Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №580/11746/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/11746/25 Суддя (судді) першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: - Осіпової О.О.,

суддів: - Златіна С.В., Кравченка Є.Д.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 09 березня 2023 р. по 20 травня 2023 р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704), з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44);

- зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 09 березня 2023 р. по 20 травня 2023 р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку № 44.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 р. адміністративний позов задоволено повністю:

- визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу в періоди з 09 березня 2023 р. по 20 травня 2023 р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку № 44;

- зобов`язано відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 09 березня 2023 р. по 20 травня 2023 р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку № 44.

Не погоджуючись з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 р., відповідач подав апеляційну скаргу.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 р., та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, передбачені Постановою № 704.

Відповідач вважає, що на момент виникнення спірних правовідносин чинна редакція п. 4 Постанови № 704 передбачала використання для обчислення посадових окладів та окладів за військовим званням сталої розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня 2018 р., а тому відповідач діяв відповідно до вимог чинного нормативно-правового регулювання.

Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував положення Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, а також помилково застосував до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду щодо визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців. У зв`язку із цим апелянт вважає, що відсутні правові підстави для проведення позивачу перерахунку грошового забезпечення та похідних від нього виплат із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2023 р.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Неподання відзиву відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду судового рішення судом апеляційної інстанції та розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Апеляційний розгляд справи відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач у спірний період проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби.

Оскільки відповідачем здійснено нарахування та виплату позивачу у період з 09 березня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії - без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.

Кабінет Міністрів України Постановою № 704, затвердив:

- тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1;

- схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатній рівень матеріального та грошового забезпечення, який має відповідати умовам проходження військової служби та стимулювати належне виконання покладених на них обов`язків. Використання під час визначення розміру грошового забезпечення застарілого показника прожиткового мінімуму призводить до фактичного зменшення рівня матеріального забезпечення військовослужбовців порівняно з тим, який гарантується чинним законодавством. Тому такий підхід не узгоджується із змістом та метою державних соціальних гарантій, встановлених для осіб, які проходять військову службу.

Відповідно до п. 4 Постанови № 704, (в чинній редакції на дату судового розгляду спору), установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постанова № 704 набрала чинності з 1 січня 2018 р.

Згідно із п. 4 Постанови № 704, (в редакції, яка була чинною до 24.02.2018), установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Прожитковий мінімум відповідно до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» є базовим державним соціальним стандартом, який використовується державою для визначення багатьох видів соціальних гарантій та виплат. Встановлення законодавцем нового розміру прожиткового мінімуму на відповідний рік свідчить про зміну економічних та соціальних показників, які повинні враховуватися під час визначення розмірів грошового забезпечення осіб, стосовно яких законодавством передбачено використання такого показника. Тому застосування у 2023 році прожиткового мінімуму, який діяв станом на 01.01.2018, фактично призводить до ігнорування змін базового державного соціального стандарту протягом п`яти років.

Відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) Кабінет Міністрів України, постановою від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), постановив перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом № 2262-ХІІ до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до Постанови № 704.

Згідно із довідкою про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) Постанови № 103, у Постанові № 704 постановлено п. 4 викласти в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови № 103.

Колегія суддів зазначає, що спір у даній справі виник у зв`язку із застосуванням відповідачем при визначенні розміру грошового забезпечення позивача розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018. Разом із тим, починаючи з 01.01.2020, законодавцем щороку встановлювалися нові розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які є базовим державним соціальним стандартом та підлягають застосуванню у правовідносинах, де такий показник використовується як розрахункова величина. За таких обставин подальше застосування у 2023 році показника прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 призводить до неврахування змін законодавства та фактично нівелює щорічне оновлення державних соціальних стандартів, установлених законами України про Державний бюджет на відповідні роки.

Окружним адміністративним судом міста Києва від 21.04.2020 р. у справі № 826/9052/18, залишеною в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 р., яка в свою чергу залишена без змін ухвалою Верховного Суду від 19.01.2022 р., вирішено:

- визнати дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови № 103 в частині внесення змін до п. 4 Постанови №704 та п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 - неправомірними;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України скасувати пп. 1 п. 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою № 103 стосовно внесення змін до Постанови № 704.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 року № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 1038), внесено зміни до приміток додатків 1, 14 Постанови № 704, а саме:

- посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому п. 4 Постанови № 704;

- оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються в порядку, встановленому п. 4 Постанови № 704.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 № 870 затверджено «Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України» (далі - Правила № 870).

Відповідно до п. 32 Правил № 870 визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом.

Дія акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України, чи про його скасування.

Колегія суддів відхиляє можливі доводи про те, що після скасування п. 6 Постанови № 103 Кабінет Міністрів України не прийняв окремого нормативно-правового акта щодо приведення п. 4 Постанови № 704 у відповідність до законодавства. Відсутність відповідних дій з боку суб`єкта нормотворення не може бути підставою для обмеження прав військовослужбовців або покладення на них негативних наслідків такої бездіяльності. Протилежний підхід фактично означав би можливість звуження обсягу соціальних гарантій шляхом невиконання органом виконавчої влади обов`язку щодо приведення власних нормативно-правових актів у відповідність до актів вищої юридичної сили, що суперечить принципу верховенства права.

Дослідження змісту наведених правових норм дає підстави суду зробити такі висновки:

- всі призначені за Законом № 2262-ХІІ пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України;

- перерахунок пенсій військовослужбовцям проводиться за відповідної правової процедури, визначеної Порядком № 45, зокрема уповноважений орган має право видати особі довідку про складові грошового забезпечення для проведення перерахунку пенсії тільки після отримання від пенсійних органів списків за формою згідно з додатком 1;

- розрахунок розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, проводиться за правилами Постанови № 704 із врахуванням відповідних змін до вказаної постанови, внесених Постановами № 103 та № 1038;

- оскільки визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом та дія такого акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України, чи про його скасування, вважаються невиконаними Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», а також рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020 у справі № 826/9052/18, залишеною в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020, яка в свою чергу залишена без змін ухвалою Верховного Суду від 19.01.2022, яким вирішено:

- визнати дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови від 21.02.2018 № 103 в частині внесення змін до п. 4 Постанови № 704 та п. 5 Постанови № 45 - неправомірними;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України скасувати пп. 1 п. 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою № 103 стосовно внесення змін до Постанови № 704;

- так як вказані рішення судів Кабінетом Міністрів України не виконані, діючою правовою нормою, яку уповноважені органи зобов`язані брати до уваги при проведенні обрахування розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, є п. 4 Постанови № 704, (в чинній редакції на дату судового розгляду спору), а саме: розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Колегія суддів виходить із того, що під час вирішення спору суд зобов`язаний застосовувати норми права з урахуванням їх юридичної сили та ієрархії нормативно-правових актів. У разі виникнення колізії між положеннями підзаконного нормативно-правового акта та законом перевага повинна надаватися акту вищої юридичної сили. Відтак навіть за умови формального існування в тексті п. 4 Постанови № 704 посилання на прожитковий мінімум станом на 01.01.2018, суд не вправі застосовувати таке положення у спосіб, який суперечить законам України, що встановили інший розмір прожиткового мінімуму на відповідний календарний рік. Саме такий підхід неодноразово був підтриманий Верховним Судом під час розгляду аналогічних категорій спорів.

Суд зазначає, що «автоматичне» відновлення судом положень нормативного акта Кабінету Міністрів України також не узгоджується з положеннями Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 № 503/97, який встановлює, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах.

Крім того, законодавство не передбачає жодних випадків поняття «відновлення» в силі нормативних актів Кабінету Міністрів України, які внаслідок набрання судовим рішенням законної сили втратили чинність.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Верховного Суду в постанові від 12.09.2022 року у справі № 500/1813/21 дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

(1) з 01.01.2020 положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п. 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

(3) встановлене положеннями п. 3 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Аналіз судової практики свідчить про сформований та послідовний підхід Верховного Суду до вирішення спорів, пов`язаних із застосуванням п. 4 Постанови № 704. Зокрема, у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22 та інших Верховний Суд дійшов висновку про те, що після 01.01.2020 застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 не відповідає актам вищої юридичної сили. При цьому Верховний Суд прямо вказав, що збільшення прожиткового мінімуму створює для військовослужбовців право на визначення розміру грошового забезпечення із використанням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Вказані висновки є релевантними до спірних правовідносин та відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягають врахуванню судом апеляційної інстанції.

Отже, під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення відповідних спірних правовідносин.

Таким чином, згідно з Постановою № 704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, компенсація за невикористані відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні та премії не є самостійними виплатами, розмір яких визначається довільно. Навпаки, порядок їх обчислення безпосередньо залежить від складових місячного грошового забезпечення військовослужбовця, зокрема від посадового окладу та окладу за військовим званням. Отже, неправильне визначення базових складових грошового забезпечення автоматично призводить до неправильного визначення усіх похідних виплат, що свідчить про необхідність їх одночасного перерахунку за весь спірний період.

Колегія суддів звертає увагу, що спірні правовідносини виникли у березні-травні 2023 р. На цей момент уже існувала усталена та послідовна практика Верховного Суду щодо застосування п. 4 Постанови № 704 із використанням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Таким чином, відповідач мав достатні правові підстави для здійснення нарахування грошового забезпечення саме у спосіб, визначений Верховним Судом, однак цього не зробив, що призвело до порушення прав позивача на отримання належного грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Проте відповідач не подав відзиву на позов та не надав жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність застосування при нарахуванні грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 або спростовували доводи позивача щодо необхідності проведення відповідного перерахунку. За таких обставин негативні процесуальні наслідки недоведеності відповідних обставин покладаються саме на відповідача.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд зазначає, що відповідачі зобов`язаний здійснити перерахунок та виплату позивачу у період з 09 березня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії - із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а не станом на 01.01.2018.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені ст. 315 КАС України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.О. Осіпова

Суддя С.В. Златін

Суддя Є.Д. Кравченко