Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №712/14342/24 — Соснівський районний суд м. Черкаси

Справа № 712/14342/24

Провадження № 2/712/165/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого/судді - Троян Т.Є.

з участю секретаря – Чумак Д.І.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання договору недійсним, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 жовтня 2023 року між сторонами укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачці грошові кошти в сумі 700 000 грн., які остання зобов`язалася повернути до 20 жовтня 2024 року.

Позивач зазначав, що у встановлений договором строк відповідачка отримані кошти не повернула. 07 листопада 2024 року він направив на її адресу письмову вимогу про повернення боргу, яка була отримана відповідачкою, однак залишена без задоволення.

Посилаючись на порушення відповідачкою грошового зобов`язання, позивач нарахував три проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України за період з 21 жовтня 2024 року по 21 листопада 2024 року в сумі 1836,07 грн. та просив стягнути з відповідачки 701 836,07 грн. заборгованості, а також судові витрати.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

20 січня 2025 року відповідачка подала відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні.

На обґрунтування своїх заперечень зазначала, що фактично грошові кошти за договором позики їй не передавалися, а позивач не мав у своєму розпорядженні суми, зазначеної у договорі.

Також відповідачка вказувала, що з січня 2021 року по квітень 2024 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. На її думку, кошти, які використовувалися сторонами в цей період, були їхньою спільною сумісною власністю, за винятком належних їй особистих коштів.

Відповідачка стверджувала, що договір позики від 20 жовтня 2023 року був підписаний нею під впливом обману та зловживання довірою. За її твердженням, зазначений документ було складено виключно для подання нотаріусу під час придбання сторонами 25 жовтня 2023 року квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з метою підтвердження наявності коштів та уникнення необхідності надання довідок про офіційні доходи.

Крім того, відповідачка зазначала, що під час придбання квартири основну частину своїх особистих коштів у сумі 25 000 доларів США внесла саме вона, однак погодилася на оформлення права власності на квартиру в рівних частках, оскільки позивач обіцяв здійснити у ній повноцінний ремонт за свій рахунок.

За твердженням відповідачки, після погіршення стосунків між сторонами у квітні 2024 року позивач залишив спільне місце проживання та в подальшому одружився з іншою жінкою. Вважала, що подання даного позову спрямоване на заволодіння належною їй часткою квартири шляхом подальшого звернення стягнення на її майно.

Посилаючись на наведені обставини, відповідачка зазначала про наявність підстав для визнання договору позики недійсним відповідно до статей 203, 215, 229, 230 ЦК України, про що в подальшому скерувала зустрічний позов та просила відмовити у задоволенні первісного позову.

07 лютого 2025 року представник позивача - адвокат Хорошун О.В. подала відповідь на відзив, у якій заперечила доводи відповідачки.

Зазначала, що сторони дійсно підтримували особисті стосунки з 2021 року, однак не проживали однією сім`єю та не вели спільного бюджету. За твердженням позивача, відповідачка неодноразово позичала у нього кошти та повертала їх шляхом переказів на його банківський рахунок, що підтверджується банківськими виписками.

Також позивач вказував, що квартира придбавалася сторонами з метою її подальшого перепродажу та отримання прибутку. Під час укладення договору купівлі-продажу квартири відповідачка, за його твердженням, не мала достатньої суми готівкових коштів, у зв`язку з чим отримала від нього позику в розмірі 700 000 грн. із зобов`язанням повернути її у найкоротший строк.

Крім того, позивач зазначав, що особисті кошти відповідачки складалися з виплат, отриманих нею на виконання судового рішення та у зв`язку зі звільненням з роботи, у загальному розмірі 414 068,37 грн, які були зняті нею з банківського рахунку протягом квітня – листопада 2022 року. На думку позивача, інших грошових коштів, достатніх для придбання квартири, відповідачка не мала.

10 лютого 2025 року відповідачка подала заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначила, що звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення щодо неї кримінального правопорушення шляхом шахрайського заволодіння коштами.

Також відповідачка вказувала, що на підтвердження факту проживання сторін однією сім`єю надала докази їх спільного відпочинку в Туреччині у вересні 2019 року, а також спільного проживання з вересня 2019 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , що, на її думку, підтверджується квитанціями про оплату комунальних послуг та фотознімками показників лічильників.

Крім того, відповідачка заперечувала доводи позивача щодо неодноразового отримання нею коштів у борг та їх подальшого повернення. Зазначала, що рівень доходів позивача, а також його витрати, зокрема на утримання дітей та сплату аліментів, не свідчили про наявність у нього можливості надати їй позику в сумі 700 000 грн.

У січні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом, який обґрунтований доводами, які аналогічні відзиву на первісний позов про стягнення заборгованості. Просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з позивачем у період з 21.01.2021 по 27.04.2024; визнати недійсним спірний договір позики від 20.10.2023, на підставі якого позивач заявив вимоги про стягнення 700 000 гривень; просила стягнути з позивача матеріальну шкоду в розмірі 3 951, 99 гривень та моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень, завдану його діями, для встановлення остаточного розміру якої призначити судову експертизу. На обґрунтування зустрічного позову відповідачка зазначала, що з січня 2021 року до квітня 2024 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільно орендували житло, придбавали майно, здійснювали спільні витрати та планували спільне майбутнє.

За її твердженням, квартира за адресою: АДРЕСА_1 була придбана за спільні кошти сторін, при цьому значна частина коштів для її придбання та ремонту належала саме їй. Щодо договору позики від 20.10.2023 відповідачка зазначала, що фактично грошові кошти в сумі 700 000 грн. їй не передавалися, а сам договір був підписаний нею під впливом обману та зловживання довірою з боку позивача. Посилалася на те, що на момент підписання документа сторони перебували у довірливих сімейних відносинах, позивач запевнив її у формальному характері підписання документа, пов`язаному з підтвердженням походження коштів для придбання квартири, не надав можливості ознайомитися зі змістом документа та не передав їй його примірник. Також, відповідачка вказувала, що позивач не мав у розпорядженні власних грошових коштів у розмірі 700 000 грн, оскільки під час спільного проживання ніс значні поточні витрати, сплачував кредити та аліменти, а тому фактична передача такої суми не відбулася. У зв`язку з цим вона вважала договір позики фіктивним та таким, що укладений під впливом обману, за відсутності наміру сторін даним правочином створити правові наслідки, які вказані у ньому. За вказаних обставин просила зустрічний позов задовольнити.

Ухвалою Соснівського районного суду м.Черкаси від 6 березня 2025 року у підготовчому засіданні прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання договору недійсним, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

19.03.2025 року від представника позивача за первісним позовом – адвоката Хорошун О.В. надійшов відзив на зустрічний позов, в якому вона просила відмовити у його задоволенні. Зазначила, що зустрічний позов подано з пропуском встановленого судом строку без належного обґрунтування причин такого пропуску, а також що позовна заява не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України, оскільки не містить належного обґрунтування окремих позовних вимог та доказів на їх підтвердження. По суті заявлених вимог вказував, що сторони не проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю. Стверджувала, що між сторонами існували особисті стосунки, однак кожен з них мав окремий бюджет та самостійно розпоряджався власними коштами. Посилалася також на те, що під час укладення договору купівлі-продажу квартири сторони підтвердили відсутність між ними фактичних шлюбних відносин, про що зазначили в окремій заяві. Щодо вимоги про визнання договору позики недійсним зазначила, що договір був укладений добровільно, його умови були зрозумілі сторонам, а грошові кошти в сумі 700 000 гривень фактично були передані відповідачці за зустрічним позовом у день підписання договору. Вважала безпідставними доводи про введення її в оману під час укладення договору.

Також зазначала, що у зустрічному позові позивачка не довела наявності підстав для відшкодування матеріальної та моральної шкоди, не надала належних доказів завдання такої шкоди та причинного зв`язку між діями первісного позивача і погіршенням стану її здоров`я, необхідності проходження лікування та відповідних витрат.

24.03.2025 позивачкою за зустрічним позовом скеровано відповідь на відзив. У відповіді на відзив позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 заперечила доводи відповідача та його представника, зазначивши, що ними не надано належних доказів на спростування обставин, викладених у зустрічній позовній заяві.

На підтвердження факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 посилалася на спільне проживання сторін, ведення спільного побуту та бюджету, користування спільним майном, здійснення спільних витрат, придбання квартири для створення сім`ї, а також надала додаткові докази, зокрема спільний блокнот із записами побутового характеру, розрахунками сімейних витрат, записами щодо стану здоров`я сторін та продажу майна її матері.

Зазначала, що ОСОБА_1 брав участь у продажу частки квартири її матері, був присутній при укладенні договору та після продажу квартири, за рахунок отриманих коштів, повернув частину власних боргів. Також посилалася на спільне листування сторін у месенджерах, яке, на її думку, підтверджує намір сторін створити сім`ю, спільно придбати квартиру та вести спільне господарство.

Стверджувала, що після придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 здійснювала переоформлення комунальних послуг на своє ім`я, а квартира набувалася сторонами для спільного проживання та створення родини, а не з метою подальшого перепродажу. ОСОБА_2 також вказувала, що користувалася кредитною карткою ОСОБА_1 , що, на її думку, підтверджує існування спільного бюджету, а доводи представника ОСОБА_1 , про окреме ведення фінансів є нелогічними та суперечать фактичним обставинам справи. Заперечуючи доводи про відсутність у неї коштів для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зазначала, що працювала адвокатом, отримувала доходи від професійної діяльності, у тому числі гонорари, а також матеріальну допомогу від батьків, зокрема доходи своєї матері від відчуження майна та оренди земельної ділянки.

Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 вказувала, що офіційні доходи ОСОБА_1 не підтверджують його можливість одночасно утримувати дітей, здійснювати значні витрати на придбання автомобіля, частки у праві власності на квартиру та надавати позику в розмірі 700 000 грн., а тому доцільно було б зобов`язати позивача за первісним позовом ОСОБА_1 надати додаткові відомості щодо його доходів та виписки з банківських рахунків. Щодо договору позики зазначала, що він був підписаний нею під впливом обману та довіри до ОСОБА_1 , який переконував її у наявності між сторонами сімейних відносин та спільних планів на майбутнє. Вказувала, що умова договору купівлі-продажу квартири про відсутність фактичних шлюбних відносин не спростовує реальності таких відносин між сторонами. Також посилалася на придбання ОСОБА_1 для неї мобільного телефону та годинника в кредит як подарунків, що, на її думку, не є характерним для сторонніх осіб та підтверджує існування між сторонами сімейних відносин. З урахуванням наведеного ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов у повному обсязі.

Ухвалою Соснівського районного суду м.Черкаси від 10.07.2025 року закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник первісного позивача ОСОБА_1 – адвокат Хорошун О.В. первісний позов підтримала, просила задовольнити. У задоволенні зустрічного позову просила відмовити з підстав, вказаних у відзиві на нього.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 заперечувала проти первісного позову з підстав вказаних у відзиві, просила задовольнити зустрічний позов. В подальшому відмовилася від клопотання про призначення судово-психологічної експертизи для встановлення остаточного розміру моральної шкоди, відмовилася від позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 100 000 гривень та матеріальної шкоди в розмірі 3 951,99 гривень.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що є матір`ю відповідачки за первісним позовом ОСОБА_2 . Показала, що знайома з ОСОБА_1 з 2019 року, коли він почав підтримувати близькі стосунки з її донькою. Зі слів свідка, сторони спільно проживали в орендованих квартирах у місті Черкаси, зокрема по АДРЕСА_3 .

