Вирок від 08 червня 2026 р. у справі №456/7028/25 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/7028/25

Провадження № 1-кп/456/257/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию справу на підставі обвинувального акта в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024182490000414 від 18.12.2024, щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з професійно-технічною освітою, неодруженого, на утриманні малолітня дитина, ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовця за призовом під час мобілізації, колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10.06.2025 звільненого від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, раніше судимого вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05.03.2026 за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді 1 року позбавлення волі, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 309 КК України,

ВСТАНОВИВ:

24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 2102-IX від 24 лютого 2022 року введено воєнний стан на всій території України строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.

22.05.2023 ОСОБА_4 призваний ІНФОРМАЦІЯ_3 на військову службу до Збройних сил України під час загальної мобілізації.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 322 від 21.11.2024 солдата ОСОБА_4 , колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , з 21.11.2024 зараховано для подальшого проходження військової служби із самовільного залишення військової частини на продовольче забезпечення та тимчасовий облік до військової частини НОМЕР_2 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 330 від 29.11.2024 солдата ОСОБА_4 з 29.11.2024 знято з продовольчого забезпечення та тимчасового обліку військової частини НОМЕР_2 у зв`язку із самовільним залишенням та вибуттям із військової частини.

Згідно зі ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Водночас, ст. 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно зі ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній залежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Будучи військовослужбовцем за призовом під час мобілізації, проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , солдат ОСОБА_4 відповідно до вимог ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Статті 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Проте солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто, діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.

Військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації, військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_4 , діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, в умовах воєнного стану, 29.11.2024 самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), після чого перебував поза межами розташування території військової частини, не виконував свої службові обов`язки, а отже, останній у такий спосіб незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності, а службовий час проводив на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживаючи жодних заходів до повернення у військову частину за наявності реальної можливості для цього аж до 06.11.2025, коли солдат ОСОБА_4 самостійно, з власної ініціативи прибув до слідчого відділення Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області (м. Стрий, вул. Коссака, 11), після чого солдата ОСОБА_4 було затримано та припинено вчинення останнім триваючого кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби.

Таким чином, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, самовільно залишив військову частину тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.

Крім цього, ОСОБА_4 , керуючись умислом на незаконне придбання, зберігання без мети збуту психотропної речовини «Альфа РVР», 28.07.2025, точної години в ході досудового розслідування не встановлено, за допомогою свого мобільного телефону, використовуючи мережу інтернет, перейшов у мобільний додаток «TELEGRAM», після чого виявив сайт під назвою «COCA-COLA», де здійснив замовлення психотропної речовини «Альфа PVP», здійснивши оплату в сумі 2420 гривень за допомогою власної банківської картки № НОМЕР_3 на банківську картку власника, якого в ході досудового розслідування не встановлено, всупереч вимогам Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори» від 15.02.2015 та «Порядку провадження діяльності, пов`язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контролю за їх обігом», затвердженому постановою КМУ від 03.06.2009 № 589, 06.08.2025 близько 11:00 ОСОБА_4 прийшов до відділення «Нова Пошта», що у смт. Журавно Стрийського району Львівської області, провулок Шептицького, 12, та отримав адресоване йому поштове відправлення у вигляді полімерного пакету, в якому знаходився прозорий зіп-пакет, в середині якого було виявлено психотропну речовину «Альфа PVP», яка відповідно до висновку експерта є психотропною речовиною PVP «1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он», обіг якої обмежено згідно зі Списком № 2 «Психотропні речовини, обіг яких обмежено» Таблиці II «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 № 770, загальною масою 4,0025 г, що відповідно до Таблиці № 2 «Невеликі, великі та особливо великі розміри психотропних речовин, що знаходяться у незаконному обігу», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України № 188 від 01.08.2000, є великим розміром, яку після отримання надалі незаконно зберігав без мети збуту до 11:30 06.08.2025, тобто до моменту виявлення та вилучення працівниками поліції поблизу відділення № 1 «Нова пошта», що в смт. Журавно Стрийського району Львівської області, провулок Шептицького, 12.

Таким чином, ОСОБА_4 незаконно придбав та зберігав без мети збуту психотропну речовину у великих розмірах, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 309 КК України.

Допитаний обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в пред`явленому обвинуваченні визнав у повному обсязі, щиро розкаявся та надав показання, які за своїм змістом відповідають викладеним вище обставинам вчинення кримінальних правопорушень, зокрема, про те, що 28.07.2025 за допомогою свого мобільного телефону, використовуючи мережу інтернет, перейшов у мобільний додаток «TELEGRAM», після чого виявив сайт під назвою «COCA-COLA», де здійснив замовлення психотропної речовини «Альфа PVP», здійснивши оплату в сумі 2420 гривень за допомогою власної банківської картки на банківську картку власника. 06.08.2025 близько 11:00 він прийшов до відділення «Нова Пошта», що у смт. Журавно Стрийського району Львівської області, та отримав адресоване йому поштове відправлення у вигляді полімерного пакету, в якому знаходився прозорий зіп-пакет, в середині якого була психотропна речовина «Альфа PVP», котру після отримання надалі незаконно зберігав без мети збуту до 11:30 06.08.2025, тобто до моменту виявлення та вилучення працівниками поліції поблизу відділення № 1 «Нова пошта», що в смт. Журавно Стрийського району Львівської області. Крім цього, будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 , 29.11.2024 самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), після чого перебував поза межами розташування території військової частини до 06.11.2025, коли самостійно, з власної ініціативи прибув до Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області. Щиро розкаюється у вчиненому. Просить його суворо не карати.

Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні заявив клопотання, в якому просив не досліджувати докази щодо тих обставин, які не оспорюються, оскільки обвинувачений винуватість у вчиненому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 2 ст. 309 КК України, визнав повністю.

Окрім цього, в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник адвокат ОСОБА_5 заявили клопотання про зміну обсягу дослідження доказів та просили не допитувати свідків щодо обставин кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, визнає повністю.

Отримавши показання ОСОБА_4 , що відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники судового провадження не оспорюють фактичні обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз`яснивши обвинуваченому ОСОБА_4 та іншим учасникам судового провадження, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, провів судове слідство у справі щодо всіх фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки учасники судового провадження не заперечували проти цього, визнавши недоцільним дослідження в цій частині інших доказів по справі.

Суд вважає доведеною винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 в незаконному придбанні та зберіганні без мети збуту психотропної речовини у великих розмірах, тому кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 309 КК України є вірною.

Винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за викладених вище обставин повністю підтверджується зібраними на досудовому слідстві та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, яким судом надано ретельну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, а саме:

витягом з ЄРДР про реєстрацію кримінального провадження № 42024182490000414 від 18.12.2024, відповідно до якого військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації, солдат ОСОБА_4 , діючи в умовах воєнного стану, 29.11.2024 самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 з метою ухилення від військової служби /а.с. 119/;

актом комісії в/ч НОМЕР_2 з прийому тимчасово прибулого військовослужбовця, який перебуває в самовільному залишенні військової частини /а.с. 120/;

витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 21.11.2024 № 322, відповідно до якого солдат ОСОБА_4 , колишній військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , який самовільно залишив частину 14 жовтня 2023 року, 21 листопада 2024 року зарахований на продовольче забезпечення та тимчасовий облік до військової частини НОМЕР_2 /а.с. 121/;

витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 29.11.2024 № 330, відповідно до якого солдата ОСОБА_4 , колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , з 29 листопада 2024 року знято з продовольчого забезпечення та тимчасового обліку у військовій частині НОМЕР_2 у зв`язку із самовільним залишенням частини та вибуттям з військової частини НОМЕР_2 /а.с. 122/;

доповіддю командира військової частини НОМЕР_2 про самовільне залишення (без зброї) військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_4 солдатом ОСОБА_4 /а.с. 123/;

матеріалами перевірки ІНФОРМАЦІЯ_4 за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 військовослужбовцем військової служби за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_4 , яке було вчинено повторно /а.с. 124-128/;

ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10.06.2025 про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України, на підставі ч. 5 ст.401 КК України для продовження проходження військової служби /а.с. 129-132/;

протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, старшого слідчого СВ Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_6 від 06.11.2025, з якого вбачається, що 06.11.2025 об 11:42 (фактичний час затримання 10:05) відповідно до ст. 40, 104, 131, 131, 208-211, 213 КПК України в присутності захисника ОСОБА_5 затримано особу, підозрювану у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Журавно Жидачівського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1 /а.с. 143-147/.

Проаналізувавши та оцінивши об`єктивно досліджені в судовому засіданні відповідно до вимог ст. 85, 94 КПК України вказані вище докази в їх сукупності, враховуючи їх логічність, послідовність та узгодженість між собою, суд повно та всебічно з`ясував та встановив під час судового розгляду обставини вчинення кримінального правопорушення та дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, в судовому засіданні доведена повністю.

Отже, з урахуванням всіх обставин справи суд вважає доведеним факт самовільного залишення військової частини військовослужбовцем ОСОБА_4 тривалістю понад три доби, вчиненого в умовах воєнного стану, тобто вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Вказаний висновок судом зроблений поза розумним сумнівом, а отже, враховуючи зазначене вище, вина ОСОБА_4 повністю доведена в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні за ч. 5 ст. 407 КК України.

Вказаний висновок суду узгоджується з п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» (заява № 1637/04), в якому зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Авшар проти Туреччини» п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Суд вважає доведеною винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 в самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, та в незаконному придбанні та зберіганні психотропної речовини без мети збуту у великих розмірах, тому кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 309 КК України є вірною.

Відповідно до позиції, висловленої в постанові Верховного Суду від 17.10.2019 в справі № 205/7091/16-к (№ 51-1532км19), поняття судової дискреції (судового розсуду) в кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

При призначенні покарання обвинуваченому по даній справі суд суворо дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, а з врахуванням того, що позбавлення волі є одним із найсуворіших покарань, тому таке покарання слід призначати до реального відбування тільки тоді, коли у суду є достатнє переконання, що звільнення особи від відбування такого, не сприятиме виправленню засудженого.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема, у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п. 1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, та призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує характер та тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень, фактичні обставини справи, тяжкість заподіяних кримінальними правопорушеннями наслідків, спосіб вчинення кримінальних правопорушень та їх мотиви, поведінку обвинуваченого, який усвідомив протиправність своїх дій, щиро розкаявся, суспільну небезпеку вчинених ним кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, який раніше судимий, неодружений, має на утриманні малолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_2 , на обліку в лікаря-психіатра не перебуває, знаходиться на обліку в лікаря-нарколога, відповідно до висновку медичної наркологічної комісії № 158 від 31.10.2025 страждає на розлади психіки та поведінки внаслідок вживання канабіноїдів, застосування ст. 96 КК України не рекомендовано, позитивно характеризується за місцем проживання; обставини, що пом`якшують покарання, якими, на думку суду, є щире каяття; відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Зважаючи на ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення проти встановленого порядку проходження військової служби, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, беручи до уваги, що дане кримінальне правопорушення вчинене в умовах дії воєнного стану в Україні, а обов`язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком кожного громадянина України, незалежно від будь-яких його внутрішніх переконань, навичок та умінь, суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого з обранням покарання тільки у виді позбавлення волі. Таке покарання відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України, буде достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 .

Такі висновки зроблені судом, у тому числі з урахуванням правової позиції, викладеної Верховним Судом, колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду 13.08.2020 у справі за єдиним унікальним номером 716/1224/19 та номером провадження 51-1962км20, згідно з котрою загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду. Покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засудженого, а особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинення дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

У рішеннях від 24 березня 2005 року в справі «Фрізен проти Росії» (Frizen v. Russia), скарга № 58254/00, та від 09 червня 2005 року в справі «Бакланов проти Росії» (Baklanov v. Russia), скарга № 68443/01, Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У рішенні від 16 жовтня 2008 року в справі «Ізмайлов проти Росії» (Izmaylov v. Russia), скарга № 30352/03, Європейський Суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Окрім цього, судом встановлено, що вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05 березня 2026 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, та призначено покарання у виді 1 року позбавлення волі. Вищевказані кримінальні правопорушення ОСОБА_4 вчинив до ухвалення вироку Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05.03.2026.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, суд дійшов переконання, що обвинуваченому ОСОБА_4 слід призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі з урахуванням вимог ч. 4 ст. 70 КК України.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 слід залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов не заявлено.

Питання процесуальних витрат підлягає вирішенню відповідно до положень ст. 124 КПК України.

Питання щодо речових доказів слід вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 368, 370, 374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 5 ст. 407 КК України, і призначити йому покарання:

за ч. 2 ст. 309КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі;

за ч. 5 ст. 407 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05.03.2026, більш суворим за даним вироком визначити ОСОБА_4 за сукупністю кримінальних правопорушень остаточне покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з 06.11.2025, тобто з часу затримання.

Стягнути з ОСОБА_4 процесуальні витрати в розмірі 2674,20 грн (дві тисячі шістсот сімдесят чотири грн 20 коп.) на користь держави.

Речові докази: психотропну речовину PVP, яка знаходиться в камері зберігання речових доказів Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області, знищити.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Стрийський міськрайонний суд Львівської області шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1