Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №750/11508/23 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

02 червня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/11508/23

Головуючий у першій інстанції – Супрун О. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/704/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Мамонової О. Є.,

суддів Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,

із секретарем Герсименко Ю. О.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Чернігівська міська рада, Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Чернігівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просили усунути порушення прав ОСОБА_2 як власника земельної ділянки та ОСОБА_1 як власника домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання співвласників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за власний рахунок знести самочинно збудований ними гараж за адресою: АДРЕСА_1 , та звільнити самовільно захоплену частину земельної ділянки, кадастровий номер 7410100000:02:027:0187, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_5 .

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на приватизовані земельній ділянці площею 0,0758 га з кадастровим номером 7410100000:02:027:0187, власником якої є його сестра ОСОБА_2 . Власники сусідньої земельної ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , самочинно збудували на межі із земельною ділянкою позивачки гараж, який створює перешкоди позивачам у користуванні та розпорядженні власним майном. Так, збудований відповідачами гараж зайняв частину земельної ділянки позивачки ОСОБА_2 та є самочинним будівництвом, оскільки збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без належного на те дозволу чи затвердженого проекту та з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Відповідачі відмовляються усунути порушення прав позивачів, а органи місцевого самоврядування та державні органи не можуть захистити позивача.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11.12.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 по 5 750 грн із кожного у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 по 5 750 грн із кожного у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, вирішити питання розподілу судових витрат, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного.

1. Зі змісту судового рішення вбачається, що суд погодився з твердженням про те, що гараж є самочинно збудованим, однак не вказав, на підставі яких даних ним зроблено такий висновок. Заявники зазначають, що відповідачі відомості про наміри забудови не реєстрували, до архітектора або інженера-проектувальника не зверталися, не отримували дозвіл від Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА, що є необхідним, оскільки будівництво гаражу здійснюється в межах охоронної археологічної зони №3.

2. У справі достеменно встановлено порушення підпункту 6.1.41 пункту 6.1 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій», однак суд вказав, що такі порушення є мінімальними. Під час будівництва гаражу відповідачами не дотримано норми ДБН щодо пожежної безпеки, однак у висновку експертів взагалі про це не згадується.

Позивачам створюються наступні перешкоди у користуванні земельною ділянкою:

1) через висоту будівлі тінь від неї падає на земельну ділянку ОСОБА_1 , що перешкоджає у виконанні земельних робіт з оброблення та культивування землі і відповідного вирощування рослин;

2) стіна гаража знаходиться на дуже мінімальній відстані від споруди позивача, що можна чітко прослідувати на фото, які долучено позивачем та наявні у висновку експерта, у випадку пожежі, споруда позивача постраждає першою;

3) водовідведення від спірної будівлі не організовано, частина опадів безпосередньо потрапляє на територію позивача;

4) бетонне вимощення порушує межу земельної ділянки та знаходиться безпосередньо на території позивача;

5) позивач ОСОБА_1 не має доступу до обслуговування частини споруди, що розміщена біля гаража, обмежений у доступі до її стін та покрівлі, що створює перешкоди в обслуговуванні.

3. Розмір стягнутих витрат на правничу допомогу неспівмірний зі складністю справи та обсягом виконаної роботи, є непропорційним до обставин справи.

У відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що доводи заявників є необґрунтованими, а оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Також просять стягнути з позивачів по 11 500 грн на користь кожної.

Доводи відзивів на апеляційну скаргу є аналогічними та полягають у тому, що відповідачі є належними користувачами земельної ділянки АДРЕСА_2 , на якій розташований належний їм на праві приватної власності житловий будинок.

12.03.2022 вказаний житловий будинок внаслідок влучання боєприпасів зазнав ушкодження, після чого на місці зруйнованої літньої кухні відповідачі вирішили збудувати гараж.

Відповідачі вказують, що відповідно до витягу з містобудівної документації №01-08/248 від 12.07.2023 земельна ділянка за згаданою вище адресою розташована на території садибної житлової забудови, за функціональною класифікацією територій ця зона відноситься до типу «житлові території». Отже містобудівною документацією передбачено можливість будівництва гаражу на цій земельній ділянці, будівництво здійснено без порушення її цільового призначення, з дотриманням будівельних норм і Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Наголошують, що знесення самочинного об`єкта нерухомості є крайнім заходом впливу та має бути оцінене на предмет пропорційності такого втручання.

Зазначають, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази істотного порушення відповідачами будівельних норм і правил, що суперечать суспільним інтересам або порушують права апелянтів. Крім того, відсутні докази тверджень ОСОБА_1 про те, що частина опадів безпосередньої потрапляє на його територію, гараж перешкоджає йому у виконанні земельних робіт з оброблення та культивування землі і відповідного вирощування рослин, він не має доступу до обслуговування частини споруди, що розміщена біля гаража.

Звертають увагу, що відповідачі не заперечувала проти здійснення перебудови та намагалися її здійснити, однак ОСОБА_1 проти перебудови заперечував як в момент здійснення демонтажу вимощення гаражу, яке знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:02:027:0187, шляхом виклику поліції, так і в судовому засіданні під час розгляду справи.

Вважають, за сукупністю установлених у справі обставин апелянтами не доведено наявність перешкод у користуванні земельною ділянкою, які б відповідали визначеним чинним законодавством критеріям для знесення спірного об`єкта нерухомості.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки ОСОБА_3 - адвоката Матвійчук А.С., яка просила залишити в силі рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі та у відзивах на апеляційну скаргу доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступного:

- станом на час розгляду спору позивач ОСОБА_2 не являється ані власником, ані користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:027:0187, а тому її права відповідачами не порушені і правових підстав для їхнього захисту немає;

- знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності;

- накладення меж бетонного вимощення гаража відповідачів на земельну ділянку ОСОБА_1 становить лише 1,16 кв.м, тобто має мінімальний характер та не створює йому суттєвих перешкод у користуванні земельною ділянкою; незначні відхилення меж, що не впливають на можливість користування майном, не можуть уважатися істотним порушенням прав власника або користувача земельної ділянки, які б давали підстави для задоволення вимог про знесення об`єктів нерухомості;

- позивач ОСОБА_1 під час судового розгляду визнавав ту обставину, що відповідачі намагалися добровільно усунути порушення межі його земельної ділянки шляхом демонтажу бетонного вимощення гаражу, проте останній категорично заперечив проти таких намірів відповідачів та викликав поліцію з метою перешкодити демонтажу;

- сукупність установлених у справі обставин та зібраних доказів не свідчить про наявність таких перешкод у користуванні земельною ділянкою, які б відповідали критеріям для знесення спірного об`єкта, визначеним судовою практикою та положеннями статей 391, 376 ЦК України.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону.

Судом у справі встановлено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №340224830 від 24.07.2023 та №347092226 від 19.09.2023 ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою, АДРЕСА_1 , на підставі нотаріально посвідченого договору дарування №326 від 27.03.2023. Позивач зареєстрований та проживає в ньому (а.с. 17, 35 т. 1, а.с. 12 том 2).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 344799615 від 31.08.2023 інформація щодо зареєстрованого права власності, інших речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:02:027:0187 відсутня (а.с. 158 т. 1, а.с. 30, том 2).

Рішенням Чернігівської міської ради №37/VІІІ-42 від 08.02.2024 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передано у власність безоплатно ОСОБА_1 земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 , площею 0,0758 га (кадастровий номер 7410100000:02:027:0187) (а.с. 172 т. 2).

На підставі вказаного рішення Чернігівської міської ради 11.03.2024 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,0758, кадастровий номер 7410100000:02:027:0187 за ОСОБА_1 (а.с. 173 т. 2).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є власниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , по 1/2 частині кожна (а.с. 134, 192 т. 1, а.с. 13, 14 т. 2).

Відповідно до акту комісійного обстеження житлового будинку, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації №253 від 03.05.2023, співвласника ОСОБА_4 , комісією, утвореною відповідно до розпорядження Чернігівської міської ради, складено висновок про значне пошкодження житлового будинку АДРЕСА_3 у зв`язку з влучанням боєприпасів 12.03.2022, може бути відновлений шляхом капітального ремонту. Характеристика пошкоджень: пошкоджені зовнішні стіни тамбура, кухні, кімнати, покрівля – пошкоджено 70%, пошкоджені балки, стропила; пошкоджені внутрішні стіни тамбура, кухні, кімнати (а.с. 149-150 т. 1, а.с. 20-21 т. 2).

Як слідує з акту візуального огляду пошкодженого об`єкту від 06.05.2022, співвласника ОСОБА_3 , комісією, утвореною відповідно до розпорядження Чернігівської міської ради, зроблено висновок про значне пошкодження житлового будинку АДРЕСА_3 у зв`язку з влучанням боєприпасів 12.03.2022, а саме: житловий будинок: покрівля (шифер) – пошкоджено 75%, пошкоджені балки, стропила; пошкоджені зовнішня та внутрішні дерев`яні стіни кімнати; зовнішнє оздоблення стін (сайдинг) посічене уламками 25%; пошкоджено вікна – 3 металопластикових та 2 дерев`яних; пошкоджено 1 дерев`яні двері; господарська будівля під одним дахом (літня кухня Б-1 та веранда б-1) – зруйнована 100% (а.с. 147, 203 т. 1).

Рішенням Чернігівської міської ради №32/VIII-31 від 01.06.2023 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_3 , орієнтовною площею 0,1536 га (на умовах оренди) (а.с. 153 т. 1, а.с. 24 т. 2). Відповідачками розпочато проведення робіт із землеустрою (а.с. 151-152 т. 1, а.с. 22-23 т. 2).

За інформацією Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради №01-08/123 від 05.05.2023 та №4496/2-05.01/2023/вих./Ш-4638-1-09 від 20.06.2023 будівельний паспорт забудови земельної ділянки по АДРЕСА_3 , починаючи з 13.01.2012 та станом на дату надання відповіді не надавався, інформація щодо реєстрації дозвільних документів на вказаний об`єкт відсутня (а.с. 43, 44 т. 1).

Відповідно до Витягу з містобудівної документації Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради №01-08/248 від 12.07.2023 територія, на яку розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_3 , ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,1536 га, в АДРЕСА_1 , згідно з планом використання і забудови території як складової частини Генерального плану м. Чернігова, затвердженого рішенням міської ради від 25.12.2003 (10 сесія 4 (24) скликання), зазначена земельна ділянка розташована на території садибної житлової забудови. За функціональною класифікацією територій ця зона відноситься до типу «Житлові території» (розділ 2.3 вказаного вище Тимчасового порядку використання територій м. Чернігова). Відповідно до плану зонування Тимчасового порядку використання території м. Чернігова, затвердженим рішенням міської ради від 28.12.2011 (16 сесія 6 скликання), ця ділянка знаходиться в зоні Ж-1 «Житлова зона індивідуальної садибної та блокованої забудови» (а.с. 154-156 т. 1, а.с. 26-28 т. 2).

За договором оренди земельної ділянки №3230/п від 14.03.2024 Чернігівська міська рада (орендодавець) надала, а ОСОБА_3 , ОСОБА_4 прийняли у строкове платне користування земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером – 7410100000:02:027:0222, яка розташована у АДРЕСА_1 , з розробленням проекту її відведення, на підставі п. 3.6, 28 рішення Чернігівської міської ради від 08.02.2024 №37/ VIII-42 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), передачу земельних ділянок у власність та оренду громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) для індивідуального садівництва, для городництва». В оренду передано земельну ділянку площею 0,1536 га: ОСОБА_3 – 4/7 частки, ОСОБА_4 – 3/7 частки. На земельній ділянці розміщені житловий будинок, господарські будівлі і споруди (присадибна ділянка). Земельна ділянка передається в оренду, на якій знаходяться житловий будинок, господарські будівлі і споруди (присадибна ділянка). Договір укладено до 08.02.2029. На орендовану земельну ділянку встановлено обмеження (обтяження): зона охорони пам`ятки культурної спадщини (а.с. 181-186 т.2).

15.03.2024 проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 0,1536 га, кадастровий номер 7410100000:02:027:0222 за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с. 187 т. 2).

Земельні ділянки по АДРЕСА_3 , та по АДРЕСА_1 є суміжними, відповідачі на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , збудували гараж, який, за твердженням позивачів, створює їм перешкоди в користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку експертів Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №3414/3415/23-24 від 13.12.2024:

1. Порушення меж земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:027:0187 будівництвом гаражу на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , не виявлені, про що наведено в дослідницькій частині та в додатку 1 до висновку;

2. Перешкоди гаражем у володінні та користуванні ділянкою з кадастровим номером 7410100000:02:027:0187 не встановлені, про що наведено в дослідницькій частині та в додатку 1 до висновку;

3. Проектно-технічна документація на будівництво гаража за адресою: АДРЕСА_1 , експертам на дослідження не надана, тому вказати про відповідність будівництва об`єкта вимогам нормативних документів не видається можливим. Побудований гараж за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідає будівельним нормам п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій».

Часткова реконструкція житлових будинків та господарських споруд на окремих садибних ділянках, які побудовані за раніше чинними нормативами, допускається за погодженням з місцевими органами архітектури і містобудування, державного пожежного та санітарного нагляду. В цьому випадку перебудова житлових будинків, їх господарських будівель та гаражів можлива за умови збереження існуючих відстаней між будівлями (а.с. 208-215 т. 2).

Відповідно до висновку експерта Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи в цивільній справі №750/11508/23 від 18.07.2025 № 493/25-24 межі контура бетонного вимощення гаража ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по АДРЕСА_3 , накладаються на межі земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:027:0187 у формі клину площею 0,0001 га (1,16 кв.м), конфігурація, розміри та площа накладання наведені в додатку 1 до висновку (а.с. 213-219) т. 3.

У матеріалах справи міститься копії матеріалів №17194 за зверненням ОСОБА_1 , зареєстрованого в ІКС ІПНП «Цунамі» Чернігівського ЧРУП ГУНП в Чернігівській області за №56722 від 15.07.2025, з яких слідує, що 15.07.2025 ОСОБА_1 здійснив виклик поліції, які прийняли його усну заяву про вчинення самоуправства збоку сусідів, а саме, вказував, що 15.07.2025 його сусід зайшов на територію спірної сусідської ділянки, пов`язаної з незаконною забудовою у відповідності до цивільної справи №750/11508/23, відкритої у Деснянському районному суді м. Чернігова, та почав знищувати об`єкт дослідження – бетонного відмощення, яке є невідємною частиною будівлі, тобто вчиняє самоуправство (а.с. 224-227 т. 3)

У ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Нормами ст. 81 ЗК України передбачено, що громадяни набувають право власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, прийняття спадщини.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України).

Статтею 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Власники земельних ділянок та землекористувачі мають право, серед іншого, самостійно господарювати на землі, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права власників земельних ділянок та землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ст. 90, 95 ЗК України).

Власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон (ст. 91, 96 ЗК України).

Відповідно до ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Судом у справі встановлено, що на час розгляду справи ОСОБА_1 є єдиним власником земельної ділянки, площею 0,0758, кадастровий номер 7410100000:02:027:0187, та розташованого на ній житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстровано належним чином.

Оскільки на час вирішення спору по суті позивач ОСОБА_2 не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:027:0187 та розташованого на ній житлового будинку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що її права відповідачами не порушені і правові підстави для їх захисту відсутні.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27.10.1993).

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц, в якій з метою ефективного гарантування права на справедливий суд відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30.09.2015 у справі № 6-780цс15 та від 11.10.2017 у справі № 6-1374цс17.

У частині 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17).

Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, — із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

У постанові Верховного Суду від 31.05.2021 у справі №320/1889/17-ц викладено наступний висновок.

Згідно із ч. 3 ст. 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

При цьому, за положеннями частини четвертої цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

З урахуванням змісту вище наведеної правової норми в поєднанні з положеннями ст. 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 12.04.2021 у справі №653/104/19.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відповідно до вимог ч. 7 ст. 376 ЦК України для задоволення позову у цій категорії справ (про знесення самочинно збудованого нерухомого майна) необхідна наявність таких фактів, як неможливість перебудови об`єкта або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови; у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову; знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (№ 46577/15) від 21.04.2016, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

У низці рішень Верховного Суду простежується підхід, що сам факт наявності самочинного будівництва ще не означає автоматичного знесення. Позивач повинен довести необхідність саме такого способу захисту, а суд має оцінити його співмірність наслідкам для відповідача.

Так, судом у справі встановлено, що межі контура бетонного вимощення гаража ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 накладаються на межі земельної ділянки позивача ОСОБА_1 з кадастровим номером 7410100000:02:027:0187 у формі клину площею 0,0001 га (1,16 кв.м).

При цьому, як зазначалось вище, сторони визнають та підтверджують, що на земельній ділянці відповідачів ними збудовано гараж, також сторони визнають, що вимощення гаража відповідачів накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 у вказаному розмірі (1,16 кв.м). Відповідачі погоджуються здійснити перебудову (демонтаж) і вже намагалися вчинити відповідні дії, про що свідчать матеріали справи.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та наданих на їх підтвердження доказів, вимога ОСОБА_1 про знесення об`єкта нерухомості – самочинно збудованого гаража - не відповідає принципу пропорційності, оскільки порушення має незначний мінімальний характер, позивачем не доведено істотного обмеження його прав у користуванні своєю земельною ділянкою, а усунення порушення можливе менш обтяжливими способами.

З урахуванням встановленого порушення у вигляді накладення на земельну ділянку позивача 1,16 кв.м бетонного вимощення збудованого відповідачами гаража, перебудова (демонтаж) не є неможливою та відповідачі не відмовляються, а навпаки стверджують про готовність здійснити відповідний демонтаж бетонного вимощення, тобто задовольнити вимогу позивача про звільнення відповідної частини його земельної ділянки.

Висновки районного суду повністю відповідають встановленим обставинам справи та наданим на їх підтвердження доказам. Таким чином, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, районний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 76-81, 89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з відсутністю таких перешкод у користуванні земельною ділянкою, які б відповідали критеріям для знесення спірного об`єкта, визначеним судовою практикою та положеннями ст. 391, 376 ЦК України.

Посилання заявника на те, що під час будівництва гаражу відповідачами не дотримано норми ДБН щодо пожежної безпеки, про що взагалі не згадується у висновку експертів, є необґрунтованим та не підтвердженим належними і допустимими доказами. Питання відповідності об`єкта будівельним нормам та правилам протипожежної безпеки не ставилися на вирішення експерта. При цьому позивач не був позбавлений можливості заявити клопотання про проведення відповідної експертизи.

Сам по собі факт посилання на можливе порушення будівельних чи протипожежних норм без належного доказового підтвердження не може бути підставою для висновку про незаконність будівництва або для застосування такого виняткового способу захисту, як знесення об`єкта.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі відомості про наміри забудови не реєстрували, до архітектора або інженера-проектувальника не зверталися, не отримували дозвіл від Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА, що є необхідним, оскільки будівництво гаражу здійснюється в межах охоронної археологічної зони №3, не заслуговують на увагу, оскільки стосуються дотримання містобудівного законодавства та законодавства про охорону культурної спадщини, але самі по собі не свідчать про порушення прав позивача на земельну ділянку та не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин. Заявником не доведено, яким саме чином зазначені обставини вплинули на межі земельної ділянки позивача або призвели до додаткового порушення його прав.

Саме твердження про те, що залиття фундаменту вказує на переміщення певної частини ґрунту, не доводить порушення законодавства про охорону культурної спадщини та не підтверджене жодним спеціальним дослідженням, висновком експерта чи документом компетентного органу.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частинами 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У постановах Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №420/1738/23, від 10.10.2023 у справі №520/12550/21, від 05.07.2023 у справі №280/12302/21, від 29.03.2023 у справі №1340/3919/18, від 14.02.2023 у справі №280/9279/20, від 20.01.2022 у справі №826/12308/18, від 21.07.2021 у справі №520/5875/19, від 23.02.2021 у справі №420/1927/20, від 12.01.2021 у справі №1640/2719/18, від 19.09.2019 у справі №440/6027/18 суд касаційної інстанції звертав увагу на те, що процесуальним законодавством встановлено відповідні обмеження щодо меж перегляду справи судом апеляційної інстанції, а саме - щодо перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того, встановлено пряму процесуальну заборону щодо розгляду апеляційним судом позовних вимог та підстав позову, які не були заявлені в суді першої інстанції. Отже, законодавець чітко окреслив межі апеляційного перегляду, дозволивши перегляд справи лише у межах тих доводів і вимог, які обґрунтовані у чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права. Водночас, процесуальним законом передбачено виключення, за якого допускається вихід за межі доводів та вимог апеляційної скарги, у випадку якщо буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи установлено, що у позовній заяві позивач підставами позову визначив те, що збудований відповідачами гараж зайняв частину земельної ділянки позивачів та є самочинним будівництвом, оскільки збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без належного на те дозволу чи затвердженого проекту та з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Із заявами про збільшення або зменшення позовних вимог, зміну предмету або підстав позову позивачі не звертались, а тому колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивачам створюються наступні перешкоди у користуванні земельною ділянкою:

1) через висоту будівлі тінь від неї падає на земельну ділянку ОСОБА_1 , що перешкоджає у виконанні земельних робіт з оброблення та культивування землі і відповідного вирощування рослин;

2) стіна гаража знаходиться на дуже мінімальній відстані від споруди позивача, що можна чітко прослідувати на фото, які долучено позивачем та наявні у висновку експерта, тобто у випадку пожежі, споруда позивача постраждає першою;

3) водовідведення від спірної будівлі не організовано, частина опадів безпосередньо потрапляє на територію позивача;

4) позивач ОСОБА_1 не має доступу до обслуговування частини споруди, що розміщена біля гаража, обмежений у доступі до її стін та покрівлі, що створює перешкоди в обслуговуванні.

Зазначені обставини не були заявлені позивачем як підстави позову та не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Не є слушними доводи апеляційної скарги про неспівмірність розміру стягнутих витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом виконаної роботи та їх непропорційність до обставин справи.

Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції обґрунтовано застосував правові позиції, викладені у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 06.12.2019 у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, відповідно до яких зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливо виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідною роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків районного суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а лише зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до положень ЦПК України, та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції по їх оцінці.

Обґрунтованих доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права, а також посилання на обставини, які давали б суду апеляційної інстанції підстави для переоцінки доказів та спростування висновків суду, апеляційна скарга також не містить.

Таким чином, ураховуючи вищевикладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11.12.2025 - без змін.

Щодо судових витрат

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 повідомлено, що орієнтовний розрахунок судових витрат, які нею понесено у зв`язку із апеляційним розглядом справи становить 11 500 грн витрат на професійну правничу допомогу відповідно до договору про надання правової (професійної правничої) допомоги №09/02/26 від 09.02.2026, рахунку на оплату №26 від 09.02.2026, квитанції №1.529670673.1 від 13.02.2026, які вона просить стягнути на її користь з ОСОБА_6 , ОСОБА_2 .

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 повідомлено, що орієнтовний розрахунок судових витрат, які нею понесено у зв`язку із апеляційним розглядом справи становить 11 500 грн витрат на професійну правничу допомогу відповідно до договору про надання правової (професійної правничої) допомоги №09/02/26/1 від 09.02.2026, рахунку на оплату №25 від 09.02.2026, квитанції №2.529656819.1 від 13.02.2026, які вона просить стягнути на її користь з ОСОБА_6 , ОСОБА_2 .

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливо виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідною роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.01.2022 у справі № 757/36628/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 268).

Як зазначалось вище, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 137, ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28.05.2021 у справі № 727/463/19, від 20.09.2023 у справі № 753/7936/22, від 31.10.2024 у справі № 242/3831/19, постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 у справі № 753/1203/18, від 02.06.2022 у справі № 15/8/203/20.

Інтереси ОСОБА_3 під час перегляду справи в Чернігівському апеляційному суді представляла адвокат Матвійчук А.С. відповідно до ордера про надання правничої допомоги серії СВ №1160944, виданого на підставі договору про надання правничої допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги №09/02/26 від 09.02.2026 (а.с. 105-106, 108 т. 4).

Відповідно до п. 1.1, 3.1-3.3 вищевказаного договору про надання правової (професійної правничої) допомоги №09/02/26 від 09.02.2026, укладеного ОСОБА_3 (замовник) з АО «Лігал айк`ю груп», адвокатське об`єднання зобов`язується надавати замовнику послуги (правову допомогу), а саме: складання та подання відзиву на апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду по справі №750/11508/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11.12.2025 у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмет спору: Чернігівська міська рада, Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Чернігівської міської ради, участь у судових засіданнях по справі №750/11508/2 у Чернігівському апеляційному суді без обмеження по їх кількості та часу, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги. Адвокатське об`єднання гарантує надання послуг за цим договором безпосередньо за допомогою адвокатів або інших фахівців в галузі права, які мають право надавати правову допомогу у відповідності до статуту адвокатського об`єднання.

Вартість послуг (гонорар) за даним договором складає 11 500 грн.

Замовник зобов`язаний здійснити оплату вартості послуг протягом 3 банківських днів, з моменту підвисання цього договору.

Замовник сплачує адвокатському об`єднанню вартість послуг за цим договором, шляхом банківського переказу на поточний рахунок в строки, передбачені даним договором.

19.02.2026 адвокатом Матвійчук А.С. у встановлені процесуальним законодавством строки підготовлено, підписано та подано до апеляційного суду через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу, в якому, в тому числі, заявлено клопотання про стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_3 понесених нею судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 11 500 грн у суді апеляційної інстанції. До відзиву адвокатом додані зібрані документи. Копії відзиву з додатками адвокатом направлено відповідачам та третім особам, про що долучено відповідні квитанції про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС та чеки АТ «Укрпошта» з іншими доказами.

Разом з відзивом на апеляційну скаргу подано копію рахунку АО «Лігал айк`ю груп» на оплату №26 від 09.02.2026 в сумі 11 500 грн за надання правової (професійної правничої) допомоги за договором №09/02/26 від 09.02.2026 та копію квитанції АТ КБ «Приват Банк» №1.529670673.1 від 13.02.2026 про сплату ОСОБА_3 11 500 грн АО «Лігал айк`ю груп» за послуги згідно з рахунком №26 від 09.02.2026, договір №09/02/26 від 09.02.2026 (а.с. 107 т. 4).

Адвокат Матвійчук А.С. брала участь у судових засіданнях апеляційного суду 24.03.2026 та 02.06.2026.

Інтереси ОСОБА_4 під час перегляду справи в Чернігівському апеляційному суді представляла адвокат Лутай Н.М. відповідно до ордера про надання правничої допомоги серії СВ №1158181, виданого на підставі договору про надання правничої допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги №09/02/26/1 від 09.02.2026 (а.с. 120 зворот, 122, 124 т. 4).

Відповідно до п. 1.1, 3.1-3.3 вищевказаного договору про надання правової (професійної правничої) допомоги №09/02/26/1 від 09.02.2026, укладеного ОСОБА_4 (замовник) з АО «Лігал айк`ю груп», адвокатське об`єднання зобов`язується надавати замовнику послуги (правову допомогу), а саме: складання та подання відзиву на апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду по справі №750/11508/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11.12.2025 у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмет спору: Чернігівська міська рада, Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Чернігівської міської ради, участь у судових засіданнях по справі №750/11508/2 у Чернігівському апеляційному суді без обмеження по їх кількості та часу, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги. Адвокатське об`єднання гарантує надання послуг за цим договором безпосередньо за допомогою адвокатів або інших фахівців в галузі права, які мають право надавати правову допомогу у відповідності до статуту адвокатського об`єднання.

Вартість послуг (гонорар) за даним договором складає 11 500 грн.

Замовник зобов`язаний здійснити оплату вартості послуг протягом 3 банківських днів, з моменту підвисання цього договору.

Замовник сплачує адвокатському об`єднанню вартість послуг за цим договором, шляхом банківського переказу на поточний рахунок в строки, передбачені даним договором.

19.02.2026 адвокатом Лутай Н.М. у встановлені процесуальним законодавством строки підготовлено, підписано та подано до апеляційного суду через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу, в якому, в тому числі, заявлено клопотання про стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_4 понесених нею судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 11 500 грн у суді апеляційної інстанції. До відзиву адвокатом додані зібрані документи. Копії відзиву з додатками адвокатом направлено відповідачам та третім особам, про що долучено відповідні квитанції про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС та чеки АТ «Укрпошта» з іншими доказами.

Разом з відзивом на апеляційну скаргу подано копію рахунку АО «Лігал айк`ю груп» на оплату №25 від 09.02.2026 в сумі 11 500 грн за надання правової (професійної правничої) допомоги за договором №09/02/26/1 від 09.02.2026 та копію квитанції АТ КБ «Приват Банк» №2.529656819.1від 13.02.2026 про сплату ОСОБА_4 11 500 грн АО «Лігал айк`ю груп» за послуги згідно з рахунком №25 від 09.02.2026, договір №09/02/26/1 від 09.02.2026 (а.с. 123 т. 4).

Участі у судових засіданнях апеляційного суду 24.03.2026 та 02.06.2026 адвокат Лутай Н.М. не брала.

20.02.2026 через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з клопотаннями про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, в яких просили у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги зменшити розмір витрат, що підлягають стягненню з позивачів на користь позивачів. У клопотаннях позивачі посилаються на неспівмірність заявлених судових витрат, зазначаючи, що кількість роботи адвокатів відповідачів зводиться до участі у судових засіданнях (які на дату подання клопотань ще не відбулись) і написання та подання кожною з них відзиву на апеляційну скаргу, які не великі за обсягом та є аналогічними за суттю і змістом відзивів, поданих до суду першої інстанції. Кількість додатків до відзивів є незначною і не стосуються безпосередньо розгляду справи та не мають доказового значення для предмета спору. Складність справи є незначною, а заявлені витрати не відповідають критеріям дійсності, необхідності та розумності.

Ураховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, що регулюють питання сплати, дослідження та розподілу судових витрат між сторонами судового процесу, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, а також наявні заперечення позивачів проти заявлених розмірів судових витрат на правничу допомогу в апеляційному суді, колегія суддів доходить висновку, що заявлені до стягнення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суми витрат за надану правничу допомогу адвокатів Матвійчук А.С. та Лутай Н.М. відповідно у суді апеляційної інстанції підлягають зменшенню.

Так, враховуючи, що адвокат Матвійчук А.С. в інтересах її довірителя ОСОБА_3 підготувала та подала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, додаткових доказів не додавала, а також брала участь у судових засіданнях апеляційного суду 24.03.2026 та 02.06.2026, з огляду на складність справи, предмет спору та характер виконаної роботи, понесені витрати на правову допомогу підлягають зменшенню до 3 500 грн, що відповідатиме складності та обсягу наданих адвокатом послуг, реальності та розумності їхнього розміру.

Ураховуючи, що адвокат Лутай Н.М. в інтересах її довірителя ОСОБА_4 підготувала та подала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, додаткових доказів не додавала, участі у судових засіданнях апеляційного суду не брала, з огляду на складність справи, предмет спору та характер виконаної роботи, понесені витрати на правову допомогу підлягають зменшенню до 2 000 грн, що відповідатиме складності та обсягу наданих адвокатом послуг, реальності та розумності їхнього розміру.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 грудня 2025 року – залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3 500 грн з кожного у відшкодування витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 2 000 грн з кожного у відшкодування витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 червня 2026 року.

Головуюча О. Є.Мамонова

Судді: Н. В. Висоцька

Н. В. Шитченко