61780 від 14 серпня 2025 року підтверджує перерахування відповідачу ОСОБА_2 коштів в розмірі 24500 грн. Більше того відповідач у своєму відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні не заперечував факт отримання від позивача коштів. Проте працівником банку в цій квитанції було помилково зазначено прізвище платника ОСОБА_2 .

Крім того між позивачем та відповідачем не було укладеного жодного письмового договору завдатку чи правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання, тому вважає висновки місцевого суду про недоведеність позовних вимог необґрунтованими.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження, надано учасникам справи 5-денний строк з моменту отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2026 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 травня 2026 року розгляд апеляційної скарги призначено у відкритому судовому засіданні х повідомленням (викликом) учасників справи.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 травня 2026 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги на п`ятнадцять днів.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Згідно копії квитанції до платіжної інструкції про переказ готівки № 1ССJ61780 від 14 серпня 2025 року на рахунок ІВАN НОМЕР_1 надійшли кошти в сумі 24500 грн. Одержувач: ОСОБА_2 , призначення платежу: готівкове поповнення рахунку ОСОБА_2 .

З копії перекладу договору купівлі – продажу від 12 вересня 2025 року вбачається, що він укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Предмет договору транспортний засіб «Volkswagen Golf», VIN: НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 (може бути рік випуску), ціна купівлі: 500 євро – застава, вищевказану суму передано під час підписання договору. Додаткові положення: транспортний засіб оглянуто та випробувано; стан транспортного засобу покупцеві відомий та ним прийнятий; продавець не надає жодних гарантій чи поручительства; обидві сторони відмовляються від оскарження цього договору з будь-яких підстав (а.с.25 – 26).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача, на підставі ст. 1212 ЦК України, безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 24500 грн.

Позиція суду апеляційної інстанції.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Відповідно до положень частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини першої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Так, відповідно до частини першої статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Главою 83 ЦК України визначаються загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання цього інституту є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Як визначено у статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Тлумачення статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212 - 1214 ЦК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.

У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Отже, у змагальному процесі саме на позивача лягає тягар доведення обґрунтованості його вимог, а на відповідача - доведення обґрунтованості його заперечень.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що наявна в матеріалах справи копія квитанції №1ССJ61780 від 14 серпня 2025 року достовірно підтверджує перерахування позивачем відповідачу ОСОБА_2 коштів в розмірі 24500 грн.

Більше того апеляційний суд звертає увагу, що відповідач у своєму відзиві на позовну заяву не заперечував факт отримання від позивача коштів, проте наголосив, що кошти в сумі 24500 грн він отримав саме як завдаток за автомобіль.

Таким чином колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів перерахування коштів відповідачу ОСОБА_2 .

Мотивуючи свої вимоги позивач вказала, що на підставі усної домовленості про підбір, купівлю та пригін транспортного засобу з-за кордону, нею 14 серпня 2025 року було перераховано відповідачу на розрахунковий рахунок грошові кошти в розмірі 24500 грн. Проте за її твердженнями після отримання коштів відповідач не здійснював жодних дій, про які було обумовлено.

З долучених відповідачем до матеріалів справи фотокопій листування в соціальній мережі «Viber» з користувачем ОСОБА_6 , який є чоловіком позивачки, вбачається обговорення пропозиції підібрати, придбати та пригнати транспортний засіб з-за кордону, зокрема марки «Volkswagen Golf».

З копії перекладу договору купівлі – продажу від 12 вересня 2025 року вбачається, що він укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (чоловік позивачки) та ОСОБА_5 . Предмет договору транспортний засіб «Volkswagen Golf», VIN: НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 (може бути рік випуску), ціна купівлі: 500 євро – застава, вищевказану суму передано під час підписання договору. Додаткові положення: транспортний засіб оглянуто та випробувано; стан транспортного засобу покупцеві відомий та ним прийнятий; продавець не надає жодних гарантій чи поручительства; обидві сторони відмовляються від оскарження цього договору з будь-яких підстав (а.с.25 – 26).

Жодних інших договорів, угод укладених саме між позивачем і відповідачем матеріали справи не містять.

Отже матеріалами справи не встановлено наявність між сторонами договірних правовідносин (зокрема укладення попереднього договору щодо придбання автомобіля або ж укладеного у відповідності до вимог ст. ст. 546 – 548 ЦК України письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання), а відповідач, не спростував, що не отримував коштів в сумі 24500 грн від позивачки, а навпаки підтвердив перерахування нею вказаних коштів.

Таким чином апеляційний суд приходить до висновку, що за відсутності належних доказів укладення договору між сторонами, відсутні правові підстави вважати, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли договірні відносини.

З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що відповідач отримав спірні грошові кошти позивача і таке набуття відбулось за відсутності правової підстави, а відтак наявні підстави, визначені ст. 1212 ЦК України щодо повернення ОСОБА_2 безпідставно набутого майна, а саме 24500 грн, що належать ОСОБА_1 .

Висновки суду апеляційної інстанції.

Згідно положень частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом частини другої цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи, що ухвалення оскаржуваного рішення відбулось внаслідок неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності встановленим у справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, таке рішення відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат понесених позивачем.

Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Позовні вимоги задоволено в повному обсязі, тому з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 968,96 грн та апеляційної скарги в розмірі 1453,44 грн.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Шалару Олексія Ілліча задовольнити.

Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 24500 грн (двадцять чотири тисячі п`ятсот грн) безпідставно набутих коштів.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.) та за подання апеляційної скарги в розмірі 1453,44 грн (одна тисяча чотириста п`ятдесят три грн 44 коп.).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді Т. Б. Сало

Т. М. Шемета