Свідок зазначила, що сторони вели спільне господарство, користувалися спільними коштами та проживали як сім`я. За її словами, грошові кошти сторони зберігали спільно. Також пояснила, що для придбання автомобіля ОСОБА_1 не вистачало 3000 євро, які були надані її чоловіком, а в подальшому повернуті. Автомобіль був оформлений на ОСОБА_1 .

Пояснила, що після смерті її матері було відчужено квартиру, співвласницею якої вона була. При оформленні правочину допомогу надавав ОСОБА_1 . На думку свідка, кошти від продажу зазначеного майна були використані в інтересах сторін.

Свідок також зазначила, що під час повномасштабного вторгнення сторони близько трьох місяців проживали у її будинку. За її словами, до придбання квартири по АДРЕСА_3 вона передала сторонам кошти, отримані від оренди земельної ділянки, в сумі близько 1400 доларів США для використання на придбання житла.

Зазначила, що була здивована оформленням права власності на квартиру у рівних частках, оскільки, на її переконання, ОСОБА_2 вклала у придбання квартири більшу частину коштів, ніж ОСОБА_1 .

Крім того, свідок висловила сумнів щодо наявності у ОСОБА_1 достатніх власних коштів для надання позики у розмірі, заявленому у справі.

Також пояснила, що спостерігала погіршення емоційного та фізичного стану доньки під час її стосунків з ОСОБА_1 та пов`язувала це із характером їхніх взаємин.

Разом з тим свідок не була присутня при укладенні договору позики та договору купівлі-продажу квартири, а тому безпосередньо обставин передачі грошових коштів між сторонами не спостерігала.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснив, що є батьком ОСОБА_2 та працює водієм-далекобійником. Показав, що у 2019 році познайомився з ОСОБА_1 , який відвідував їхню родину та перебував у близьких стосунках з його донькою. З його слів, у подальшому сторони проживали разом в орендованих квартирах у місті Черкаси, зокрема по АДРЕСА_3 та по АДРЕСА_3 . За спостереженнями свідка, сторони проживали як сім`я, вели спільний побут, мали спільний бюджет та розподіляли між собою сімейні обов`язки. Свідок зазначив, що ОСОБА_1 позичав у нього 3000 євро для придбання автомобіля, які згодом були повернуті. Також пояснив, що після придбання квартири по АДРЕСА_4 надавав близько 1000 євро на заміну вікон та допомагав під час проведення ремонту, зокрема у вивезенні будівельного сміття.

Показав, що квартира в АДРЕСА_4 була придбана сторонами у рівних частках. За його словами, він був здивований таким оформленням права власності, оскільки вважав, що донька вклала у придбання квартири більшу частину коштів.

Зі слів свідка, відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 мала кошти для придбання квартири за рахунок доходів від відчуження належного її матері майна, отримання доходів від оренди земельної ділянки, а також коштів, отриманих на виконання судового рішення про поновлення на роботі та виплату належних їй сум. Свідок також зазначив, що після припинення відносин донька повідомила йому про вимоги ОСОБА_1 щодо повернення грошових коштів за договором позики. При цьому свідок висловив сумнів щодо можливості надання ОСОБА_1 позики у заявленому розмірі, з огляду на відомі йому доходи останнього. Разом із тим свідок підтвердив, що під час укладення договорів купівлі-продажу квартири та позики не був присутній, передачі грошових коштів не бачив та безпосередньо обставин укладення зазначених правочинів не спостерігав. Також показав, що неодноразово відвідував сторони за місцем проживання та вважає, що у період з 2019 по 2024 роки вони проживали однією сім`єю.

Заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом, відповідачки, допитавши свідків, дослідивши заяви по суті спору та письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 25 жовтня 2023 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (покупці) був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В. та зареєстрованим у реєстрі за № 9823.

Відповідно до умов договору, квартира придбана покупцями у рівних частках по 1/2 частині кожним. Право власності сторін зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідними витягами з реєстру.

Відповідно до абз.2 п.3 Договіру купівлі-продажу, продаж вчинено за 1140000 гривень, що еквівалентно 30 000 доларів США.

