Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №640/25805/21 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року

м. Київ

справа №640/25805/21

адміністративне провадження № К/990/7313/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого-судді - Мацедонської В. Е.,

суддів: Білак М. В., Кашпур О. В.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою адвоката Наїдка Любомира Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року (суддя Донець В. А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2025 року (головуючий суддя Мєзєнцев Є. І., судді: Епель О. В., Файдюк В. В.)

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. У вересні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України (далі - відповідач, СБУ, Служба), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ голови СБУ від 11 серпня 2021 року № 1050-ос/дск «По особовому складу» про звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу генерал-майора ОСОБА_1 з 11 серпня 2021 року;

- поновити генерал-майора ОСОБА_1 на військовій службі у розпорядженні голови СБУ за посадою заступника голови Служби з 12 серпня 2021 року;

- стягнути з СБУ на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, обрахованого за період з 12 серпня 2021 року по дату винесення судового рішення з проведенням (утриманням) необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що під час його звільнення СБУ порушено процедуру, оскільки з моменту звільнення позивача з посади заступника начальника голови СБУ із зарахуванням у розпорядження голови СБУ (13 березня 2020 року) до винесення спірного наказу (11 серпня 2021 року) ОСОБА_1 не пропонувалася жодна посада, яка була б рівнозначною посаді заступника голови Служби та (або) нижчою (на один ступінь) цієї посади у системі СБУ, що, на думку позивача, є грубим порушенням вимог пунктів 4.9, 4.10 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженої наказом голови СБУ від 14 жовтня 2008 року № 772 (далі - Інструкція № 772) та пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262/2007 (далі - Положення № 1262/2007). При цьому, ОСОБА_1 наголосив, що відповідачем не зазначено об`єктивних підстав неможливості використання позивача на військовій службі в органах СБУ та не обґрунтовано наявності будь-яких переваг порівняно із ним у військовослужбовців, призначених на посади рівнозначні посадам заступника голови Служби та на нижчі посади у системі СБУ, з урахуванням фахової підготовки, досвіду, результатів попередньої діяльності та напрямку роботи.

3. ОСОБА_1 уважав, що наказ СБУ від 11 серпня 2021 року № 1050-ос/дск є незаконним і необґрунтованим, а також таким, що суперечить положенням чинного законодавства України, а тому, за позицією позивача, підлягає скасуванню з одночасним поновленням його на військовій службі у розпорядженні голови СБУ і виплатою грошового забезпечення (середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи.

4. Починаючи з липня 2000 року ОСОБА_1 проходив військову службу в органах СБУ на різних посадах, а Указом Президента України від 04 липня 2019 року № 478/2019 позивач був призначений на посаду заступника голови Служби.

5. Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 82/2020 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Служби безпеки України» позивача звільнено з посади заступника голови СБУ.

6. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.

7. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.

8. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.

9. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.

10. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

11. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.

12. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що військовослужбовці, які звільнені з посад Указами Президента України та перебувають у розпорядженні голови СБУ можуть бути призначені за їх згодою на посади, призначення на які здійснюється головою СБУ або його заступниками. Визначення таких вакантних посад віднесено до дискреційних повноважень голови Служби. У разі неможливості призначення військовослужбовця, який перебуває в розпорядженні у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на рівну посаду, приймається рішення про його призначення на нижчу посаду. У разі відсутності вакантних посад або ненадання згоди військовослужбовцем на його призначення на іншу нижчу посаду приймається рішення про неможливість його подальшого службового використання, що оформлюється висновком.

13. Водночас, суди попередніх інстанцій наголосили про неподання відповідачем, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), доказів на спростування доводів позивача про непропонування ОСОБА_1 будь-яких вакантних посад та недоведення відповідачем обставини неможливості пропонування таких вакантних посад через їх відсутність. Також суди установили відсутність у матеріалах справи доказів того, що голова СБУ відповідно до абзацу сьомого пункту 4.10 Інструкції № 772 визначав посади, призначення на які здійснюється головою СБУ або його заступниками, які могли бути запропоновані позивачу та на яких він міг бути використаний.

14. Натомість, суди першої та апеляційної інстанцій констатували, що під час бесіди, ознайомлення з поданням про звільнення з військової служби та з висновком про неможливість подальшого службового використання, позивач не висловив письмових заперечень щодо його звільнення на підставі підпункту «а» пункту 61 Положення № 1262/2007 та підпункту «в» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) через неможливість службового використання в органах, підрозділах, закладах та установах СБУ на посадах рівних тій, яку обіймав генерал-майор ОСОБА_1 , або на посадах на ступінь нижче зазначеного рівня.

15. Суди попередніх інстанцій урахували, що ОСОБА_1 попереджався про його можливе звільнення в разі неможливості протягом терміну перебування в розпорядженні призначатись на посаду або невизначеності щодо подальшого використання. При цьому, суди зазначили, що відповідачем пропонувалось позивачу самостійно здійснити пошук вакантних посад.

16. Суди першої та апеляційної інстанцій уважали, що з огляду на правове регулювання спірних відносин, обставин справи, а також відсутності наведених міркувань з боку позивача щодо заперечень його звільнення з військової служби у зв`язку з неможливістю наступного службового використання в органах, підрозділах, закладах та установах СБУ, доводи ОСОБА_1 стосовно порушення відповідачем процедури його звільнення з військової служби є помилковими. Як наслідок, суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування наказу голови СБУ від 11 серпня 2021 року № 1050-ос «По особовому складу» щодо звільнення з військової служби генерал-майора ОСОБА_1 та виключення його зі списків особового складу з 11 серпня 2021 року.

17. Також суди зазначили про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у частині вимог про поновлення позивача на військовій службі у розпорядженні голови СБУ та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі вимоги є похідними.

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

18. 21 лютого 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката Наїдко Л. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2025 року.

19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 березня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

20. Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 01 червня 2026 року (у зв`язку з настанням обставин, які унеможливлюють участь судді Желєзного І. В.) визначено склад колегії суддів: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), Білак М. В., Кашпур О. В.

V. Касаційне оскарження

21. У касаційній скарзі представник позивача просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій, прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.

22. На обґрунтування позиції скаржник посилався на відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування пункту 48 Положення № 1262/2007, пунктів 4.9, 4.10 Інструкції № 772, підпункту «в» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII, а також частини третьої статті 313 у взаємозв`язку з частиною п`ятою статті 5, частиною четвертою статті 9 та частини першої статті 90 КАС України.

23. Адвокат Наїдко Л. М. уважав помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про дотримання СБУ порядку звільнення з військової служби ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні голови Служби, визначеного Положенням № 1262/2007 та Інструкцією № 772, лише з тих підстав, що позивачем не було надано письмових заперечень щодо такого звільнення під час проведення бесіди.

24. Скаржник наголосив, що з аналізу чинного законодавства України убачається, що начальники, у розпорядженні яких перебувають військовослужбовці, зобов`язані ініціювати призначення цих військовослужбовців на відповідні посади, а у разі відсутності рівної посади, яку займав військовослужбовець до зарахування у розпорядження, керівник повинен організувати через управління роботи з особовим складом підбір відповідних посад у системі СБУ. При цьому, такий підбір не проводиться лише тоді, коли військовослужбовець особисто написав клопотання (подав рапорт) про своє звільнення, яке у подальшому було задоволено начальником. Тобто, за позицією представника позивача, повинне бути активне волевиявлення особи на звільнення.

25. Крім цього, адвокат Наїдко Л. М. стверджував, що ані Положення № 1262/2007, ані Інструкція № 772, ані інші нормативно-правові акти не передбачають права та/або обов`язку військовослужбовця, який перебуває у розпорядженні, самостійно здійснювати пошук вакантних посад у системі СБУ для подальшого його призначення на відповідну посаду. За позицією скаржника, відсутність активного заперечення військовослужбовця про звільнення (у формі окремої заяви, письмових заперечень при бесідах) не свідчить про його небажання продовжувати перебування на військовій службі (у тому числі, у розпорядженні) та про звільнення його керівника від обов`язку здійснювати пошук та пропонувати такій особі посади (зокрема, нижчого рівня).

26. Також представник ОСОБА_1 зауважив, що судами попередніх інстанцій взагалі не встановлювалися та не досліджувалися причини неможливості подальшого використання позивача на військовій службі в органах СБУ та чи дійсно відбулося скорочення штату, а також наявності (відсутності) вакантних посад в системі СБУ, які б могли пропонуватися позивачу під час перебування його у розпорядженні голови Служби. Водночас, скаржник наголосив, що за весь час перебування ОСОБА_1 у розпорядженні голови СБУ (з березня 2020 року по серпень 2021 року) йому жодного разу не було запропоновано вакантної рівнозначної посади або посади нижчої на один ступінь у органах СБУ, при цьому відповідачем не було надано будь-яких доказів щодо відсутності таких посад у згаданий період.

27. Поряд з цим, адвокат Наїдко Л. М. зазначив про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки незважаючи на обов`язкову явку позивача у судове засідання, призначене на 13 січня 2025 року, за наявності клопотання ОСОБА_1 про перенесення розгляду справи і відсутність можливості бути присутнім у цьому засіданні з підстав перебування його на амбулаторному лікуванні, Шостий апеляційний адміністративний суд безпідставно відмовив у задоволенні такого клопотання позивача, здійснив судовий розгляд і ухвалив рішення по суті. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції допустив порушення статтей 5, 9 КАС України, а також недотримання принципу «справедливого судового розгляду».

28. 22 березня 2025 року від СБУ на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити у її задоволенні і залишити в силі рішення судів попередніх інстанцій. Служба зазначила, що у зв`язку із неможливістю подальшого службового використання в органах, підрозділах, закладах та установах СБУ на посадах рівних тій, яку обіймав ОСОБА_1 , або на посадах на ступінь нижче зазначеного рівня було запропоновано подати позивача до звільнення з військової служби у СБУ за підпунктом «а» пункту 61 Положення № 1262/2007, підпунктом «в» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) пункту 2 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII в запас СБУ, про що складено відповідний висновок, який затверджено головою СБУ 03 серпня 2021 року і ознайомлено ОСОБА_1 05 серпня 2021 року. При цьому, ОСОБА_1 підтвердив своє бажання щодо того, що після звільнення з військової служби його документальні матеріали для постановки на військовий облік будуть надіслані до Управління СБУ в Чернівецькій області. Будь-яких інших прохань та побажань ОСОБА_1 не висловлював, клопотань не порушував, що підтверджується його власноручним підписом на згаданих документах. Подання до звільнення з військової служби за вказаною підставою підписано ОСОБА_1 05 серпня 2021 року також без жодних зауважень. Отже, на думку відповідача, наказ голови СБУ від 11 серпня 2021 року № 1050-ос/дск (у частині звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу з 11 серпня 2021 року) виданий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України та відомчими нормативно-правовими актами СБУ.

29. Стосовно аргументів позивача щодо непропонування йому посад, СБУ звернуло увагу на те, що факти пропонування ОСОБА_1 відповідних вакантних посад не були задокументовані у письмовій формі у листках бесід з позивачем, оскільки законодавством України та відомчими нормативно-правовими актами не передбачено обов`язку посадових осіб СБУ здійснювати письмове документування усіх бесід, проведених із військовослужбовцем, з питань проходження військової служби. Поряд з цим, відповідач зазначив, що стосовно конкретних вакантних посад у системі СБУ йшлося під час бесід, проведених з ОСОБА_1 начальником Управління роботи з особовим складом СБУ ОСОБА_3 , однак останній на теперішній час звільнений і у відповідача відсутня можливість надати більш конкретну інформацію щодо цього.

VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

30. Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

31. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

32. Стаття 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2229-XII «Про Службу безпеки України» (далі - Закон № 2229-XII) визначає, що Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

33. За статтею 4 Закону № 2229-XII передбачено, що правову основу діяльності Служби безпеки України становлять Конституція України, цей Закон та інші акти законодавства України, відповідні міжнародні правові акти, визнані Україною.

34. Згідно зі статтею 9 Закону № 2229-XII систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України. Організаційна структура Служби безпеки України визначається Президентом України.

35. Відповідно до статті 19 Закону № 2229-XII кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. Порядок обліку кадрів Служби безпеки України затверджується Головою Служби безпеки України. Кількісний склад співробітників Служби безпеки України визначається Президентом України за поданням Голови Служби безпеки України, виходячи з потреб надійного захисту державної безпеки України та в межах видатків, передбачених на утримання Служби безпеки України в Державному бюджеті України.

36. Статтею 20 Закону № 2229-XII установлено, що умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками - військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством.

37. Відповідно до пункту 43 Положення № 1262/2007 військовослужбовці Служби безпеки України призначаються на штатні посади (крім випадків, передбачених цим Положенням) їх прямими начальниками в порядку, що встановлюється Головою Служби безпеки України.

38. Призначення військовослужбовців Служби безпеки України на посади та переміщення їх по службі здійснюється з додержанням таких вимог, зокрема, переміщення по службі військовослужбовців Служби безпеки України здійснюється, як правило, без зарахування в розпорядження відповідних начальників (командирів). Призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників (командирів), проводиться у можливо короткий строк і не пізніше строків, зазначених у пункті 48 цього Положення (підпункт «в» пункту 43 Положення).

39. Згідно з пунктом 44 Положення № 1262/2007 переміщення по службі військовослужбовців Служби безпеки України здійснюється, зокрема: б) на рівні посади - в разі проведення планової заміни у місцевостях з установленими строками служби, службової потреби, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, для більш доцільного використання військовослужбовців - за рішенням прямих начальників (командирів); г) на нижчі посади - на підставах, передбачених пунктом 46 цього Положення.

40. Відповідно до підпункту «а» пункту 46 Положення № 1262/2007 переміщення військовослужбовців Служби безпеки України з вищих посад на нижчі здійснюється у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

41. Згідно з пунктом 46 Положення № 1262/2007 переміщення військовослужбовців Служби безпеки України з вищих посад на нижчі згідно з підпунктами «а», «б», «в», «д» і «е» цього пункту здійснюється прямими начальниками в межах наданих їм прав щодо призначення на посади за умови, що немає можливості призначити військовослужбовця на рівну посаду у відповідному підрозділі (органі, закладі, установі).

42. Поряд з цим, відповідно до пункту 48 Положення № 1262/2007, зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників (командирів), а за рішенням голови Служби безпеки України - у розпорядження його першого заступника чи заступника, начальника (командира) іншого функціонального підрозділу Центрального управління, органу, закладу, установи Служби безпеки України або штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України допускається, зокрема, у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів (зміна організаційно-штатної побудови, передислокація, перерозподіл функціональних обов`язків та наявних сил у зв`язку зі зміною покладених завдань, здійснення планових та позапланових переміщень військовослужбовців по службі у зв`язку з проведенням загальної ротації кадрів, прийняття головою Служби безпеки України управлінських рішень щодо переміщення військовослужбовців для здійснення оперативно-службової діяльності на окремих напрямах та підвищення її ефективності) - до 3 місяців (підпункт «б»).

43. Військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, в чиєму розпорядженні вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

44. Після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для дальшого перебування в розпорядженні, він призначається на посаду або звільняється в установленому порядку з військової служби.

45. Військовослужбовці Служби безпеки України звільняються з посад та зараховуються в розпорядження наказами по особовому складу начальників (командирів), які мають право призначення на ці посади, а військовослужбовці, призначення на посади та звільнення яких з посад належить до повноважень Президента України, зараховуються у розпорядження наказами Голови Служби безпеки України по особовому складу на підставі відповідного Указу Президента України про звільнення з посади.

46. Час перебування військовослужбовця на лікуванні, в основній та встановлених законодавством додаткових відпустках, час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення із перебуванням безпосередньо в районах антитерористичної операції із загальної тривалості періоду перебування у розпорядженні прямих начальників (командирів) виключається.

47. За військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження прямих начальників (командирів), зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

48. Пункт 4.9 Інструкції № 772 передбачає, що зарахування військовослужбовців у розпорядження відповідних начальників (пункт 48 Положення) - це визначення їх тимчасового службово-посадового становища, коли вони проходять військову службу у підпорядкуванні відповідних начальників, але без призначення на конкретні посади. Зарахування у розпорядження відповідних начальників проводиться наказами по особовому складу з обов`язковим визначенням дати початку та закінчення терміну розпорядження та доводиться до відома військовослужбовців, які зараховані в зазначене розпорядження, під особистий підпис їх начальниками в установленому порядку. У розпорядження Голови Служби безпеки України зараховуються лише начальники органів, закладів, установ та підрозділів Центрального управління, які призначаються та звільняються з посад Президентом України за поданням Голови Служби безпеки України. Інші начальники з числа зазначених осіб зараховуються у розпорядження заступників Голови Служби безпеки України відповідно до розподілу функціональних обов`язків. На підставі цих наказів підрозділи кадрового забезпечення вчиняють відповідні записи в облікових документах таких військовослужбовців.

