Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №732/624/26 — Городнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 732/624/26

Провадження № 2/732/454/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року м. Городня

Городнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді – Бойко А. О.,

у присутності секретаря судового засідання – Пінчук С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городня в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АКСІЛІУМ ФІНАНС» (адреса: 79026, м. Львів, вул. Академіка Лазаренка Є., буд. 4, каб. 4, код ЄДРПОУ 43231894) до ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків – НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АКСІЛІУМ ФІНАНС» через свого представника Альховську Ірину Богданівну звернулося до Городнянського районного суду Чернігівської області із позовом до ОСОБА_1 , в якому представник позивача просила стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором №002/11860214-SP у розмірі 25083,22 грн, з яких: 9894,94 грн – сума заборгованості за основним боргом, 15188,28 – грн сума заборгованості за відсотками. Також представник позивача просила стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «АКСІЛІУМ ФІНАНС» суму сплаченого судового збору та 6000,00 грн витрат на правову допомогу.

Позов вмотивовано тим, що 08 жовтня 2021 року між Акціонерним товариством «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №002/11860214-SP, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту. Представник позивача зазначає, що банк виконав умови договору у повному обсязі. Однак, відповідач у порушення умов кредитного договору свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

В подальшому, 29.12.2025 АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК « АКСІЛІУМ ФІНАНС» було укладено договір факторингу №НІ/11/33-Ф. Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «ФК «АКСІЛІУМ-ФІНАНС» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлися боржниками АТ «ТАСКОМБАНК», в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №002/11860214-SP від 08.10.2021 у розмірі 25083,22 грн, з яких: 9894,94 грн – сума заборгованості за основним боргом та 15188,28 грн – сума заборгованості за відсотками. 05.02.2026 позивачем направлялася відповідачу досудова вимога щодо виконання договірних зобов`язань та повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні, однак вказана вимога залишена відповідачем без реагування, заборгованість не погашена.

Ухвалою судді від 29 квітня 2026 року прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивач в особі уповноваженого представника в судове засідання не з`явився.

03.06.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивача Альховської І.Б. надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача та про ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів (а. с. 92-93).

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином за адресою реєстрації його проживання згідно відповіді відділу ЦНАП Городнянської міської ради №230 від 27.04.2026: АДРЕСА_2 (а. с. 85). Крім того, відповідачу направлялася судова кореспонденція за адресою, вказаною у позовній заяві: АДРЕСА_3 . Згідно із відмітками поштового відділення зв`язку поштові відправлення з судовою повісткою про виклик в судове засідання отримані адресатом (а. с. 90, 91).

Від відповідача відзиву на позов не надійшло, про поважні причини неявки суд не повідомлений. Заяв чи клопотань від нього також не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов`язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що закріплено в статті 43 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений, не подав відзив і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи той факт, що відповідач ОСОБА_1 в розумінні ст. 130 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, не подав заяви про розгляд справи за його відсутності, не подав відзиву на позов, позивач не заперечує проти проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення, суд приходить до висновку щодо можливості проведення заочного розгляду справи та ухвалення у справі заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, про що постановлена відповідна ухвала від 08.06.2026.

Згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки справа слухалась за відсутності всіх учасників справи, а тому фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність – з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, створивши при цьому учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

Як стверджує представник позивача, 08 жовтня 2021 року між Акціонерним товариством «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №002/11860214-SP, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.

Судом установлено, що 08 жовтня 2021 року ОСОБА_1 підписав заяву №715416 про приєднання до частини 1 Публічної пропозиції АТ «ТАСКОМБАНК» на укладення договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки, надання

банківських, фінансових та інших послуг у межах проекту «Sportbank» (а. с. 45).

