Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №703/2664/26 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/2664/26

2/703/2049/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Овсієнка І.В.

за участю

секретаря судового засідання Батаргіної Т.М.,

відповідача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміла цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

установив:

28.04.2026 ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» через представника, із використанням системи «Електронний суд» звернулося до Смілянського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 17.09.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №948699797, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит двома траншами у загальній сумі 6500,00 грн з терміном повернення до 13.10.2021 та сплатою процентів за користування кредитними коштами на умовах, визначених договором.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01 на строк до 28.11.2019, який, із урахуванням додаткової угоди від 31.12.2021 №27, продовжений до 31.12.2022.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01 на строк до 04.08.2021, який, із урахуванням додаткової угоди від 30.12.2022 №3, продовжений до 30.12.2024.

10.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» укладено договір факторингу №10/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлене право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №948699797 на загальну суму 27125,10 грн, з яких заборгованість за кредитом 6500,00 грн, заборгованість по процентах 20625,10 грн.

Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» наділено правом грошової вимоги до відповідача.

Станом на день звернення до суду з даним позовом заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість.

Загальний розмір кредитної заборгованості становить 27125,10 грн, з яких заборгованість за кредитом 6500,00 грн, заборгованість по процентах 20625,10 грн.

Оскільки на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за договором, що є порушенням законних прав та інтересів товариства, позивач змушений звернутися в суд з даним позовом. Просить задовольнити позовні вимоги і стягнути з відповідача вказану заборгованість і судові витрати.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04.05.2026 відкрите провадження у цивільній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, призначене судове засідання для розгляду справи по суті, сторонам встановлено процесуальний строк для подання до суду письмових заяв по суті справи, вирішене клопотання позивача про витребування доказів, що становлять банківську таємницю.

15.05.2026 відповідачем із використанням системи «Електронний суд» подано відзив, за змістом якого відповідачка не заперечувала укладення кредитного договору та отримання кредиту в користування, однак заперечувала проти нарахованої суми процентів. Таку суму вважає необґрунтованою у зв`язку із відсутність детального та зрозумілого розрахунку, а розмір нарахованих процентів – неспівмірним порівняно із сумою позики. У власних аргументах відповідач із посиланням на положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України вказує на те, що споживач не несе відповідальності перед кредитором у разі прострочення виконання кредитного зобов`язання у період дії воєнного стану та тридцятиденний період після його припинення, а також на неможливість нарахування неустойки та штрафних санкцій. Відповідач посилається на сімейний стан та скрутне матеріальне становище, а саме є одинокою матір`ю, яка виховує малолітню дитину із особливими потребами та перебуває в стані вагітності, не має змоги повноцінно працевлаштуватися, тому у разі прийняття рішення про стягнення із неї заборгованості, клопоче про розстрочення виконання рішення суду на строк 12 місяців та зменшення очевидно завищених витрат позивача на професійну правничу допомогу.

19.05.2026 представником позивача із використанням системи «Електронний суд» подано відповідь на відзив, згідно із якою позовні вимоги підтримує. Представник позивача посилається на дотримання строку позовної давності при зверненні із позовом до суду, враховуючи продовження відповідного строку на час дії карантину в період із 02.04.2020 до 30.06.2023, а також воєнного стану, що введений 24.02.2022, а перебіг позовної давності розпочався 04.09.2025. В частині нарахування відсотків позивач посилається на ті обставини, що такий здійснювався відповідно до умов укладеного договору, протягом погодженого сторонами строку кредитування, первісним кредитором, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за період із 22.09.2021 до 16.11.2021 та після відступлення права вимоги ТОВ «Таліон Плюс» за період із 17.11.2021 до 11.01.2022, відсотки протягом строку кредитування нараховані на підставі ст. 1048 ЦК України як проценти за користування кредитом, надалі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як міра відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Інших письмових заяв по суті справи сторонами не подано.

Позивач представника для участі в судовому розгляді не направив, із клопотанням про відкладення судового засідання не звертався, позовна заява містить клопотання про проведення судового засідання без присутності позивача.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 підтримала доводи, наведені в письмовому відзиві.

Дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини з приводу виконання зобов`язань за кредитним договором.

17.09.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №948699797, згідно із яким відповідач отримала кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту 6500,00 грн на строк до 13.10.2021. Кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 5000,00 грн одразу після укладення договору, який має бути повернено до 13.10.2021 (п. 1.3 договору). Кредитна лінія надається строком на 27 днів від дати отримання кредиту позичальником (дисконтний період), а саме до 13.10.2021 (п. 1.7 договору).

Пунктом 1.9.1 договору передбачено, що виключно на період строку, передбаченого п. 1.7 договору, нарахування процентів за кредитом здійснюється із застосуванням дисконтної процентної ставки в розмірі 722,70% річних, що складає 1,98% від суми кредиту за кожний день користування ним.

Як вбачається із пункту 1.9.3 договору, у разі продовження користування кредитом понад строк дисконтного періоду, застосовується базова процентна ставка, в тому числі і протягом дисконтного періоду, що складає 722,70% річних, що складає 1,98% від суми кредиту за кожний день користування ним.

В пункті 1.12 сторони погодили, що факт користування позичальником сумою кредиту після закінчення дисконтного періоду блокує отримання нових траншів, має наслідком продовження дії договору кредитної лінії.

За п. 1.12.1 договору зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переноситься на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при ненадходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.

З наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти із розрахунку 1087,70% річних, що становить 2,98 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним (п. 1.12.2 договору).

В п. 1.13 договору сторони узгодили, що проценти в розмірі, визначеному п. 1.9 та 1.12.2 договору, нараховуються на фактичну суму залишку кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи із першого дня надання траншу і до дня фактичного повернення всієї суми кредиту позичальником.

В п. 4.3 договору сторони погодили, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

З договору №948699797 від 17.09.2021 вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлена та згодна з умовами договору, що підтверджується її електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора.

Зокрема, ОСОБА_1 зобов`язалася здійснювати повернення кредиту, нарахованих процентів згідно графіку платежів та ознайомлений з загальною вартістю кредиту, реальною річною процентною ставкою, тарифами.

Як вбачається з платіжних доручень від 17.09.2021 та від 20.09.2021, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на користь ОСОБА_1 на картку № НОМЕР_1 грошові кошти двома платежами в загальній сумі 6500,00 грн згідно кредитного договору №948699797 від 17.09.2021.

В судовому засіданні вказані обставини відповідачем не заперечувалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Зі змісту договору кредитної лінії №948699797 від 17.09.2021 вбачається, що при його укладенні позичальником було вказано значну за обсягом і інформативністю кількість особистих даних, зокрема прізвище, ім`я та по батькові, паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адреса реєстрації та місця фактичного проживання, номер мобільного, та електронна адреса.

Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положення ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Як вбачається з паперової копії електронного документу – договору від 17.09.2021, ОСОБА_1 підписала його електронним цифровим підписом із використанням одноразового ідентифікатора.

Укладаючи кредитний договір відповідач та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вчинили дії, визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Після чого відповідачу були перераховані кошти.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. 3, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1047 ЦК України, у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається у письмовій формі незалежно від суми.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Згідно ст. 629 ЦПК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У порушення зазначених норм закону та умов договору, відповідач взяті на себе зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, а ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за вказаним кредитним договором.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладений договір факторингу №28/1118-01 на строк до 28.11.2019, що, із урахуванням додаткових угод від 28.11.2019 №19, від 31.12.2020 №26 та від 31.12.2021 №27, продовжений до 31.12.2022 включно.

Відповідно до реєстру прав вимоги №160 від 16.11.2021 до договору факторингу від 28.11.2018 №28/1118-01 ТОВ «Таліон Плюс» отримало від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» право вимоги до відповідача на загальну суму 16277,90 грн, з яких заборгованість за кредитом 6500,00 грн, заборгованість по процентах 9777,90 грн.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладений договір факторингу №05/0820-01 на строк до 04.08.2021, який, із урахуванням додаткової угоди від 30.12.2022 №3, продовжений до 30.12.2024.

Відповідно до реєстру прав вимоги №10 від 31.07.2023 до договору факторингу від 05.08.2020 №05/0820-01 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» отримало від ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до відповідача на загальну суму 27125,10 грн, з яких заборгованість за кредитом 6500,00 грн, заборгованість по процентах 20625,10 грн.

10.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» укладений договір факторингу №10/07/25-Е, відповідно до умов якого та за витягом із реєстру боржників від 10.07.2025 позивачу відступлене право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №948699797 на загальну суму 27125,10 грн, з яких заборгованість за кредитом 6500,00 грн, заборгованість по процентах 20625,10 грн.

На підтвердження наявності заборгованості та її розміру банком надано виписку про рух коштів за рахунком на ім`я ОСОБА_1 за період з 17.09.2021 до 25.09.2021, з якої вбачається зарахування 5000,00 грн 17.09.2021 та додатково 1500,00 грн 20.09.2021.

Верховний Суд у постанові від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц дійшов правового висновку, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Отже надана банком виписка за картковим рахунком позичальника у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2021 в справі №278/2177/15-ц: виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Доказів сплати відповідачем заборгованості за вказаним кредитним договором, як частково, так і у повному обсязі, матеріали справи не містять і відповідачем в судовому засіданні визнано, що оплат на виконання зобов`язань за договором вона не вчиняла.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» щодо стягнення заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими, оскільки відповідач не виконав свого зобов`язання за кредитним договором ні на користь первісного кредитора, ні на користь будь-якого з наступних кредиторів, відсотки нараховані відповідно до умов договору, в межах строку кредитування, що складається із дисконтного періоду, протягом якого діє процентна ставка 1,98% щоденно, та 90-денного строку після його завершення, коли за домовленістю сторін застосовується процентна ставка 2,98% щоденно. Нарахування правомірно здійснені первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» в межах строків, протягом яких сторони кредитного договору в п. 1.9.1 та 1.12.1-1.12.2 погодили можливість нарахування процентів і такі спливли 11.01.2022.

Отже позов підлягає до задоволення.

Щодо посилання відповідача на непомірність процентів, то слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті і такий перелік не є вичерпним.

Чинне законодавство передбачає можливість зменшення розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України) та звільнення позичальника від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню), інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором, однак, дані норми стосуються вимог про нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання зобов`язань. Відтак національне законодавство не наділяє суд правом зменшення суми процентів за користування кредитом, які позичальник зобов`язаний сплатити відповідно до умов кредитного договору та норм ЦК України. Посилання позичальників на непомірність процентів за кредитом не є правовою підставою для зменшення суми процентів за користування кредитом, які позичальник зобов`язаний сплатити відповідно до умов кредитного договору та норм ЦК України.

У зв`язку із викладеним клопотання відповідача про зменшення суми нарахованих процентів суперечить чинному нормативно-правовому регулюванню та не може бути задоволене.

Штрафних санкцій за невиконання зобов`язань за кредитним договором, відповідачеві не нараховано, відтак підстав для застосування норм п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України суд не вбачає.

Аналізуючи викладене, беручи до уваги, що спір між сторонами виник за договірних відносин, договір не суперечить діючому законодавству та враховуючи положення ст. 1049 ЦК України, яким визначено обов`язок позичальника повернути позикодавцеві грошові кошти у строк та в порядку, встановленому договором, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та стягнення з відповідача заборгованості в заявленому розмірі.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір, сплачений при зверненні до суду із позовною заявою в електронному вигляді відповідно до платіжної інструкції від 24.04.2026 №47468 в сумі 2662,40 грн.

Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн, суд зазначає наступне.

На підтвердження відповідних витрат позивача суду надано:

- договір №20/08/25-01 про надання правової допомоги від 20.08.2025, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» як клієнтом та Адвокатським бюро «Соломко та партнери» як виконавцем, відповідно до якого виконавець бере на себе обов`язки надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором;

- протокол погодження вартості послуг до договору №20/08/25-01 про надання правової допомоги від 20.08.2025;

- додаткову угоду №25771239790 від 01.09.2025, предметом якої є надання юридичної допомоги щодо стягнення кредитної заборгованості із ОСОБА_1 ;

- акт прийому-передачі наданих послуг до договору №20/08/25-01 про надання правової допомоги від 20.08.2025 із зазначенням кількості затраченого часу та вартості відповідних послуг, загалом тривалістю 6 год та вартістю 7000,00 грн;

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім`я Соломка О.В.

У зв`язку з дослідженими письмовими доказами на підтвердження надання позивачу правничої допомоги адвокатом у справі щодо стягнення боргу за кредитним договором з відповідача ОСОБА_1 суд констатує, що позивачем надано належні та допустимі докази щодо наданої правничої допомоги, її обсягу та вартості.

В судовому засіданні відповідач клопотала про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу через їх неспівмірність а також ті обставини, що стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі, враховуючи її сімейний та майновий стан, призведе до покладення надмірного тягаря та поставить її та малолітню дитину в скрутне становище.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (постанова ВС від 22.05.2024 в справі №205/5969/15-ц).

Разом з тим, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.08.2019 в справі №915/237/18, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Так, у рішеннях ЄСПЛ від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28.11.2002 вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

У постановах Верховного Суду у справі №905/1795/18 та у справі №922/2685/19, визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Застосовуючи такий підхід в даній справі, суд не вважає заявлений до відшкодування позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, відповідним критеріям реальності наданих адвокатських послуг, розумності їх розміру, конкретним обставинам справи з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони. Такий розмір витрат на правничу допомогу є очевидно неспівмірним, хоча і відповідає умовам укладеного договору про надання правової допомоги, оскільки справа не належить до категорії складних, не потребує вчинення значної кількості процесуальних дій з боку представника, в тому числі участі в судових засіданнях, в даній категорії справ склалася усталена судова практика.

З урахуванням рівня складності вказаної справи, обсягу виконаних робіт (складання типової позовної заяви), враховуючи ціну позову (справа є малозначною відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), суд приходить до висновку про можливість стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 грн.

Щодо розстрочення виконання судового рішення суд вказує на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно ч. ч. 1, 3, 4 ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка - спосіб виконання зобов`язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановлені наперед.

Закон пов`язує можливість відстрочки та розстрочки виконання рішення лише з об`єктивними, тобто такими, що не залежать від волі боржника, обставинами, які носять винятковий характер і утруднюють виконання рішення суду у строк чи у встановлений судом спосіб.

Таким чином, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.

В той же час, згідно з ч. 5 ст. 435 ЦПК України, розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015 року №8 встановлено, що судам при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду слід враховувати те, що розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконається частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатись судом. Це стосується виконанням рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо). Суди, задовольняючи заяви про розстрочку та відстрочку виконання рішень, не враховують що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду.

Водночас відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа зобов`язань залишається незмінною. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом. Така правова позиція сформована Великою Палатою ВС у постанові від 04 06.2019 у справі №916/190/18.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, відповідач стверджує, що можливості сплатити заборгованість в повному розмірі на даний час не має, просить суд врахувати скрутне матеріальне становище та наявні відомості про склад її сім`ї.

Як на обставини, що утруднюють для відповідача виконання судового рішення про стягнення боргу, ОСОБА_2 посилається на перебування в стані вагітності, що підтверджується довідкою КНП «Смілянська міська лікарня» від 14.05.2026 №13, а також самостійне виховання малолітнього сина із особливими потребами, на підтвердження чого надані свідоцтво про народження ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), витяг із актового запису про народження про внесення записів про батька дитини відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, а також довідку про навчання ОСОБА_3 в першому інклюзивному класі загальноосвітньої школи.

Відомості про працевлаштування ОСОБА_2 , наявність, джерела та склад її доходів останньою судові не надавалися.

Проаналізувавши всі обставини справи, враховуючи відомості про склад сім`ї відповідачки та належним чином підтверджену інформацію про самостійне виховання малолітнього сина, перебування в стані вагітності, пов`язаний із цим матеріальний стан, який перешкоджає належним чином виконати судове рішення в частині стягнення грошової суми, суд вважає за можливе розстрочити виконання судового рішення в межах строку, встановленого ЦПК України. Вказані обставини не є такими, що можуть бути оцінені через призму наявності вини боржника в їх спричиненні, однак суттєво впливають на можливість виконання нею судового рішення в частині майнових стягнень.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 13, 28, 76-82, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 280, 352, 354-355 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №948699797 від 17.09.2021 у сумі 27125,10 грн, а також 2662,40 грн судового збору, 1000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, всього – 30787 (тридцять тисяч сімсот вісімдесят сім) грн 50 коп.

Виконання даного судового рішення в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованості за кредитним договором №948699797 від 17.09.2021 та судових витрат в розмірі 30787,50 грн розстрочити на строк 12 місяців із часу ухвалення судового рішення, зі сплатою рівними частинами, тобто по 2565,63 грн щомісяця, починаючи з 08.06.2026, але не пізніше останнього числа кожного місяця, з кінцевим строком повної сплати до 31.05.2027 включно, з правом дострокової сплати.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», адреса: 02175, м. Київ, Харківське шосе, 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складене 09.06.2026.

Суддя І.В. Овсієнко