Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №607/12555/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.06.2026 Справа №607/12555/26 Провадження №2-о/607/369/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Позняка В.М.,

за участю секретаря Козак О.Є., заявників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересованої особи – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа – ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису, –

ВСТАНОВИВ:

Заявниця ОСОБА_1 , діючи також в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, просить видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_3 строком на 6 місяців та встановити такі заходи тимчасового обмеження його прав:

заборонити перебувати в місці проживання заявників за адресою: АДРЕСА_1 ;

заборонити наближатися ближче ніж на 3 метри до місця перебування, навчання, роботи та інших місць частого відвідування заявників, коли вони перебуватимуть за межами житла;

обмежити спілкування ОСОБА_3 з постраждалою дитиною — ОСОБА_2 .

Заяву мотивує тим, що останній протягом тривалого часу вчиняє щодо неї та сина домашнє насильство психологічного характеру, а також фізичне насильство щодо неї, зловживає алкогольними напоями, у стані сп`яніння влаштовує сварки, висловлюється нецензурною лайкою, погрожує, чинить психологічний тиск та агресивно поводиться.

Зокрема, 21 травня 2026 року за місцем спільного проживання вчинив щодо заявниці домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, висловлювався нецензурною лайкою, кидав речі та штовхнув її, а також вчинив психологічне насильство щодо неповнолітнього сина.

На підтвердження зазначених обставин заявниця посилається на термінові заборонні приписи серії ЕТ №109664 та №109665 від 21.05.2026, видані стосовно кривдника, а також на постанови суду, якими ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП у справах №607/10457/24, №607/10088/24 та №607/23632/21.

Крім того, заявниця зазначає, що в провадженні суду перебувають справи №607/11688/26, №607/11684/26 та №607/11913/26 про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за фактами домашнього насильства щодо неї та дитини.

У зв`язку з наявністю ризиків продовження домашнього насильства просить видати щодо ОСОБА_3 обмежувальний припис строком на шість місяців, яким заборонити йому перебувати у місці проживання заявників, наближатися до них на визначену відстань та обмежити спілкування з дитиною.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05.06.2026 відкрито провадження у справі.

Заявники в судовому засіданні підтримали заяву з підстав, викладених у ній. Пояснили, що ОСОБА_3 зловживає алкогольними напоями, та в стані алкогольного сп`яніння вчиняє домашнє насильство психологічного характеру, влаштовує сварки, висловлюється нецензурною лайкою, погрожує, чинить психологічний тиск та агресивно поводиться.

Зокрема, 21 травня 2026 року за місцем спільного проживання вчинив щодо заявниці домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, висловлювався нецензурною лайкою, кидав речі та штовхнув її, а також вчинив психологічне насильство щодо неповнолітнього сина.

ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечив проти встановлення обмежувального припису, не заперечував факту вживання алкогольних напоїв, просив встановити менший строк обмежень. Зазначив, що на цей час він проживає із матір`ю, однак, дружина не дає йому його побутові речі і одяг.

Зазначив, що ОСОБА_1 зловживає алкогольними напоями, і у них на цьому ґрунті виникають конфлікти, зокрема, нещодавно вона в стані алкогольного сп`яніння його побила, проте він не заявляв на неї в поліцію.

Розглянувши справу, судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 2006 року та є батьками неповнолітнього ОСОБА_2 , 2012 року народження.

Заявники та заінтересована особа зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 . На підтвердження зазначених обставин заявницею подано копію свідоцтва про народження дитини та копію паспорта.

21 травня 2026 року близько 20 год. 30 хв. за місцем спільного проживання між ОСОБА_3 та заявницею виник конфлікт, під час якого останній вчинив щодо ОСОБА_1 домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, висловлювався нецензурною лайкою, кидав речі та штовхнув її, внаслідок чого працівниками поліції було винесено терміновий заборонний припис серії ЕТ №109664 від 21.05.2026.

Також цього ж дня ОСОБА_3 вчинив домашнє насильство психологічного характеру щодо неповнолітнього сина ОСОБА_2 , у зв`язку з чим було винесено терміновий заборонний припис серії ЕТ №109665 від 21.05.2026. Зазначені обставини підтверджуються копіями термінових заборонних приписів, долученими до матеріалів справи.

Судом також встановлено, що раніше, постановами Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справах №607/10457/24, №607/10088/24 та №607/23632/21 ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та застосовано до нього адміністративні стягнення. Крім того, на час розгляду справи у провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебувають справи №607/11688/26, №607/11684/26 та №607/11913/26 про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за фактами домашнього насильства щодо заявниці та неповнолітньої дитини.