Відповідно відомостей з державного реєстру речових прав, ціна нерухомого майна становить 570 000 гривень.

У пінкті 8 Договору купівлі – продажу сторони зафіксували, що покупці на момент придбання квартири у шлюбі та у фактичних сімейних стосунках не перебувають.

Аналогічне твердження зафіксоване у заяві ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 25.10.2023 року, посвідченої приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В.

Також судом встановлено, що 20 жовтня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписано договір позики у простій письмовій формі, відповідно до якого позикодавець передав позичальнику 700 000 грн. із зобов`язанням повернути їх до 20 жовтня 2024 року.

Відповідно до умов договору позики, укладеного 20 жовтня 2023 року у м.Черкаси позикодавець ОСОБА_1 передає у власність позичальнику ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 700 000 гривень, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві суму позики в строк встановлений договором (п.1 договору позики).

На момент укладення договору грошові кошти 700 000 гривень позикодавець передав позичальнику в повному обсязі (п.2 договору позики).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк до 20 жовтня 2024 року, при цьому повернення позики має бути здійснено рівною часткою (п.3 договору позики).

Сторони домовилися, що договір позики укладається безвідсотковим. Позичальник має право достроково повернути позикодавцю суму позики (п.4 договору позики).

За домовленістю сторін сплата позики повинна підтверджуватися позикодавцем відповідними розписками про одержання грошей, які позикодавець зобов`язаний видати позичальнику одночасно із отриманням платежу від позичальника (п.5 договору позики).

Відповідно до п.8 договору позики, позикодавець довів до відома позичальника той факт, що грошові кошти, що є предметом цього договору не є спільною сумісною власністю подружжя та є його особистою приватною власністю.

Як вказує позивач, позичальник порушив умови договору щодо повернення суми отриманої позики, у зв`язку із чим 07.11.2024 на адресу проживання відповідачки була направлена вимога про повернення позики.

Натомість, відповідачка вказує на те, що фактично грошей за договором позики передано не було, оскільки договір позики від 20 жовтня 2023 року був підписаний нею з метою обґрунтування доходів покупця квартири, щоб пришвидшити правочин та не збирати довідки про офіційні доходи.

Крім того, вказує на те, що у вказаний період сторони договору купівлі-продажу фактично мали спільний бюджет, оскільки проживали без реєстрації шлюбу, отже зазначена у договорі сума є спільною сумісною власністю, що також вказує на відсутність наміру сторін даним правочином (позикою) створити правові наслідки, які вказані у ньому. За вказаних обставин вважає договір фіктивним.

З даного приводу суд вказує на наступне.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів та інших правочинів (ч.2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до положень статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей, що передбачено статтею 1047 ЦК України.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Отже договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови, договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд в справах цієї категорії.

При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Законодавством визначено, що момент переходу права власності на предмет позики залежить від того, що саме передається позичальникові за договором. Право власності на готівкові грошові кошти виникає у позичальника в момент фактичної передачі йому таких коштів позикодавцем.

Як було вказано, при встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним. Проте, означене положення має місце лише у тому випадку, якщо договір був підписаний між сторонами, але не відбулася фактична передача грошей.

В даному випадку, факт підписання спірного правочину відповідачкою не заперечується.

Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці неодноразово зазначала, що при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за договором позики суд повинен встановити не лише факт підписання сторонами відповідного документа, а й факт реального передання коштів позичальнику, оскільки саме така передача є юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення позикових правовідносин.

Подібний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, відповідно до якого позивач, заявляючи вимогу про стягнення боргу, повинен довести існування боргового зобов`язання та факт передання коштів позичальнику.

Заперечуючи проти позову, відповідачка посилалася на те, що грошові кошти за договором позики фактично їй не передавалися, а сам договір був підписаний у зв`язку з домовленостями сторін щодо спільного придбання квартири та за наявності між ними довірчих особистих відносин.