49. Начальники, у розпорядженні яких перебувають військовослужбовці, зобов`язані організовувати їх службову діяльність, здійснювати контроль за нею відповідно до вимог військових статутів Збройних Сил України, Положення, інших нормативно-правових актів та несуть відповідальність за дотримання встановлених термінів перебування підлеглих у розпорядженні. Вони зобов`язані своєчасно, до закінчення терміну перебування в розпорядженні, ініціювати призначення таких військовослужбовців на відповідні посади чи у разі наявності підстав вживати заходів щодо їх звільнення з військової служби. Рішення щодо подальшого службового використання військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні Голови Служби безпеки України або його заступників, приймаються відповідно Головою Служби безпеки України або його заступниками. Управління роботи з особовим складом здійснює загальний контроль за дотриманням встановлених термінів перебування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядженні відповідних начальників, а стосовно військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні Голови Служби безпеки України, також вносить пропозиції щодо їх подальшого службового використання.

50. На військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні начальника органу, підрозділу, закладу, установи, до призначення на посаду або звільнення з військової служби може покладатися, зокрема: виконання окремих завдань, що визначаються тимчасовими функціональними обов`язками, які затверджуються наказом (розпорядженням) по органу, підрозділу, закладу, установі протягом 5 робочих днів з дати видання наказу про зарахування у розпорядження військовослужбовця або надходження такого наказу до органу, підрозділу, закладу, установи (стосовно військовослужбовців, до яких застосовані запобіжні заходи у вигляді цілодобового домашнього арешту (або у певний період доби, що збігається зі службовим часом) або тримання під вартою, - після закінчення строку дії відповідної ухвали про тримання особи під домашнім арештом або після звільнення особи з-під варти (з урахуванням ступеня суспільної небезпечності діяння, у вчиненні якого військовослужбовець підозрюється або обвинувачується)).

51. Згідно з пунктом 4.10 Інструкції № 772 зарахування військовослужбовців у розпорядження прямих начальників у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів (підпункт «б» пункту 48 Положення) здійснюється за рішенням Голови Служби безпеки України на підставі мотивованих рапортів відповідних начальників у разі звільнення їх з посад у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням у Службі безпеки України або її органах, підрозділах, закладах, установах інших організаційних заходів. При проведенні організаційно-штатних змін, унаслідок яких передбачається скорочення посад військовослужбовців, разом з організаційно-штатними пропозиціями подаються в установленому порядку пропозиції щодо подальшого використання військовослужбовців, посади яких скорочуватимуться.

52. З військовослужбовцем, якого звільнено з посади у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів та зараховано у розпорядження, начальник, у розпорядження якого він зарахований, або один із його заступників (з військовослужбовцем, який зарахований у розпорядження Голови Служби безпеки України,- Голова Служби безпеки України чи за його дорученням один із його заступників або начальник Управління роботи з особовим складом), а в органах військової контррозвідки начальник структурного підрозділу, який займає посаду не нижчу за посаду, за якою військовослужбовець перебуває у розпорядженні, проводить бесіду, під час якої ознайомлює його з наказом про зарахування у розпорядження, роз`яснює права та обов`язки, пов`язані з перебуванням у розпорядженні, особливості виплати грошового забезпечення, доводить тимчасові функціональні обов`язки на період перебування у розпорядженні, а також попереджає про те, що у разі, якщо до завершення строку перебування у розпорядженні він не буде призначений на штатну посаду відповідно до пунктів 44-46 Положення, у встановленому порядку вирішуватиметься питання про можливість його подальшого використання на військовій службі. Результати цієї бесіди оформлюються довідкою (рапортом), яка (який) долучається до частини «Особова справа» матеріалів особової справи військовослужбовця.

53. Призначення військовослужбовців, посади яких скорочуються або які зараховані у розпорядження, здійснюється відповідно до вимог пункту 1.3 розділу I цієї Інструкції та пункту 4.3 цього розділу.

54. У разі відсутності в органі, підрозділі, закладі, установі посади, яка є рівною або нижчою (не більш як на один ступінь, виходячи з граничного військового звання, передбаченого за посадою) посади, яку займав військовослужбовець до зарахування в розпорядження, та у разі наявності у військовослужбовця фахової підготовки, достатнього досвіду за відповідними напрямками оперативно-службової діяльності керівник цього органу, підрозділу, закладу, установи не пізніше місяця з дня зарахування військовослужбовця у розпорядження організовує через Управління роботи з особовим складом підбір відповідних посад у системі Служби безпеки України з урахуванням результатів попередньої діяльності, стану здоров`я. Зазначені заходи не проводяться у випадку прийняття посадовою особою, визначеною у пункті 67 Положення, рішення про задоволення клопотання (поданого рапорту) військовослужбовця, який зарахований у розпорядження, про звільнення з військової служби у Службі безпеки України у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

55. Військовослужбовці, звільнені з посад Указами Президента України та зараховані у розпорядження Голови Служби безпеки України, можуть бути призначені за їх згодою на посади, призначення на які здійснюється Головою Служби безпеки України або його заступниками. Вакантні посади, на яких можуть бути використані такі військовослужбовці, з дотриманням вимог, встановлених пунктом 43 Положення, визначаються Головою Служби безпеки України. Таким військовослужбовцям не можуть пропонуватися посади, призначення на які віднесено до повноважень Президента України.

56. У разі неможливості призначення військовослужбовця, який перебуває в розпорядженні у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на рівну посаду відповідним начальником приймається рішення про його призначення на нижчу посаду (не більш як на один ступінь, виходячи з граничного військового звання, передбаченого за посадою) або за згодою військовослужбовця на іншу нижчу посаду.

57. У випадку відсутності відповідних вакантних посад або через ненадання військовослужбовцем згоди на його призначення на іншу нижчу посаду після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні (з урахуванням його продовження відповідно до пункту 4.14 цього розділу) стосовно військовослужбовця приймається рішення про неможливість його подальшого службового використання, що оформлюється висновком, який затверджується начальниками органів, підрозділів, закладів, установ. Стосовно військовослужбовців, які перебувають в розпорядженні Голови Служби безпеки України, такі висновки готуються Управлінням роботи з особовим складом та затверджуються Головою Служби безпеки України.

58. У зазначеному висновку, який є підставою для підготовки матеріалів до звільнення військовослужбовця з військової служби та є чинним протягом трьох місяців з дня його затвердження, в обов`язковому порядку зазначаються: біографічні дані військовослужбовця (прізвище, ім`я та по батькові, дата народження, стаж військової служби); остання посада перед зарахуванням у розпорядження з датою призначення на неї; строк останнього перебування в розпорядженні; вжиті заходи щодо подальшого службового використання цього військовослужбовця та посадові особи, які брали участь у цих заходах; результати медичного огляду в разі направлення військовослужбовця до військово-лікарських комісій для визначення ступеня придатності до військової служби за станом здоров`я; результати вжитих заходів та висновки щодо подальшого службового використання військовослужбовця.

59. Висновок, передбачений абзацом восьмим цього пункту, також обов`язково складається стосовно військовослужбовців, які зараховані у розпорядження за підпунктом «е» пункту 48 Положення. У цьому висновку в обов`язковому порядку зазначаються підстави скасування або обставини, що перешкоджали переоформленню допуску до державної таємниці та пропозиції щодо подальшого службового використання військовослужбовця.

60. Окрім цього, пунктом 7.2. Інструкції № 772 передбачено, що військовослужбовці, які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів (у разі неможливості їх використання на службі), попереджаються начальником органу, підрозділу, закладу, установи чи за його дорученням одним із його заступників або іншою посадовою особою, яка займає посаду не нижчу за посаду, за якою військовослужбовець перебуває у розпорядженні, про звільнення з військової служби шляхом ознайомлення з висновком, зазначеним у пункті 4.10 розділу IV цієї Інструкції (з підтвердженням ознайомлення особистим підписом військовослужбовця).

61. У випадках, коли звільнення військовослужбовця з військової служби у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів здійснюється на підставі поданого ним рапорту, заходи, передбачені абзацом першим цього пункту, не проводяться.

62. Приписами пункту 7.4 Інструкції № 772 передбачено, що бесіди перед звільненням проводяться: з військовослужбовцями, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників, начальником, у розпорядженні якого вони перебувають, чи за його дорученням одним із його заступників або іншою посадовою особою, яка займає посаду не нижчу ніж посада, за якою військовослужбовець перебуває у розпорядженні, а з військовослужбовцями, які перебувають у розпорядженні Голови Служби безпеки України, - Головою Служби безпеки України чи за його дорученням одним із його заступників або начальником Управління роботи з особовим складом.

63. При цьому, перша бесіда проводиться завчасно перед поданням до звільнення, під час якої з`ясовується ставлення до звільнення, роз`яснюються підстави і строки подання до звільнення, порядок отримання належних грошових виплат, використання відпусток, пенсійного забезпечення, обов`язок виконання заходів фінансового контролю, надаються необхідні роз`яснення з інших питань, встановлюється підрозділ Центрального управління, регіональний орган Служби безпеки України чи військовий комісаріат для направлення військовослужбовця на військовий облік, уточнюється місце його проживання після звільнення, з`ясовуються прохання військовослужбовця.

64. Друга бесіда проводиться безпосереднім начальником перед надсиланням подання до звільнення, під час якої надаються відповіді на запитання і прохання, висловлені військовослужбовцем під час першої бесіди, уточнюються підстави звільнення з урахуванням висновку військово-лікарської комісії та інші питання, пов`язані зі звільненням.

65. Зміст проведених бесід відображається в листках бесід, що підписуються начальниками, які проводили бесіди, та військовослужбовцем, що звільняється. Листки бесід долучаються до частини «Особова справа» матеріалів особової справи військовослужбовця.

66. Водночас, за приписами підпункту «в» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII передбачено, що військовослужбовці, які проходять кадрову військову службу, звільняються з військової служби на підставах: під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації): у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.

VІІ. Висновки Верховного Суду

67. У силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

68. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

69. Спір у цій справі виник у зв`язку з незгодою позивача, який є військовослужбовцем СБУ та перебуває у розпорядженні його начальника за підпунктом «б» пункту 48 Положення № 1262/2007, з рішенням відповідача про звільнення його з військової служби та виключення зі списків особового складу на підставі підпункту «в» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі).

70. Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо:

- застосування пункту 48 Положення № 1262/2007, пунктів 4.9, 4.10 Інструкції № 772, підпункту «в» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону

№ 2232-XII;

- частини третьої статті 313 у взаємозв`язку з частиною п`ятою статті 5, частиною четвертою статті 9 та частини першої статті 90 КАС України.

71. Водночас Верховний Суд зауважує, що ключовим питанням, яке постало перед судом касаційної інстанції, є встановлення дотримання (недотримання) відповідачем процедури звільнення позивача, а саме: положень Інструкції № 772 щодо обов`язку керівника, у розпорядженні якого перебуває військовослужбовець (у цій справі - голови СБУ), вчиняти дії щодо підбору посад, ініціювати призначення та пропонувати позивачу вакантні рівнозначні посади та (або) нижчі на рівень посади, яку обіймав позивач до перебування у такому розпорядженні, у тому разі, якщо сам військовослужбовець не висловив письмове заперечення щодо його майбутнього звільнення у зв`язку з неможливістю подальшого службового використання у розпорядженні.

Стосовно вимог у частині визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача, який перебував у розпорядженні голови СБУ, з військової служби та виключення зі списків особового складу, у зв`язку з неможливістю подальшого його службового використання та закінчення терміну перебування у розпорядженні, у контексті доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (дотримання відповідачем процедури звільнення), Суд уважає за необхідне зазначити таке.

72. Системний аналіз Положення № 1262/2007 (зокрема, пункту 48) та норм Інструкції № 772 (яка визначає механізм реалізації вимог цього Положення) свідчить про те, що особа, яка зарахована у розпорядження відповідного начальника (у цій справі - голова СБУ) є військовослужбовцем, який тимчасово проходить військову службу у підпорядкуванні відповідного начальника з визначенням службової діяльності без призначення на конкретну посаду. Після спливу терміну перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для подальшого перебування в розпорядженні він призначається на посаду на постійній основі або звільняється з військової служби в установленому порядку.

73. Цими ж нормами законодавець визначив обов`язок начальника, у розпорядженні якого перебуває військовослужбовець, своєчасно (тобто до закінчення терміну перебування в розпорядженні) ініціювати призначення такого військовослужбовця на відповідні посади (у тому числі, нижчі на один рівень) чи у разі наявності підстав вживати заходів щодо їх звільнення з військової служби. Пропонування конкретних посад здійснюється під час бесід з військовослужбовцем або уповноваженою особою або безпосередньо начальником і в обов`язковому порядку їх зміст фіксується письмово у листі бесіди, який у подальшому затверджується керівником. При цьому, Закон не передбачає обов`язку для самого військовослужбовця самостійно здійснювати пошук вакантних посад.

74. Водночас, колегія суддів зауважує, що поняття «ініціювати призначення на посаду» включає в себе такі етапи, як підбір посад (у тому числі, шляхом направлення запитів в інші органи та підрозділи СБУ, з метою складення списків вакантних посад, на яких може бути використано військовослужбовця), ознайомлення військовослужбовця зі списком вакантних посад і пропонування йому конкретних посад (зокрема, під час проведення бесід) протягом усього строку перебування такої особи у розпорядженні.

75. Тобто, першочергово, перед вжиттям заходів щодо звільнення особи з військової служби, начальник, у розпорядженні якого перебуває військовослужбовець, повинен виконати усі можливі активні дії, які спрямовані на призначення такої особи на відповідну посаду.

76. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду щодо питання застосування підпункту «б» пункту 48 Положення № 1262/2007 та пункту 4.9 Інструкції № 772, сформованої у постановах від 21 березня 2024 року у справі № 600/5918/21 та від 20 березня 2026 року у справі № 640/13239/21, у яких Суд констатував, що у разі перебування військовослужбовця у розпорядженні, він в обов`язковому порядку повинен бути призначений на посаду. Окрім того, призначення на рівні або на ступінь нижчі вакантні посади прямий начальник наділений правом здійснювати без згоди військовослужбовця. Однак, відповідачем дій щодо призначення позивача на вакантні рівнозначні або на ступінь нижчі посади не здійснено та не спростовано належними і допустимими доказами твердження позивача про наявність таких вакантних посад на час перебування його у розпорядженні, чим порушено вищевказані приписи. Як наслідок, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправної бездіяльності відповідача стосовно непризначення позивача на вакантну посаду протягом періоду його перебування у розпорядженні першого заступника голови СБУ, а також неправомірність прийнятого у зв`язку із цим наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби в органах СБУ та виключення його зі списків особового складу.

77. Додатково, колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 висловила позицію, згідно з якою «протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені».

78. У подальшому аналогічні висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2019 року у справі № 810/1367/14, від 05 березня 2020 року у справі № 804/50/17 та від 15 грудня 2021 року у справі № 300/34/20.

79. Повертаючись до спірних правовідносин убачається, що судами попередніх інстанцій витребовувалися у СБУ докази щодо пошуку та пропонування ОСОБА_1 вакантних посад за час перебування його у розпорядженні голови СБУ.

80. Однак, ані до суду першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду відповідач взагалі не надав будь-яких документів, які б свідчили про виконання головою Служби обов`язку, визначеного пунктами 48 Положення № 1262/2007 та 4.9, 4.10 Інструкції № 772.

81. Більш того, у матеріалах справи відсутні й будь-які докази щодо вчинення відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства України дій щодо підбору відповідних посад позивачу (зокрема, запити до органів і підрозділів СБУ, у яких могли бути наявні вакантні посади рівня на ступінь нижче, списки вакантних посад у системі СБУ, тощо). Єдиним аргументом СБУ щодо цього питання є те, що ОСОБА_1 , нібито, пропонувалися посади під час проведення бесід з начальником Управління роботи з особовим складом СБУ ОСОБА_3 , однак вказане не фіксувалося письмово.

82. Водночас, за позицією судів попередніх інстанцій, з огляду на той факт, що позивач письмово не висловив свої пропозиції та заперечення щодо його звільнення під час бесіди та ознайомлення з висновком про неможливість подальшого службового використання, спірний наказ СБУ не може бути визнано протиправним та скасовано лише з тих підстав, що відповідачем не надано доказів щодо пропонування ОСОБА_1 вакантних посад за весь період перебування його у розпорядженні голови СБУ.

83. Верховний Суд не погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки він суперечить імперативним нормам Положення № 1262/2007 та Інструкції № 772, а також уважає за доцільне зазначити таке.

84. Суб`єктами доказування в адміністративному судочинстві є суд та учасники розгляду справи. Суд як суб`єкт доказування відіграє активну роль, зважаючи та те, що бере активну участь у збиранні, дослідженні та оцінці доказів.

85. Частина перша статті 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 КАС України.

86. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

87. Об`єктом доказування є певні обставини справи або, іншими словами, доказова інформація. Під доказовою інформацією розуміють будь-які відомості, на основі яких суд у порядку, встановленому КАС України, встановлює наявність або відсутність обставин, які підлягають доказуванню, а також інших обставин, які мають значення для вирішення адміністративної справи. При цьому, функція доказів полягає у забезпеченні безпомилковості, незаперечності й повноти інформації.

88. Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом та іншими учасниками інформації про фактичні дані, надані сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених законом засобів доказування із додержанням принципів усності та безпосередності.

89. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС України). Належність характеризується наявністю об`єктивного зв`язку між відомостями, які в них містяться, та фактами, що підлягають встановленню у справі.

90. Допустимим є доказ, який отриманий відповідно до встановленого законом порядку (стаття 74 КАС України). Допустимість характеризується через законність джерела отримання доказів, тобто суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

91. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 75 КАС України).

92. З огляду на викладене, Суд зауважує, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. За стандартом достатності, якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Стандарти доказування є важливим елементом принципу змагальності, який в адміністративному судочинстві урівноважується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі, зокрема щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

93. При цьому Верховний Суд наголошує, що як відповідач, так і суд не можуть покладати на позивача обов`язок доведення протиправності прийнятого відповідачем рішення, оскільки це протирічить положенням частини другої статті 77 КАС України.

94. Крім того, частина третя статті 2 КАС України визначає, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема є: верховенство права (пункт 1), рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 2), змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4) тощо.

95. Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

96. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9 КАС України).

97. Верховний Суд у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 160/8046/18 досліджував принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи в адміністративному процесі. Так, принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріплений частиною четвертою статті 9 КАС України, зобов`язує суди вживати заходи для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

98. Процесуальним законом передбачено різні шляхи отримання судом доказів: 1) надання учасником справи з його власної ініціативи; 2) надання доказів учасниками справи за пропозицією суду; 3) збирання доказів судом з власної ініціативи (частина п`ята статті 77 КАС України), 4) витребування доказів судом (стаття 80 КАС України). Вони відрізняються наслідками.

99. Пропозиція суду надати докази має рекомендаційний характер для сторони. Частиною п`ятою статті 77 КАС України встановлено, що у випадку ненадання учасником справи без поважних причин доказів на пропозицію суду, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

100. У той же час, статтею 80 КАС України передбачено повноваження суду збирати докази з власної ініціативи шляхом постановлення ухвали про витребування доказів. Її виконання є обов`язковим. Невиконання ухвали передбачає застосування заходів процесуального примусу.

101. Отже, якщо подання заяв по суті справи є правом учасників справи, то подання доказів, у разі їх витребування ухвалою суду, - обов`язком.

102. При цьому, колегія суддів зазначає, що тягар доказування не може бути покладений на позивача, оскільки згідно з частиною п`ятою статті 77 КАС України суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

103. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 826/2538/18 та від 27 липня 2023 року у справі № 260/1627/22 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

104. Ураховуючи наведені положення законодавства України та з огляду на обставини справи, Верховний Суд не погоджується з твердженням судів попередніх інстанцій про помилковість доводів ОСОБА_1 стосовно порушення відповідачем процедури звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу. Як наслідок, суди помилково дійшли висновку про те, що спірний наказ голови СБУ прийнятий на підставі, у межах та спосіб, передбачених чинним законодавством України та відомчими нормативно-правовими актами СБУ.

105. Таким чином Суд констатує, що наказ СБУ від 11 серпня 2021 року

№ 1050-ос/дск «По особовому складу» про звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу генерал-майора ОСОБА_1 з 11 серпня 2021 року є незаконним та підлягає скасуванню.

106. Водночас, згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

107. Згідно з пунктом 4.9 Інструкції № 772, зарахування військовослужбовців у розпорядження відповідних начальників - це визначення їх тимчасового службового становища, коли вони проходять військову службу у підпорядкуванні відповідних начальників, але без призначення на конкретну посаду.

108. За таких фактичних обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин, Суд уважає, що ОСОБА_1 слід поновити на військовій службі з 12 серпня 2021 року у розпорядження голови СБУ за посадою заступника голови СБУ.

Що стосується позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, Суд зауважує таке.

109. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

110. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

111. Проте, зробивши помилковий висновок про обґрунтованість та правомірність звільнення ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

112. Водночас, Верховний Суд, як суд касаційної інстанції, відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

113. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

114. З огляду на викладене, Верховний Суд констатує, що справу у цій частині позовних вимог слід направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Що стосується доводів касаційної скарги у частині порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (не оголошення перерви у судовому засіданні з підстав об`єктивної неможливості позивача бути присутнім у цьому засіданні) та відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 313 у взаємозв`язку з частиною п`ятою статті 5, частиною четвертою статті 9 та частини першої статті 90 КАС України, Суд уважає за необхідне зазначити слідуюче.

115. Частина друга статті 351 КАС України установлює, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

116. Водночас, за приписами статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу;

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження;

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

117. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.

118. З аналізу вказаних вище норм законодавства України убачається, що КАС визначає конкретні підстави для обов`язкового скасування судового рішення, у разі порушення судом, який його ухвалив, норм процесуального права. У разі посилання скаржника на порушення судом нижчої інстанції норм процесуального права, які не є обов`язковими підставами для скасування судового рішення судом вищої інстанції, такі порушення досліджуються у співвідношенні до дотримання судом нижчої інстанції положень матеріального права та ухвалення законного (незаконного) рішення по суті, і виключно у випадку, якщо порушення судом норм процесуального права призвело у подальшому до неправильного вирішення справи по суті позову, таке судове рішення може бути скасовано судом вищої інстанції з відповідними наслідками такого скасування (ухвалення нового судового рішення, зміни, направлення справи на продовження розгляду до суду, який допустив процесуальне порушення, або на новий розгляд до відповідного суду).

119. На обґрунтування позиції у цій частині, скаржник зазначає про те, що 20 січня 2025 року судом апеляційної інстанції проведено судове засідання та ухвалено судове рішення по суті за наявності клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням останнього на лікуванні та відповідних доказів. При цьому, ОСОБА_1 акцентував увагу на тому, що відмовляючи у задоволенні такого клопотання, суд апеляційної інстанції не врахував того, що попередньо судом було визнано явку позивача у судове засідання обов`язковою задля належного встановлення обставин справи, які мають вагоме значення для її вирішення.

120. ОСОБА_1 уважав, що такими діями суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права (статтей 5, 9 та 313 КАС України) та не дотримав принципи змагальності і рівності сторін, а також - «справедливого судового розгляду».

121. З цього приводу Верховний Суд зазначає таке.

122. Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року визнано обов`язковою явку ОСОБА_1 у судове засідання, призначене на 13 січня 2025 року. Однак, 12 січня 2025 року представник позивача подав до суду клопотання про перенесення розгляду справи, у зв`язку з поганим самопочуттям і перебуванням ОСОБА_1 на амбулаторному лікуванні до 16 січня 2025 року.

123. За результатами проведеного судового засідання 13 січня 2025 року, судом апеляційної інстанції було задоволено вказане клопотання позивача і оголошено перерву у справі до 20 січня 2025 року. Повторно визнано явку ОСОБА_1 обов`язковою.

124. Натомість, 17 січня 2025 року представник ОСОБА_1 повторно подав до Шостого апеляційного адміністративного суд аналогічне клопотання, мотивуючи тим, що позивачу продовжено амбулаторне лікування до 20 січня 2025 року включно, надавши медичний висновок КНП «Міська поліклініка № 3» Чернівецької міської ради. Крім того, у цьому ж клопотанні адвокат Наїдко Л. В. зазначив про неможливість особистої його присутності у судовому засіданні у зв`язку з участю в судовому засіданні в іншій справі.

125. Зі змісту протоколу судового засідання від 20 січня 2025 року вбачається, що суд апеляційної інстанції, заслухавши думку інших учасників справи, постановив протокольну ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, розглянув її по суті та ухвалив оскаржувану постанову.

126. Так, за приписами частини четвертої статті 9 КАС України установлено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина перша статті 90 КАС України).

127. Частина п`ята статті 5 КАС України визначає, що ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

128. Наслідки неявки в судове засідання учасників справи під час апеляційного розгляду регулюються статтею 313 КАС України. Так, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

129. З аналізу викладеного вбачається, що КАС України дійсно закріплює фундаментальний принцип правосуддя, що гарантує кожній особі право бути почутою, надавати докази та впливати на рішення суду. При цьому, такі гарантії виконуються за умов: 1) особа має бути належним чином поінформована про час, місце та предмет розгляду справи; 2) учасник справи має право знайомитися з усіма матеріалами, робити витяги та знімати копії, що забезпечує право на ефективний захист; 3) особа має право бути присутньою в судовому засіданні, висловлювати свою позицію, надавати докази, брати участь у їх дослідженні та задавати питання; 4) суд не може розглядати справу без особи, якщо вона не була належним чином повідомлена, або якщо її відсутність перешкоджає встановленню істини. У разі повторної неявки позивача, суд розглядає питання про можливість розгляду справи за його відсутності.

130. Водночас, стверджуючи про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, не обґрунтував у чому саме відбулося порушення гарантій позивача на справедливий суд, оскільки з матеріалів справи убачається, що позивач і його представник не були позбавлені права надавати пояснення і докази щодо предмета спору, а також мали змогу знайомитися з матеріалами справи. Більш того, представник позивача зареєстрований у підсистемі «Електронний суд» та має особистий електронний кабінет, за допомогою якого надсилав до суду необхідні документи та отримував матеріали справи, що були подані відповідачем.

131. Поряд з цим, Суд звертає увагу, що положення частини третьої статті 313 КАС України визначають право, а не обов`язок суду відкласти розгляд справи, якщо особа, явка якої визнана судом обов`язковою, не прибула у судове засідання.

132. Таким чином, Верховний Суд уважає доводи скаржника у частині порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права безпідставними і необґрунтованими.

133. Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

134. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття нового рішення про задоволення позову в частині вимог про визнання протиправним та скасування спірного наказу та поновлення на роботі позивача. У частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу справу необхідно направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

135. Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а матеріали справи не містять доказів понесення сторонами інших витрат, у силу положень статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

136. Абзаци 6-10 мотивувальної частини цього судового рішення містять службову інформацію.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Наїдка Любомира Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2025 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ голови Служби безпеки України від 11 серпня 2021 року № 1050-ос/дск «По особовому складу» про звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу генерал-майора ОСОБА_1 з 11 серпня 2021 року.

Поновити генерал-майора ОСОБА_1 на військовій службі у розпорядженні голови Служби безпеки України за посадою заступника голови Служби безпеки України з 12 серпня 2021 року.

Справу в частині позовних вимог про стягнення зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, обрахованого за період з 12 серпня 2021 року по дату винесення судового рішення з проведенням (утриманням) необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства - направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Е. Мацедонська

Судді М. В. Білак

О. В. Кашпур