Розглянувши справу, суд доходить висновку, що заява підлягає до задоволення.

Основним нормативно-правовим актом, який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, є Закон України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

За пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілої від насильства у сім`ї особи.

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Особа, яка постраждала від домашнього насильства – особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник – особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить, зокрема, обмежувальний припис стосовно кривдника.

Законом № 2229-VIII визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Відповідно до ст. 1, 3, 5 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», психологічне насильство передбачає умисні дії, спрямовані на емоційний тиск, залякування, приниження або інше психологічне впливання, яке призводить до шкоди психічному здоров`ю особи.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року в справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19) вказано, що «при вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20).

Обмежувальний припис за суттю є не заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію і направлений на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22.

Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див. постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що в кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного і психологічного насильства відповідно до Закону.

Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24).

Суд виходить із того, що відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та положень Цивільного процесуального кодексу України, обмежувальний припис є винятковим заходом тимчасового захисту, який може бути застосований лише за наявності доведених фактів домашнього насильства та реальної загрози його повторення.

Згідно зі статтями 350-1, 350-2 Цивільний процесуальний кодекс України, обмежувальний припис може бути видано у разі доведення обставин, що свідчать про вчинення домашнього насильства у будь-якій його формі, зокрема психологічного.

Обґрунтовуючи заяву заявниця стверджує, що є ризик того, що заінтересована особа знову буде вчиняти відносно неї домашнє насильство.

Суд враховує наявність попередніх фактів домашнього насильства, неодноразове притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, винесення термінових заборонних приписів 21.05.2026, вчинення насильства щодо дитини, відсутність належної критичної оцінки власної поведінки та вживання алкогольних напоїв, що свідчить про існування реального ризику повторного вчинення домашнього насильства.

Зазначене підтверджується постановами суддів Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області про притягнення до адміністративної відповідальності, терміновим заборонним приписом, поясненнями заявників, зокрема неповнолітнього, який підтвердив, що батько, коли нетверезий, а це буває часто, висловлює образи, зневажливе ставлення з метою приниження, залякування та нецензурна лексика в його сторону що класифікується як психологічне насильство, в силу пункту 14 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», відсутність зміни поведінки заінтересованої особи.

Тому пріоритет має бути надано безпеці постраждалої особи, а не праву кривдника, поведінка якого може перейти у більш жорстку форму.

Разом з тим, суд вважає, що на цьому етапі передчасно встановлювати заборону строком на шість місяців.

Враховуючи встановлений рівень ризику, характер насильства, відсутність відомостей про безпосередню загрозу життю чи здоров`ю заявників, а також те, що заінтересована особа на час розгляду справи фактично проживає окремо від заявників, суд вважає, що для забезпечення безпеки заявників та попередження повторних випадків домашнього насильства достатнім є встановлення обмежувального припису строком на два місяці.

За таких обставин, враховуючи принцип пропорційності, суд вважає, що вимоги про видачу обмежувального припису підлягають частковому задоволенню.

При цьому суд враховує, що в силу статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, заявники мають право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла, та держава має позитивне зобов`язання у захисті від вторгнення в її приватне життя з боку інших (справа «X. і Y. проти Нідерландів») яке, зважаючи на встановлені обставини справи, превалює в цьому випадку над конституційними правами заінтересованої особи на житло, які підлягають обмеженню.

Суд враховує, що ОСОБА_3 повідомив, що він може цей час проживати у матері, а тому, обмеження не завдадуть істотної шкоди заінтересованій особі.

На підставі наведеного, керуючись статтями 4, 13, 82, 263, 265, 350-1 – 350-6 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа – ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису задовольнити частково.

Видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_3 строком на 2 місяці та встановити такі заходи тимчасового обмеження його прав:

заборонити перебувати в місці проживання заявників за адресою: АДРЕСА_1 ;

заборонити наближатися ближче ніж на 3 метри до місця перебування, навчання, роботи та інших місць частого відвідування заявників, коли вони перебуватимуть за межами житла;

обмежити спілкування ОСОБА_3 з постраждалою дитиною — ОСОБА_2 .

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Рішення суду підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє виконання.

Копію рішення суду направити до Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області для взяття ОСОБА_3 на профілактичний облік та до виконавчого комітету Тернопільської міської ради.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Реквізити сторін:

Заявники:

ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Заінтересована особа: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 . РНОКПП НОМЕР_2 .

Головуючий суддя В. М. Позняк