Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №337/6868/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 27.05.2026 Справа № 337/6868/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 337/6868/24 Головуючий у 1-й інстанції: Новасардова І.В.

Провадження № 22-ц/807/701/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Онищенка Е.А.,

Полякова О.З.

при секретарі: Товстопятко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційними скаргами ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Фельського Сергія Леонідовича, представника Товариства з додатковою відповідальністю Страхова Компанія “Гардіан” Черняковського Андрія Вячеславовича на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю Страхова Компанія “Гардіан” про відшкодування майнової шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року ОСОБА_2 , в особі представника - адвоката Балкового Р.Л.,звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю Страхова Компанія “Гардіан” про відшкодування шкоди, який в подальшому був уточнений.

В обґрунтування позову зазначав, що 21.03.2023 року о 11 год. 30 хв. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «HYUNDAI ELANTRA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою Т0806 на ділянці на острові Хортиця у м. Запоріжжі біля ЗГТ «Турбаза Хортиця», під час зміни напрямку руху не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкод іншим учасникам дорожнього руху, в результаті чого допустив зіткнення з транспортним засобом «MERCEDES-BENZ CLS 320CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався у попутному напрямку ліворуч.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 12.04.2024 року по справі № 335/2740/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні передбаченого ст. 124 КУпАП адміністративного правопорушення.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована у ТДВ «Страхова Компанія «Гардіан».

Згідно висновку експертного транспортно-товарознавчого дослідження № 4024 від 25.04.2023 року матеріальний збиток, завданий власнику КТЗ Mercedes-Benz CLS 320CDI, реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок ДТП складає 352 801,00 грн.

Ринкова вартість вказаного транспортного засобу у пошкодженому в результаті ДТП стані складає 76 705,09 грн., що підтверджується висновком додаткового експертного транспортно-товарознавчого дослідження № 4269 від 04.10.2024 року.

Позивач вказує, що з моменту заподіяння шкоди ОСОБА_1 не вчинив жодних дій, направлених на відшкодування збитків. Загальна сума майнової шкоди становить 276 095, 91 грн., як різниця між матеріальним збитком, завданим в результаті ДТП, та ринковою вартістю автомобілю у пошкодженому стані.

Представником позивача до ТДВ «Страхова Компанія «Гардіан» направлена претензія від 07.11.2024 року з вимогою відшкодувати частину матеріальних збитків, завданих ОСОБА_1

15.11.2024 року надійшла відповідь, в якій зазначено, що правові підстави для виплати страхового відшкодування відсутні, у зв`язку з неподанням потерпілим заяви про страхове відшкодування протягом одного року, якщо шкода заподіяна майну.

Остання експертиза щодо визначення матеріальної шкоди була проведена по заяві позивача 06.08.2024 року, висновок складений 04.10.2024 року. Претензія подана представником позивача за своєю суттю є заявою про страхове відшкодування, містить всі визначені Законом критерії, і має на меті саме страхове відшкодування.

Позивач зазначає, що відповідальність ТДВ «Страхова Компанія «Гардіан» обмежена страховою сумую у розмірі 160 000,00 грн., а з урахуванням франшизи у договорі з ОСОБА_1 у розмірі 3 200,00 грн., з ТДВ «Страхова Компанія «Гардіан» стягненню підлягає 156 800,00 грн.; за від`ємним значенням від загальної суми матеріальної шкоди з ОСОБА_1 стягненню підлягає 119 295, 91 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просив суд стягнути на свою користь: з ТДВ «Страхова Компанія «Гардіан» майнову шкоду в розмірі 156 800 грн., з ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 119 295,91 грн., та судові витрати.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія «Гардіан» про відшкодування шкоди задоволено.

Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія «Гардіан» на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 156 800,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 119 295,91 грн.

Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія «Гардіан» на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 254 грн. 35 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 17 320 грн. 95 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 954 грн. 41 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 13 179 грн. 05 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Фельського С.Л., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої та апеляційної інстанції в межах розгляду справи № 335/2740/23 про адміністративне правопорушення не оцінювались дії ОСОБА_2 , оскільки обвинувачення було висунуте лише ОСОБА_1 , що в жодному разі не вказує на відсутність провини ОСОБА_2 у спричиненні ДТП.

Зауважує, що на підставі висновків експерта до Управління патрульної поліції в Запорізькій області направлялись заяви про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.

14.05.2024 року надано відповідь про те, що УПП вживаються заходи щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

15.04.2025 року УПП надано аналогічну відповідь.

З цього можна зробити висновок про ухилення ОСОБА_2 від співробітників поліції, які намагаються скласти на нього протокол про адміністративне правопорушення.

Зауважує, що у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо».

Ця позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 26 жовтня 2022 року, справа № 645/6088/18 (провадження № 61-8502св21), постанові від 14 вересня 2022 року, справа № 441/756/18 (провадження № 61-12185св21), постанові від 26 січня 2022 року, справа № 465/674/19 (провадження № 61-12514св21), та інших.

Так, позивачем оцінено спричинену йому шкоду у 276 095,91 грн. Враховуючи обопільну провину водіїв у спричиненні ДТП, ОСОБА_1 має відшкодувати позивачу 50% спричиненої шкоди, тобто 138 047,96 грн.

При цьому, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була належним чином застрахована. Ліміт страхової виплати 156 800,00 грн.

138 047,96 грн

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 754/1108/15-ц).

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

Таким чином, вважає, що ОСОБА_2 мав довести свою невинуватість у спричиненні ДТП, оскільки законом передбачена презумпція винуватості заподіювача шкоди.

При цьому висновком експерта належним чином доводиться факт порушення правил дорожнього руху ОСОБА_2 , які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з настанням ДТП.

А враховуючи достатність ліміту страхування для покриття половини спричиненої шкоди, вважає позовні вимоги до ОСОБА_1 безпідставними та необґрунтованими.

Звертає увагу, що судом першої інстанції повністю проігноровано висновок експерта, долучений до матеріалів справи, на тій підставі, що у рішенні Запорізького апеляційного суду зроблено висновок про винуватість водія ОСОБА_1 .

При цьому, судом належним чином не досліджено частину постанови Запорізького апеляційного суду, де зазначено, що наявність в діях потерпілого ( ОСОБА_2 ) порушень правил дорожнього руху не впливає на прийняття рішення про винуватість ОСОБА_1 , оскільки судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до складеного протоколу про адміністративне правопорушення.

Тобто, судом першої інстанції проігноровано той факт, що апеляційний суд в межах розгляду справи № 335/2740/23 про адміністративне правопорушення не оцінював дії ОСОБА_2 , оскільки обвинувачення було висунуте лише ОСОБА_1 .

Також зауважує, що цікавим є посилання суду на ст. 82 ЦПК України, відповідно до положень якої суд вважає, що обставини встановленні постановою Запорізького апеляційного суду від 12.04.2024 в силу приписів цієї статті, не підлягають доказуванню.

При цьому, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Тобто, єдиною преюдицією, встановленою постановою Запорізького апеляційного суду від 12.04.2024 по справі № 335/2740/23, є винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення.

Натомість висновок про відсутність винуватості водія ОСОБА_2 , на підставі зазначеною постанови є безпідставним та необґрунтованим. Більше того, суд фактично порушує вимоги та норми Цивільного процесуального кодексу, вказуючи на встановлення цих обставин та відсутність необхідності їх доведення. У постанові Запорізького апеляційного суду від 12.04.2024 по справі № 335/2740/23 немає жодного слова про відсутність вини ОСОБА_2 .

Крім того, той факт, що ОСОБА_2 ухиляється від складення на нього протоколу про адміністративне правопорушення, підтверджується листами УПП в Запорізькій області, судом взагалі не оцінювався.

Більше того, судом не надано жодної правової оцінки презумпції вини заподіювача шкоди, яка викладена у частині другій статті 1166 ЦК України, відповідно до положень якої, особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини.

Тобто, саме на ОСОБА_2 у цій ситуації покладається обов`язок доведення своєї невинуватості. З його боку надано лише постанову про винуватість ОСОБА_1 , яка, у свою чергу, не містить жодних висновків про невинуватість ОСОБА_2 . Також не надано жодного висновку Інженерно-транспортній експертизі з відповідним висновком про відсутність у його діях порушення ПДР, яке спричинило ДТП.

Щодо розміру витрат на послуги адвоката вказує, що судом у повному обсязі задоволено вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу. У попередньому розрахунку сума витрат на адвоката заявлена на суму 9 000,00 грн. При цьому остаточно, позивач просив стягнути 30 500,00 грн. При цьому жодного обґрунтування, чому сторона не могла передбачити ці витратив до матеріалів не долучено.

Зауважує, що обома відповідачами були заявлені клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу. Обидва відповідачі вважають, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 500,00 грн. є неспівмірними зі складністю цієї справи та наданим адвокатом обсягом послуг у суді, не відповідають критерію реальності таких витрат.

З рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2025 року не погодилось і Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія «Гардіан», її представник Черняковський А.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до ТОВ «Страхова Компанія «Гардіан» відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до Консультації № 34-D/12/13 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, оцінювача ОСОБА_3 , витрати на відновлювальний ремонт «MERCEDES-BENZ CLS 320CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , перевищують вартість даного ТЗ до ДТП, автомобіль є фізично знищеним. Так, згідно вказаної Консультації № 34-D/12/13, ринкова вартість досліджуваного ТЗ становить 406 611,80 грн., вартість ремонту з ПДВ становить 642 992,71 грн.

Відтак, для визначення ринкової вартості «MERCEDES-BENZ CLS 320CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , після ДТП відповідачем було замовлено аварійний сертифікат №55-R/12/60 про розрахунок ринкової вартості пошкодженого (в технічно несправному стані) автомобіля, яким встановлено, що ринкова вартість пошкодженого транспортного засобу складає 173 767,52 грн.

Отже, враховуючи приписи п. 30.2 ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV, розмір страхового відшкодування розраховується наступним чином: 406 611,80 (вартість ТЗ до ДТП) – 173 767,52 (вартість ТЗ після ДТП) = 232 844,28 грн. Оскільки вказана сума перевищує страхову суму за полісом, розмір страхового відшкодування не міг перевищувати 160 000 грн.

Крім того, франшиза в розмірі 3 200 грн. підлягає вирахуванню із загального розміру страхового відшкодування. Тому, кінцевий розмір страхового відшкодування міг становити 156 800 грн. (160 000-3 200)

Зауважує, що лише 07.11.2024 року представник позивача направив відповідачу заяву про страхове відшкодування у формі вимоги - претензії, тобто після спливу річного строку з моменту ДТП, яка мала місце 21.03.2023 року, та в силу приписів п. 37.1.4. ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV відповідач мав правові підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування. Про прийняте рішення відповідач повідомив позивача листом.

Спеціальним Законом № 1961-IV чітко встановлені часові рамки, протягом яких потерпіла особа зобов`язана подати страховику заяву про страхове відшкодування. Вказаний строк починається з дня ДТП (в даному випадку 21.03.2023 року) та закінчується через рік після цієї події. Вказаний Закон № 1961-IV не передбачає жодних альтернативних строків для подання заяви про страхове відшкодування.

Той факт, що ДТП перебувала на розгляді у справі про адміністративне правопорушення, жодним чином не звільняв позивача від обов`язку подати страховику заяву про страхове відшкодування в межах одного року з дня ДТП.

Вказує, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що позивач має довести наявність обставин, що унеможливили подання заяви про страхове відшкодування протягом річного строку з дня ДТП. Тобто, лише факт звернення до суду з позовною заявою в межах строку позовної давності, не є достатньою підставою для задоволення позову.

Від ОСОБА_2 , в особі представника – адвоката Балкового Р.Л., на адресу апеляційного суду надійшли відзиви на апеляційні скарги, у яких він просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, стягнути з ОСОБА_1 та ТОВ «Страхова Компанія «Гардіан» на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а викладені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Фельського С.Л., підлягає задоволенню, апеляційна скарга представника ТДВ Страхова Компанія “Гардіан” Черняковського А.В. підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України).

Судове рішення зазначеним вимогам закону повною мірою не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Проте, з такими висновками суду в повному обсязі погодитися не можна з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 21.03.2023 року трапилось ДТП за участі ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом HYUNDAI ELANTRA, реєстраційний номер НОМЕР_3 , та ОСОБА_2 який керував транспортним засобом MERCEDES-BENZ CLS 320CDI, реєстраційний номер НОМЕР_4 .

На місці події на ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП.

Власником транспортного засобу Mercedes-Benz CLS 320CDI, реєстраційний номер НОМЕР_2 , є ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 .

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21.04.2023 по справі № 335/2740/23 за клопотанням представників обох учасників ДТП було призначено інженерно-транспортну експертизу, на вирішення якої було поставлено такі питання:

1) Як, з технічної точки зору, в даній дорожній ситуації повинні були діяти водій автомобіля HYUNDAI ELANTRA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , - ОСОБА_1 , та водій автомобіля MERCEDES-BENZ CLS 320CDI, реєстраційний номер НОМЕР_2 , - ОСОБА_2 , для забезпечення безпеки дорожнього руху?

2) Чи наявні в діях кожного з учасників дорожньо-транспортної пригоди невідповідності вимогам пунктів Правил дорожнього руху України, та чи знаходяться вони в причинному зв`язку з подією пригоди?

3) Хто з водіїв мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди?

Згідно Висновку експерта від 01.08.2023 року № CE-19/108-23/6222-ІТ, який складений судовим експертом Запорізького НДЕКЦ МВС України С. Гайдаєм:

1. Водій ОСОБА_1 для забезпечення безпеки дорожнього руху повинен був діяти відповідно вимогам п.п. 10.1, 11.4 та розділу 34 (лінія горизонтальної дорожньої розмітки 1.3) Правил дорожнього руху України, а у випадку виникнення перешкоди для його руху – також відповідно вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України;

Водій ОСОБА_2 для забезпечення безпеки правил дорожнього руху повинен був діяти відповідно вимогам п.п. 11.4, 12.3, 12.4, 12.9 «б», 13.1 та розділу 34 (лінія горизонтальної дорожньої розмітки 1.3) Правил дорожнього руху України.

2. Оцінити дії водія ОСОБА_1 стосовно виконання ним вимог п. 10.1. 11.4. 12.3 та розділу 34 (лінія горизонтальної дорожньої розмітки 1.3) Правил дорожнього руху України та визначити, чи перебувають його дії у причинному зв`язку з подією даної ДТП, експертним шляхом не надається можливим через недостатність необхідних для цього вихідних даних.

Дії водія ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.п. 11.4. 12.4, 12.9 «б», 13.1 та розділу 34 (лінія горизонтальної дорожньої розмітки 1.3) Правил дорожнього руху України; при цьому невідповідність дій водія ОСОБА_2 вимогам п. 13.1 ПДР України з технічної точки зору перебуває у причинному зв`язку з подією даної ДТП.

3. Встановити, чи мав водій ОСОБА_1 технічну можливість уникнути даної ДТП, експертним шляхом не надається можливим через недостатність необхідних для цього вихідних даних.

Технічна можливість водія ОСОБА_2 уникнути даної ДТП залежала від виконання ним вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху України.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.10.2023 по справі № 335/2740/23 за клопотанням представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Балкового Р.Л. було призначено додаткову судову інженерно-транспортну експертизу за експертною спеціальністю: «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди», з урахуванням додаткових даних, на недостатність яких послався експерт при проведенні первісної експертизи, а саме:

- у варіанті за показаннями водія ОСОБА_1 , на смузі руху, по якій рухався автомобіль HYUNDAI ELANTRA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , знаходилось не менше трьох вибоїн, дві з яких знаходились впритул до подвійної суцільної лінії на відстані не менше одного метра одна від одної, та кожна з яких були шириною, приблизно рівною ширині однієї розділової лінії, а третя знаходилась між першими двома та на відстані від подвійної суцільної лінії, приблизно рівній ширині розділової смуги, і була шириною приблизно вдвічі більшою за інші вибоїни;

- водій ОСОБА_1 побачив першу із вказаних вибоїн в момент, коли до першої з них була відстань від трьох до п`яти метрів, і в цей момент, сприйнявши ці вибоїни як перешкоду для руху, загальмував, знизивши швидкість приблизно до 30 км/год, після чого змістив автомобіль лівіше;

- небезпека для водія ОСОБА_1 виникла з моменту, коли він побачив перешкоду для руху свого автомобіля у виді вибоїни на дорожньому покритті;

- у варіанті за показаннями водія ОСОБА_2 жодних вибоїн дорожнього покриття не було, а водій ОСОБА_1 загальмував і почав здійснювати розворот ліворуч на зустрічну смугу руху.

Згідно Висновку експерта від 07.11.2023 року № CE-19/108-23/62275-ІТ, який складений судовим експертом Запорізького НДЕКЦ МВС України С. Гайдаєм:

1) водій ОСОБА_1 для забезпечення безпеки дорожнього руху повинен був діяти відповідно до вимог пп. 10.1, 11.4 та розділу 34 (лінія горизонтальної дорожньої розмітки 1.3) Правил дорожнього руху, а у випадку виникнення перешкоди для його руху (у варіанті за показаннями водія ОСОБА_1 ) – також відповідно вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху;

2) у варіанті за показаннями водія ОСОБА_1 вирішити питання про те, чи були в його діях невідповідності вимогам Правил дорожнього руху, і чи перебували вони у причинному зв`язку з подією ДТП, не надається можливим через технічну неспроможність та неінформативність таких показань; у варіанті за показаннями водія ОСОБА_2 дії водія ОСОБА_1 не відповідали вимогам пп. 10.1, 11.4 та розділу 34 (лінія горизонтальної дорожньої розмітки 1.3) Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебувало у причинному зв`язку з подією ДТП;

3) у варіанті за показаннями водія ОСОБА_1 вирішити питання про те, чи мав він технічну можливість уникнути ДТП, не надається можливим через технічну неспроможність та неінформативність таких показань; у варіанті за показаннями водія ОСОБА_2 технічна можливість водія ОСОБА_1 уникнути ДТП залежала від виконання ним вимог пп. 10.1, 11.4 та розділу 34 (лінія горизонтальної дорожньої розмітки 1.3) Правил дорожнього руху.

В результаті розгляду справи № 335/2740/23 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2023 року, провадження у справі закрито за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, в діях ОСОБА_1 .

Згідно постанови Запорізького апеляційного суду від 12 квітня 2024 року по справі № 335/2740/23 встановлено, що згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 21.03.2023 року о 11 год. 30 хв. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «HYUNDAI ELANTRA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою Т0806 на ділянці на острові Хортиця у м. Запоріжжі біля ЗГТ «Турбаза Хортиця», під час зміни напрямку руху не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкод іншим учасникам дорожнього руху, в результаті чого допустив зіткнення з транспортним засобом «MERCEDES-BENZ CLS 320CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався у попутному напрямку ліворуч. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні ушкодження, травмованих немає.

Вказаними діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 12.04.2024 по справі № 335/2740/23 визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні передбаченого ст. 124 КУпАП адміністративного правопорушення. Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП у відповідності до п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП закрито.

При цьому, апеляційний суд наголосив, що наявність в діях потерпілого порушень правил дорожнього руху за жодних обставин не впливає на прийняття рішення про невинуватість ОСОБА_1 , оскільки судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до складеного протоколу про адміністративне правопорушення.

Постанова апеляційного суду набрала законної сили 12.04.2024.

Під час події ДТП 21.03.2023 автомобілем «MERCEDES-BENZ CLS 320CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , керував водій ОСОБА_2 , вказані обставини сторонами не оспорюються, встановлені постановою Запорізького апеляційного суду від 12.04.2024 по справі № 335/2740/23, тому в силу ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Цивільна відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ТДВ «Страхова Компанія «Гардіан», поліс № ЕР/213244514, забезпечений транспортний засіб «HYUNDAI ELANTRA», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Страхова сума за вказаним полісом за шкоду, заподіяну майну, становить 160 000,00 грн, франшиза - 3 200,00 грн.

22.03.2023 ОСОБА_2 звернувся до ТДВ «Страхова Компанія «Гардіан» з повідомленням про настання страхового випадку, що підтверджується змістом повідомлення.

Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 25.04.2023 № 4024 щодо визначення матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ «MERCEDES-BENZ CLS 320CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , в результаті ДТП, який зроблено судовим експертом Філь О.П. – матеріальний збиток, завданий власнику КТЗ «MERCEDES-BENZ CLS 320CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок ДТП 21.03.2023 на дату оцінки дорівнює ринковій вартості автомобілю та складає 352 801,00 грн.

Відповідно до висновку додаткового експертного транспортно-товарознавчого дослідження № 4269 щодо визначення ринкової вартості пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля «MERCEDES-BENZ CLS 320CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який складено 04.10.2024 судовим експертом Філь О.П. – ринкова вартість КТЗ «MERCEDES-BENZ CLS 320CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , після ДТП 21.03.2023 розрахована як сукупність працездатних та ліквідних складових, які мають кінематичні, гідравлічні та електричні зв`язки, об`єднані в єдину конструкцію, та може складати 76 705,09 грн.

Згідно консультації № 34-D/12/13 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу «MERCEDES-BENZ CLS 320CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яка надана оцінювачем, який є ФОП ОСОБА_5 на замовлення ТДВ «СК «Гардіан» встановлено, що ринкова вартість КТЗ 406 611,80 грн. визначена за порівняльним підходом, вартість відновлюваного ремонту 642 992,71 грн. Висновок отриманий за результатами консультації: на підставі виконаних досліджень та рекомендацій, зроблений висновок, що вартість матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу MERCEDES-BENZ CLS 320CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок ДТП станом на 21.03.2023 складає 406 611,80 грн.

Відповідно до змісту аварійного сертифікату №55-R/12/60 від 22.05.2023 про оцінку вартості транспортного засобу в пошкодженому стані MERCEDES-BENZ CLS 320CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який надано аварійним комісаром ФОП ОСОБА_5 на замовлення ТДВ «СК «Гардіан» встановлено, що ринкова вартість об`єкта дослідження 406 611,80 грн., ринкова вартість пошкодженого об`єкта дослідження 173 767,52 грн.

Як вбачається з листа ТДВ «Страхова Компанія «Гардіан» вих. № 26/03/24/6 від 26.03.2024, який адресовано ОСОБА_2 , страхова компанія у відповідь на повідомлення від 22.03.2024 про ДТП повідомила, що оскільки особою, яка має право на страхове відшкодування не було подано заяви про страхове відшкодування впродовж передбаченого Законом України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строку з моменту скоєння ДТП, відсутні правові підстави для виплати страхового відшкодування.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).

У частинах першій, другій статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для настання деліктної відповідальності за статтею 1166 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

Статтею 979 ЦК України передбачено, що договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів.

Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування).

Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов`язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.

За статтею 980 ЦК України, предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Об`єктом страхування можуть бути:

життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення;

майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати;

відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

01.01.2025 року Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (№ 1961-IV) втратив чинність, у зв`язку із набранням чинності Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (№ 3720- ІХ).

Так, страховий випадок відбувся у 2023 року, тому спірні правовідносини регулюються саме Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (№ 1961-IV).

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (підпункти 1.4, 1.7 статті 1 цього Закону).

У абзаці першому підпункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 1188 ЦПК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Отже, спір про відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК України, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі №441/756/18.

Як зазначалося вище, згідно Висновку експерта від 07.11.2023 року № CE-19/108-23/62275-ІТ за результатами проведення інженерно-транспортної експертизи:

1. Водій ОСОБА_1 для забезпечення безпеки дорожнього руху повинен був діяти відповідно вимогам п.п. 10.1, 11.4 та розділу 34 (лінія горизонтальної дорожньої розмітки 1.3) Правил дорожнього руху України, а у випадку виникнення перешкоди для його руху – також відповідно вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України;

Водій ОСОБА_2 для забезпечення безпеки правил дорожнього руху повинен був діяти відповідно вимогам п.п. 11.4, 12.3, 12.4, 12.9 «б», 13.1 та розділу 34 (лінія горизонтальної дорожньої розмітки 1.3) Правил дорожнього руху України.

2. Оцінити дії водія ОСОБА_1 стосовно виконання ним вимог п. 10.1. 11.4. 12.3 та розділу 34 (лінія горизонтальної дорожньої розмітки 1.3) Правил дорожнього руху України та визначити, чи перебувають його дії у причинному зв`язку з подією даної ДТП, експертним шляхом не надається можливим через недостатність необхідних для цього вихідних даних.

Дії водія ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.п. 11.4. 12.4, 12.9 «б», 13.1 та розділу 34 (лінія горизонтальної дорожньої розмітки 1.3) Правил дорожнього руху України; при цьому невідповідність дій водія ОСОБА_2 вимогам п. 13.1 ПДР України з технічної точки зору перебуває у причинному зв`язку з подією даної ДТП.

3. Встановити, чи мав водій ОСОБА_1 технічну можливість уникнути даної ДТП, експертним шляхом не надається можливим через недостатність необхідних для цього вихідних даних.

Технічна можливість водія ОСОБА_2 уникнути даної ДТП залежала від виконання ним вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху України.

Також, відповідно до Висновку експерта від 07.11.2023 року № CE-19/108-23/62275-ІТ за результатами проведення додаткової судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю: «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди»:

1) водій ОСОБА_1 для забезпечення безпеки дорожнього руху повинен був діяти відповідно до вимог пп. 10.1, 11.4 та розділу 34 (лінія горизонтальної дорожньої розмітки 1.3) Правил дорожнього руху, а у випадку виникнення перешкоди для його руху (у варіанті за показаннями водія ОСОБА_1 ) – також відповідно вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху;

2) у варіанті за показаннями водія ОСОБА_1 вирішити питання про те, чи були в його діях невідповідності вимогам Правил дорожнього руху, і чи перебували вони у причинному зв`язку з подією ДТП, не надається можливим через технічну неспроможність та неінформативність таких показань; у варіанті за показаннями водія ОСОБА_2 дії водія ОСОБА_1 не відповідали вимогам пп. 10.1, 11.4 та розділу 34 (лінія горизонтальної дорожньої розмітки 1.3) Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебувало у причинному зв`язку з подією ДТП;

3) у варіанті за показаннями водія ОСОБА_1 вирішити питання про те, чи мав він технічну можливість уникнути ДТП, не надається можливим через технічну неспроможність та неінформативність таких показань; у варіанті за показаннями водія ОСОБА_2 технічна можливість водія ОСОБА_1 уникнути ДТП залежала від виконання ним вимог пп. 10.1, 11.4 та розділу 34 (лінія горизонтальної дорожньої розмітки 1.3) Правил дорожнього руху.

Отже, згідно висновку експерта від 07.11.2023 року № CE-19/108-23/62275-ІТ встановлено, що дії водія ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.п. 11.4. 12.4, 12.9 «б», 13.1 та розділу 34 (лінія горизонтальної дорожньої розмітки 1.3) Правил дорожнього руху України; при цьому невідповідність дій водія ОСОБА_2 вимогам п. 13.1 ПДР України з технічної точки зору перебуває у причинному зв`язку з подією даної ДТП.

Стосовно ОСОБА_1 , то постановою Запорізького апеляційного суду від 12.04.2024 по справі № 335/2740/23 визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні передбаченого ст. 124 КУпАП адміністративного правопорушення. Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП у відповідності до п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП закрито.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Разом із тим, в матеріалах справи відсутнє судове рішення про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за порушення вищенаведених пунктів Правил дорожнього руху, а також про звільнення його від відповідальності за порушення зазначених пунктів ПДР.

Однак, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини (така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15, від 08 травня 2018 року у справі № 922/2026/17, від 21 вересня 2018 року у справі № 910/19960/15).

У постанові Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 914/607/23 зазначено, що не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18). Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що встановлення в межах цивільно-правового спору про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, обставин спричинення пошкодження майна потерпілої сторони, а також наявності в діях особи, яка завдала відповідної шкоди, вини (умислу чи необережності), може оцінюватись судом на загальних підставах.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Зважаючи на висновок експерта про наявність у діях водія ОСОБА_2 порушень п.п. 11.4. 12.4, 12.9 «б», 13.1 та розділу 34 (лінія горизонтальної дорожньої розмітки 1.3) Правил дорожнього руху України, при цьому невідповідність дій водія ОСОБА_2 вимогам п. 13.1 ПДР України з технічної точки зору перебуває у причинному зв`язку з подією даної ДТП, та відсутності рішення суду щодо встановлення відсутності вини у зв`язку з порушенням водієм цих правил дорожнього руху, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про наявність обопільної вини обох учасників ДТП обґрунтованими.

Отже, колегія суддів вважає обопільною вину обох учасників ДТП та враховує, що ступень вини у ДТП кожного із водіїв не визначено (сторонами не заявлялося клопотання про проведення експертизи на предмет визначення ступеня вини у ДТП кожного із водіїв ні в суді першої, ні апеляційної інстанцій), тому вважає за доцільне стягнути на користь позивача кошти, виходячи із ступеня вини обох водіїв 50/50.

Як зазначалось вище, з висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 4024 від 25.04.2023 щодо визначення матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ «MERCEDES-BENZ CLS 320CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , в результаті ДТП, який зроблено судовим експертом Філь О.П. з розділу «дослідження по п. 2.4» вбачається, що вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 414 842,56 грн. З розділу «дослідження по п. 2.6» вбачається, що не встановлено факту можливості відновлення КТЗ відповідно до технічних вимог виробника. В даному випадку вартість матеріального збитку прирівнюється до дійсної ринкової вартості автомобілю, тому ремонтувати його економічно не доцільно. Матеріальний збиток дорівнює ринковій вартості автомобілю і складає 352 801,00 грн.

Згідно висновку додаткового експертного транспортно-товарознавчого дослідження № 4269 від 04.10.2024, складеного судовим експертом Філь О.П., ринкова вартість пошкодженого КТЗ 76 705,09 грн.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що вартість матеріального збитку у результаті пошкодження транспортного засобу, який є фізично знищеним, «MERCEDES-BENZ CLS 320CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , в результаті ДТП 21.03.2023, становить різницю між сумою завданого збитку (352 801,00 грн) та вартістю автомобіля в пошкодженому стані (76 705,09 грн), що дорівнює 276 095,91 грн (352 801,00 грн - 76 705,09 грн).

Отже, виходячи з обопільної вини двох водіїв (50/50) розмір відшкодування шкоди, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 , становить 138 047,96 грн (276 095,91 грн/2).

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Як зазначалось вище, на момент дорожньо-транспорної пригоди 21.03.2023 цивільна відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ТДВ «Страхова Компанія «Гардіан», поліс № ЕР/213244514, забезпечений транспортний засіб «HYUNDAI ELANTRA», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Страхова сума за вказаним полісом за шкоду, заподіяну майну, становить 160 000,00 грн., франшиза - 3 200,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За змістом зазначеної норми закону обов`язок відшкодування шкоди у особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, виникає у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди.

Отже, обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик в межах страхової суми.

Таким чином, з врахуванням наявності спільної вини двох водіїв (50/50), колегія суддів дійшла висновку, що з ТДВ «Страхова Компанія «Гардіан» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 138 047,96 грн, з врахуванням того, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик в межах страхової суми. За обставинами даної справи ОСОБА_2 повинно бути виплачено страховиком - ТДВ «Страхова Компанія «Гардіан» суму страхового відшкодування 138 047,96 грн, що не перевищує ліміту за шкоду майну, встановленому полісом обов`язкового страхування № ЕР/213244514 - 156 800 грн (160 000,00 грн - франшиза 3 200,00 грн), а відтак, відсутні підстави покладення відповідальності за заподіяну шкоду на страхувальника – відповідача ОСОБА_1 .

Що стосується доводів апеляційної скарги ТДВ «Страхова Компанія «Гардіан» про необхідність відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_2 до ТДВ «Страхова Компанія «Гардіан», у зв`язку з тим, що позивач звернувся до ТДВ «Страхова Компанія «Гардіан» із заявою про виплату страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб лише 07.11.2024 року, тобто з пропуском визначеного положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» річного строку для такого звернення, який є присічним, колегія суддів зазначає наступне.

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування, яка має містити певні відомості та визначені Законом додатки до заяви (пункт 35.1 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної витати), є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

У справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що: «підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України). Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності».

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові № 752/11365/21 від 08 жовтня 2025 року.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 552/11365/21 стосовно того, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності, та з огляду на те, що позивач набув статусу потерпілого лише 12.04.2024 з моменту ухвалення постанови Запорізьким апеляційним судом, що фактично право на звернення про стягнення страхових виплат у позивача виникло саме з дня ухвалення Запорізьким апеляційним судом постанови від 12.04.2024, це свідчить про те, що вимогу до страховика ОСОБА_2 пред`явив в межах строку позовної давності.

З урахуванням встановлених обставин та вищенаведених норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення з ТДВ Страхова Компанія “Гардіан” на користь ОСОБА_2 138 047 грн 96 коп. майнової шкоди.

Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Фельського С.Л., знайшли своє підтвердження, а доводи апеляційної скарги представника ТДВ Страхова Компанія “Гардіан” Черняковського А.В. частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, відповідно, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заявлених вимог.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Фельського Сергія Леонідовича, задовольнити.

Апеляційну скаргу представника Товариства з додатковою відповідальністю Страхова Компанія “Гардіан” Черняковського Андрія Вячеславовича задовольнити частково.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2025 року у цій справі скасувати та ухвали постанову наступного змісту.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова Компанія “Гардіан” (ЄДРПОУ 35417298) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 ) 138 047 (сто тридцять вісім тисяч сорок сім) грн 96 коп. майнової шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 08 червня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: Е.А. Онищенко

О.З. Поляков