Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №603/74/26 — Монастириський районний суд Тернопільської області

Справа № 603/74/26

Провадження №2/603/100/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

03 червня 2026 року м. Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Гудкової Ю. Г.,

секретар судового засідання Сандалюк О. В.,

за участю представника позивача – адвоката Андрусенка І. Я. (у режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Андрусенко І. Я., звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просить у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1 , та залишити у власності відповідача 1/2 вказаної квартири.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що з 14.02.1997 року перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 23.09.2024 року. За час спільного проживання у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час є повнолітнім. За час перебування з відповідачем у шлюбі за спільні кошти сім`ї та в інтересах сім`ї на підставі договору купівлі-продажу вони придбали квартиру АДРЕСА_2 . Вказане нерухоме майно зареєстроване на відповідача, однак є спільним майном подружжя. З огляду на те, що вони не можуть дійти згоди щодо поділу вищевказаного спільного майна, просить визнати за нею у порядку поділу спільного сумісного майна право власності на 1/2 зазначеної вище квартири, а іншу частину залишити у власності ОСОБА_2 . Окрім того, просить стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 17.02.2026 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано у приватного нотаріуса Чортківського районного нотаріального округу Тернопільської області Пендзей Г. Г. копію нотаріальної справи, зареєстрованої у реєстрі за № 1559, з посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 22.12.2006 року.

Ухвалою суду від 24.03.2026 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано у Державного нотаріального архіву Тернопільської області копію нотаріальної справи, зареєстрованої у реєстрі за № 1559, з посвідчення приватним нотаріусом Монастириського районного нотаріального округу Пендзей Г. Г. договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 22.12.2006 року.

Ухвалою суду від 16.04.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Протокольною ухвалою суду від 21.05.2026 року постановлено провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Представник позивача – адвокат Андрусенко І. Я. у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з мотивів, викладених у позові, просив задовольнити позов ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 повторно не з`явився у судове засідання, не повідомивши про причини своєї відсутності, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, до початку розгляду справи по суті відзиву на позовну заяву не подав.

Суд установив такі обставини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 14.02.1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 23.09.2024 року у справі № 603/466/24.

За час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 13.09.2012 року.

22.12.2006 року ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) уклали договір купівлі-продажу квартири серія ВЕМ № 138541, посвідчений приватним нотаріусом Монастириського районного нотаріального округу Пендзей Г. І., згідно з яким продавець передав, а покупець, в особі представника ОСОБА_5 , придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 . Зі змісту п. 4 договору видно, що вартість квартири на час укладення договору становить 81 795,00 грн. Договір зареєстровано в реєстрі за № 1559. Пунктом 18 договору передбачено, що дружина покупця ОСОБА_1 (позивач) дала згоду на придбання квартири, про що 29.09.2006 року подала нотаріусу відповідну заяву.

Окрім того, ОСОБА_1 здійснила переказ коштів на рахунок ОСОБА_6 в розмірі 12 000,00 доларів США, що підтверджується долученою до матеріалів справи декларацією про переказ від 04.12.2006 року.

Зі змісту витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 13812827 від 06.03.2007 року, виданого КП «Монастириське районне бюро технічної інвентаризації», видно, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану квартиру на підставі зазначеного договору купівлі-продажу.

Згідно з висновком про ринкову вартість об`єкта оцінки ринкова вартість квартири загальною площею 60,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 12.01.2026 року складала 427 300,00 грн (без урахування ПДВ).

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши представника позивача, вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України (далі – СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.

Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.06.2024 у справі № 712/3590/22.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).

Зі змісту ст. 70 СК України видно, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної вартості подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із вимогами ч. 4 статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Норми частини третьої статті 368 ЦК України і статті 60 СК України вказують на презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуто ними в період шлюбу.

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 71 СК України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Верховний Суд у постанові від 09.07.2021 року (справа № 161/8116/19) зазначив, що, якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установлено, що за час перебування сторін у шлюбі ними було придбано на підставі договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за відповідачем. Визначаючись із позовом, суд виходить із того, що незалежно від того, на кого з подружжя оформлено нерухоме майно, придбана ними квартира належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

З огляду на наведене, враховуючи те, що сторонами не досягнуто згоди щодо поділу спільного майна, а також те, що відповідачем не надано будь-яких доказів на спростування доводів позивача, що викладені у позовній заяві, зважаючи на презумпцію рівності часток подружжя, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за позивачем право власності на 1/2 частину вказаної вище квартири, а іншу частину залишити у власності відповідача.

У силу ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути 2136,50 грн судового збору на користь позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 81, 259, 263, 264, 265, 273, 280-282, 354 ЦПК України, ст. ст. 60, 63, 68, 69, 70 Сімейного кодексу України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1 .

Залишити у власності ОСОБА_2 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2136 (дві тисячі сто тридцять шість) грн 50 (п`ятдесят) коп. судового збору.

Копію заочного рішення направити відповідачу протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Повне рішення суду складено 08.06.2026 року.

Суддя Ю. Г. Гудкова