Судом встановлено, що 25 жовтня 2023 року сторони набули у спільну часткову власність квартиру за адресою: квартири АДРЕСА_5 . Згідно з договором купівлі-продажу її вартість становила 1 140 000 грн., а кожному зі співвласників належить по 1/2 частці у праві власності. Відтак, вартість частки кожного зі співвласників становила 570 000 грн.

Разом із тим сума позики, зазначена у спірному договорі, складає 700 000 грн., тобто перевищує вартість належної відповідачці частки квартири на 130 000 грн. При цьому договір позики не містить відомостей про цільове використання коштів, а позивачем не надано переконливих пояснень щодо формування саме такого розміру позики та необхідності передання відповідачці коштів у сумі, що перевищує вартість придбаної нею частки нерухомого майна.

Належних та допустимих доказів фактичної передачі відповідачці грошових коштів у розмірі 700 000 грн. матеріали справи не містять. Зокрема, відсутні докази зняття позивачем відповідної суми готівки, її передачі відповідачці, розпорядження останньою саме цими коштами або інші об`єктивні дані, які б підтверджували реальне виконання договору позики.

Крім того, матеріали справи не містять відомостей про вчинення сторонами будь-яких подальших дій, які за звичайних умов супроводжують існування реальних позикових правовідносин. Не надано доказів обговорення сторонами порядку та строків повернення коштів, сплати відповідачкою будь-яких сум у рахунок погашення боргу, визнання нею наявності такого боргу в листуванні чи інший спосіб, а також інших конклюдентних дій сторін, які б свідчили про фактичне виконання ними умов спірного договору.

Відсутність як належних доказів передачі грошових коштів, так і подальшої поведінки сторін, спрямованої на реалізацію прав та обов`язків позикодавця і позичальника, не дає суду підстав для висновку про виникнення між сторонами реальних позикових правовідносин.

Суд також враховує, що матеріали справи містять відомості про отримання відповідачкою власних доходів, коштів на підставі судового рішення, а також про наявність у членів її сім`ї доходів від відчуження майна та його використання.

Зазначені обставини самі по собі не доводять наявності у відповідачки достатніх коштів для придбання частки квартири, однак свідчать про існування альтернативних джерел фінансування та підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами справи.

Водночас, матеріали справи хоча й містять відомості про отримання позивачем стабільного доходу, однак не містять належних та допустимих доказів наявності у нього на момент укладення спірного договору вільних грошових коштів у розмірі, достатньому як для придбання власної 1/2 частки квартири, так і для одночасного надання відповідачці позики у сумі 700 000 грн. Доказів наявності відповідних накопичень, заощаджень або інших джерел походження таких коштів суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сам по собі факт підписання сторонами договору позики не підтверджує виникнення між ними реальних позикових правовідносин, а сукупність наявних у справі доказів не дає підстав вважати доведеним факт передання позивачем відповідачці грошових коштів у розмірі 700 000 грн.

Оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог, підстави для задоволення первісного позову відсутні.

Щодо вимоги позивачки за зустрічним позовом про визнання договору позики недійсним з підстав вчинення його під впливом помилки та обману та за відсутності наміру сторін даним правочином створити правові наслідки, які вказані у ньому, суд вказує на таке.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення вимог, встановлених частинами першою — третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 229 ЦК України підставою для визнання правочину недійсним є помилка щодо обставин, які мають істотне значення. Згідно зі статтею 230 ЦК України правочин може бути визнаний недійсним, якщо одна із сторін навмисно ввела іншу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення. За змістом статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Разом із тим під час розгляду справи судом встановлено недоведеність факту передачі позивачем грошових коштів відповідачці, що виключає можливість висновку про доведеність виникнення між сторонами реальних позикових правовідносин.

За таких обставин вирішення спору не потребує встановлення наявності чи відсутності підстав недійсності правочину, передбачених статтями 229, 230 або 234 ЦК України, оскільки незалежно від мотивів підписання сторонами спірного документа позивачем не доведено сам факт виникнення боргового зобов`язання.

