Постанова від 04 червня 2026 р. у справі №462/883/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 462/883/26 Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І.

Провадження № 33/811/883/26 Доповідач: Партика І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Партики І.В., за участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Залізничного районного суду м. Львова від 2 березня 2026 року, щодо ОСОБА_1

встановив:

цією постановою, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП та накладено на неї стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн. в дохід держави.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави у розмірі 665,60 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , 12 січня 2026 року о 18 год. 19 хв., у м. Львові, на вул. Шевченка, 111А, не виконала передбачені ст. 150 СК України батьківські обов`язки, щодо малолітнього сина ОСОБА_2 , який втік в невідомому напрямку. Місцезнаходження дитини було встановлено працівниками поліції о 19 год. 55 хв., чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Не погоджуючись з даною постановою ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі у зв`язку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Окрім того, ОСОБА_1 подала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Залізничного районного суду м. Львова від 2 березня 2026 року, оскільки участі в розгляді справи вона не приймала, копію постанови отримала засобами поштового зв`язку.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана постанова є незаконною, а судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи.

Наголошує, що вона діяла в інтересах дитини, на протязі 30 хвилин дитину було знайдено, у зв`язку із чим вона не ухилялася від виконання батьківських обов`язків.

Зазначає, що її введено в оману працівниками поліції, чим порушено її право на захист.

Звертає увагу, що в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Повідомляє, що судом не враховано її активну поведінку щодо пошуку дитини, відсутність умислу, обставини за яких дитина самостійно залишила місце перебування.

Стосовно строку на апеляційне оскарження, то з урахуванням того, що ОСОБА_1 у судовому засіданні участі не приймала, з метою забезпечення права особи на доступ до правосуддя, апеляційний суд вважає за необхідне поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції.

Заслухавши виступ особи, яка притягується до адміністративної відповідальності на підтримку доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи із наступного.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.184 КУпАП, проявляється у невиконанні батьками або особами, які їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей (у т. ч. незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям); незабезпечення дитині безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.

Неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, у результаті якої обов`язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей, а також відсутності контролю за дозвіллям.

Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.

Диспозиція даної норми закону є банкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи.

Такий висновок підтверджується сукупністю зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку і навів у постанові, а саме:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ВБА №212347 від 20 січня 2026 року (а.с.), з якого встановлено, що ОСОБА_1 , 12 січня 2026 року о 18 год. 19 хв., у м. Львові, на вул. Шевченка, 111А, не виконала передбачені ст. 150 СК України батьківські обов`язки, щодо малолітнього сина ОСОБА_2 , який втік в невідомому напрямку. Місцезнаходження дитини було знайдено працівниками поліції о 19 год. 55 хв.;

- протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення іншу подію від 12 січня 2025 року (а.с. 5-7), з якої вбачається, що ОСОБА_1 просить не розглядати її звернення на лінію 102, оскільки таке було передчасним, місце знаходження дитини встановлено, його життю та здоров`ю нічого не загрожує;

- поясненнями ОСОБА_1 від 20 січня 2026 року (а.с. 9), з яких встановлено, що вона перебувала з сином в спортивному залі, після чого вийшла на рецепцію та чекала його, оскільки їм необхідно було їхати додому, через 10 хвилин виявила, що син покинув спортивний зал та не відповідає на її телефонні дзвінки, у зв`язку з чим звернулася на лінію 102, через 30 хв. його виявила поблизу ТЦ М10 працівниками поліції;

- поясненнями ОСОБА_2 від 20 січня 2026 року (а.с. 6), з яких вбачається, що він образився на свою матір та залишив спортивний зал без неї, після чого не реагував на її телефонні дзвінки та був виявлений поблизу ТЦ М10 працівниками поліції;

- рапортом старшого лейтенанта поліції Ю. Рудакової (а.с. 11), з якого встановлено, що на лінію 102 поступило звернення ОСОБА_1 про зникнення дитини, після чого працівниками поліції виявлено ОСОБА_2 поблизу ТЦ М10, який повідомив патрульним, що образився на матір та втік від неї.

Посилання апелянта на відсутність належних і допустимих доказів є формальними. Матеріали справи містять взаємоузгоджені докази, які не суперечать один одному та в сукупності підтверджують вину особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Жодних обґрунтованих сумнівів щодо достовірності встановлених судом першої інстанції обставин апеляційна скарга не містить.

Разом з тим, при накладенні адміністративного стягнення на ОСОБА_1 апеляційний суд враховує конкретні обставини справи, а саме, що вона вперше притягується до адміністративної відповідальності, виховує сина самостійно, характер вчиненого правопорушення, особу винної, ступінь її вини, майновий стан та обставини, що пом`якшують відповідальність, а саме що вона вживала заходи для встановлення місця перебування дитини, діяла в інтересах сина ОСОБА_2 , її активну поведінку щодо пошуку дитини, відсутність умислу, обставини за яких дитина самостійно залишила місце перебування.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

Відповідно до вимог ст. 22 КУпАП при малозначності вчиненого правопорушення орган, посадова особа, уповноважені вирішувати справу, можуть звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

Відповідно до ч. 7, ч. 8 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право змінити постанову.

Відповідно до ч. 2 ст. 284 КУпАП, постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження.

Враховуючи конкретні обставини справи, а саме, що ОСОБА_1 вперше притягується до адміністративної відповідальності, характер вчиненого правопорушення, особу винної, ступінь її вини, майновий стан та обставини, що пом`якшують відповідальність, а саме її активну поведінку щодо пошуку дитини, відсутність умислу, обставини за яких дитина самостійно залишила місце перебування, вважаю за можливе звільнити останню від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КУпАП за малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення, обмежившись усним зауваженням, та закрити провадження у справі.

На переконання апеляційного суду, застосування такого заходу, як усне зауваження, буде необхідним та достатнім для досягнення, визначеної ст. 23 КУпАП мети - виховного впливу та запобіганню вчиненню нових правопорушень.

Керуючись ст. 22, 284, 294 КУпАП, апеляційний суд, -

постановив:

поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Залізничного районного суду м. Львова від 2 березня 2026 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Постанову Залізничного районного суду м. Львова від 2 березня 2026 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення змінити.

На підставі ст. 22 КУпАП звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, за малозначністю та оголосити їй усне зауваження.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 184 КУпАП закрити.

Постанова є остаточна й оскарженню не підлягає.

Суддя Партика І.В.