Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №140/4344/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/4344/25 пров. № А/857/33752/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Стецик Н.В.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення – 28 липня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

28 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення від 08.04.2024 № 907590123316 щодо відмови у переведенні на пенсію по віку відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу»; зобов`язати здійснити переведення та виплату пенсії по віку відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» з дати звернення (01.04.2025), зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи в державних органах та органах місцевого самоврядування з 23.12.1983 по 06.11.1996 та з 15.11.2001 по 23.04.2025 відповідно та з визначенням розміру пенсії відповідно до наданих із заявою довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Турійською селищною радою від 01.04.2025 за № 116.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області, як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказує, що 01.04.2025 вона звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про переведення (перехід) на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу». За принципом екстериторіальності її заяву було розглянуто ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, рішенням якого від 08.04.2025 № 907590123316 їй відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із тим, що робота в органах місцевого самоврядування не відноситься до посад державної служби. Не погоджується із таким рішенням відповідача. Стверджує, що станом на момент подання заяви від 01.04.2025 її страховий стаж становив понад 44 роки, а стаж роботи в органах місцевого самоврядування станом на 01.05.2016 року – понад 20 років. Зазначені обставини підтверджуються даними її трудової книжки, за записами якої вона з 23.12.1983 по 06.11.1996 працювала бухгалтером та економістом Держбанку СРСР та Агропромбанку «Україна», та з 15.11.2001 по 23.04.2025 секретарем селищної ради. У сукупності зі стажем роботи в державних органах з 24.08.1983 по 29.12.2011, стаж її державної служби до 01.05.2016 становить понад 20 років. Оскільки станом на дату подання заяви вона досягла 60-ти річного віку, вважає, що дотримано усі законодавчо визначені умови щодо її переведення на пенсію по віку відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу».

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.04.2024 № 907590123316 щодо відмови у переведенні на пенсію по віку ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період її роботи в органах місцевого самоврядування з 15.11.2001 по 01.04.2025 та повторно розглянути її заяву від 01.04.2025 про перехід на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, з врахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що має право на збереження права на пенсію державного службовця, оскільки періоди її роботи в органах місцевого самоврядування з 15.11.2001 по 01.04.2025 підлягають зарахуванню до стажу державної служби. Суд першої інстанції зазначив, що законодавство та порядок обчислення стажу державної служби прямо передбачають зарахування роботи на посадах в органах місцевого самоврядування до такого стажу, тому висновок Пенсійного фонду про відсутність у позивача необхідного стажу є необґрунтованим. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що не може самостійно вирішувати питання про призначення пенсії державного службовця, оскільки Пенсійний фонд не перевірив усі необхідні умови для її призначення (вік, страховий стаж тощо), а дослідив лише питання стажу державної служби. У зв`язку з цим суд скасував рішення Пенсійного фонду, зобов`язав зарахувати спірний період роботи до стажу державної служби та повторно розглянути заяву позивачки з урахуванням правової оцінки суду. Вимоги щодо зарахування до стажу періоду роботи в банківських установах та щодо врахування довідок про заробітну плату для обчислення розміру пенсії суд визнав передчасними, оскільки ці питання не були предметом оскаржуваного рішення Пенсійного фонду та мають вирішуватися після встановлення права на пенсію державного службовця.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права при вирішенні питання щодо наявності у позивача права на пенсію державного службовця. Вказує, що з 15.11.2001 позивач працювала в органах місцевого самоврядування, а не на посадах державної служби. Відповідно до Закону України «Про державну службу» № 889-VIII дія цього Закону не поширюється на посадових осіб місцевого самоврядування, а тому період роботи позивача в Турійській селищній раді не може бути зарахований до стажу державної служби. Крім того, вказує, що станом на 01.05.2016 позивач не перебувала на посаді державного службовця та не мала необхідного стажу державної служби, передбаченого пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII. У зв`язку з цим вважає правомірною відмову у переведенні її на пенсію державного службовця.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п.3 ч.1 ст.311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржене, тому в апеляційному порядку не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

01.04.2025 позивач звернулась до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» № 889-VIII.

Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області № 907590123316 від 08.04.2025 ОСОБА_1 відмовлено в переведені на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Як зазначено у даному рішенні, право на призначення пенсії згідно Закону № 3723 мали посадові особи місцевого самоврядування до набрання чинності Закону України від 07.06.2001 № 2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування». Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 працює з 15.11.2001 по теперішній час в Турійській селищній раді на посадах бухгалтера, спеціаліста, інспектора, секретаря Турійської СР. 11.02.2003 заявниці присвоєно 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування та прийнята присяга ОМС. Зарахувати зазначений період роботи до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 2723 та актами КМУ відсутні законні підстави. Оскільки у ОСОБА_1 відсутній стаж роботи державної служби та станом на 01.05.2016 заявниця не працювала на посаді державного службовця, норми пунктів 10 і 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» не дотримуються.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.04.2024 № 907590123316 щодо відмови у переведенні на пенсію по віку ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу»; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період її роботи в органах місцевого самоврядування з 15.11.2001 по 01.04.2025 та повторно розглянути її заяву від 01.04.2025 про перехід на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, з врахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України № 1058-IV від 09.07.2003 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 9, частини першої статті 10 вказаного Закону, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV передбачений порядок переведення з одного виду пенсії, передбаченої цим Законом, на інший. Зокрема, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема, порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, який набрав чинності 01.05.2016.

Статтею 90 Закону № 889-VIII передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

До 01.05.2016 діяло законодавство у сфері державної служби, яке передбачало право державного службовця на призначення пенсії на умовах, визначених статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII.

Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 52, статті 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 52, статті 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 12 цього ж розділу визначено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 52, статті 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 52, статті 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

За наведеного правового регулювання слідує, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Подібних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права дійшов Верховний Суд у рішенні від 04.04.2018 у зразковій справі № 822/524/18, а також у постановах від 01.12.2020 у справі № 466/6057/17, від 16.12.2021 у справі № 538/804/17, від 22.06.2021 у справі № 308/67/17, від 29.09.2022 у справі № 234/6967/17 та від 29.11.2022 у справі № 431/991/17.

Отже, на призначення пенсії за Законом № 889-VIII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш, як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, можуть розраховувати дві категорії осіб:

- державні службовці, які на день набрання чинності Законом № 889-VIII (станом на 01.05.2016) обіймали посади державної служби та мали не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України;

- особи, які на день набрання чинності Законом № 889-VIII, мали не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України, незалежно від факту роботи на державній службі станом на 01.05.2016.

Як слідує з матеріалів справи, 01.04.2025 ОСОБА_1 звернулася до органів Пенсійного фонду із заявою про перехід на інший вид пенсії - пенсію державного службовця відповідно до Закону № 889-VIII. На момент звернення із даною заявою вона отримувала пенсію за віком згідно із Законом № 1058-IV.

Відмовляючи у переведенні позивача на пенсію державного службовця, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області в спірному рішенні зазначило, що відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 працює з 15.11.2001 по теперішній час в Турійській селищній раді на посадах бухгалтера, спеціаліста, інспектора, секретаря Турійської СР. 11.02.2003 заявниці присвоєно 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування та прийнята присяга ОМС. Зарахувати зазначений період роботи до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 2723 та актами КМУ, відсутні законні підстави.

З такими доводами відповідача суд апеляційної інстанції не погоджується з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до відомостей трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 з 15.11.2001 ОСОБА_1 працювала на посадах: бухгалтера І категорії, спеціаліста селищної ради, виконуючого обов`язки головного бухгалтера, секретаря Турійської селищної ради.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 07.06.2001 № 2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі – Закон № 2493-ІІІ) передбачено, що дія Закону України «Про державну службу» поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 14 Закону № 2493-III, в органах місцевого самоврядування встановлюються такі категорії посад, зокрема, п`ята категорія – посади керуючих справами виконавчих апаратів районних рад, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів районних у містах рад, помічників голів, радників (консультантів), спеціалістів, головних бухгалтерів управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, секретаріатів Київської та Севастопольської міських рад, керівників управлінь, відділів та інших виконавчих органів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад та їх заступників, керівників відділів (підвідділів) у складі самостійних управлінь, відділів виконавчих органів міських (міст обласного значення) рад, посади заступників міських (міст районного значення), сільських, селищних голів з питань діяльності виконавчих органів ради, секретарів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, старост ; сьома категорія – посади радників, консультантів секретаріатів районних у містах рад, спеціалістів виконавчих органів районних у містах, міських (міст районного значення) рад, спеціалістів виконавчих органів сільських, селищних рад.

Згідно з пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі – Постанова № 283), яка втратила чинність 25.03.2016, було затверджено Порядок обчислення стажу державної служби, відповідно до якого до стажу державної служби зараховується, зокрема, робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування (пункт 2).

При цьому пунктом 3 Порядку обчислення стажу державної служби визначено, що до стажу державної служби включається також час роботи на посадах службовців в органах, зазначених у пункті 2 цього Порядку і додатку до нього, якщо при просуванні по службі вони зайняли посади державних службовців.

Водночас згідно з пунктом 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229, до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Отже, вищезазначеними нормативно-правовими актами передбачено зарахування до стажу державного службовця періодів роботи в органах місцевого самоврядування.

Таким чином, колегія суддів вважає, що період роботи ОСОБА_1 на посадах в органах місцевого самоврядування з 15.11.2001 по 01.04.2025 (дату подання заяви про переведення на пенсію за віком згідно ЗУ «Про державну службу») підлягає зарахуванню до стажу державної служби.

За вказаних підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстнції про те, що спірне рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 08.04.2024 № 907590123316 є необґрунтованим, з огляду на що підлягає скасуванню, як протиправне.

Згідно частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Судом першої інстанції з матеріалів справи встановлено, що відповідач при прийнятті спірного рішення обмежився лише аналізом стажу державної служби позивача. При цьому, у спірному рішенні відповідач не надав оцінку наявності у позивача необхідного віку та страхового стажу, які необхідні для призначення пенсії державного службовця.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії державного службовця відповідач не надав юридичної оцінки усім обставинам, які повинні враховуватись при призначенні такого виду пенсії, а суд в свою чергу не вправі перебирати на себе такі повноваження пенсійного органу.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоду її роботи в органах місцевого самоврядування з 15.11.2001 по 01.04.2025 та повторно розглянути її заяву від 01.04.2025 про перехід на пенсію за віком згідно із Законом № 889-VIII з врахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у справі № 140/4344/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська