Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №381/5371/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 381/5371/23 Головуючий у І інстанції Ковалевська Л.М.

Провадження №22-ц/824/7485/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 травня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Кононової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Яковенка Анатолія Вікторовича на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулась до Фастівського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2010 року у справі №2-4607/10 з ОСОБА_3 на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частки усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 06.10.2010 року до досягнення дитиною повноліття та стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на її утримання у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу) починаючи з 06.10.2010 року до досягнення дитиною 3-х річного віку.

23 листопада 2010 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 з примусового виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №2-4607/10 від 22 листопада 2010 року.

Позивачка стверджує, що на даний час виконавче провадження перебуває на виконанні Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ).

27 жовтня 2023 року державним виконавцем Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів. Відповідно до розрахунку станом на 01.10.2023 року заборгованість становить 243 617,47 грн. Відповідач постійно ухилявся від сплати аліментів на утримання сина.

ОСОБА_5 до ОСОБА_2 було заявлено зустрічний позов про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, посилаючи на те, що позивачу за зустрічним позовом не було відомо про відкрите виконавче провадження та про необхідний розмір щомісячних платежів. Так як ОСОБА_1 створив нову сім`ю, 27.11.2010 року зареєструвавши шлюб із ОСОБА_6 , яка на той час мала неповнолітню дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від шлюбу народився син ОСОБА_8 , що потребувало додаткових витрат, тому позивач сплачував розмір аліментів, який був спроможний сплачувати.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) по сплаті аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 за період з вересня 2021 по серпень 2023 року у сумі 243 617 (двісті сорок три тисячі шістсот сімнадцять) гривень 47 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 1211, 20 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, адвокат Яковенко А.В. в інтересах ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду.

Посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення та неповне з`ясування фактичних обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_3 .

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 про відкрите виконавче провадження про стягнення з нього аліментів не знав, розмір щомісячних платежів, які необхідно було сплачувати за виконавчим провадженням також не знав, сплачував розмір аліментів за своєю матеріальною та фінансовою можливістю, не мав можливості відзвітуватися про сплачені щомісячні платежі, в зв`язку з необізнаністю про наявність виконавчого провадження, а також місце виконання судового рішення, що потягло за собою і збільшення розміру заборгованості за аліментами.

Представник апелянта звертає увагу суду, що в постанові про відкриття виконавчого провадження та в інших процесуальних документах, зазначено місце проживання боржника, АДРЕСА_1 , однак за вказаною адресою ОСОБА_1 ніколи не жив та не живе.

Крім цього зазначає, що з матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_3 вбачається, що виконавче провадження відкрито 24.11.2010 року і до 28.12.2017 року жодної виконавчої дії вчинено не було. Тільки 28.12.2017 державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі п.2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними). Після повернення виконавчого листа стягувачу, 04.02.2018 року виконавче провадження було передано в архів і повернуто з архіву тільки 23.06.2023 року. Більше 5 років виконавче провадження не перебувало на виконанні у державного виконавця, однак весь цей період ОСОБА_1 сплачував аліменти.

Зазначає, що державний виконавець не повідомляв боржнику ОСОБА_1 якого розміру аліменти він повинен сплачувати щомісяця. Державний виконавець, в свою чергу, жодних виконавчих дій до 2017 року, з яких ОСОБА_1 мав можливість дізнатися про наявність заведеного відносно нього виконавчого провадження, не вчиняв.

Вказує, що лише з грудня 2023 року, отримавши разом із копією позовної заяви, після відкриття провадження в даній справі, розрахунок заборгованості державного виконавця, дізнався про розмір щомісячних платежів за виконавчим листом - 3800 гривень, почав сплачувати такі щомісяця, і сплачує до даного часу.

Адвокат Яковенко А.В. звертає увагу суду, що заборгованість виникла не з вини ОСОБА_3 , а в результаті того, що державним виконавцем не було повідомлено боржника, який розмір аліментів останній повинен сплачувати.

Представник апелянта зазначає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не врахував, що позивачка, як стягувач за виконавчим провадженням, вперше до державного виконавця із заявою про видачу розрахунку заборгованості звернулася тільки 23.06.2023 року. В наданому розрахунку не враховані всі платежі, які здійснював відповідач згідно рішення суду, суперечить наданим квитанціям до матеріалам справи, а тому розрахунок заборгованості є некоректним та не може бути врахований при розрахунку заборгованості.

Крім цього пасивна поведінка позивачки, яка відобразилася в тому, що вона не оскаржувала дії та бездіяльність державного виконавця, достеменно знаючи у якому відділі на виконанні знаходиться виконавчий лист, не здійснювала інших заходів, які б сприяли тому, щоб відповідачу, як боржнику стало відомо про розмір щомісячний платежів, які необхідно сплачувати за виконавчим листом, або не звернулася до суду про зміну способу стягнення аліментів на тверду грошову суму, щоб відповідач знав чітко яку суму йому потрібно сплачувати, також потягла за собою утворення заборгованості за виконавчим листом.

Також, позивачем за зустрічним позовом було створено іншу сім`ю в якій народився син, ОСОБА_8 . Дана обставина зумовила додаткові витрати, а тому позивач сплачував такий розмір аліментів, який дозволяв його майновий стан та в подальшому на власний розсуд коригував розмір аліментів залежно від своїх доходів.

Представник позивача за зустрічним позовом зазначає, що твердження суду щодо ненадання доказів сплати аліментів за період з часу нарахування пені, а саме з 2021 року по серпень 2023 року є помилковими , оскільки позивачем до зустрічного позову було долучено квитанції про сплату аліментів за період з 2011 року по місяць звернення позивачки з позовом до суду. За період з 2011 року, де в розрахунку заборгованості відсутні відомості про сплату аліментів, такі підтверджуються квитанціями наданими стороною відповідача за первісним позовом, які здійснювалися також шляхом поштових переказів та долучені копії до матеріалів справи. Обставину отримання таких періодичних платежів підтвердила в судовому засіданні позивачка.

Скориставшись правом на подачу відзиву, ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду.

В обґрунтування відзиву вказала, що не погоджується з доводами апеляційної скарги та зазначає, що судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 звертався до Києво-Святошинського районного суду Київської області зі скаргою на дії державного виконавця. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2025 року відмовлено в задоволенні скарги. Оцінивши докази, наявні в справі, суд правильно прийшов до висновку, що факт наявності заборгованості по аліментах підтверджений.

Зазначає, що саме на відповідача за первісним позовом покладено обов`язок доводити, що заборгованість виникла не з його вини, оскільки він є платником аліментів.

Вказує, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про стягнення пені з ОСОБА_3 , оскільки заборгованість по аліментах виникла саме з його вини внаслідок недобросовісної поведінки, ухилення від сплати аліментів та внаслідок сплати аліментів в розмірі, який визначав самостійно.

У судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства.

У відповідності до вимог ст. ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності позивача та його представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19.11.2007 між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено шлюб, зареєстрований виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області та здійснено відповідний актовий запис № 795.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 у сторін по справі ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син- ОСОБА_9 , про що виконавчим комітетом Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району здійснено відповідний актовий запис № 05 (а.с. 10).

05.10.2010 рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 2-4607/10 розірвано шлюб між позивачем ОСОБА_10 та ОСОБА_1 (а.с. 8-9).

Як вбачається з копії свідоцтва про шлюб від 15.04.2014 серії НОМЕР_2 позивачка уклала шлюб з ОСОБА_11 та змінила прізвище на ОСОБА_11

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2010 року у справі № 2-4607/10 позовні вимоги ОСОБА_10 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів було задоволено. Суд вирішив стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_10 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 06 жовтня 2010 року до досягнення дитиною повноліття. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_10 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) починаючи з 06 жовтня 2010 року до досягнення дитиною 3-х річного віку.

Як вбачається з витребуваних судом матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №2-4607/10 від 22 листопада 2010 року, останнє було відкрито 23 листопада 2010 року.

На даний час виконавче провадження перебуває на виконанні Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ).

27 жовтня 2023 року державним виконавцем Вишневого ВДВС Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, виданого державним виконавцем Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ Міщенко Ларисою Миколаївною, заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 станом на 01 жовтня 2023 року складає 243 617,47 грн.

Задовольняючи вимоги позовної заяви ОСОБА_2 про стягнення з відповідача нейстоки (пені) за несплату аліментів, судпершої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач належно не сплачував аліменти у визначеному рішенням суду розмірі, у зв`язку із чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 243 617, 47 грн, тому відповідно до вимог статті 196 СК України позивачка має право на стягнення неустойки (пені)за прострочення сплати аліментів, розрахунок якої, здійснений позивачкою за період з вересня 2021 по серпень 2023 року суд вважав правильним. При цьому ОСОБА_1 всупереч вимог статті 81 ЦПК України не надав доказів на спростування розміру заборгованості зі сплати аліментів та доказів того, що така заборгованість виникла не з його вини.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною другою статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частина четвертастатті 155 СК України).

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

У даній справі встановлено, що 16.12.2023 ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду зі скаргою на дії державного виконавця та просив суд визнати протиправним та скасувати розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 27.10.2023 складеного державним виконавцем Вишневого ВДВС у Бучанському районі в межах виконавчого провадження № НОМЕР_4, яким було встановлено розмір заборгованості по сплаті аліментів станом на 01.10.2023 в розмірі 243 617,47 гривень.

10.07.2025 Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/276/24 провадження №4-с/369/48/24 за скаргою ОСОБА_1 до державного виконавця Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області Центрально-Західного МУ МЮ (м.Київ) стягувач: ОСОБА_2 на дії державного виконавця, у задоволенні скарги відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу і 09.10.2025 Ухвалою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення від 10.07.2025 без змін (а.с.167-173).

Отже, у даному випадку, факт заборгованості по аліментам у виконавчому провадженні, де боржником є ОСОБА_1 , встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (див.: пункт 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), пункт 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що відповідач був обізнаний про необхідність утримувати дитину, у тому числі і на підставі відповідного судового рішення про стягнення з нього аліментів, оскільки після того, як пішов з родини, періодично платив частину коштів на утримання сина, у розмірі, якій визначав самостійно, проте у подальшому свої зобов`язання належним чином не виконував та не цікавився забезпеченням дитини.

Щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментах.

Згідно з ч. 2 ст. 197 СК України суд може повністю або частково звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Ця норма не встановлює вичерпного переліку таких обставин, проте вимагає, щоб вони були істотними, об`єктивними та безпосередньо зумовили неможливість виконання обов`язку.

Суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_5 не доведено наявність саме таких обставин.

Апелянт наголошує на народженні у нього дитини у повторному шлюбі (2013 р.н.) як на самостійнупідставу для звільнення від сплати заборгованості.

Колегія суддів відхиляє вказаний довід скарги, оскільки зміна сімейного стану платника аліментів після виникнення заборгованості сама по собі не є обставиною, що має істотне значення для звільнення від сплати заборгованості. Народження інших дітей не звільняє батька від обов`язку утримувати дитину від попереднього шлюбу.

Наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими, спростовуються встановленими судом обставинами справи та по своїй суті зводяться до незгоди скаржника з висновками суду.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду першої інстанції, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що судове рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану в його інтересах адвокатом Яковенком Анатолієм Вікторовичем, залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 5 червня 2026 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді : О.В. Борисова

С.А. Голуб