Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №369/3421/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/3421/24

Провадження № 2/369/1184/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2026 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І.О.,

при секретарі Крикуні І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/3421/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герасименко Катерина Володимирівна, про розірвання договору про участь у вихованні та утриманні дитини, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про розірвання договору про участь у вихованні та утриманні дитини.

Позов мотивує тим, що 13 вересня 2011 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 . Під час перебування у шлюбі у сторін народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2020 року у справі № 369/13696/20 шлюб між сторонами розірвано. Під час перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягли згоди щодо місця проживання дитини, участі батьків у утриманні та вихованні дитини, що підтверджується нотаріально посвідченим договором від 23 жовтня 2020 року. Відповідно до умов договору дочка проживає з матір`ю ОСОБА_2 , а батько ОСОБА_1 має право на побачення з дитиною за узгодженим сторонами графіком без вчинення перешкод з боку матері. Після розірвання шлюбу відповідач чинить перешкоди позивачу у побаченнях з дитиною шляхом штучно створених конфліктів. Зазначає, що відповідач, обговорюючи з позивачем кожне наступне побачення з дитиною, вживала всіх можливих дій для вибору незручного для позивача часу для побачень з дитиною. У зв`язку з цим у 2021 року позивач звернувся до органу опіки та піклування для визначення способу участі батька у вихованні та утриманні дитини. Засідання органу опіки та піклування було призначене на 02 березня 2022 року, однак не відбулося у зв`язку з початком повномасштабного вторгнення військ рф на територію України. Після грудня 2022 року у зв`язку з виїздом ОСОБА_2 за межі території України позивач втратив зв`язок з донькою, а відповідач в свою чергу перестала виходити на зв`язок та надавати можливість спілкуватися з донькою. Після звернення до компетентних органів позивачу стало відомо, що відповідач з дочкою повернулися в Україну у 2023 році, однак ОСОБА_2 продовжує чинити перешкоди позивачу у спілкуванні з дочкою. Такі дії відповідача порушують права позивача на участь у вихованні дитини.

З метою поновлення свого порушеного права та невиконанням ОСОБА_2 умов договору від 23 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 просить суд розірвати договір про участь у вихованні та утриманні дитини, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко К.В. 23 жовтня 2020 року, зареєстрований у реєстрі за номером 364, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Ухвалою від 11 квітня 2024 року Києво-Святошинський районний суд Київської області відкрив провадження у справі, призначив підготовче судове засідання.

26 серпня 2024 року представник ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , ознайомився з матеріалами справи, однак правом на подання відзиву відповідач не скористалася, незважаючи на обізнаність про наявність цього судового провадження.

Ухвалою від 05 грудня 2024 року Києво-Святошинський районний суд Київської області закрив підготовче провадження, призначив справу до розгляду.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи їх було повідомлено належним чином. Представник позивача надала суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити без їх участі, позовну заяву підтримала та просила задовольнити.

У судове засідання відповідач та її представник не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи їх було повідомлено належним чином. У судовому засіданні 22 травня 2025 року представник відповідача заперечував проти позиції позивача, викладеної у позовній заяві, оскільки порушень з боку відповідача допущено не було.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи її було повідомлено належним чином. Надала суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити без участі представника служби у справах дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на такі обставини.

Судом встановлено, що 13 вересня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася дочка ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 29 січня 2015 року серії НОМЕР_1 .

23 жовтня 2020 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір про участь у вихованні та утриманні дитини, відповідно до умов якого місцем проживання ОСОБА_3 визначено разом з матір`ю ОСОБА_2 . Відповідно до пунктів 6, 7 договору батько має право за попереднім повідомленням матері приїхати до місця проживання дитини або інше обумовлене батьками місце для проведення спільного дозвілля. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко К.В. та зареєстрований у реєстрі за номером 364.

Відповідно до змісту листа Голосіївського УП ГУНП у м. Києві від 27 квітня 2023 року встановлено місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на території Румунії. З ОСОБА_2 проведено профілактичну бесіду та рекомендовано вирішувати міжособистісні питання з батьком дитини мирним шляхом, не чинити перешкод в участі у вихованні та утриманні дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частини першої статті 9 СК України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з частинами першою–третьою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов`язків.

Частиною четвертою статті 157 СК України передбачено, що батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 109 СК України передбачено, що договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Істотними умовами договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини є умови про участь у забезпеченні умов життя дитини тим з батьків, хто буде проживати окремо, а також умови здійснення ним прав і обов`язків по вихованню дітей. До цього договору можуть бути застосовані загальні положення зобов`язального та договірного права, які містяться у ЦК України і не суперечать загальним засадам регулювання та суті сімейних відносин.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 361/8526/21.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені у статті 651 ЦК України. За загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша цієї статті). Про таку зміну або розірвання сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд, крім випадків, обумовлених договором або у законодавстві. Тоді як зміна чи розірвання договору у судовому порядку є, зокрема, юридичним наслідком істотного порушення зобов`язання іншою стороною (пункт 2 частини першої статті 611, абзац другий частини другої статті 651 ЦК України), тобто способом реагування та захисту права від такого порушення, яке вже відбулося.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина друга статті 651 ЦК України).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття – «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Одним з критеріїв істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться й про випадки, коли одна із сторін не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначених приписів закону має співвідношення шкоди з тим, на що могла очікувати від виконання договору сторона (постанова Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 902/364/19).

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинно вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення, зокрема того, чи є істотною різниця між тим, на що мала право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що у дійсності вона змогла отримати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18).

Статтею 652 ЦК України визначено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У пункті 6 Договору про участь у утриманні та вихованні дитини (далі – Договір) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 погодили, що батько має право зустрічатися та без перешкод спілкуватися з дитиною ОСОБА_3 , в тому числі у будь-який день тижня та у будь-який час.

Відповідно до умов пунктів 7, 8 Договору батько має право за попереднім повідомленням матері приїхати у місце проживання дитини або інше спеціально обумовлене місце, забрати дитину для проведення спільного дозвілля та повернути її у визначений час у місце проживання або інше, спеціально обумовлене батьками місце. У період шкільних канікул батько має право за попереднім погодженням з матір`ю і враховуючи бажання дитини та з урахуванням її стану здоров`я, зустрічатися на території України та без перешкод спілкуватися з дитиною у період зимових канікул дитини не менше, ніж один тиждень, а у період літніх канікул – не менше, ніж один місяць. У період шкільних канікул кожен з батьків маж проводити більше часу разом з дитиною та відпочивати разом з нею як на території України, так і за її межами.

Згідно з пунктом 11 Договору батьки зобов`язуються належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання, а також своєчасно повідомляти один одного про зміну свого місця проживання, контактних телефонів та будь-які інші обставини, що мають суттєве значення для своєчасного виконання своїх зобов`язань за цим договором.

У пункті 28 Договору сторони погодили, що всі спори, які виникнуть у процесі виконання цього договору, та розбіжності в тлумаченні окремих положень цього договору вирішуються сторонами шляхом переговорів, а у разі недосягнення згоди – у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просить суд розірвати договір участі в утриманні та вихованні дитини, посилаючись на те, що відповідач чинить йому перешкоди у спілкуванні та зустрічах з дитиною.

Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з вимогами частин першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так позивач надав до суду на підтвердження вимог лист Управління поліції у Голосіївському районі міста Києва, за змістом якого було встановлено тимчасове перебування відповідача з дочкою на території Румунії з подальшим прибуттям в Україну, а також проведення профілактичної бесіди з відповідачем, яка мала рекомендаційний характер щодо способу вирішення конфліктних ситуацій. Зазначений доказ суд визнає недостатнім для доведення факту перешкоджання відповідачем позивачу у спілкуванні з донькою. Інші докази на підтвердження обстеження житлових умови позивача тощо не містять достатніх відомостей, які дозволяють безапеляційно встановити факт перешкоджання позивачу у вихованні та спілкуванні з донькою.

Крім того, суд бере до уваги те, що сторони у пункті 28 Договору узгодили обов`язковий порядок вирішення спірних ситуацій, пов`язаних з виконанням умов Договору, а вирішення спору в судовому порядку узгодили виключно у разі недосягненння згоди у позасудовому порядку. У справі відсутні докази на підтвердження факту визнання недійсним пункту 28 Договору, а отже суд зобов`язаний брати до уваги пункт 28 Договору для вирішення спірних правовідносин.

В матеріалах справи відсутні докази позасудового врегулювання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спору, пов`язаного з невиконанням ОСОБА_2 умов Договору.

Так, позивач надав до суду копію вимоги про розірвання договору, однак суд не визнає зазначений доказ достатнім, оскільки її зміст містить лише запит ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо пояснень стосовно невиконання умов договору, натомість суду не надано відомостей щодо надання відповідачем відмови у вирішенні спірної ситуації. Згідно з пунктом 28 Договору саме у разі відмови ОСОБА_2 у врегулюванні спору у позасудовому порядку спір має вирішуватися судом.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 не надав належних та достатніх доказів на підтвердження факту перешкоджання ОСОБА_2 у спілкуванні з донькою, а також відмови ОСОБА_2 у вирішенні спірної ситуації, пов`язаної з виконанням умов договору, у позасудовому порядку.

Крі того, у параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз норм національного законодавства та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Вирішуючи цей спір, надаючи першочергове значення саме найкращим інтересам дитини, суд бере до уваги те, що спірним договором про участь у вихованні та утриманні дитини визначено місце проживання та утримання дитини, що є також є базовими потребами дитини, оскільки кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного й соціального розвитку.

При розірванні договору неврегульованими залишаться інші питання, щодо яких сторони домовились: визначення місця проживання дитини (яке договором визначено з матір`ю) та утримання дитини, зокрема обов`язок батька сплачувати аліменти у визначеному розмірі на дитину до досягнення нею повноліття, тобто розірвання цього договору вплине на інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків.

За таких обставин, враховуючи недоведеність позовних вимог, а також те, що розірвання договору суперечитиме якнайкращим інтересам дитини, у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76-83, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герасименко Катерина Володимирівна, про розірвання договору про участь у вихованні та утриманні дитини відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА