Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №240/15248/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/15248/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук Ольга Володимирівна

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

09 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 18.03.2025 №064250010174 про відмову в призначенні грошової допомоги ОСОБА_1 , відповідно до п.7 (1) розділу ХУ "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до спеціального страхового стажу ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", період роботи з 01.11.1996 по 30.09.2006 на посаді ординатора – терапевта терапевтичного відділення Коростенської центральної лікарні та нарахувати і виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення у відповідності до пункту 7-1 розділу ХУ "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду та отримує пенсію за віком, згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з 12.12.2024.

ОСОБА_1 11.03.2025 звернулась із заявою щодо призначення грошової допомоги згідно п.7-1 розділ XV" Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За результатами розгляду документів, що містять в електронній пенсійній справі, відповідачем прийнято рішення від 18.03.2025 №064250010174 про відмову в призначенні грошової допомоги позивачу.

Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" закріплено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі Закон №1788), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати.

Порядком обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1191 (далі - Порядок №1191) передбачено, що до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, що передбачені, зокрема, Переліком закладів установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

У відповідності до пункту 5 Порядку №1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Системний аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.

Разом з тим, згідно з розділом 2 «Охорона здоров`я» Переліку № 909, право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працювали у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладів, діагностичних центрів.

Отже, Переліком № 909 визначено лікарняні заклади і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років. При цьому, однією із категорій осіб про які йдеться у вказаному вище розділі Переліку № 909 є лікарі та середній медичний персонал, що працюють у лікарняних закладах.

У відповідності до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2-1 розділу ХУ «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їх зверненням з дотриманням умов, передбачених законом України «Про пенсійне забезпечення».

Пунктом 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно матеріалів справи, позивач досягла віку передбаченого положеннями Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З 12.12.2024 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу з заявою щодо призначення грошової допомоги згідно п.7-1 розділ XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відмовляючи у її призначенні, відповідачем вказано про не врахування періоду роботи з 01.11.1996 по 30.09.2006 на посаді ординатора терапевтичного відділення згідно довідки №113 від 19.12.2024 виданої Комунальним некомерційним підприємством «Коростенська центральна міська лікарня Коростенської міської ради», оскільки зазначена посада не передбачена Переліком №909.

Як вбачається з копії трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата заповнення 01.09.1982:

- запис № 10 - 01.11.1996 переведена на посаду ординатора – терапевта терапевтичного відділення, наказ №105 від 31.10.96;

- запис №11 – 01.10.2006 переведена на посаду завідуючої терапевтичним відділенням, наказ №45 01.10.2006.

Відповідно до довідки №113 від 19.12.2024, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Коростенська центральна міська лікарня Коростенської міської ради», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.11.1996 по 30.09.2006 дійсно працювала в КНП «Коростенська ЦМЛ КМР" на посаді ординатора терапевтичного відділення (наказ про переведення №106 від 31.10.1996).

Ординатор терапевтичного відділення центральної лікарні надає діагностичну, лікувальну та профілактичну допомогу пацієнтам, проводить огляди та призначає лікування, аналізує результати обстежень, веде медичну документацію та консультує хворих та їхніх родичів.

При цьому, відповідачем не надано жодного доказу, який би спростовував факт виконання практичних завдань позивачем під час перебування на посаді ординатора – терапевта терапевтичного відділення Коростенської центральної лікарні за період роботи позивача з 01.11.1996 по 30.09.2006, як вказано у трудовій книжці позивача.

Відтак зазначений спірний період підлягає до зарахування до спеціального стажу позивача, що дає їй право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача щодо неможливості зарахування спірного періоду роботи з мотивів відсутності посади «ординатор» у Переліку № 909, оскільки визначальним критерієм для включення певного періоду діяльності до спеціального стажу є не формальне найменування посади у кадрових документах, а фактичне виконання особою своїх професійних обов`язків у закладі охорони здоров`я державної або комунальної форми власності. Враховуючи, що за змістом Переліку № 909 право на пенсію за вислугою років мають медичні працівники всіх найменувань (як лікарський, так і середній медичний персонал), а факт роботи позивача у терапевтичному відділенні комунальної лікарні підтверджений належними доказами, правові підстави для позбавлення особи права на грошову допомогу згідно з пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону через номенклатурні розбіжності у назві посади відсутні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 18.03.2025 №064250010174, зобов`язання зарахувати до спеціального страхового стажу, що дає право на виплату грошової допомоги відповідно до п.7 (1) розділу ХУ "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" період роботи з 01.11.1996 по 30.09.2006 на посаді ординатора – терапевта терапевтичного відділення Коростенської центральної лікарні та виплатити у відповідності до п.7 (1) розділу ХУ "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в розмірі десяти місячних пенсій.

Відтак, спеціальний стаж позивача, із врахуванням періоду роботи з 01.11.1996 по 30.09.2006 на посаді орденатора – терапевта терапевтичного відділення Коростенської центральної лікарні, становить понад 30 років, що дає їй право на отримання грошової допомоги на підставі п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону від 09.07.2003 № 1058.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів отримання позивачем грошової допомоги передбаченої п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону від 09.07.2003 № 1058, при призначенні йому пенсії.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Боровицький О. А. Курко О. П.