Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №757/17660/25-ц — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 757/17660/25-ц

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/4060/2026

Головуючий у суді першої інстанції Т. Г. Ільєва

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

13 травня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр

Кредит Фінанс»

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Т. Г. Ільєвої в приміщенні Печерського районного суду м. Києва,

в с т а н о в и в :

У квітні 2025 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про визнання недійсним договору позики.

В обґрунтування вимог позивач вказує, що 08.11.2023 ОСОБА_1 уклав із ТОВ «Укр Кредит Фінанс» договір про відкриття кредитної лінії № 1299-0796 на суму 3700,00 грн.

ОСОБА_1 вважає, що умови договору є несправедливими та не відповідають вимогам законодавства, а тому він звернувся до суду за захистом своїх прав.

Позивач просить суд визнати недійсним договір про відкриття кредитної лінії № 1299-0796 від 08.11.2023 на суму 3700,00 грн., в зв`язку із порушенням ч.1, ч.2 та п.5 та 10 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», порушенням ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру денної процентної ставки, та порушенням ч.2 ст. 9 Закону України «Про споживчий кредит» та Додатком № 1 до цього закону щодо ненадання позивачу Паспорту споживчого кредиту.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02.10.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про визнання недійсним договору позики відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що договір № 1299-0796 від 08.11.2023 може бути визнаний недійсним в цілому з моменту укладення, відповідно до пункту 2 ч. 6 та ч.7 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів». На думку апелянта, несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (п.5 ч.3 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів».

Так, в Додатку № 3 до договору ТОВ «Укр Кредит Фінанс» написало в розділі графи 17, що «реальна річна процентна ставка, %» становить 279 355 % (двісті сімдесят дев`ять триста п`ятдесят п`ять процентів річних), що в тисячі разів перевищує умови, передбачені п.5 ч.3 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів» про те, що несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Проте в розділі 6 «проценти за користування кредитом» Додатку № 3 до договору написано число 3330,00, а ще нижче станом на 02.09.24 написано 33300,00, проте не вказано одиниці виміру цих чисел.

Окрім того, число 3300 в 3 рази більше, ніж обмеження в 1850 грн., тобто 50 % вартості кредиту (продукції), що є несправедливою умовою, але суд повинен визнати недійсним в цілому весь договір.

Апелянт зауважує, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» не надав позивачу Паспорт споживчого кредиту (Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит) чим грубо порушив ч.2 ст.9 Закону «Про споживчий кредит» та Додаток № 1 до цього закону, проте суд першої інстанції проігнорував це питання.

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через представника Савіська В.В. подано до суду відзив на апеляційну скаргу.

Зазначає, що договір про відкриття кредитної лінії (надалі - Договір) між сторонами укладений в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» та відповідно до Правил відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), що складають єдиний договір.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що укладення кредитного договору в електронній формі (відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію»), є таким, що укладений у письмовому вигляді (відповідні правові позиції (висновки) викладені в Постановах Верховного Суду, а саме: від 12.01.2021 по справі 524/5556/19; від 07.10.2020 по справі № 127/33824/19; від 09.09.2020 по справі № 732/670/19; від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20). Дані правові позиції є усталеною практикою щодо відсутності підстав для визнання договорів недійсними, які укладені відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію» (аналогічний договір, що оскаржується).

Так, позивач звертає увагу, що відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, в зв`язку з чим вважає (припускає), що розмір процентів, що визначено згідно умов договору є неправомірним.

Товариство зазначає, що за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться зі споживачами після набрання чинності Законом № 3498-ІХ, в тому числі строк кредитування за якими триватиме після 21.08.2024, денна процента ставка повинна розраховуватися на дату укладення договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладання такого договору. При цьому, денна процента ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит за умови, що до нього не вносилися зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту).

Відповідач зауважує, що відповідно до частини третьої статті 8 Закону «Про споживче кредитування» обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені у договорі.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ТОВ «Укр Кредит Фінанс» Савісько В.В. проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечив, рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2025 року просив залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Позивач ОСОБА_1 у засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у відповідності до вимог закону. Беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності позивача.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника ТОВ «Укр Кредит Фінанс» - Савіська В.В., перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вирішуючи спір у даній справі суд дійшов висновку, що позивачем були вчинені всі дії для отримання кредитних коштів, якими останній користувався та у якого виникла заборгованість за вказаним договором.

Отже, суд дійшов висновків, що позивач ознайомився та погодився на умови договору, що дозволяє дійти висновку, що позивач будучи повнолітньою, дієздатною особою в повній мірі розумів взяття на себе зобов`язань та настання наслідків за їх не виконання.

Відтак, суд вважав, що між сторонами були здійснені всі необхідні дії, для набуття, припинення або зміни цивільних прав та обов`язків, що, за змістом ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, вказує на укладення двостороннього кредитного договору, якій відповідає вимогам закону.

Окрім цього, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права в разі стягнення з нього заборгованості, оспорювати розрахунки Банку та не погоджуватись з ними.

Колегія суддів із таким висновком суду погоджується та зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 08.11.2023 ОСОБА_1 уклав із ТОВ «Укр Кредит Фінанс» договір про відкриття кредитної лінії № 1299-0796 на суму 3 700, 00 грн.

Так позивач вказує, що у п.11.3.1 договору зазначено, що він до укладення Договору уважно ознайомився з текстом цього Договору та Правилами, а також отримав від Кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема частиною другою статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та статтями 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування» на веб-сайті Кредитодавця, що забезпечує вірне розуміння Позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

У 11.3.2. зазначено, що цей договір не суперечить будь-яким обмеженням, що є обов`язковими для Позичальника.

Разом з цим, позивач вказує, що він не встиг ознайомитись із вищевказаними документами, тому що отримав кредит дуже швидко, а тому не встиг опрацювати зазначений договір.

Відтак, на думку позивача, кредитодавець порушив вимоги ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме пункту 5 частини 3, тому що умови договору № 1299-0796 від 08.11.2023 є несправедливими, оскільки кредитор встановив вимогу щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації, у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Окрім того, Кредитодавець порушив вимоги ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме пункту 10 частини 3, тому що умови договору кредиту № 1299-0796 від 08.11.2023 є несправедливими, оскільки Кредитор установив обов`язкові для позивача, як споживача умови, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Отже, договір № 1299-0796 від 08.11.23 може бути визнаний недійсним в цілому з моменту укладення, відповідно до пункту 2 ч. 6 та ч.7 ст.18 закону «Про захист прав споживачів».

Відтак, на думку позивача, несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, в Додатку № 3 до договору ТОВ «Укр Кредит Фінанс» написало в розділі графи 17, що «реальна річна процентна ставка, %» становить 279 355 % .

Позивач вказує, що взяв кредит на суму 3700,00 грн., а тому не може сплатити процентів більше як 50% від кредиту, а саме більше як 1850,00 грн.

Також, відповідно ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, проте ТОВ «Укр Кредит Фінанс» написало в пункті 4.10 договору, що стандартна процентна ставка становить 3 % за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 4.10. Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми Кредиту, за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі Кредиту до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту, за наступною ставкою:

Стандартна процентна ставка становить 3,00 % (три цілих, нуль сотих відсотки (-ів)) за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього Договору...».

Отже, денна процентна ставка в розмірі 3 % не відповідає ч.5 ст. ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» та грубо його порушує.

В пункті 11.3.1 договору від 08.11.2023 є посилання на Закону України «Про споживчий кредит» та обмеження встановлені цим законом, проте ТОВ «Укр Кредит Фінанс» не обмежило максимальний розмір денної процентної ставки, яка не може перевищувати 1 % (одного процента). Окрім цього, позивач вказує, що при укладенні договору від 08.11.2023 ТОВ «Укр Кредит Фінанс», не надав Паспорт споживчого кредиту, який передбачений ч.2 ст.9 Закону України «Про споживчий кредит» та Додатком № 1 до цього Закону .

Також, позивач зазначає, що у Додатку № 3 договору № 1299-0796 від 08.11.2023 Кредитодавець не вказав в яких одиницях вимірюється число 3330, у Додатку № 3, відсутні всі елементи зазначені в графі 17, а саме відсутня «реальна річна процентна ставка», яка має описуватись у процентах та написана числом 279 355.

З врахуванням зазначеного, позивач просить суд визнати недійсним договір про відкриття кредитної лінії № 1299-0796 від 08.11.2023 на суму 3700,00 грн. в зв`язку із порушенням ч.1, ч.2 та п.5 та 10 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», порушенням ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру денної процентної ставки, порушенням ч.2 ст. 9 Закону України «Про споживчий кредит» та Додатком № 1 до цього закону щодо ненадання позивачу Паспорту споживчого кредиту.

Відповідно до статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

Нормою статті 230 ЦК України встановлено правові наслідки оспорюваного правочину, вчиненого під впливом обману.

Так, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (частина перша статті 230 ЦК України).

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Статтею 18 Закону Закон України «Про захист прав споживачів» передбачено самостійні підстави визнання умов договорів недійсними, що обмежують права споживача. Так, за змістом частини п`ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина 6 статті 18 Закону). Визначення поняття «несправедливі умови договору» (частина друга статті 18 цього Закону) - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак, якщо: умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Крім того, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки (частина п`ята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Частиною шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що недійсними є правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики.

Нечесна підприємницька практика включає наступне: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною (частина перша статті 19 Закону).

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Ураховуючи викладене, колегія суддів зауважує, що наявність умислу, нечесної підприємницької діяльності, порушення принципу добросовісності в діях відповідача, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, як й сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Слід зазначити, що укладення кредитного договору, що був долучений до матеріалів справи визнається сторонами. При цьому волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, вказаний договір укладено за ініціативи ОСОБА_1 , при цьому останній свідомо уклав договір на зазначених у ньому умовах та на час його укладення ОСОБА_1 не заявлялось додаткових вимог щодо умов спірного договору. Таким чином, при підписанні Кредитного договору Позивач погодився з усіма умовами даного правочину і взяв на себе зобов`язання щодо його виконання.

Тобто, на момент укладення Кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників цього правочину було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, а відтак відсутні були підстави щодо визнання Договору та/або пунктів недійсними.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Слід дійти висновку, що позивач та відповідач, при укладенні договору досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Так, укладання Договору позики на визначених у ньому умовах є результатом вільного волевиявлення Позивача, з врахуванням, що ОСОБА_1 розумів, що дані умови договору є зручними для нього на ринку фінансових послуг в мережі інтернет (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 07.10.2020р. по справі 127/33824/19).

Тобто, оспорюванні ОСОБА_1 умови договору позики не суперечать нормам чинного законодавства України та погоджена сторонами Договору відповідно до ст.ст. 6, 536, 611,626-628, 1046, 1048, 1054, 1056-1 ЦК України щодо свободи договору, визначення сторонами його умов, вибору контрагента, тощо.

Щодо припущень апелянта про те, що розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%, слід зазначити наступне.

Так, позивач звертає увагу, що відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, в зв`язку з чим вважає (припускає), що розмір процентів, визначений договором є неправомірним, в зв`язку з чим слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» зазначено: «Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. (Статтю 8 доповнено частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-ІХ від 22.11.2023)».

Так, відповідно до розділу II. Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно картки документа Закону № 3498-ІХ визначено, що дата публікації 23.12.2023р., дата набрання законної сили 24.12.2023р.

Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що ще до набрання чинності Законом України № 3498- ІХ, а саме до 24 грудня 2023 року, між сторонами вже було укладено договір. Зокрема, 08 листопада 2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 1299-0796.

Враховуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що встановлення процентної ставки, що визначено згідно умов Договору № 1299-0796 від 08.11.2023 відбулось ще до вступу (набрання законної сили, а саме 24.12.2023) Закону № 3498- ІХ, що виключає будь-які порушення зі сторони ТОВ «Укр Кредит Фінанс».

Крім того, необхідно зазначити, частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3498-ІХ від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону (зокрема щодо розміру денної процентної ставки, що не може перевищувати 1%) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Тобто, в договорі, укладеному до набрання чинності положень Закону України № 3498-ІХ від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» може бути застосована вимога щодо денної процентної ставки, що не може перевищувати 1% за умови, якщо строк дії такого договору продовжено після набрання чинності цим Законом.

Так, необхідно зазначити, що перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону.

В свою чергу, в матеріалах справи відсутні докази того, що між ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Укр Кредит Фінанс» було укладено додаткові угоди щодо продовження строку договору, що виключає будь-які порушення зі сторони «Укр Кредит Фінанс».

Так, відповідно до абз. 2 ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», визначено, що у договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом. Продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін.

Тобто, Законом № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», встановлено доповнення (зміни), як щодо відповідного періоду, протягом якого може бути застосована денна процентна ставка у відповідному розмірі при укладенні договору, так і застосування зменшеної денної процентної ставки у разі виключно продовження дії такого договору, що відповідно до абз. 2 ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» здійснюється лише за домовленістю сторін.

Слід зауважити, що відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що у договорі про споживчий кредит зазначаються, зокрема: «денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит».

Вищезазначена інформація відображена в умовах договору, яка повинна бути визначена саме на дату укладення договору про споживчий кредит у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», що і здійснено зі сторони Кредитодавця.

Додатково, необхідно зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 5 ЗУ «Про споживче кредитування», визначено, що державне регулювання та нагляд у сфері споживчого кредитування здійснює Національний банк України.

Так, відповідно до листа Національного банку України «Щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування» надано роз`яснення щодо застосування Закону № 3498-ІХ, а також п. 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про споживче кредитування» з метою недопущення порушення прав споживачів.

Так, згідно листа (п. 2 щодо максимального розміру денної процентної ставки) Національним банком України було зазначено наступне:

Відповідно до пункту 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про споживче кредитування тимчасово протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-ІХ, тобто до 20.08.2024 включно, встановлено максимальний розмір денної процентної ставки, який не може перевищувати:

- протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22.04.2024 включно);

- протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно).

На підставі частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом № 3498-ІХ, тобто з 21.08.2024, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8 Закону « Про споживче кредитування» не може перевищувати 1%.

Пунктом 9 частини першої статті 12 Закону про споживче кредитування встановлено, що у договорі про споживчий кредит зазначається денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.

Отже, за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться зі споживачами після набрання чинності Законом № 3498-ІХ, в тому числі строк кредитування за якими триватиме після 21.08.2024, денна процента ставка повинна розраховуватися на дату укладення договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладання такого договору. При цьому, денна процента ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит за умови, що до нього не вносилися зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту).

Відповідно до частини третьої статті 8 Закону про споживче кредитування обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені у договорі.

ЦК України визначає настання правових наслідків у разі зміни договору. Так, у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни (частини перша та третя статті 653 ЦК України).

Таким чином, у разі внесення змін до договору про споживчий кредит в частині складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту), необхідно здійснювати розрахунок денної процентної ставки з урахуванням вимог Закону «Про споживче кредитування щодо максимального розміру денної процентної ставки, визначеного на день внесення таких змін до договору про споживчий кредит».

Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що відповідач дотримується вимог Закону № 3498-ІХ, п. 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про споживче кредитування», вимог регулятора (Національного банку України), що здійснює державне регулювання та нагляд у сфері споживчого кредитування з метою недопущення порушення прав споживачів, а відтак твердження апелянта про несправедливість (недійсність) умов договору є необґрунтованими.

Щодо тверджень апелянта, про те, що згідно п. 4.13 договору проценти за користування кредитом становлять 279 355 % річних, що є несправедливим слід звернути увагу на наступне.

Так, апелянтом ототожнене поняття, а саме, що є процентами за користування кредитом згідно п. 4.10 Договору та правове регулювання яких визначено відповідно до норм ст. 1048, 1056-1 ЦК України із розрахунком реальної річної процентної ставки згідно п. 4.13 Договору, розрахунок та розмір якої складає 279 355 %), яка передбачена згідно ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» та розрахунок якої здійснюється відповідно до Постанови Правління Національного банку України № 16 від 11.02.2021 «Про затвердження Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит».

Слід зауважити, що відповідно до п. 4.10 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, починаючи з дня видачі Кредиту до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту, за наступною ставкою: Стандартна процентна ставка становить 3.00% (три цілих, нуль сотих відсотків) за кожен день користування Кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього Договору, за виключенням строку використання Позичальником права користування Кредитом за Промоставкою та/або Зниженою, та/або Пільговою процентною ставкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Тобто, Товариством дотримано вимоги, зокрема ст. 1048, 1056-1 ЦК України щодо встановлення розміру процентів за користування кредитом.

Також, необхідно зазначити, що у постанові від 28 березня 2018 року по справі 444/9519/12 Велика Палата ВС зазначила, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитедавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Права та інтереси позивача у цих правовідносинах забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, слід дійти висновку, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» має право на нарахування процентів (згідно п. 4.10 Договору) протягом строку договору, що визначені в п. 4.12 Договору.

Слід приділити окрему увагу питанню щодо правового тлумачення та порядку розрахунку реальної річної процентної ставки, що відображена в п. 4.13 Договору та складає 279 355 %.

Так, відповідно до п. 4.13 Договору, реальна річна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає двісті сімдесят дев`ять тисяч триста п`ятдесят п`ять цілих, нуль сотих відсотки(-ів).

В свою чергу, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування», у договорі про споживчий кредит зазначаються, зокрема:

- найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника);

- тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту;

- загальний розмір наданого кредиту;

- процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів;

- орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.

Також, відповідно до ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» (реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача) визначено, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до ч.1-2 ст. 5 ЗУ «Про споживче кредитування», визначено, що державне регулювання та нагляд у сфері споживчого кредитування здійснює Національний банк України, який в свою чергу, зокрема (п.п.1 ч. 2 ст. 5):

- затверджує методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача, реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Отже, розрахунок реальної річної процентної ставки, що визначена в п. 4.13 договору здійснюється Товариством та іншими фінансовими компаніями відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України (ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування»), зокрема відповідно до Постанови Правління Національного Банку України № 16 від 11.02.2021 «Про затвердження Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит».

Так, відповідно до даної постанови встановлено (визначено) методику розрахунку реальної річної процентної ставки за договорами про споживчий кредит для небанківських фінансових установ України, які відповідно до законів України мають право надавати споживчі кредити (далі - кредитедавець), що і було здійснено ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відображено в п. 4.13 Договору.

Тобто, Відповідач (небанківська фінансова установа) має здійснювати дотримання вимог державного регулятора (Національний банк України) щодо вимог методики розрахунку реальної річної процентної ставки за договорами про споживчий кредит, що визначена відповідно до Постанови Правління Національного Банку України № 16 від 11.02.2021 «Про затвердження Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит».

В свою чергу, відповідно до 11.13 Договору, невід`ємною частиною цього Договору є додатки: (1) Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), (2) Паспорт споживчого Кредиту, (3) Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором відповідно до Методики Національного банку України.

Відповідно до даної таблиці визначено реальну річну процентну ставку за договором у відповідності до Постанови Правління Національного Банку України «Про затвердження Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит», що в свою чергу і відображено в п. 4.13 Договору.

По суті, реальна річна процентна ставка є певним показником, який розраховується відповідно до вимог Національного банку і має відображатися у споживчих кредитних договорах, проте цей показник не має прямого відношення до суми процентів за користування кредитом, які позичальник сплачує за кредитним договором.

Щодо тверджень апелянта про ненадання інформації щодо паспорту споживчого кредиту відповідно до ст. 9 «Про споживче кредитування», слід зазначити наступне.

Так, відповідно до п.2 ч. 1 ст.9 ЗУ «Про споживче кредитування» зазначається, що: «Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з інформацією необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем для прийняття усвідомленого рішення».

Поряд з цим, необхідно зазначити, що відповідно до 11.3 Договору, Позичальник даним підтверджує, що, до укладення Договору уважно ознайомився з текстом цього Договору та Правилами, а також отримав від Кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема частиною другою статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг та статтями 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування» на веб-сайті Кредитодавця, що забезпечує вірне розуміння Позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

Відповідно до п. 11.13 Договору, невід`ємною частиною цього Договору є додатки: (1) Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів). І (2) Паспорт споживчого Кредиту, (3) Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором (Графік платежів за Договором) відповідно до Методики Національного банку України.

Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до п. 11 Договору, Цей Договір та Правила разом складають єдиний договір та визначають усі істотні умови Договору та надання Кредиту.

Відповідно до п. 4.1. Правил, Процес надання (оформлення) Кредиту розпочинається зі здійснення Позичальником реєстрації в ІТС чи вході Позичальника до Особистого Кабінету з допомогою одноразового паролю. При реєстрації в ІТС чи вході до Особистого Кабінету Позичальник, шляхом проставлення відмітки (чекбокс) на Сайті, підтверджує, зокрема: ознайомлення з актуальною версією Правил відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), Паспорту споживчого кредиту, Інформацією про істотні характеристики послуги із надання споживчого кредиту, які містяться на Сайті.

Відповідно до п. 4.4. Правил, Кредитодавець надає інформацію, необхідну дія порівняння різних пропозицій Кредитодавця, Заявнику безоплатно разом з проектом Договору за спеціальними формами (Паспорт споживчого кредиту, Інформація про істотні характеристики послуги із надання споживчого кредиту) у складі Оферти, із зазначенням дати надання такої інформації. Термін дії (актуальність) Оферти вказаний у підпункті 20 пункту 2.1 цих Правил.

Відповідно до п. 4,5. Правил, Заявник зобов`язаний під час оформлення Заявки на отримання Кредиту ознайомитися з Інформацією про істотні характеристики послуги із надання споживчого кредиту, Умовами кредитування, Паспортом споживчого кредиту, які розміщені на Сайті Кредитодавця в розділі «Умови кредитування», посилання на який знаходиться у нижній частині Сайту Кредитодавця, та з публічною інформацією, розміщеною у файлі з назвою «Публічна інформація» за посиланням, наведеним у нижній частині Сайту Кредитодавця. Укладаючи Договір, Заявник/Позичальник підтверджує повне ознайомлення зі згаданою інформацією.

Відповідно до п. 12.1. Правил, ці Правила затверджуються наказом Кредитодавця та розміщуються на Сайті для ознайомлення всіх зацікавлених осіб. Також ці Правила надсилаються Позичальнику разом із Офертою та Паспортом споживчого кредиту для підписання разом із Договором

Відповідно до п. 13.2 Правил, Договір про відкриття кредитної лінії, застосовна редакція Правил, Паспорту споживчого кредиту та інші документи, які стосуються укладення та виконання Договору, зберігаються в електронному вигляді та доступні Позичальнику в Особистому Кабінеті. За необхідності отримання таких документів у паперовому вигляді, Позичальник може звернутися до Кредитодавця в передбаченому Договором порядку з відповідним запитом. Інформаційні повідомлення та листи можуть також направлятись Кредитодавцем Заявнику/Позичальнику шляхом надсилання електронних повідомлень на електронну адресу Заявника/Позичальника зазначену в заявці.

Враховуючи викладене, припущення апелянта про відсутність інформації щодо паспорту споживчого кредиту є необґрунтованим.

Колегія суддів також звертає увагу на ту обставину, що Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту укладання договору.

Аналогічна норма викладена в ст. 15 ЗУ «Про споживче кредитування», згідно якої споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.

Крім того, відповідно до п. 6.9 Договору, Позичальник має право протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня укладення Договору відмовитися від Договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів, про що зобов`язаний повідомити Кредитодавця до закінчення вказаних 14 (чотирнадцяти) календарних днів шляхом направлення відповідного повідомлення у письмовій формі на адресу Кредитодавця.

Проте, ОСОБА_1 правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів не скористався та продовжував користуватись кредитом на погоджених між сторонами умовах, що також підтверджується продовженням виконанням ОСОБА_1 своїх зобов 'язань.

Отже, вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки спірний кредитний договір не суперечить вимогам законодавства України.

Зміст кредитного договору від 08 листопада 2023 року № 1299-0796 свідчить про досягнення сторонами згоди відносно всіх істотних умов договору, у тому числі й щодо відповідальності сторін.

Наведені в апеляційній скарзі доводи колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції вирішуючи спір, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, рішення суду ухвалено на підставі повно встановлених обставин справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено усі обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права та дотримано норми процесуального права при винесенні рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, про незаконність чи необґрунтованість рішення не свідчать, а тому відсутні підстави для їх задоволення та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 09 червня 2026 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна