Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №303/6448/25 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 червня 2026 року м. Мукачево Справа №303/6448/25

2-а /303/82/25

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого – судді Кость В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1

про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив постанову від 24 червня 2025 року №2739 про накладення на нього адміністративного стягнення за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення в розмірі 17000 грн. - визнати незаконною та скасувати, а провадження в адміністративній справі – закрити відповідно до пункту 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про незаконність винесеної за предметом позову постанови, оскільки жодного повідомлення від відповідача щодо місця та дати розгляду адміністративної справи позивачу не надходило.

За доводами позивача, суб`єктом владних повноважень не доведено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а в оскаржуваній постанові не конкретизовано, які саме облікові персональні дані не було оновлено.

Позивач зазначає, що перебуваючи в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Позов судом було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Від уповноваженого представника відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача висловила свої заперечення та просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

За доводами представника відповідача, під час складення протоколу №2739 позивач не тільки не надав жодних пояснень по суті адміністративного правопорушення, але й не зазначив жодних зауважень щодо змісту та процедури складення вказаного протоколу № 2739.

Позивач, будучи завчасно (за чотири доби) повідомлений про час та місце розгляду даної справи щодо нього, не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 о 12 годині 00 хвилин 24 червня 2025 року на такий розгляд та не повідомив про поважні причини неявки для розгляду справи ІНФОРМАЦІЯ_3 , а отже, існували підстави для здійснення розгляду даної справи за відсутності ОСОБА_1 , як особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

За доводами суб`єкта владних повноважень, позивачем не подано до суду жодного належного, допустимого та достовірного доказу на підтвердження вищевказаних обставини, якими він обґрунтував вимоги позову, а подані ним докази не спростовують факту вчинення ним вказаного адміністративного правопорушення.

З урахуванням положень частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи проведено на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд констатує наступне.

В матеріалах справи міститься копія постанови №2739 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 24 червня 2025 року (надалі – Постанова), в якій констатовано, що громадянин ОСОБА_1 , будучи військовозобов`язаним та перебуваючи на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , порушуючи вимоги частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», не уточнив свої облікові (персональні) дані, перелік яких визначений статтею сьомою Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, протягом 60 днів (в період з 18.05.2024 по 16.07.2024) з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, вчинивши своїми діями адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до змісту протоколу №2739 про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 20.06.2025 року, ОСОБА_1 роз`яснено його права, повідомлено про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, що підтверджується його підписами у даному протоколі.

Також у Постанові зазначено, що незважаючи на відмову від надання пояснень і фактичне невизнання ОСОБА_1 своєї вини, така повністю доведена вищезазначеним протоколом та доданими до нього документами: витягами з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Враховуючи те, що адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ОСОБА_1 було вчинено вперше, до нього було застосовано адміністративне стягнення в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією цієї статті, а саме накладено штраф у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн.

Аналізуючи фактичні обставини по справі на предмет їх відповідності положенням чинного законодавства, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частинами першою та другою статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Тобто притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена відповідно до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також установлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.

За приписами статті 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210,210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Частина третя статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

У відповідності до статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Положеннями частини першої статі 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Таким чином, зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

В контексті завдань адміністративного судочинства, визначених у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. .

Так, оцінюючи доводи сторін, оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, слід звернути увагу на наступне.

За приписами статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, справу може бути розглянуто за відсутності особи, яка притягається до відповідальності, лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративне відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення Кодексу України про адміністративні правопорушення містять певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами; (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.

Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі № 676/752/17 від 21.03.2019 року, у справі № 489/1004/17 від 30.01.2020 року, у справі №308/12552/16-а та у справі № 482/9/17, та від 06.02.2020 року у справі №205/7145/16- а.

Суд зазначає, що обов`язок повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідачем дотримано, про що свідчать підписи позивача у протоколі №2739 від 20.06.2025.

Також, з аналізу оскаржуваної постанови судом встановлено, що в ній не зазначено, який саме пункт статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» порушено позивачем.

Стосовно твердження позивача про його перебування в стані неосудності, у зв`язку з наявністю психічного захворювання, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 20 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

Осудність - це психічний стан людини, який передбачає, що під час вчинення злочину людина може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. В Україні діє презумпція психічного здоров`я, відповідно до якої кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених законодавством. Психічні розлади - це розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті; тяжкий психічний розлад - розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам`яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати навколишню дійсність, свій психічний стан і поведінку. Отже, психічнохворий (душевнохворий) - людина, яка страждає від психічного розладу. Це узагальнена назва розладів психічної діяльності людини; вона й з`ясовується у законодавстві як медико-біологічний критерій неосудності.

Осудність є обов`язковою ознакою суб`єкта адміністративного правопорушення. Між осудністю й виною є тісний взаємозв`язок. Осудність, як і вина, - невід`ємний елемент складу адміністративного правопорушення. Осудність - ознака складу адміністративного правопорушення, що характеризує його суб`єкт; вина - ознака складу, який характеризує суб`єктивну сторону. Осудність, як і вина, характеризується певними ознаками: інтелектуальними й вольовими. Вольова ознака юридичного критерію неосудності - нездатність особи під час вчинення адміністративного правопорушення керувати своїми діями (бездіяльністю) - означає нездатність людини діяти з своєї волі, відповідно до своїх уявлень, переконань, нездатність утриматися від імпульсивних, мимовільних й інших подібних діянь. Інтелектуальна ознака юридичного критерію неосудності означає нездатність особи під час адміністративного правопорушення усвідомлювати фактичний характер і суспільну шкідливість вчинюваних діянь (бездіяльності) та їх наслідків.

Якщо під час провадження адміністративних справ виникає питання з приводу психічного стану особи, за відповідним рішенням суду призначається судово-психіатрична експертиза, яка проводиться в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, центрах судово-психіатричних експертиз, відділеннях (амбулаторних, стаціонарних експертиз), які є структурними підрозділами психоневрологічних (психіатричних) лікарень, психоневрологічних диспансерів. Зазначені заклади охорони здоров`я виконують функції судово-експертних установ або підрозділів.

Отже, з наведеного випливає, що для встановлення факту неосудності особи, необхідно провести судово-психіатричну експертизу, висновок якої і буде підставою для визнання особи неосудної, тобто такої, яка не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

З огляду на вказане, суд відхиляє твердження позивача про те, що під час вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, він перебував у стані неосудності, оскільки, питання щодо проведення зазначеної експертизи позивачем не вирішувалося та останній не надав суду будь-яких доказів, які б прямо вказували на те, що він перебував у стані неосудності.

Суд також звертає увагу, що за приписами примітки до статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення слідує, що положення статей 210, 210-1 цього кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Таким чином, відповідальність, передбачена статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не застосовується у разі можливості отримання даних особи шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.

Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Реєстру) визначає Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII).

Відповідно до положень частини першої статі 5 Закону № 1951-VIII, держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.

За приписами частини другої статті 5 Закону № 1951-VIII, держатель Реєстру:

1) забезпечує технологічне функціонування Реєстру, для чого утворює уповноважений орган адміністрування Держателя Реєстру;

2) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо Порядку ведення Реєстру, в яких визначає процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

3) організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України "Про публічні електронні реєстри";

4) забезпечує розвиток та модернізацію програмних та апаратних засобів Реєстру;

5) надає органам адміністрування та ведення Реєстру право доступу до бази даних Реєстру;

6) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону № 1951-VIII, органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Відповідно до частин восьмої та дев`ятої статті 5 Закону № 1951-VIII, органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

За приписами частини третьої статті 14 Закону № 1951-VIII, актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

Даною частиною статті 14 Закону № 1951-VIII передбачено перелік органів, від яких органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді інформацію через електронну інформаційну взаємодію.

Електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей, між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною, здійснюється відповідно до законів України "Про публічні електронні реєстри", «Про розвідку» та в порядку, визначеному Держателем Реєстру спільно з відповідним державним органом.

З аналізу приведених вище положень Закону № 1951-VIII вбачається, що персональні дані військовозобов`язаного можуть бути отримані органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, до яких відносить і територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими державними органами.

Всупереч наведеному, докази та пояснення щодо можливості або неможливості отримання відомостей щодо персональних даних позивача, шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», відповідачем до суду не надано, що є підставою для задоволення позовних вимог за предметом позову.

Водночас, Пунктом 7 Положення №154 «про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

В силу вимог пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, незважаючи на те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 не має статусу юридичної особи та є відокремленим підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_6 , він є суб`єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та може бути належним відповідачем у спорі, пов`язаному зі скасуванням постанови про накладення адміністративного стягнення, яка прийнята тво начальника цього районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 522/22225/21.

Отже, на переконання суду викладені недоліки, допущені при складенні та оформленні адміністративного матеріалу, є суттєвими, оскільки не дозволяють встановити наявність чи відсутність складу адміністративного правопорушення в діях особи, яка притягається до відповідальності, що, в свою чергу, позбавляє можливості достовірно встановити обставини правопорушення та вірно кваліфікувати діяння.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 5, 9, 19, 242-246, 250, 255, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задоволити.

2. Постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 №2739 від 24 червня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення – скасувати, а справу про адміністративне правопорушення – закрити.

3. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження – з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

5. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 .

Суддя В.В. Кость