Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №493/221/25 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: спори щодо права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)

Дата: 20 квітня 2026 р.

Справа: №493/221/25

Суддя: Лозко Ю. П.

Номер провадження: 22-ц/813/3618/26

Справа № 493/221/25

Головуючий у першій інстанції Мясківська І. М.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання – Шахової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу Приватного підприємства «Левчик»

на рішення Балтського районного суду Одеської області від 05 червня 2025 року

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Левчик» про визнання договору емфітевзису недійсним, скасування державної реєстрації та припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис),

встановив:

У лютому 2025 року ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» звернулось до суду з вказаним вище позовом, у якому просило:

- визнати недійсними договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) б/н від 14.06.2024 року щодо земельної ділянки площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Левчик»;

- скасувати державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ПП «Левчик» щодо земельної ділянки площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118, проведену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору емфітевзису № б/н від 14.06.2024 року (запис про інше речове право 55677768 від 27.06.2024 року, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Писанка Дмитра Сергійовича Яськівської сільської ради Одеського району Одеської області, індексний номер 73909533 від 01.07.2024 року);

- припинити право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) Приватного підприємства «Левчик» (код ЄДРПОУ 39248813) на земельну ділянку площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118.

Вимоги позову обґрунтовані такими обставинами.

19.05.2006 року між ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, зареєстрований 20.12.2007 року, у Балтському районному відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040751400405. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_2 надала, а позивач прийняв в платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118, яка розташована на території Оленівської сільської ради Балтського району Одеської області, строком на 15 років.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 22.09.2016 року право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118, яка розташована на території Оленівської сільської ради Балтського району Одеської області, визнано за ОСОБА_3 .

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 20.04.2023 року визнано право оренди вказаної земельної ділянки ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» на підставі договору оренди землі від 19.05.2006 року та додаткової угоди № ГРМ-1 від 19.12.2022 року зі строком дії 24 роки.

Однак в період дії вказаної додаткової угоди до договору оренди землі 14.06.2024 державним реєстратором Яськівської сільської ради Одеського району Одеської області Писанка Д.С. проведена державна реєстрація договору емфітевзису від 14.06.2024 року, укладеного ОСОБА_1 та ПП «Левчик», що унеможливлює виконання рішення суду від 20.04.2023 року в справі № 493/1749/22.

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 05 червня 2025 року вказаний вище позов ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» задоволено. Визнано недійсними договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) б/н від 14.06.2024 року щодо земельної ділянки площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Левчик». Скасовано державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ПП «Левчик» щодо земельної ділянки площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118, проведену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору емфітевзису № б/н від 14 червня 2024 року (запис про інше речове право 55677768 від 27 червня 2024 року, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Писанка Д.С. Яськівської сільської ради Одеського району Одеської області, індексний номер 73909533 від 01.07.2024 року) та припинено право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) ПП «Левчик» (код ЄДРПОУ 39248813) на земельну ділянку площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118.

В апеляційній скарзі ПП «Левчик» посилаючись на необґрунтованість висновків суду першої інстанції, зокрема, на залишення судом першої інстанції обрання позивачем неналежного способу захисту, просить скасувати рішення Балтського районного суду Одеської області від 20.04.2023 року та відмовити у задоволенні позову ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» посилаючись на обставини, якими обґрунтовано позов, просило залишити рішення Балтського районного суду Одеської області від 05 червня 2025 року без змін, як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу без змін.

Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, у судове засідання не з`явились, заяв про відкладення розгляду справи до суду не подавали, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю — доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає вказаним вимогам, виходячи з такого.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива», суд виходив з того, що Договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від14.06.2024 року, укладений між ОСОБА_1 та ПП «Левчик», суперечать приписам ч. 3 ст. 1021 ЗК України, що згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. При цьому, оскільки державна реєстрація права емфітевзису проведена на підставі вказаних Договорів, які підлягають визнанню недійсними, державна реєстрація такого права підлягає скасуванню в силу ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та припиненню право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) відповідача.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позову ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива», зауважуючи про таке.

Як убачається з матеріалів справи 19.05.2006 року між ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки, площею 3,45 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118, розташованої на території Оленівської сільської ради, строком на 15 років, зареєстрований 20.12.2007 року у Балтському РВ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040751400405.

22.09.2016 року на підставі рішення Балтського районного суду Одеської області ОСОБА_4 набула право власності на земельну ділянку площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118, про що в Державному реєстрі речових прав нерухомого майна 16.12.2016 року, було вчинено запис про право власності 18449081 та зазначено реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1140840151206.

26.10.2016 року між ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» та ОСОБА_4 укладена додаткова угода до договору оренди земельної ділянки № б/н від 19.05.2006 року, відповідно до якої внесено зміни щодо Орендозавця, а з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_4 », в іншій частині договір № б/н від 19.05.2026 року залишено без змін.

04.09.2018 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_5 , змінивши прізвище на « ОСОБА_6 », про що свідчить копія свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 , виданого Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 20.04.2023 року задоволено позов ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» до ОСОБА_1 , ПП «Левчик» про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та про визнання відсутнім права оренди, визнана укладеною між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» та ОСОБА_1 додаткова угода № ГРМ-1 від 19.12.2022 року до договору оренди землі № б/н від 19.05.2006 року, який укладений на 15 років щодо земельної ділянки площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118; визнане відсутнім право оренди Приватного підприємства «Левчик» щодо земельної ділянки площею; та зазначено, що рішення суду є підставою для припинення права оренди Приватного підприємства «Левчик» земельної ділянки площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118.

Згідно Додаткової угоди від 19.12.2022 року № ГРМ-1 до договору оренди землі б/н від 19.05.2006 року цей договір поновлений на новий строк, а саме на 24 роки.

14.06.2024 року державним реєстратором Яськівської сільської ради Одеського району Одеської області Писанка Дмитром Сергійовичем здійснена державна реєстрація права користування земельною ділянкою площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118, належної ОСОБА_1 , для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ПП «Левчик» на підставі договору емфітевзису від 14.06.2024 року між ПП «Левчик» та ОСОБА_1 .

Згідно вказаного Договору емфітевзису від 14.06.2024 року ОСОБА_1 передала ПП «Левчик» право користування земельною ділянкою площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118 на строк 15 років.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (пункт 6 частини першої статті 3, частини друга та третя статті 13 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як визначено ч. 1 ст. 1021 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України, а ч. 3 вказаної статті передбачено, що земельна ділянка, що перебуває в оренді, не може бути передана її власником іншій особі на праві емфітевзису.

Тож, дійсно, як слушно зазначено судом першої інстанції, земельна ділянка площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118, належна ОСОБА_1 , в силу ч. 3 ст. 1021 ЗК України не могла бути передана нею приватному підприємству «Левчик» на праві емфітевзису, так як станом на дату укладення Договору, а саме, 14.06.2024 року, перебувала в оренді ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива».

Проте, апеляційний суд погоджується із зауваженнями скаржника ПП «Левчик» щодо обрання ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» неналежного захисту своїх прав, зважаючи на таке.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 29), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 62)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, – до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів – зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Отже, предмет позову – це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову – це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову – це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (стаття 396 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами (частини перша та друга статті 27 Закону № 161-XIV).

За обставинами цієї справи ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива»,є орендарем земельної ділянки площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118, належної ОСОБА_1 , на підставі до договору оренди землі б/н від 19.05.2006 року та Додаткової угоди до нього від 19.12.2022 року № ГРМ-1.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 152)). Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (див. близький за змістом підхід щодо інших правовідносин у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.14)).

Зі змісту поданої до суду позовної заяви та на відзиві на апеляційну скаргу вбачається, що ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива», посилаючись на порушення своїх прав, як законного користувача земельної ділянки площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118, належної ОСОБА_1 , в наслідок заволодіння вказаною земельною ділянкою ПП «Левчик» на підставі укладеного з ОСОБА_7 договору емфітевзису від 14.06.2024 року, просило визначити недійсним вказаних договір, скасувати державну реєстрацію права користування земельною ділянкою ПП «Левчик» та припинити його користування такою.

Так, як вже було зазначено, 14.06.2024 року державним реєстратором Яськівської сільської ради Одеського району Одеської області Писанка Дмитром Сергійовичем здійснена державна реєстрація права користування земельною ділянкою площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118, належної ОСОБА_1 , для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ПП «Левчик» на підставі договору емфітевзису від 14.06.2024 року між ПП «Левчик» та ОСОБА_1 .

Апеляційний суд враховує, що емфітевзис є речовим правом користування чужою земельною ділянкою, близьким за своєю правовою природою до права оренди, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню викладені вище висновку Верховного Суду щодо визначення належного способу судового захисту.

Тож, належним способом захисту прав ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива», який у цих спірних правовідносинах вважає, що наявність права оренди земельної ділянки площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118, належної ОСОБА_1 , у ПП «Левчик», та, зокрема, його реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно унеможливлює виконання рішення Балтського районного суду Одеської області від 20.04.2023 року, є вимога до ПП «Левчик», як особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання такого відсутнім.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, про що зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 у справі N 916/1415/19, від 2 лютого 2021 у справі N 925/642/19, від 21 вересня 2022 року у справі N 908/976/19.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» не є належним способом захисту його порушеного права, як орендаря на земельні ділянки площею 3,4461 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0118, належної ОСОБА_1 , права користування якою зареєстровано за ПП «Левчик», враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, виснує про наявність підстав для відмови у позову, у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

При цьому, така відмова через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» заявити віндикаційний позов про повернення земельної ділянки її власникові.

На вказане суд першої інстанції не звернув належної уваги, і передчасно вважав можливим вирішити спір по суті у визначеному суб`єктному складі.

Щодо посилань позивача у відзиві на апеляційну скаргу на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 року у справі №634/355/19, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21)).

Так, аналогічні викладеним вище висновкам апеляційного суду щодо належного способу захисту прав у цій категорії справ, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22).

Апеляційний судом ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.4 ч.1, абз.1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимоги ПП «Левчик».

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Левчик» задовольнити.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 05 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Левчик» про визнання договору емфітевзису недійсним, скасування державної реєстрації та припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді О.Ю. Карташов

В.В. Кострицький

Оригінал: reyestr.court.gov.ua