Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №752/4738/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року м. Київ

Справа № 752/4738/25

Провадження: № 22-ц/824/5777/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кордюкової Ж. І.,

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Київська міська рада, про оголошення фізичної особи померлою,

в с т а н о в и в:

В лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною заявою, мотивуючи її тим, що її батько, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті дружини проживав сам у належному йому житловому будинку в м. Києві. Зазначала, що батько страждав на низку тяжких хронічних захворювань, зокрема, був інсулінозалежним хворим на цукровий діабет, а також мав серцево-судинні та неврологічні захворювання, у зв`язку з чим потребував постійного догляду та медичного контролю. 20 лютого 2022 року ОСОБА_3 вийшов із місця проживання та додому не повернувся. Після його зникнення родичами було організовано пошуки, подано заяву до правоохоронних органів, однак, встановити місцезнаходження батька не вдалося. Відомості про перетин ним державного кордону відсутні, пенсійні виплати припинено, будь-якої інформації про його місце перебування протягом тривалого часу не отримано. Посилаючись на те, що з дня зникнення ОСОБА_3 минуло понад три роки, а сукупність обставин, пов`язаних із його похилим віком, станом здоров`я та відсутністю будь-яких відомостей про нього, дає підстави припускати його смерть, заявниця просила оголосити ОСОБА_3 померлим.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2025 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність достатніх підстав для вірогідного припущення смерті ОСОБА_3 . Зазначає, що суд не надав належної оцінки наявним у справі доказам у їх сукупності та фактично залишив поза увагою обставини, пов`язані з похилим віком зниклої особи, наявністю у неї тяжких хронічних захворювань, зокрема, інсулінозалежного цукрового діабету, серцево-судинних та неврологічних захворювань, а також погіршенням її фізичного та психічного стану здоров`я незадовго до зникнення.

Вказує, що після зникнення ОСОБА_3 нею було вжито всіх можливих заходів щодо його розшуку, зокрема, здійснено звернення до правоохоронних органів, проведено перевірку медичних закладів, місць можливого перебування безхатченків, а також отримано відомості від органів Державної прикордонної служби України, Державної міграційної служби України та Пенсійного фонду України, які не містять будь-яких даних про місцеперебування останнього. При цьому, відомостей про перетин ним державного кордону, оформлення документів для виїзду за кордон чи отримання пенсійних виплат після зникнення не встановлено.

Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно послався на практику Верховного Суду у справах, фактичні обставини яких не є подібними до обставин цієї справи, оскільки наведені судом рішення стосувалися осіб, щодо яких існували обґрунтовані припущення про умисне приховування свого місцеперебування або інші обставини, які виключали можливість зробити вірогідне припущення про їх смерть. Водночас, щодо ОСОБА_3 будь-які дані про можливість його свідомого переховування відсутні, а його похилий вік, стан здоров`я та тривала безвісна відсутність, на переконання апелянта, свідчать про наявність достатніх підстав для оголошення його померлим.

Ухвалами суду від 11 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник, адвокат Марків С. Г., а також зацікавлена особа, ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Заслухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , був уродженцем м. Києва та з 24 грудня 1958 року був зареєстрований і проживав у належному йому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 9 зворот).

ОСОБА_2 , 1962 року народження, та ОСОБА_4 , 1968 року народження, яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_5 є доньками ОСОБА_3 (а. с. 6).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла дружина ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , після чого він проживав один (а. с. 8).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 протягом тривалого часу страждав на тяжкі хронічні захворювання, зокрема, йому було встановлено діагнози: цукровий діабет ІІ типу тяжкої форми, інсулінозалежний, діабетична нефропатія, діабетична полінейропатія, діабетична ангіопатія, ішемічна хвороба серця, стенокардія, кардіосклероз, гіпертонічна хвороба, церебральний атеросклероз, дисциркуляторна та діабетична енцефалопатія, а також інші супутні захворювання (а. с. 12-14,30- 33).

Відповідно до довідки МРЦ МВС України «Хутір Вільний» від 04 лютого 2025 року ОСОБА_3 проходив лікування у період з 10 січня по 19 січня 2022 року, за результатами якого йому було рекомендовано консультацію невролога та психіатра (а. с. 14).

20 лютого 2022 року ОСОБА_3 залишив місце свого проживання та додому не повернувся.

У зв`язку із його зникненням 20 лютого 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України, та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022100010000438 (а. с. 15).