Встановлена судом недоведеність передачі коштів сама по собі є достатньою підставою для відмови у задоволенні первісного позову про стягнення боргу.

Водночас обраний позивачкою за зустрічним позовом спосіб захисту у вигляді визнання договору позики недійсним не призводить до ефективного відновлення її прав, оскільки за встановлених судом обставин відсутність доказів передачі коштів вже виключає можливість задоволення вимог про їх стягнення. У зв`язку з цим підстав для задоволення зустрічного позову в цій частині, суд також не вбачає.

Щодо вимоги про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Статтею 74 СК України передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На підтвердження заявлених вимог стороною відповідача за первісним позовом надано докази, які, на її думку, свідчать про спільне проживання сторін, ведення спільного побуту, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків у період з січня 2021 по квітень 2024 роки.

Разом із тим суд враховує, що встановлення юридичного факту проживання сторін однією сім`єю повинно мати безпосереднє правове значення для вирішення конкретного спору та впливати на обсяг прав і обов`язків сторін.

У даній справі підставою для відмови у задоволенні первісного позову є недоведеність факту передачі позивачем відповідачці грошових коштів та, відповідно, недоведеність виникнення між сторонами позикових правовідносин.

Крім того, спірна квартира була набута сторонами у спільну часткову власність із визначенням часток кожного співвласника у праві власності на неї, а вимог про зміну правового режиму цього майна, визнання його спільною сумісною власністю чи визначення часток сторони у даній справі не заявляли.

За таких обставин встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у заявлений період не є необхідним для вирішення даного спору та не впливає на висновки суду щодо прав та обов`язків сторін у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №331/817/22 від 29.03.2024 року (провадження № 61-555св23).

У зв`язку з наведеним вимога про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу задоволенню не підлягає.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що позивачем за первісним позовом не доведено належними та допустимими доказами факт передачі відповідачці грошових коштів у сумі 700 000 грн., а відтак не доведено виникнення між сторонами реальних відносин позики, які є підставою для задоволення вимог про стягнення заборгованості.

Водночас за результатами розгляду зустрічного позову суд дійшов висновку, що встановлення відсутності належних доказів передачі грошових коштів та недоведеність виникнення між сторонами боргового зобов`язання є достатніми для вирішення спору щодо заявлених вимог первісного позову.

За таких обставин вимога про визнання договору позики недійсним як такого, що вчинений під впливом помилки та обману та за відсутності наміру сторін даним правочином створити правові наслідки, які вказані у ньому, не призводить до ефективного захисту прав позивачки за зустрічним позовом, оскільки відсутність підстав для стягнення боргу встановлена судом саме внаслідок недоведеності факту передачі коштів та виникнення позикового зобов`язання.

Суд також враховує, що сторонами надано значний обсяг доказів та пояснень на підтвердження або спростування факту їх проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з січня 2021 по квітень 2024 роки. Разом з тим встановлення зазначеного юридичного факту в межах даної справи не впливає на вирішення спору щодо вимог первісного позову та не є необхідним для захисту прав позивачки за зустрічним позовом, оскільки спірне майно було набуте сторонами у визначених частках на підставі договору купівлі-продажу, а питання поділу майна чи визначення правового режиму іншого майна сторонами у даному провадженні не заявлялося.

Таким чином, підстав для задоволення первісного позову про стягнення заборгованості за договором позики суд не вбачає.

Водночас відсутні підстави і для задоволення зустрічного позову про визнання договору позики недійсним та встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

У зв`язку з відмовою у задоволенні як первісного, так і зустрічного позовів, понесені сторонами судові витрати відповідно до статті 141 ЦПК України залишаються за тією стороною, яка їх понесла.

Керуючись статтями 10 - 13, 76 - 81, 89, 141, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання договору недійсним -відмовити.

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 09.06.2026.

Суддя Т.Є. Троян

Учасники справи:

Позивач за первісним позовом: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_6 РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачка за первісним позовом: ОСОБА_2 , АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 .