Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №381/3485/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 381/3485/25 Головуючий у 1 інстанції: Журибеда О.М.

Провадження № 22-ц/824/10934/2026 Доповідач: Шебуєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача Шебуєвої В.А.,

суддів Кафідової О.В., Оніщука М.І.,

секретар Тіткова І.Ю.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 07 квітня 2026 року, постановлену у м.Києві у складі судді Журибеди О.М., в справі за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Фастівський відділ державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),-

в с т а н о в и в:

В червні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Фастівський відділ державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Зазначала, що в провадженні Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виданого 31 січня 2025 року Святошинським районним судом міста Києва виконавчого листа № 759/14917/20 про її відібрання у ОСОБА_3 та повернення матері ОСОБА_1 19 червня 2025 року в рамках вказаного виконавчого провадження виконавцем було винесено постанову про залучення органу опіки і піклування для участі у проведенні виконавчих дій та постанову про залучення працівників органів внутрішніх справ. Разом з тим, з досягненням 14-річного віку вона має право самостійно визначати своє місце проживання. ОСОБА_2 просила визнати формулювання, використане державним виконавцем при винесенні оскаржуваних вимог і постанов у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 «Відібрати у ОСОБА_3 дитину ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернути матері ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 » незаконним; визнати незаконною та скасувати постанову про залучення працівників органів внутрішніх справ від 19 червня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2; визнати незаконною та скасувати постанову про залучення органу опіки і піклування для участі у проведенні виконавчих дій від 19 червня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2; визнати незаконною та скасувати вимогу виконавця (без дати) у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 07 квітня 2026 року скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано постанову заступника начальника відділу Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кузнєцової К.М. про залучення працівників органів внутрішніх справ від 19 червня 2025 року у виконавчому провадженні №77085850. Скасовано постанову заступника начальника відділу Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузнєцової К.М. про залучення органу опіки і піклування для участі у проведенні виконавчих дій від 19 червня 2025 року у виконавчому провадженні №77085850. Скасовано вимогу заступника начальника відділу Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузнєцової К.М. (без дати) у виконавчому провадженні №77085850. В іншій частині скарги відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_2 . Посилається на те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, обставини, які мають значення для справи, встановлені не повно. Суд першої інстанції не врахував, що скаржниця ОСОБА_2 є її неповнолітньою дочкою, яка за рішенням суду повинна бути відібрана від батька ОСОБА_3 та повернута їй. ОСОБА_2 не має цивільної процесуальної дієздатності та не наділена правом на оскарження дій державного виконавця. Фактично всі заяви та скарги від імені ОСОБА_2 подаються її батьком ОСОБА_3 , який всіма способами перешкоджає у виконанні постанови Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року. Суд не врахував наявність чинного рішення суду, яким ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, незважаючи на досягнення дитиною 14-річного віку. Цим фактично суд вдався до нівелювання низки судових рішень. Зазначає, що державний виконавець діяв у межах своїх дискреційних повноважень, визначених ст. 14, 18 Закону України «Про виконавче провадження». Саме по собі рішення виконавця про залучення до виконавчих дій органів національної поліції та представників опіки не є порушенням прав заявника чи інших осіб, а навпаки направлено на забезпечення дотримання громадського порядку та захисту прав дитини.

ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

В апеляційній інстанції представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 просять відхилити подану апеляційну скаргу, а ухвалу суду залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

В судове засідання представник Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) не з`явився, повідомлений про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у його відсутність.

Вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, відібрання дитини та повернення її матері. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган Опіки та піклування Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області, про визначення місця проживання дитини з батьком задоволено частково. Визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 разом з батьком - ОСОБА_3 за місцем його фактичного проживання: АДРЕСА_1 . У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 . Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 разом з матір`ю ОСОБА_1 . Відібрано у ОСОБА_3 дитину ОСОБА_2 та повернуто її матері ОСОБА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 28 травня 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року залишено без змін.

На підставі вказаного рішення 31 січня 2025 року Святошинським районним судом міста Києва видано виконавчий лист №759/14917/20, який був пред`явлений до примусового виконання до Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ВП №77085850).

В рамках вказаного виконавчого провадження заступником начальника Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) сформовано вимогу відповідно до якої, останній вимагає 25 червня 2025 року о 11 год. 00 хв. сторонам виконавчого провадження бути присутніми за адресою: АДРЕСА_1 щодо виконання рішення суду про відібрання дитини.

19 червня 2025 року заступником начальника відділу Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузнєцовою К.М. були винесені постанови у виконавчому провадженні НОМЕР_3 про залучення працівників органів внутрішніх справ та про залучення представників органу опіки та піклування для участі у проведенні виконавчих дій.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 31 липня 2020 року ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 . Тобто, ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 виповнилося 14 років.

21 березня 2025 року від ОСОБА_3 направив заяву до Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відповідно до якої, зазначив, що на підставі ч. 3 ст. 160 СК України та ч. 2 ст. 29 ЦК України його донька ОСОБА_2 категорично проти проживання з матір`ю та самостійно визначає своє місце проживання з батьком. До вказаної вище заяви додано власноручно написану заяву ОСОБА_2 , в якій вона зазначила про свою волю проживати разом з батьком - ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для частково задоволення скарги ОСОБА_2 .. Суд скасував постанови заступника начальника відділу Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузнєцової К.М. від 19 червня 2025 року про залучення працівників органів внутрішніх справ та органу опіки і піклування для участі у проведенні виконавчих дій, скасував вимогу заступника начальника відділу Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузнєцової К.М. (без дати) у виконавчому провадженні №77085850.

Колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст.ст. 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» у відповідній редакції визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 64 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець проводить виконавчі дії за обов`язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, із залученням представників органів опіки і піклування.За необхідності державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу.У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Відповідно до частин першої та другої статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Тобто право на звернення до суду особи, яка досягла 14-річного віку, з приводу відносин, у яких вони беруть особисту участь, прямо передбачене ст. 47 ЦПК України.

Таке право передбачене також ст.ст. 18, 152 СК України. Частина 1 ст. 18 СК України передбачає, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Частинами 3, 4 ст. 152 СК України визначено, що дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Частина 2 ст.29 ЦК України передбачає, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ч.3 ст.160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року було визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 разом з матір`ю ОСОБА_1 . Відібрано у ОСОБА_3 дитину ОСОБА_2 та повернуто її матері, ОСОБА_1 . Разом з тим, ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 виповнилось 14 років. З урахуванням положень ч. 2 ст. 29 ЦК України, ч. 3 ст. 160 СК України ОСОБА_2 набула право самостійно обирати місце свого проживання. Відповідно, вчинення заступником начальника відділу Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузнєцовою К.М. дій, направлених на примусове виконання постанови Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, є порушенням прав ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення вимог скарги ОСОБА_2 про скасування постанов заступника начальника відділу Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузнєцової К.М. від 19 червня 2025 року про залучення працівників органів внутрішніх справ та про залучення органу опіки і піклування для участі у проведенні виконавчих дій, а також вимоги заступника начальника відділу Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузнєцової К.М. у виконавчому провадженні №77085850.

Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, що відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року ОСОБА_2 повинна бути відібрана від батька ОСОБА_3 та повернута їй, оскільки здійснення примусової передачі неповнолітньої ОСОБА_2 . ОСОБА_1 буде порушенням її правана самостійне визначення місця її проживання, визначеного ч. 2 ст. 29 ЦК України, ч. 3 ст. 160 СК України.

Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_2 не наділена правом на оскарження дій державного виконавця. Право ОСОБА_2 на звернення до суду з метою захисту її прав та інтересів передбачене ст.ст. 4, 46, 47 ЦПК України, ст.ст. 18, 152 СК України України та ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів критично ставиться до доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , що фактично всі заяви та скарги від імені ОСОБА_2 подаються її батьком ОСОБА_3 , оскільки вказані обставини не підтверджуються належними і допустимим доказами. ОСОБА_2 приймала участь в судовому засіданні апеляційної інстанції в режимі відеконференції, чітко та аргументовано висловила свою позицію.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 07 квітня 2026 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 червня 2026 року.

Суддя-доповідач Шебуєва В.А.

Судді Кафідова О.В.

Оніщук М.І.