Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №486/962/25 — Миколаївський апеляційний суд

02.06.26

22-ц/812/1002/26

Провадження № 22-ц/812/1002/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 червня 2026 року м. Миколаїв

справа № 486/962/25

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, приватний виконавець Химич Олександр Миколайович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області, ухвалене 26 лютого 2026 року під головуванням судді Волощук О.О., повне судове рішення складено цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

В травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі – ТОВ «Кредитні ініціативи») про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Позивач зазначала, що 27 листопада 2007 року між нею та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено кредитний договір №1544-04/07, на підставі якого нею було отримано 27 000 доларів США. З метою забезпечення належного виконання її зобов`язань за вказаним кредитним договором, цього ж дня між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та її чоловіком ОСОБА_2 був укладений договір поруки. Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 22 березня 2011 року з них в солідарному порядку стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» заборгованість за кредитним договором №1544-04/07 від 27 листопада 2007 року станом на 24 лютого 2011 року в сумі 69 594 грн 51 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 695 гривень 95 копійок та 120,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 70410 грн 56 коп. На виконання рішення було видано виконавчі листи та відкрито виконавчі провадження: № 54851809 та № 44115859

17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір відступлення прав вимог, за яким ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло усіх прав вимоги за вищевказаним кредитним договором та договором поруки. Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 24 вересня 2013 року замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на ТОВ «Кредитні ініціативи». У рамках здійснення примусового стягнення у виконавчому провадженні №44115859 з ОСОБА_2 стягнуто в повному обсязі: 184106,81 грн. - кошти за виконавчим документом; 18410,68 грн. - виконавчий збір; 200 грн. та 69 грн. витрати по виконавчому провадженню. 29 листопада 2024 року виконавче провадження закінчено па підставі п.9 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» (повне фактичне виконання рішення).

Як вказала позивач, 28 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. було видано виконавчий напис за №19341 про стягнення з неї заборгованості на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» у розмірі 1 231 660 грн., з яких: 326 533 грн. - заборгованість за кредитом; 905 127 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Вищевказаний виконавчий напис направлено на виконання до Южноукраїнського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області. 09 жовтня 2017 року державним виконавцем Южноукраїнського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Куницькою Т.О. відкрито виконавче провадження № 54851809. В ході здійснення примусового стягнення у виконавчому провадженні з неї було стягнуто 44241 грн та 1150,82 грн, та в подальшому виконавче провадження було завершено на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення) та передано до архіву. Між тим, 11 січня 2021 року відповідачем повторно здійснено звернення за примусовим стягненням вищевказаного боргу ,у зв`язку з чим 21 січня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Куліченком Д.О. відкрито виконавче провадження № 64237890.

За твердженням позивачки, виконавчий напис було вчинено з порушенням вимог законодавства: на підставі кредитного договору, що не був нотаріально посвідчений; щодо вимог, по яким з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років; без отримання нею будь-яких документів (вимог) про наявність кредитної заборгованості, порядку стягнення, строків погашення, початку позасудового стягнення; при вчиненні напису нотаріус не переконався у безспірності сум, що підлягали стягненню. Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати вказаний напис таким, що не підлягає виконанню.

Крім того, ОСОБА_1 просила поновити строк звернення до суду з даним позовом, оскільки про існування виконавчого напису їй стало відомо лише після відкриття виконавчого провадження № 54851809.

Рішенням Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 26 лютого 2026 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №19341 вчинений 28 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» за кредитним договором № 1544-04/07 від 27.11.2007 року грошових коштів на загальну суму 1 1231 660 грн 00 коп. Стягнуто з ТОВ «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 211 грн 20 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом із порушенням вимог статті 88 Закону України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а тому дійшов висновку про задоволення позовних вимог. Суд також дійшов висновку, що у зв`язку із продовженням строків позовної давності під час карантину та воєнного стану, строки позовної давності для звернення ОСОБА_1 із вимогами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню не сплили.

В апеляційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи», посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просило його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апелянт вважає помилковим посилання суду першої інстанції на п.п. 2.3. пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, щодо необхідності направлення вимоги. Так, відповідно до змісту Кредитного договору в забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, Банку не було надано будь яке нерухоме майно, та відповідно у розумінні як Закону України «Про нотаріат», Порядку та відповідно Закону України «Про іпотеку» такий не набув статусу іпотекодержателя, а тому у останнього не виникає відповідного обов`язку направлення позичальнику вимог, що визначені даною нормою. Відсутність обов`язку направлення таких вимог, підтверджується п .2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172. Також апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що наявність спору в суді про стягнення заборгованості, на який посилається позивачка, не свідчить про спірність кредитної заборгованості, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі №305/2082/14-ц. До того ж, позивач не надала жодних доказів про виконання нею судового рішення від 22 березня 2011 року у справі №2-297/2011. Крім того апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у застосуванні строків позовної давності. Так, ОСОБА_1 зловживає своїми правами адже вже зверталася з майже ідентичним позовом до ТОВ «Кредитні ініціативи» в березні 2025 року, який був залишений без розгляду за її заявою. Позивачці достеменно було відомо про наявність виконавчого напису №19341, оскільки під час примусового виконання у ВП №54851809 було стягнуто кошти в розмірі 45 391,82 та вона самостійно частково сплатила заборгованість. Та якщо відраховувати строк позовної давності від дати зарахування першого платежу - 16.04.2018, то останнім днем для звернення до суду з вимогою скасування виконавчого документу є 16.04.2021. Позивачкою не заявлялось клопотання про поновлення строку позовної давності для пред`явлення вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. А сам факт встановлення карантину не може слугувати причиною для поновлення процесуального строку, оскільки можливість поновлення процесуального строку визначається у взаємозв`язку зі встановленням поважності причин пропуску строку та їх зумовленості обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

В судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені. Від представника позивачки - адвоката Сікорського М.М. - надійшла заява про розгляд справи без його участі та участі ОСОБА_1 . Від відповідача ніяких заяв не надходило.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 27.11.2007 року між Акціонерним комерційним промислово - інвестиційним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір N 1544-04/07.

За умовами кредитного договору Банк надав Позичальнику кредит у сумі 27 000 доларів США. За користування кредитом встановлено процентну ставку в розмірі 13 % річних, кінцевий термін повернення кредиту та процентів за ним - не пізніше 25.11.2013 року.

В забезпечення виконання зобов`язань по поверненню суми кредиту між Банком та поручителем ОСОБА_2 укладено Договір поруки від 27.11.2007 року.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 22.03.2011 року у справі № 2-297/2010 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку, на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором № 1544-04/07 від 27.11.2007 року станом на 24.02.2011 року в сумі 69594,51 грн., витрати по сплаті судового збору – 695,95 грн та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 70410, 56 грн.

12.09.2011 року на підставі даного рішення видано виконавчий лист №2-297/2010.

Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 24.09.2013 року замінено сторону виконавчого провадження - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» - у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області у цивільній справі № 2-297/2010 на ТОВ «Кредитні ініціативи».

Згідно інформації Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві від 30.12.2024 року, у рамках здійснення примусового стягнення по зведеному виконавчому провадженню № 44115859 з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в солідарному порядку стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 182090,83 грн. Згідно інформації АСВП кошти за виконавчим документом в загальному розмірі 184106,81 грн. стягнуто в повному обсязі та 18410,68 грн - виконавчий збір, 200 грн та 69 грн – витрати по виконавчому провадженню. 29.11.2024 року виконавче провадження № 44115859 закінчено в зв`язку з повним фактичним виконанням рішення.

28.10.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. було видано виконавчий напис № 19341, яким запропоновано стягнути на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості за кредитним договором № 1544-04/07 від 27.11.2007 року на користь стягувача на підставі договору про відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року. Боржником за кредитним договором є ОСОБА_2 . Стягнення заборгованості проводиться за період з 25.11.2013 року по 13.09.2016 року, яка складається з заборгованості за кредитом -326533 грн, та заборгованості за відсотками за користування кредитом 905127 грн, а всього 1231660 грн.

09.10.2017 року державним виконавцем Южноукраїнського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Куницькою Т.О. на підставі зазначеного виконавчого напису було відкрито виконавче провадження № 54851809.

26.02.2019 року виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», у зв`язку з відсутністю доходу та майна на яке може бути звернуто стягнення.

11.01.2021 року відповідач повторно звернувся з заявою про примусове стягненням боргу на підставі виконавчого напису до приватного виконавця виконавчого округу Куліченка Д.О. До заяви додав оригінал виконавчого напису № 19341 від 28.10.2016 року вчинений приватним виконавцем Чуловським В.А., постанову про повернення виконавчого документа стягувачу та копію довіреності представника.

21.01.2021 року відкрито виконавче провадження та 04.02.2025 року прийнято до провадження приватним виконавцем Химичем О.М.

Згідно повідомлення Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в ході виконання виконавчого провадження №54851809 з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» було стягнуто 44241 грн. та 1150,82 грн. В подальшому виконавче провадження № 54851809 було завершено в зв`язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає і доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Так, статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право. Проте, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, що є підставою нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.

Вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Підпунктами 3.1. – 3.5. Порядку вчинення нотаріальних дій (в редакції, що діяла на час вчинення спірного виконавчого напису) було передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи:

якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;

за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку.

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

Верховний Суд у справах з подібними правовідносинами неодноразово зазначав, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням зазначеного та приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог боржника.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18), від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), від 13.10.2021 року у справі № 554/6777/17-ц (провадження № 61-17750св20).

У справі, що переглядається в апеляційному порядку, судом першої інстанції було обґрунтовано встановлено, що на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису заборгованість боржника ОСОБА_1 , яка зазначена у виконавчому написі, не була безспірною.

Так, з оспорюваного виконавчого напису нотаріуса від 28.10.2016 №19341 слідує, що стягнення заборгованості за кредитним договором № 1544-04/07 від 27.11.2007 року в розмірі 1 231 666 грн., з яких: 326 533 грн. заборгованість за кредитом; 905 127 грн. заборгованість за відсотками, проводиться за період з 25.11.2013 року по 13.09.2016 року.

Натомість, умовами кредитного договору узгоджений кінцевий термін повернення кредиту та процентів за ним не пізніше 25.11.2013 року.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За такого суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виконавчий напис було вчинено щодо стягнення заборгованості, яку не можна вважати безспірною, оскільки з виконавчого напису слідує, що заборгованість за відсотками стягнута за період, за який право кредитора нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося.

Жодних доказів, які б доводили, що заборгованість за відсотками, яка стягнута виконавчим написом, нарахована відповідно до умов договору та в межах строку його дії чи закону відповідачем не надано.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно встановив, що спірний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом із порушенням вимог статті 88 Закону України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а тому його слід визнати таким, що не підлягає виконанню.

Факт стягнення зі ОСОБА_1 частини коштів у виконавчому провадженні з примусового виконання спірного виконавчого напису не свідчить про безспірність заборгованості, про яку зазначено у цьому написі.

Посилання апеляційної скарги на те, що наявність судового рішення про стягнення кредитної заборгованості не позбавляє ТОВ «Кредитні ініціативи» нараховувати проценти за користування кредитними коштами, що підтверджується постановою Верховного Суду від 25.05.2016 року у справі № 6-157цс16, - не можуть бути прийняті до уваги з огляду на вищевикладену правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12.

Колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги про те, що за змістом п.п. 2.3. пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, а отже обов`язок з надіслання такого повідомлення передбачений для іпотекодержателя, тоді як укладений із позивачкою кредитний договір не був забезпечений іпотекою.

Разом із тим Верховний Суд у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17 (провадження 61-17750 св 20) зазначав, що доводи касаційної скарги про те, що письмова вимога про усунення порушення виконання зобов`язання надсилається боржнику та майновому поручителю для одержання виконавчого напису лише по іпотечним договорам, про що зазначила Велика Палата Верховного Суду, повертаючи ухвалою від 28 квітня 2020 року, провадження № 14-68цс20, справу № 554/6777/17, що переглядається, на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, безпідставні, так як у нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджує безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором).

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника – це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»), а тому встановлення факту, що зазначена у виконавчому напису заборгованість не є безспірною – являється достатньою і самостійною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

З огляду на викладене не можна вважати обґрунтованими доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Також не можна погодитись з посиланнями апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував наслідки пропуску позивачкою позовної давності.

З приводу доводів представника відповідача у відзиві на позовну заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Разом із тим, відповідно до пункту 12 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин, дію якого неодноразово продовжено. Дію карантину скасовано 01 липня 2023 року.

Початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання 02 квітня 2020 року чинності Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Подібний правовий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20.

Крім того, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Лише з 04 вересня 2025 року згідно із Законом України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення "Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" № 4434-IX від 14 травня 2025 року пункт 19 було виключено з Перехідних положень ЦК України та відновлено дію положень щодо позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24 зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Судом встановлено, що оскаржуваний виконавчий напис вчинено нотаріусом 28.10.2016 року, про існування якого позивачка дізналась 16.04.2018 року.

Доказів обізнаності позивачки про існування виконавчого напису до стягнення з неї в порядку примусового виконання у ВП №54851809 16.04.2018 року коштів в розмірі 45 391,82 грн. матеріали справи не містять.

Враховуючи те, що про наявність оспорюваного виконавчого напису нотаріуса позивачка дізналася 16.04.2018 року, саме з цього дня починається перебіг позовної давності.

Таким чином, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо оспорювання виконавчого напису нотаріуса не спливла, то цей строк унаслідок його продовження на строк дії карантину та воєнного стану (до 29 січня 2024 року), подальшого (з 30 січня 2024 року) зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану, та відновлення лише з 04 вересня 2025 року (тобто вже після звернення 26.05.2025 року ОСОБА_1 до суду з даним позовом) - не є пропущеним.

Отже підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.

Інше трактування апелянтом строку дії позовної давності пов`язане із помилковим тлумаченням ним норм цивільного права.

Не спростовують таких висновків суду і посилання апелянта на те, що в березні 2025 року ОСОБА_1 вже зверталася з майже ідентичним позовом до ТОВ «Кредитні ініціативи», який був залишений без розгляду за її заявою, оскільки судом було встановлення дотримання строку позовної давності ОСОБА_1 при поданні позову, що є предметом даного судового розгляду.

З огляду на викладене посилання апеляційної скарги на те, що ОСОБА_1 був пропущений строк позовної давності, колегія суддів відхиляє.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення по суті спору, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За такого суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині без змін.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для відшкодування відповідачу судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає.

Керуючись статтями 367, 374,375, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення.

Рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 26 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку і випадках, передбачених 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді Т.В. Серебрякова

Н.О. Тищук

Повна постанова складена 08 червня 2026 року.