Допитана судом першої інстанції як свідок ОСОБА_1 пояснила, що після зникнення батька родичами було організовано його пошуки, здійснено звернення до правоохоронних органів, перевірено медичні заклади, місця перебування безхатченків та інші можливі місця його знаходження, однак встановити місцеперебування ОСОБА_3 не вдалося.

Згідно з інформацією Адміністрації Державної прикордонної служби України відомості про перетин ОСОБА_3 державного кордону України або лінії розмежування з тимчасово окупованою територією після 20 лютого 2022 року відсутні (а.с. 42-43).

За даними Державної міграційної служби України ОСОБА_3 паспортом громадянина України для виїзду за кордон не документувався (а. с. 45).

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві ОСОБА_3 перебував на обліку як отримувач пенсії за віком, однак, виплату пенсії йому було призупинено з 01 вересня 2022 року (а. с. 50 - 54).

Згідно з інформацією Голосіївського управління поліції ГУНП у м. Києві станом на час розгляду справи досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом безвісного зникнення ОСОБА_3 триває, його місцеперебування встановлено не було, а оперативно-розшукові заходи щодо його пошуку продовжуються (а. с. 114).

Звертаючись до суду із заявою про оголошення ОСОБА_3 померлим, ОСОБА_1 посилалася на те, що з дня його зникнення минуло понад три роки, відомості про його місцеперебування відсутні, а з урахуванням похилого віку, тяжкого стану здоров`я та безрезультатності проведених розшукових заходів існують підстави для вірогідного припущення про його смерть.

Залишаючи заяву ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до положень статті 46 ЦК України та усталеної судової практики сама по собі відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років у місці її постійного проживання не є достатньою підставою для оголошення її померлою.

Суд зазначив, що для оголошення фізичної особи померлою необхідним є встановлення обставин, які дають підстави для вірогідного припущення про її смерть, оскільки висновок суду в такій категорії справ ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що заявницею не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 пропав безвісти за обставин, які загрожували його життю, а наведені заявницею обставини та надані нею докази підтверджують лише відсутність відомостей про місце перебування ОСОБА_3 з 20 лютого 2022 року, проте, не підтверджують наявності обставин, які б давали підстави для висновку про його смерть.

Посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 226/3053/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 461/424/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 390/1443/19 та від 30 березня 2022 року у справі № 295/4293/21, суд першої інстанції зазначив, що відсутність відомостей про місце перебування особи протягом тривалого часу не є безумовною підставою для оголошення її померлою, а заявник зобов`язаний довести наявність обставин, які дають можливість зробити вірогідне припущення про смерть такої особи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 46 Цивільного кодексу України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку - протягом шести місяців.

Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Оголошення громадянина померлим має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Рішення про оголошення фізичної особи померлою може бути прийняте судом за наявності таких підстав: 1) відсутність особи в місці її постійного проживання; 2) відсутність відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона зникла безвісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців; 3) неможливість одержання відомостей про місце перебування особи, незважаючи на вжиті заходи.

Особливістю цієї категорії справ, є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

У відповідності до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.

Згідно з частиною першою статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Системний аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що сама по собі відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років у місці її постійного проживання не може бути підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою. Суд повинен мати достатні належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина.

При цьому, на наявність права, а не обов`язку суду оголосити фізичну особу померлою за умови відсутності у місці її постійного проживання відомостей про місце її перебування протягом трьох років прямо вказує зміст частини першої статті 46 ЦК України.

При розгляді справ вказаної категорії судам слід, крім іншого, з`ясовувати, чи може бути відсутність особи умисною, тобто чи не переховується вона від правоохоронних органів з метою уникнення юридичної відповідальності.

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 226/3053/18 (провадження № 61-11048св19).

Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 461/424/15-ц (провадження № 61-35636св18).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що заявницею доведено лише факт відсутності відомостей про місце перебування ОСОБА_3 протягом більш ніж трьох років, однак, не доведено обставин, які б давали підстави для вірогідного припущення про його смерть.

Проте, такий висновок суду не повною мірою відповідає встановленим у справі обставинам та наявним в матеріалах справи доказам.

Так, судом першої інстанції встановлено, що на момент зникнення ОСОБА_3 був особою похилого віку, 1936 року народження, тобто йому виповнилося 85 років. Крім того, матеріали справи містять численні медичні документи, які підтверджують наявність у нього тяжких хронічних захворювань, зокрема інсулінозалежного цукрового діабету тяжкої форми, ішемічної хвороби серця, церебрального атеросклерозу, діабетичної енцефалопатії, гіпертонічної хвороби та інших супутніх захворювань.

Також встановлено, що незадовго до зникнення стан здоров`я ОСОБА_3 погіршився, у зв`язку із чим лікарями було рекомендовано консультацію психіатра та невролога.

Після зникнення ОСОБА_3 правоохоронними органами здійснювалися розшукові заходи, однак його місцеперебування встановлено не було. Відомості про перетин ним державного кордону України відсутні, паспорт громадянина України для виїзду за кордон він не отримував, виплату пенсії було припинено у зв`язку з її неотриманням, а будь-які відомості про його місцеперебування відсутні з лютого 2022 року.

Наведені обставини суд першої інстанції визнав встановленими та поклав в основу рішення, однак, належної оцінки їм не надав.

Колегія суддів враховує, що відповідно до статті 46 ЦК України та правової природи інституту оголошення фізичної особи померлою суд не встановлює факт смерті особи, а вирішує питання про наявність достатніх підстав для вірогідного припущення про її смерть.

Саме тому для вирішення такої категорії справ значення має не наявність беззаперечних доказів смерті особи, а оцінка всієї сукупності встановлених обставин, які свідчать про високу ймовірність настання такої події.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 390/1443/19, в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для оголошення особи померлою з огляду на тривалу відсутність будь-яких відомостей про неї, неотримання пенсійних виплат, відсутність даних про виїзд за кордон та наявність психічного захворювання, яке впливало на її поведінку.

Верховний Суд також наголосив, що такі обставини підлягають оцінці саме у їх сукупності, а не окремо одна від одної.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що щодо ОСОБА_3 також відсутні будь-які відомості протягом тривалого часу, він не отримував пенсійні виплати після зникнення, не перетинав державний кордон України, не мав паспорта для виїзду за кордон, перебував у похилому віці та страждав на тяжкі хронічні захворювання, які потребували постійного медичного нагляду та лікування.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про те, що наявні у справі докази в їх сукупності дають достатні підстави для вірогідного припущення про смерть ОСОБА_3 , а тому висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви є помилковими та таким, що не ґрунтується на повному і всебічному дослідженні обставин справи.

Колегія суддів звертає окрему увагу на те, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи відмову у задоволенні заяви, послався, зокрема, на постанови Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 226/3053/18 та від 27 листопада 2019 року у справі № 461/424/15-ц.

Разом із тим, наведені правові висновки підлягають застосуванню з урахуванням фактичних обставин конкретної справи.

Так, як убачається зі змісту зазначених вище судових рішень, у справах, на які послався суд першої інстанції, судами досліджувались обставини, що могли свідчити про умисне приховування особою свого місцеперебування, зокрема у зв`язку з можливим уникненням кримінальної відповідальності, а також наявність відомостей, які не виключали можливості перебування такої особи серед живих.

Саме з цих підстав Верховний Суд наголошував на необхідності перевірки того, чи не є відсутність особи умисною та чи не переховується вона від правоохоронних органів.

Водночас,колегія суддів зауважує, що обставини цієї справи є істотно відмінними.

Матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що ОСОБА_3 міг свідомо приховувати своє місцеперебування або мав будь-які підстави для ухилення від правоохоронних органів чи інших державних органів.

Навпаки, встановлено, як зазначено вище, на момент зникнення ОСОБА_3 був особою похилого віку (85 років), страждав на тяжку форму інсулінозалежного цукрового діабету, ішемічну хворобу серця, церебральний атеросклероз, діабетичну енцефалопатію та інші тяжкі захворювання, потребував постійного прийому лікарських засобів, спеціального харчування та стороннього догляду.

За таких обставин, колегія суддів вважає припущення суду про свідоме переховування особи від правоохоронних органів або добровільне припинення будь-яких соціальних зв`язків, отримання пенсійних виплат та медичної допомоги теоретичним та не підтвердженим жодним доказом у справі.

Водночас встановлені судом фактичні обставини значно більшою мірою узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07 липня 2021 року у справі № 390/1443/19, в якій при вирішенні питання про оголошення особи померлою суд виходив із необхідності оцінки всієї сукупності доказів, зокрема тривалої відсутності будь-яких відомостей про особу, відсутності даних про отримання доходів, пенсійних виплат, виїзд за кордон та стану здоров`я такої особи.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Поза увагою суду першої інстанції залишилися норми цивільного процесуального закону, відповідно до яких обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, з метою вирішення питання про оголошення особи померлою.

Отже, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2025 року підлягаєскасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 про оголошення фізичної особи померлою задовольнити.

Оголосити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , померлим.

Днем смерті ОСОБА_3 вважати день набрання законної сили цією постановою.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 08 червня 2026 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура