Вирок від 31 травня 2026 р. у справі №372/1909/26 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/1909/26

Провадження № 1-кп-257/26

В И Р О К

іменем України

01 червня 2026 року м. Обухів

Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Обухові обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025111230001892 від 21.10.2025 року за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Обухова Київської області, громадянина України, з вищою освітою, неодруженого, учасника бойових дій (ветерана війни), особи з інвалідністю III групи, зареєстрованого та такого, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 129 КК України,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 , достовірно знаючи, що не має передбаченого законом дозволу на придбання та зберігання бойових припасів і вибухових пристроїв, за невстановлених досудовим слідством обставин, у невстановленому місці та в невстановлений час незаконно придбав одну наступальну осколкову ручну гранату РГД-5, яка є придатним для вибуху вибуховим пристроєм промислового виготовлення та бойовим припасом, яку незаконно зберігав за місцем свого проживання в будинку АДРЕСА_1 без передбаченого законом дозволу до її вилучення працівниками поліції 29.12.2025 року.

Крім того, 17.11.2025 року близько 22 год. 50 хв. ОСОБА_4 , перебуваючи на рівні 1-го поверху навпроти квартири АДРЕСА_2 , у якій проживає ОСОБА_6 , діючи умисно, з мотивів особистої неприязні, вчинив словесний конфлікт з останньою, під час якого почав висловлювати на її адресу погрози вбивством.

Так, ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, реалізуючи умисел, спрямований на погрозу вбивством, і достовірно знаючи, що висловлені ним погрози та його дії здатні викликати у ОСОБА_6 побоювання за життя і здоров`я, почав стукати у вхідні двері та вікна квартири АДРЕСА_2 , де перебувала ОСОБА_6 , одночасно висловлюючи на її адресу реальні погрози позбавлення життя, а саме: тримаючи в руках металевий предмет округлої форми зеленого кольору, зовні схожий на гранату, а в іншій руці кільце від цього предмета, демонструючи готовність привести погрозу до виконання та одночасно здійснюючи усні погрози підриву ОСОБА_6 .

Вказані погрози ОСОБА_6 сприйняла як реальні та такі, що можуть бути негайно здійснені, з огляду на агресивну поведінку ОСОБА_4 та демонстрацію предмета, зовні схожого на гранату, про що вона негайно повідомила поліцію, чим зупинила протиправні дії ОСОБА_4 .

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у незаконному придбанні та зберіганні бойових припасів і вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, а також у погрозі вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, тобто у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України.

Будучи допитаним під час судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що у листопаді 2025 року поїхав до села Григорівка, щоб поговорити з потерпілою щодо її заборгованості. Прийшовши до її будинку, поговорити з ОСОБА_6 не вдалося, оскільки двері будинку відчинив чоловік. Повністю обставин події не пам`ятає, оскільки отримав важкі контузії під час служби та на даний час перебуває на лікуванні, однак допускає, що міг вчинити дії, у вчиненні яких його обвинувачують, тому вину визнає у повному обсязі та щиро кається у вчиненому.

Потерпіла ОСОБА_6 у судовому засіданні показала, що події сталися близько 23 год. 17.11.2025 року. За місцем її проживання в с. Григорівка прийшов ОСОБА_4 та почав стукати у двері, просячи її вийти з будинку. Двері відчинив її чоловік. Обвинуваченого вона бачила через вікно, останній погрожував їй та тримав у руках гранату, після чого вона зателефонувала до поліції та сусідки. Сусідка вийшла та відвела обвинуваченого подалі від будинку, а її чоловік залишився біля будинку. Згодом прибули працівники поліції, а обвинувачений втік. У момент висловлення погроз обвинуваченим вона сприймала їх як реальні. Вважає обвинуваченого хорошою людиною, після події спілкувались, він вибачився за вчинене.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні показала, що є сусідкою потерпілої ОСОБА_6 . У день події остання зателефонувала їй та попросила допомоги. Прибувши до будинку потерпілої, вона побачила обвинуваченого, який погрожував підірвати гранату.

Крім визнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_4 , вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується наступними доказами:

-протоколом обшуку за адресою: АДРЕСА_1 від 29.12.2025 року, у ході якого виявлено та вилучено предмет ззовні схожий на гранату з додатком до протоколу обшуку в вигляді карти пам`яті;

-актом перевірки об`єкта на наявність вибухових матеріалів від 29.12.2025 року № 1705;

-актом знешкодження вибухових матеріалів або таких, що їх нагадують від 29.12.2025 року № 567;

-висновком експерта № СЕ-19/111-25/79711-ВТХ від 09.01.2026 року з доданою ілюстративною таблицею;

-протоколом огляду предметів від 31.12.2025 року, а саме мобільного телефону марки «SAMSUNG», SN: НОМЕР_1 , синього кольору, з додатком у вигляді оптичного диску;

-протоколом огляду предмета від 03.02.2026 року, а саме оптичного DVD-R диску, торгової марки «MastAK»;

-протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 10.03.2026 року з додатком до протоколу в вигляді оптичного диску

-протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 11.03.2026 року з додатком до протоколу в вигляді оптичного диску;

-протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 12.03.2026 року з додатком до протоколу в вигляді оптичного диску;

-матеріалами доручення в рамках виконання доручення № 34918-2026 від 13.03.2026 року;

-протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової дії) від 29.01.2026 року з додатком у вигляді оптичного диску;

-висновком експерта № СЕ-19/111-26/16120-ВЗ від 15.05.2026 року з додатком у вигляді оптичного диску;

-протоколом проведення слідчого експерименту від 16.01.2026 року за участі потерпілої ОСОБА_6 , який проведено з 15 год. 37 хв. по 15 год. 50 хв. за адресою: Київська обл., Обухівський р-н., с. Григорівка, вул. Героїв Майдану, 14, з додатком у вигляді оптичного диску;

-протоколом пред`явлення речей для впізнання за фотознімками від 16.01.2026 року за участю свідка ОСОБА_7 за результатом якого остання впізнала предмет з яким ОСОБА_4 прийшов на місце події 17.11.2025 року, з додатком до протоколу;

-протоколом пред`явлення речей для впізнання за фотознімками від 16.01.2026 року за участю ОСОБА_8 за результатом якого останній впізнав річ, якою ОСОБА_4 погрожував 17.11.2025 року близько 22 год. 50 хв., з додатком до протоколу;

-протоколом пред`явлення речей для впізнання за фотознімками від 16.01.2026 року за участю потерпілої ОСОБА_6 за результатом якого остання впізнала річ, якою ОСОБА_4 погрожував 17.11.2025 року близько 22 год. 50 хв., з додатком до протоколу.

-показами потерпілої ОСОБА_6 , наданими під час судового розгляду, яка підтвердила обставини зазначені в обвинувальному акті;

-показами свідка ОСОБА_7 , наданими під час судового розгляду.

Отже, вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень підтверджується показами свідка та доказами, що були предметом дослідження в судовому засіданні, які перевірені та оцінені судом, узгоджуються в деталях між собою і не викликають жодних сумнівів у своїй належності, допустимості, достовірності, достатності кожен окремо та взаємозв`язку для ухвалення цього процесуального рішення, які суд враховує та бере до уваги.

Згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 133 від 11.03.2026 року ОСОБА_4 під час скоєння інкримінованих йому дій, станом на 17.11.2025 року та 29.12.2025 року, страждав на органічний розлад особистості та поведінки органічної етіології (судинно-травматичного генезу) з когнітивними порушеннями, МКХ-10 (F 07.84), не був здатен повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. Під час скоєння інкримінованих йому дій будь-якого хворобливого тимчасового розладу психічної діяльності не виявляв, його поведінка була обумовлена його психічним захворюванням. ОСОБА_4 на даний час страждає на органічний розлад особистості та поведінки органічної етіології (судинно-травматичного генезу) з когнітивними порушеннями, МКХ-10 (F 07.84), не був здатен повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_4 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку.

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскераде Кастропроти Португалії» від 09 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Судом також врахована позиція ЄСПЛ, викладена у рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року - «…що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків».

Отже, оцінивши кожний із перелічених вище доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення обвинувального вироку у цьому кримінальному провадженні, суд приходить до висновку, що сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_4 .

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 263 КК України як незаконне придбання та зберігання бойових припасів і вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, а також за ч. 1 ст. 129 КК України як погрозу вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

При визначенні та призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 згідно з вимогами ст. 65-67 КК України та роз`ясненнями, що містяться в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.

Крім того, при призначенні покарання суд враховує дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, та вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття.

Обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд бере до уваги суспільну небезпечність, ступінь тяжкості та характер вчинених ним кримінальних правопорушень, а також враховує обставини справи та особу обвинуваченого, який неодружений, раніше не судимий, є учасником бойових дій (ветераном війни), особою з інвалідністю III групи (інвалідність внаслідок війни), не перебуває на обліку у лікаря-нарколога, звертався за допомогою до лікаря-психіатра, негативно ставиться до вчиненого, 20.04.2026 року здійснив благодійну пожертву на потреби Збройних Сил України. Суд також враховує визнання вини та ставлення обвинуваченого до вчиненого, його поведінку після вчинення кримінальних правопорушень, думку потерпілої, а також позицію сторони захисту. З огляду на викладене суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 129 КК України, у виді обмеження волі строком на 1 рік, а за ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки, що з урахуванням обставин даної справи буде необхідним і достатнім для його виправлення, перевиховання та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Ураховуючи сукупність вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 70 КК України, суд вважає доцільним обрати йому остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки.

Разом із цим, суд дійшов висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання із встановленням іспитового строку, відповідно до ст. 75 КК України, та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Відповідно до ст. 20 КПК України підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

З аналізу зазначених норм вбачається, що обмежена осудність пов`язана з наявністю у суб`єкта певного психічного розладу, психічної аномалії; внаслідок зазначеного психічного стану особа усвідомлює, але не повною мірою, фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчиненого діяння та (або) не повною мірою може керувати ними. Тобто на відміну від неосудної особи, здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними у обмежено осудної особи не виключається; обмежена осудність не виключає осудності як обов`язкової ознаки суб`єкта, отже, не виключає кримінальну відповідальність і покарання за вчинене.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного суду України від 03.06.2005 року №7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» неосудність та обмежена осудність є юридичними категоріями, а тому визнання особи неосудною (ч. 2 ст. 19 КК України) чи обмежено осудною (ч. 1 ст. 20 КК України) належить виключно до компетенції суду. Разом з тим, слід враховувати, що примусові заходи медичного характеру мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку експертів-психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів.

Суд враховує, що згідно з висновком судово-психіатричної експертизи №133 від 11.03.2026 року ОСОБА_4 під час скоєння інкримінованих йому дій, станом на 17.11.2025 року та 29.12.2025 року, страждав на органічний розлад особистості та поведінки органічної етіології (судинно-травматичного генезу) з когнітивними порушеннями, МКХ-10 (F 07.84), не був здатен повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. Під час скоєння інкримінованих йому дій будь-якого хворобливого тимчасового розладу психічної діяльності не виявляв, його поведінка була обумовлена його психічним захворюванням. ОСОБА_4 на даний час страждає на органічний розлад особистості та поведінки органічної етіології (судинно-травматичного генезу) з когнітивними порушеннями, МКХ-10 (F 07.84), не був здатен повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_4 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 504 КПК України суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусових заходів медичного характеру.

На підставі п. 2 ч.1 ст. 93 КК України примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили злочини у стані обмеженої осудності.

При цьому, зазначені заходи, перелік яких визначений ст. 94 КК України, можуть застосовуватися до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності (обмеженої осудності) або вчинили злочини в стані осудності чи обмеженої осудності, але до постановлення вироку або під час відбування покарання захворіли на психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) чи керувати ними.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 94 КК України залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе та інших суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.

Відповідно до висловленої Пленумом Верховного Суду України позиції в абзаці другому пункту 6 та у пункті 7 Постанови від 03.06.2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» - визнати правильною практику тих судів, які, отримавши на розгляд кримінальну справу з обвинувальним висновком та визнавши під час судового розгляду, що злочин вчинено в стані обмеженої осудності особою, яка внаслідок загострення наявного у неї психічного розладу потребує застосування примусових заходів медичного характеру, постановляють обвинувальний вирок і при призначенні засудженому покарання враховують його психічний стан як пом`якшуючу покарання обставину з одночасним застосуванням примусового заходу медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування покарання. З огляду на те, що надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги застосовується щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких саме і є критерієм обмеженої осудності (ч. 1 ст. 20, ч. 2 ст. 94 КК), судам необхідно враховувати, що до осіб, визнаних обмежено осудними, у разі потреби може застосовуватися лише цей вид примусових заходів медичного характеру. Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним особам у примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду.

Відповідно до пункту 8 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду, така допомога може надаватися таким особам незалежно від виду призначеного їм покарання, якщо воно пов`язане з позбавленням волі, та здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ, а якщо не пов`язане - на психіатричні заклади охорони здоров`я за місцем проживання засуджених.

З урахуванням вище викладених обставин в справі, враховуючи відомості про особу обвинуваченого, суд вважає за доцільне застосувати до ОСОБА_4 примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку у закладі охорони здоров?я.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлено.

Витрати на проведення судових експертиз необхідно покласти на обвинуваченого відповідно до ст. 124 КПК.

Долю речових доказів вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 100, 369-371, 374 КПК України, ст. 12, 20, 65, 66, 67, 70, 75, 76, 93, 94, КК України, суд

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263 та ч. 1 ст. 129 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання:

-за ч. 1 ст. 129 КК України у виді обмеження волі строком на 1 рік,

-за ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити ОСОБА_4 до відбування покарання у виді трьох років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання, якщо він протягом іспитового строку терміном два роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Згідно зі статтею 76 Кримінального кодексу України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Контроль за виконанням обов`язків, покладених на ОСОБА_4 , доручити Обухівському районному відділу філії державної установи «Центр пробації» в місті Києві та Київській області.

На підставі ст. ст. 20, 93, 94 КК України застосувати до ОСОБА_4 примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку у закладі охорони здоров?я.

Речові докази у кримінальному провадженні, а саме:

-зразок букального епітелію, який поміщено на ватну паличку та упаковано до паперового конверту НПУ – знищити;

-змив з гранати на ватній паличці – знищити;

-футболка сірого кольору– знищити;

-підривач до ручної гранати УЗРГМ, з маркуванням на зовнішній стороні важеля «283-74 УЗРГМ 583»; корпус ручної уламкової гранати «РГД-5» з маркуванням на корпусі «(трикутник)-136-76Т» - знищити;

-паперовий згорток з речовиною рослинного походження – канабісом, масою 0,40 г. та частина пластмасової пляшки із нашаруванням речовини – екстракту канабісу, масою 0,183 г – знищити;

-DVD-R диск, торгової марки «MastAK», на якому знаходяться аудіозаписи телефонних дзвінків, які надійшли на спецлінію відділу служби «102» 19.11.2025 та 29.11.2025 з абонентського номеру телефону НОМЕР_2 – залишити у матеріалах кримінального провадження

Процесуальні витрати, пов`язані з проведенням експертиз:

-судової молекулярно-генетичної експертизи № СЕ-19/111-26/535-БД від 09.02.2026 року у розмірі 966 (дев`ятсот шістдесят шість) грн 84 коп.;

- судової молекулярно-генетичної експертизи № СЕ-19/111-26/537-БД від 10.02.2026 року у розмірі 1 826 (одна тисяча вісімсот двадцять шість) грн 88 коп.;

-судової вибухово-технічної експертизи № СЕ-19/111-25/79711-ВТХ від 09.01.2026 року у розмірі 5 348 (п`ять тисяч триста сорок вісім) грн 40 коп.;

-судової експертизи матеріалів, речовин і виробів № СЕ-19/111-25/79713-НЗ від 05.01.2026 року у розмірі 2 674 (дві тисячі шістсот сімдесят чотири) грн 20 коп.;

-судової фоноскопічної експертизи № СЕ-19/111-26/16120-ВЗ від 15.05.2026 року у розмірі 11 552 (одинадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят дві) грн 64 коп. - покласти на обвинуваченого.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1