Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №369/4974/26 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року м. Київ

Справа № 369/4974/26

Провадження: № 22-ц/824/10372/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Григоренка Андрія Олександровича в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2026 року, постановлену під головуванням судді Дубас Т. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОСЕРВІС-Є" про захист прав споживачів,

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що відповідачем запроваджено плату за абонентське обслуговування споживачів послуг з водопостачання та водовідведення, незважаючи на відсутність передбачених законом підстав для її встановлення. Посилався на те, що у житловому будинку, де він проживає, застосовується модель колективного споживача, а виконавцем послуг з водопостачання та водовідведення є інша юридична особа, у зв`язку з чим ТОВ «ЄВРОСЕРВІС-Є», на його думку, не наділене повноваженнями щодо встановлення та стягнення плати за абонентське обслуговування. Крім того, зазначав, що окремі складові спірної абонентської плати дублюють витрати, вже включені до вартості послуг з управління багатоквартирним будинком, що, на його переконання, призводить до подвійної оплати одних і тих самих послуг.

Одночасно з поданням позову ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову.

Заява мотивована тим, що на підставі оскаржуваного наказу відповідач здійснює нарахування плати за абонентське обслуговування та виставляє відповідні рахунки споживачам. На думку заявника, невжиття заходів забезпечення позову до вирішення спору по суті може призвести до подальшого нарахування спірних платежів, накопичення заборгованості, необхідності проведення перерахунків у разі задоволення позову, а також ускладнити ефективний захист його прав як споживача.

Посилаючись на наведені обставини, заявник просив зупинити дію наказу директора ТОВ «ЄВРОСЕРВІС-Є» № 01-ОД від 28 листопада 2025 року «Про встановлення плати на абонентське обслуговування споживачів», а також заборонити відповідачу здійснювати нарахування та виставляти рахунки на підставі зазначеного наказу до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Григоренко А. О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати ухвалу та постановити нову про задоволення його заяви.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що висновок суду про те, що вжиття заходів забезпечення позову становитиме втручання у договірні відносини сторін є помилковим, оскільки предметом спору є правомірність одностороннього розпорядчого акта відповідача, наказу про встановлення плати за абонентське обслуговування споживачів, а не виконання сторонами договірних зобов`язань.

Зазначав, що суд дійшов безпідставного висновку про неспівмірність обраного заходу забезпечення позову заявленим вимогам, не навівши при цьому жодних мотивів такого висновку. На його думку, зупинення дії оскаржуваного наказу безпосередньо пов`язане з предметом позову та спрямоване на збереження існуючого становища сторін до вирішення спору по суті.

Крім того, посилався на те, що судом залишено поза увагою доводи заяви про забезпечення позову щодо здійснення відповідачем нарахувань на підставі спірного наказу, що, на переконання заявника, призводить до подальшого нарахування спірних платежів, накопичення заборгованості та необхідності проведення перерахунків у разі задоволення позову.

Зауважує, що суд не надав належної оцінки доводам щодо можливого дублювання окремих витрат, включених до плати за абонентське обслуговування, із витратами, які вже враховані у складі плати за управління багатоквартирним будинком.

За наведених обставин, вважав, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав позивача як споживача житлово-комунальних послуг.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 24 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Адвокат Григоренко А. О. в інтересах ОСОБА_1 подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Учасники в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів, ураховуючи заяву представника ОСОБА_1 про розгляд справи без участі та відповідно до вимог частини 2 статті 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не наведено достатніх підстав для застосування заходів забезпечення позову та не доведено існування обставин, які б свідчили про реальну загрозу утруднення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення або ефективного захисту його прав у разі невжиття таких заходів.

Суд зазначив, що між сторонами існують договірні правовідносини щодо надання житлово-комунальних послуг, а тому застосування запропонованих заявником заходів забезпечення позову фактично становило б втручання у відповідні правовідносини сторін.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність співмірності між заявленими заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог, у зв`язку з чим не вбачав правових підстав для задоволення поданої заяви.

Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання у майбутньому рішення суду та реалізації кожному права на судовий захист.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен враховувати не лише наявність спору між сторонами, а й співмірність обраного заходу забезпечення позову заявленим вимогам, необхідність забезпечення балансу інтересів сторін та недопущення фактичного вирішення спору до ухвалення рішення по суті.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що заходи забезпечення позову не можуть підміняти собою судове рішення та призводити до досягнення того правового результату, на який спрямовані позовні вимоги.

Так, у постанові Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 640/24935/20 зазначено, що суд не вправі вживати заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог. Верховний Суд дійшов висновку, що зупинення дії наказу про тимчасове зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса фактично призводило до відновлення права на здійснення нотаріальної діяльності ще до вирішення спору по суті, тобто досягнення того результату, якого позивач прагнув досягти шляхом пред`явлення позову.

Аналогічний підхід висловлено й у судовій практиці щодо недопустимості застосування таких заходів забезпечення позову, які фактично вирішують спір по суті або створюють для позивача той самий правовий результат, який може настати лише внаслідок ухвалення судового рішення за результатами розгляду справи.

При цьому суди повинні враховувати, що саме по собі існування негативних наслідків для позивача, пов`язаних із дією оскаржуваного акта, не є безумовною підставою для застосування заходів забезпечення позову. Заявник повинен довести існування обставин, які свідчать про реальну загрозу істотного ускладнення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду або ефективного поновлення його прав у разі невжиття відповідних заходів.

Як убачається з матеріалів справи, предметом даного позову є визнання протиправним та скасування наказу ТОВ «ЄВРОСЕРВІС-Є» № 01-ОД від 28 листопада 2025 року «Про встановлення плати на абонентське обслуговування споживачів».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на відсутність у відповідача правових підстав для встановлення плати за абонентське обслуговування споживачів та просив суд усунути правові наслідки дії вказаного наказу шляхом його скасування.

Разом із тим, звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач просив зупинити дію саме цього наказу до набрання законної сили рішенням суду у справі, а також заборонити відповідачу здійснювати нарахування та виставляти рахунки на його підставі.

Отже, заявлені заходи забезпечення позову безпосередньо стосуються акта, правомірність якого є предметом судового розгляду, та спрямовані на припинення його дії на весь період розгляду справи.

Колегія суддів враховує, що у разі задоволення заяви про забезпечення позову відповідач був би позбавлений можливості застосовувати спірний наказ, здійснювати нарахування та виставляти відповідні рахунки ще до вирішення спору по суті. За своїми правовими наслідками такий захід фактично призводив би до тимчасового досягнення того результату, на який спрямовані позовні вимоги про визнання наказу протиправним та його скасування.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що суд не вправі застосовувати заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог або призводять до вирішення спору по суті до ухвалення судового рішення. Саме з огляду на це під час вирішення питання про забезпечення позову суд повинен забезпечувати баланс між необхідністю захисту прав позивача та недопустимістю передчасного вирішення спірних правовідносин.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що мотивувальна частина оскаржуваної ухвали не містить достатнього обґрунтування висновків суду щодо неспівмірності заявлених заходів забезпечення позову та втручання у правовідносини сторін.

Разом з тим, зазначені недоліки мотивування не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та не можуть бути самостійною підставою для скасування законного по суті судового рішення.

Посиланняпозивачана те, що зупинення дії оскаржуваного наказу є співмірним заявленим позовним вимогам та спрямоване на збереження існуючого становища сторін, колегія суддів відхиляє.

На момент звернення до суду з позовом спірний наказ уже набрав чинності та застосовувався відповідачем, а нарахування плати на його підставі фактично здійснювалися. За таких обставин, зупинення дії наказу не призводило б до збереження існуючого становища сторін, а навпаки, змінювало б його до вирішення спору по суті.

Також, не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційної скарги про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до накопичення заборгованості, необхідності проведення перерахунків та подальшого звернення до суду за захистом своїх прав.

Самі по собі можливі майнові наслідки виконання оскаржуваного наказу, а також необхідність проведення перерахунків у разі задоволення позову не свідчать про існування обставин, які б унеможливлювали або істотно ускладнювали виконання майбутнього судового рішення чи поновлення прав позивача.

Заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може призвести до таких наслідків, які унеможливлять ефективний захист або поновлення його прав у разі задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги щодо правомірності чи неправомірності встановлення відповідачем плати за абонентське обслуговування, наявності чи відсутності відповідних повноважень, а також обґрунтованості самого наказу № 01-ОД від 28 листопада 2025 року стосуються предмета спору та підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті, а тому не можуть бути вирішені судом на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а підстави для скасування ухвали відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Григоренка А. О. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2026 року залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Григоренка Андрія Олександровича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 09 червня 2026 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура