Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №358/86/26 — Київський апеляційний суд

Єдиний унікальний номер справи № 358/86/26

Провадження № 33/824/1921/2026

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2026 року суддя Київського апеляційного суду Журба С.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Богуславського районного суду Київської області від 26 лютого 2026 року, прийняту відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

за ч.1 ст.130 КУпАП,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 574073 від 24.01.2026 року: 24 січня 2025 року о 00 год. 01 хвилин у м. Богуслав, по вул. Івана Франка, 52 водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Volkswagen Passat», державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення шкіряного покрову обличчя, порушення мови. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився, що зафіксовано на технічний засіб відеозапису, а саме нагрудний персональний відеореєстратор Motorola VB 400 № 844622. Від керування транспортним засобом відсторонений шляхом передачі тверезому водієві.

Постановою Богуславського районного суду Київської області від 26 лютого 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Богуславського районного суду Київської області від 26 лютого 2026 року і закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Переглянувши справу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

У судове засідання, призначене на 16.04.2026 року, з`явився захисник ОСОБА_1 - адвокат Баранник Д.М., доводи наведені в апеляційній скарзі підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, провадження у справі закрити.

Основними доводами апеляційної скарги було те, що:

- відсутні законні підстави зупинки транспортного засобу;

- відсутні свідки під час складання протоколу;

- не здійснено фіксацію ознак алкогольного сп`яніння;

- працівник поліції проігнорував згоду водія на проходження огляду;

- протокол містить невідповідність дати.

З такою позицією скаржника апеляційний суд погодитися не може, з огляду на наступне:

Відповідно до відеозапису з бодікамери ОСОБА_1 було зупинено працівниками поліції о 00-00 годині 24 січня 2026 року під час дії в м. Києві комендантської години, при якій, зокрема забороняється рух транспортних засобів, а під час перевірки документів поліцейські виявили запах алкоголю, тому запропонували йому пройти огляд на стан сп`яніння.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» визначено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху.

Згідно з п. 5 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» вУкраїні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, запроваджувати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світлового та інших видів маскування.

Контроль за дотриманням комендантської години мешканцями населеного пункту покладається військовим комендантом на спеціально виділені для цієї мети комендантські патрулі, до складу яких входять поліцейські Національної поліції України, військовослужбовці ЗС України та можуть залучатися військовослужбовці Національної гвардії України та Державної прикордонної служби України.

У разі порушення комендантської години, комендантський патруль та правоохоронці можуть, серед іншого, зупиняти транспорт, перевіряти у громадян, у тому числі водіїв, документи, а в разі потреби, проводити огляд транспортних засобів, особистих речей та багажу.

На підставі викладеного, апеляційний суд вважає, що в даному випадку дії працівників поліції були законні, вони діяли в межах Закону України «Про Національну поліцію» оскільки завданнями поліції є забезпечення публічної безпеки і порядку, охорона прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидія злочинності, а доводи апелянта щодо відсутності законних причин зупинки транспортного засобу неспроможними.

Не знайшли свого підтвердження й доводи апелянта щодо того, що єдиною підставою для проходження огляду була фраза поліцейського про те, що чується запах алкоголю з автомобіля, позаяк відеозаписом зафіксовано, що працівником поліції було повідомлено ОСОБА_1 , що в нього є і інші ознаки алкогольного сп`яніння.

Більш того, встановлення ознак сп`яніння відноситься до дискреційних повноважень працівників поліції на підставі візуального огляду водія і в процесі спілкування з ним.

Відповідно до «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» у працівника поліції виникає право візуально перевірити наявність ознак сп`яніння у водія. Не згода останнього з наявністю у нього ознак сп`яніння не надає водієві права відмовлятися від запропонованого поліцейським огляду на стан сп`яніння.

Зовнішні ознаки за своєю суттю не можуть в повній мірі відображатися у відеозаписі. При цьому такі зовнішні ознаки надають працівникам поліції лише підстави для виникнення сумнівів стосовно стану, в якому перебуває водій. З метою перевірки такої суб`єктивної підозри, яка сама по собі не має жодного юридичного значення і не може підтвердити чи спростувати стан, в якому перебуває водій, працівники поліції і заявляють вимогу щодо проходження водієм огляду на стан сп`яніння. Саме результати огляду й мають підтвердити чи спростувати обґрунтованість вказаної суб`єктивної оцінки.

Неспроможними також є і доводи апелянта про згоду на проходження огляду.

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Отже, виходячи з вищенаведеного правового обґрунтування належним доказом правопорушення є відеозапис, матеріали якого обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

З наявного в матеріалах справи відеозапису вбачається, що працівники поліції на місці зупинки зрозуміло пояснили ОСОБА_1 про наявність в нього ознак сп`яніння та запропонували йому пройти огляд, на що він спочатку відповів згодою, проте в подальшому почав висловлювати небажання і не вчинив жодних дій щодо проходження огляду, після чого працівником поліції було роз`яснено останньому, що такі дії водія він кваліфікує як відмову від проходження огляду.

При цьому, апеляційний суд констатує увагу на тому, що ОСОБА_1 , формально надавши згоду на проходження огляду, не вчинив жодних активних дій щодо проходження такого огляду, що правильно було кваліфіковано працівником поліції як відмову від проходження огляду.

Суд зазначає, що факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння вже сам по собі утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Щодо відсутності свідків під час складання протоколу апеляційний суд вказує, що події огляду на стан сп`яніння зафіксовані на відеокамеру, а в такому разі присутність свідків не вимагається, оскільки за приписами ст. 266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.

Також не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги і доводи апелянта щодо порушення права на захист через не роз`яснення ст. 63 Конституції України, оскільки роз`яснення такого права водій підтвердив своїм підписом в графі 13 протоколу про адміністративне правопорушення.

Щодозазначенння невірної дати складання протоколу про адміністративне правопорушення, то указана обставина жодним чином не може впливати на ухвалення рішення про винуватість особиу вчиненні інкримінованого правопорушення і не спростовує висновків місцевого суду про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Таким чином, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП,була підтверджена на підставі сукупності належних та допустимих доказів, що й було належним чином встановлено судом.

Апеляційним судом встановлена невідповідність дійсності тих обставин, якими апелянт обґрунтовує свою апеляційну скаргу. Порушень судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які були б підставою для скасування чи зміни постанови суду під час апеляційного перегляду справи апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Богуславського районного суду Київської області від 26 лютого 2026 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , залишити без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.О. Журба