Вирок від 26 травня 2026 р. у справі №334/8360/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 27.05.2026 Справа№ 334/8360/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №334/8360/25 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження №11-кп/807/328/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря ОСОБА_5 ,

розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердянськ, громадянина України, який має середню освіту, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, який на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

29 листопада 2000 року Бердянським міським судом Запорізької області за ч.6 ст.2296, ч.2 ст.17, ч.2 ст.141, ст.42 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки із застосуванням ст. 46 КК України з відстрочкою виконання вироку на 2 роки, штраф у розмірі 680 грн.;

24 квітня 2002 року Бердянським районним судом Запорізької області за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців. Звільнений 14 травня 2005 року умовно-достроково з установи виконання покарань на підставі ст.81 КК України з невідбутим покаранням у виді позбавлення волі строком 3 місяці 28 днів;

20 жовтня 2006 року Бердянським міським судом Запорізької області за ч.2 ст.185, 395 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців. 29 листопада 2010 року звільнений з установи виконання покарань по відбуттю строку покарання;

28 квітня 2011 року Бердянським міським судом Запорізької області за ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців. 11 вересня 2012 року звільнений з установи виконання покарань за відбуттям строку покарання;

01 серпня 2014 Бердянським міськрайонним судом Запорізької області за ч.ч.2, 3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців. 18 січня 2017 року звільнений з установи виконання покарань за відбуттям строку покарання;

27 вересня 2017 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців. 27 травня 2019 року звільнений з установи виконання покарань за відбуттям строку покарання;

08 квітня 2020 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області за ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки;

27 січня 2021 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 рік 5 місяців. 17 грудня 2024 року звільнений з установи виконання покарань за відбуттям строку покарання;

26 червня 2025 року відділом поліції №1 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області скеровано до Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя обвинувальний акт за ч.4 ст.185 КК України,

обвинуваченого у вчинені кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України,

за участю прокурора – ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відео конференції з приміщенням ДУ «Дніпровська УВП №4»,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 .

Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_9 звернувся з апеляційною скаргою на вирок Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 20 жовтня 2025 року, яким ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.

На підставі ч.1 ст.75 КК України звільнено ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом однорічного іспитового строку не скоїть нового кримінального правопорушення.

Відповідно до ст.76 ч.1 п.1, 2 КК України, покладено на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та навчання.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 призначити покарання за ч.1 ст.162 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що оскаржуваний вирок суду підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок м`якості.

Прокурор вважає, що рішення суду про звільнення ОСОБА_6 від покарання з випробуванням суд належним чином не обґрунтував та не навів мотивів, з яких дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання.

Вказує, що звільняючи обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, суд не рахував, що ОСОБА_6 раніше 8 разів притягувався до кримінальної відповідальності за корисливі злочини, судимості за які не зняті та не погашені, окрім того сталих суспільних зв`язків не має, суспільно корисним трудом не займався і не займається, а тому продовжує вчиняти кримінальні правопорушення.

Також, поза увагою суду залишився той факт, що застосоване за попередніми вироками звільнення від покарання з випробуванням виховного ефекту на обвинуваченого не мало, оскільки останній продовжив вчиняти нові злочини, у тому числі в під час випробувального терміну.

Крім того, судом не враховано, що ОСОБА_6 на шлях виправлення не став, і майже одразу після закінчення строку покарання, вчинив нові злочини, а тому на цей час у провадженні Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя перебуває ще одне кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 за ч.4 ст.185 КК України.

На думку прокурора, наведене свідчить про свідому антисоціальну поведінку обвинуваченого та ігнорування законів України.

Прокурор вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст.75 КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання не є достатнім і необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, а тому не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Таким чином, у суду не було достатніх підстав для застосування ст.75 КК України та звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням.

Крім того, зазначає, що судом першої інстанції в порушення вимог п.2 ч.3 ст.374 КПК України, у разі визнання особи винуватою, в мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, форми вини, мотивів, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення.

Однак, з вищевикладеного вироку убачається, що безпосередньо судом фактичні обставини провадження встановлено не правильно (місце вчинення злочину), а при формулюванні обвинувачення зазначено про порушення недоторканості житла потерпілого, у той час, як дії обвинуваченого ОСОБА_6 було кваліфіковано, як незаконне проникнення до іншого володіння.

Згідно з вироком суду, 03 жовтня 2025 року в провадження Дніпровського районного суду м.Запоріжжя надійшов обвинувальний акт, внесений 15 вересня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025087050000373, відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.162 КК України з клопотанням прокурора про розгляд даного кримінального у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

До обвинувального акту, разом із клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні у відповідності до ч.3 ст.302 КПК України додані документи, а саме: письмова заява підозрюваного, складена в присутності захисника, щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою цієї статті та згоди з розглядом обвинувального акту у спрощеному провадженні; матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання підозрюваним своєї винуватості.

ОСОБА_6 не затримувався. Стосовно нього запобіжний захід не обирався.

Враховуючи зазначене, суд вважав за можливе розглянути обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 України, в спрощеному провадженні за відсутності учасників судового провадження, без проведення судового розгляду та судового засідання, із зазначенням у вироку на підтвердження встановлених судом обставин замість доказів тих обставин, які були встановлені органом досудового розслідування та які не оспорюються учасниками судового провадження, що узгоджується з приписами статей 381, 382 КПК України.

Так, в ході судового розгляду встановлено, що 24 вересня 2025 року, близько 13:00 години, переслідуючи прямий умисел, направлений на незаконне порушення права на недоторканість житла, передбаченого ст.30 Конституції України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, ОСОБА_6 незаконно проник на огороджену єдиним парканом земельну ділянку, яка перебуває у володінні ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим порушив недоторканність його житла.

Дії обвинуваченого ОСОБА_6 суд кваліфікував за ч.1 ст.162 КК України, як незаконне проникнення до іншого володіння особи.

Заслухавши доповідь судді; прокурора, на підтримання апеляційної скарги; обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Згідно з вимогами ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції цих вимог закону в цілому дотримався при розгляді цього провадження і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення (проступку) при викладених у вироку обставинах, правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження і правильно кваліфікував дії обвинуваченого за ч.1 ст.162 КК України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення (проступку) при обставинах, зазначених у вироку, та правильність кваліфікації його дій ніким з учасників провадження не оспорюються, у зв`язку з чим, з огляду на положення ч.1 ст.404 КПК України, колегією суддів вирок суду в цій частині не переглядається.

Разом з цим, перевіряючи доводи прокурора в апеляційній скарзі щодо обґрунтованості призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до вимог ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів. При призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції взяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є кримінальним проступком, дані про особу обвинуваченого, його стан здоров`я, сімейний та майновий стан, обставини, що пом`якшують покарання, а також наявність обтяжуючих обставин.

Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнає щире каяття.

В той же час, судом не встановлено обставин, які обтяжують покарання.

З урахуванням фактичних обставин провадження та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання, передбаченого санкцією частини 1 статті 162 КК України - у виді обмеження волі, в межах санкції статті обвинувачення.

Проте, колегія суддів не може погодитись з висновками суду про необхідність призначенням обвинуваченому вказаного покарання на мінімальний строк, з огляду на таке.

Суд першої інстанції хоч і встановив, що обвинувачений раніше неодноразово судимий, не працює, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, в матеріалах провадження наявна інформація про те, що стосовно ОСОБА_6 відділом поліції №1 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області скеровано до Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя обвинувальний акт за ч.4 ст.185 КК України, однак належним чином не врахував вказані обставини при визначенні строку покарання.

Окрім того, мотивуючи свої висновки про необхідність звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання на підставі ст.ст.75, 76 КК України, суд не навів достатніх підстав для такого звільнення та не врахував в повній мірі фактичні обставини та відомості про особу обвинуваченого, який міцних соціальних зв`язків не має, раніше неодноразово судимий за умисні кримінальні правопорушення, неодноразово відбував покарання, пов`язане з позбавленням волі, проте, після звільнення продовжував вчиняти злочини, також раніше останній звільнявся від відбування покарання з випробуванням, що також не дало позитивного результату та змін в його поведінці.

На думку колегії суддів, достатніх підстав для звільнення обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням немає, на що обґрунтовано вказує прокурор в апеляційній скарзі.

За таких обставин звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК України колегія суддів вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає засадам та меті покарання, визначеним статтями 50,65 КК України.

З урахуванням викладеного, вирок суду в частині призначеного покарання не може бути визнаний законним та обґрунтованим, тому в зазначеній частині підлягає скасуванню на підставі ст.ст.407, 409, 413, 420 КК України, з ухваленням в цій частині нового вироку.

При призначенні обвинуваченому покарання колегія суддів враховує обставини, вказані вище, ступінь тяжкості, суспільної небезпеки та фактичні обставини вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення (проступку), відомості про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, тривалий час суспільно корисною працею не займався, законного джерела доходів не має.

Обставиною, що пом`якшує покарання, колегія суддів враховує щире каяття обвинуваченого, про що вказано в обвинувальному акті.

Обставин, що обтяжують покарання, колегія суддів не убачає.

З урахуванням всіх обставин провадження та відомостей про особу обвинуваченого у сукупності, колегія суддів вважає за можливе призначити останньому покарання за ч.1 ст.162 КК України - у виді обмеження волі на строк 2 роки, з реальним його відбуванням.

Таке покарання, на думку колегії суддів, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним та іншими особами нових злочинів, та буде сприяти досягненню мети, визначеної у ст.50 КК України.

В свою чергу те, що у вироку суду зазначено, що обвинувачений ОСОБА_6 порушив недоторканість житла потерпілого, може бути опискою, яка підлягає виправленню в порядку, визначеному ст.379 КПК України.

В свою чергу, дії ОСОБА_6 судом кваліфіковані за ч.2 ст.162 КК України – саме як незаконне проникнення до іншого володіння, як про це зазначено і в обвинувальному акті.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів

ЗАСУДИЛА:

апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.

Вирок Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2025 року, яким ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України, скасувати в частині призначеного покарання.

Призначити ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст.162 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки.

Початок строку покарання рахувати з 27 травня 2026 року.

У решті вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його оголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4