Зі змісту заяви №715416 від 08.10.2021 убачається, що цією заявою відповідач приєднується до частини 1 Публічної пропозиції та просить Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» надавати йому електронні довірчі послуги, що включають створення його удосконаленого електронного підпису на будь-яких правочинах та документах, що адресовані банку або третім особам, які мають право використовувати мобільний додаток та доступні (формуються) з використанням мобільного додатку; при здійсненні взаємодії між ним та банком відповідач погоджується на використання банком аналогу власноручного підпису уповноваженої особи банку та аналогу печатки банку, зразок яких наведений в частині 1 Публічної пропозиції, при укладенні з ним будь-яких правочинів або направленні йому будь-яких документів, у тому числі використанням мобільного додатку; використання ним удосконаленого електронного підпису на будь-яких правочинах та документах, що адресовані банку та доступні (формуються) з використанням мобільного додатку.

Підписавши заяву ОСОБА_1 також підтвердив, що перед підписанням цієї заяви він ознайомився з Публічною пропозицією з додатками, у тому числі із частиною 1 Публічної пропозиції, що розміщені на сайті банку https://tasсombank.ua/ та Лендинговій сторінці https://sportbank.com.ua, посилання на примірник якої разом із додатками він отримав у мобільному додатку «Sportbank», з якою ознайомлений, повністю згоден,зміст розуміє, положення якої зобов`язується неухильно дотримуватися. У цьому випадку датою відправлення Публічної пропозиції вважається дата, з якої в мобільному додатку стає доступним текст Публічної пропозиції (посилання на її примірники); розуміє, що приєднання до частини 1 Публічної пропозиції передбачає також приєднання та прийняття вступної частини Публічної пропозиції; після здійснення банком процедури ідентифікації/верифікації особи відповідача та отримання банком від нього заяви про приєднання до частини 1 Публічної пропозиції, між ним та банком буде укладено договір щодо надання йому банком електронних довірчих послуг та використання аналогів власноручних підписів сторін.

З розрахунку заборгованості по кредитному договору №002/11860214-SP від 08.10.2021 убачається, що заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 29.12.2025 становила 25083,22 грн, з яких: 9894,94 грн – сума заборгованості за основним боргом, 15188,28 грн – сума заборгованості за відсотками (а. с. 46-51).

29 грудня 2025 року між АТ «ТАСКОМБАНК» (клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «АКСІЛІУМ ФІНАНС» (фактор) укладений договір факторингу № НІ/11/33-Ф, за яким фактор зобов`язався передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов`язався відступити факторові право вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги. Перелік позичальників, підстави виникнення права вимоги до позичальників, сума боргу та інші дані зазначаються в Реєстрі прав вимоги, які формуються згідно додатку № 1 та є невід`ємною частиною цього договору (а. с. 18-28).

Із витягу з Реєстру прав вимог до договору факторингу №НІ/11/33-Ф від 29.12.2025 слідує, що ТОВ «Фінансова компанія «АКСІЛІУМ ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором №002/11860214-SP від 08.10.2021 у загальному розмірі 25083,22 грн, з яких: 9894,94 грн – сума заборгованості за основним боргом, 15188,28 грн – сума заборгованості за відсотками (а. с. 41-44).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, загальні правила щодо форми договору визначено у статті 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Згідно із частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 статті 1078 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

У ч. 2 ст. 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згідно із ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 79, 80 ЦПК України).

Згідно із ст. 12, ч. 1,5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У протилежному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь іншої сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник – повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування – спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою ( постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).

Як вже зазначалося судом, 08 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «ТАСКОМБАНК» з метою отримання банківських послуг. Цього ж дня відповідач підписав заяву №715416 про приєднання до частини 1 Публічної пропозиції АТ«ТАСКОМБАНК» на укладення договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проєкту «Sportbank», у якій ОСОБА_1 просив АТ «ТАСКОМБАНК» надавати йому електронні довірчі послуги, що включають створення його удосконаленого електронного підпису на будь-яких правочинах та документах, що адресовані банку або третім особам, які мають право використовувати мобільний додаток та доступні (формуються) з використанням мобільного додатку.

Суд звертає увагу, що вказана заява не містить умов щодо суми отриманого кредиту, яка зазначена позивачем, розміру процентів за користування кредитом, строку виконання кредитного договору та інших істотних умов договору.

Договір №002/11860214-SP від 08.10.2021, про укладення якого стверджує сторона позивача, у справі відсутній, підписана відповідачем заява №715416 від 08.10.2021 щодо цього договору не є інформативною.

Матеріали справи не містять також Публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладення договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки, надання банківських послуг, фінансових та інших послуг в межах проєкту «Sportbank».

Водночас, суд не вбачає за можливе встановити відповідність суми кредиту, яка надавалась відповідачу згідно із договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб №002/11860214-SP від 08.10.2021, і, відповідно, за наслідками, суму заборгованості за цим же

кредитом, з тією сумою заборгованості, яка відповідно до переходу права грошової вимоги, перейшла до позивача.

Суд наголошує на тому, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 18.06.2003 № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена в пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 04.07.2018 № 75.

Отже, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20, від 13.10.2021 у справі № 209/3046/20.

Натомість, під час дослідження поданої позивачем виписки по особовим рахункам до договору №002/11860214-SP від 08.10.2021 за період з 08.10.2021 по 29.12.2025, судом встановлено, що інформація щодо перерахування кредитних коштів на виконання умов вказаного договору відсутня. До того ж, не підтверджується заборгованість за тілом кредиту у розмірі 9894,94 грн, яку просить стягнути позивач.

Суд зауважує, що вищевказана виписка по особовим рахункам надана позивачем у неналежній якості, а саме інформація щодо деталей фінансових операцій відображена лише частково, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити зміст призначення платежів та зміст проведених операцій.

Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а, отже, не є достовірним доказом наявності заборгованості. Надані позивачем документи факт існування у відповідача заборгованості за вказаним договором не підтверджують, а інші докази у справі відсутні.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач отримав кредитні кошти за договором, в подальшому порушив обов`язок із їх повернення, тобто не виконував, або неналежним чином виконував умови договору №002/11860214-SP від 08.10.2021.

Сама по собі підписана відповідачем заява щодо приєднання до Публічної пропозиції на укладення договору, без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, не може бути підставою для стягнення заборгованості.

Звернувшись до суду, позивач в обґрунтування своїх позовних вимог виклав обставини із зазначенням доказів, що підтверджують ці обставини. При цьому у прохальній частині позовної заяви та у заяві від 02.06.2026 представник позивача просила розгляд позовної заяви здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, за відсутності представника позивача і, у випадку неявки у судове засідання відповідача, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів. Будь-яких заяв, клопотань про витребування додаткових доказів та інших документів позивач не заявляв.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Оцінюючи поведінку та спосіб ведення справ товариством, суд враховує те, що воно є професійним учасником ринку надання фінансових послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються

певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ, тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Аналогічна позиція викладена Верховим Судом у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20.

Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №761/33403/17).

Таким чином, ураховуючи відсутність підстав для висновку, що підписуючи заяву-анкету № 715416 від 08.10.2021 відповідач мав на меті отримання кредиту, отримав його та що сторони в належній формі та спосіб обумовили умови кредитування, а також те, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «АКСІЛІУМ ФІНАНС» є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, а тому й відсутні підстави для стягнення на користь позивача в порядку ст. 141 ЦПК України понесених судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5, 11, 13, 16, 525, 530, 536, 549, 611, 625, 629, 1048-1050, 1052, 1054 ЦК України, статтями 10, 12, 77, 81, 133, 141, 247, 258, 264, 265, 273, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АКСІЛІУМ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовити повністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Направити ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням, копію заочного рішення протягом двох днів з дня його проголошення і роз`яснити, що він має право протягом тридцяти днів з дня його проголошення, подати до суду заяву про перегляд заочного рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення складене та підписане 08.06.2026.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (юридична адреса: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2, поверх 4, код ЄДРПОУ 35625014).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків – НОМЕР_1 ).

Суддя А. О. Бойко