Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №420/23089/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/23089/25

Перша інстанція: суддя Тарасишина О.М.,

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.

суддів – Бойка А.В., Єщенка О.В.,

за часті секретаря – Жигайлової О.Е.

за участі представника апелянта – Шапошнікова І.Б.

за участі представника – Гарбарук Д.Р.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у справі за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2025 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДПС в Одеській області (далі – відповідач, ГУ ДПС в Одеській області), в якому просить визнати протиправними та скасувати:

- вимогу ГУ ДПС в Одеській області від 16.04.2025 про сплату боргу (недоїмки) №17450/15-32-24-05-20, згідно якої платник податків має сплатити заборгованість з єдиного внеску в сумі 1 044 832,80 грн.;

- рішення від 16.04.2025 № 17451/15-32-24-05-20 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 240 688,48 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 16.04.2025 №17452/15-32-24-05-20, яким застосовано штрафну санкцію 1 020 грн.;

- податкове повідомлення – рішення від 16.04.2025 №17454/15-32-24-05-20, яким застосовано штрафну санкцію в сумі 21 080 грн. за неподання декларацій з ПДВ за період з листопада 2018 – грудень 2023 року;

- податкове повідомлення – рішення від 16.04.2025 № 17456/15-32-24-05-20, яким збільшено грошове зобов`язання з ПДВ в сумі 11 242 704 грн. основного зобов`язання, а також 2 810 675 грн. штрафної санкції;

- податкове повідомлення-рішення від 16.04.2025 № 17458/15-32-24-05-20, яким збільшено суму грошового зобов`язання з єдиного податку фізичних осіб в сумі 21 019 грн основного зобов`язання та 5255 грн. штрафної санкції;

- податкове повідомлення-рішення від 09.07.2025 №35838/15-32-24-05-20, яким застосовано штрафну санкцію в сумі 1 360 грн., за неподання декларацій про майновий стан та доходи за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки та несвоєчасне подання декларації за 2023 рік;

- податкове повідомлення-рішення від 09.07.2025 №35839/15-32-24-05-20, яким збільшено грошове зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатом річного декларування в сумі 813 012 грн. основного зобов`язання, а також 160 010 грн. штрафної санкції;

- податкове повідомлення-рішення від 09.07.2025 №35842/15-32-24-05-20, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДФО в сумі 9 756 140 грн. основного зобов`язання та 1 920 120 грн. штрафної санкції;

- рішення від 09.07.2025 № 35844/15-32-24-05-20, яким застосовано штрафні санкції в сумі 61 411,02 грн. з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

В обґрунтування заявлених вимог ФОП ОСОБА_1 пояснює, що відповідно до положень Податкового кодексу України (далі – ПК України) та наявних у контролюючого органу даних, в тому числі, отриманих з відкритих джерел та державних інформаційних ресурсів, була проведена планова документальна виїзна перевірка, за результатом якої встановлені порушення обліку введення підприємницької діяльності, не відображення у повному обсязі отриманих доходів при перебуванні на спрощеній системі оподаткування, що призвело до перевищення встановлених лімітів та необхідності переходу на загальну систему оподаткування. Згідно висновків контролюючого органу, не здійснення реєстрації як платника ПДВ, призвело до заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість.

Позивач категорично не погоджується із такою позицією та зазначає, що податкові повідомлення-рішення та вимога про сплату боргу (недоїмки), прийняті за наслідком вказаної перевірки, винесені контролюючим органом без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з перевищенням повноважень та порушенням норм чинного законодавства України.

Мотивуючи свою позицію позивач, посилаючись на положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які регулюють відносини виключно щодо юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правової форми і форми власності, зазначає , що у нього, як фізичної особи-підприємця, не виникало обов`язку ведення бухгалтерського обліку та первинної документації.

Також позивач зазначає, що пунктом 2 абзацу 1 пункту 293.8 статті 293 ПК України імперативно врегульований порядок застосування ставки єдиного податку 15% до платника єдиного податку 2 групи і даний пункт не зобов`язує платника податків перейти на загальну систему оподаткування. Натомість врегульовує обов`язковий перехід платника єдиного податку 2 групи на 3 групу єдиного податку. Таким чином, внаслідок відсутності порушень в частині переходу на загальну систему оподаткування відсутні і підстави зобов`язання платника зареєструватись платником податку на додану вартість.

Далі позивач наголошує на тому, що висновки акта ґрунтуються на припущеннях та не підтверджуються належними та допустимими доказами та заперечує можливість прийняття інформації, з використанням веб-сайту Spending (https://spending.gov.ua).

Окремо позивач звертає увагу на тому, що визначення загального оподатковуваного доходу, отриманого від провадження господарської діяльності за 2022 рік в сумі 6 406 985,22 грн., та за 2023 рік в сумі 31 178 613,00 грн. та, як наслідок донарахування податку на доходи фізичних осіб за 2022 рік 1 145 976,00 грн., за 2023 рік – 5 269 403,00 грн., було предметом документальної позапланової перевірки ГУ ДПС в Вінницькій області від 30.01.2025 № 2586/02-32-24-05/ НОМЕР_1 , за результатом якої відповідні рішення про визначення податкового зобов`язання та штрафних санкцій не приймались.

На переконання позивача, з його боку відсутній факт порушення вимог податкового законодавства, а тому спірні рішення мають бути визнані протиправними та скасовані.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року в задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 – відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішення ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення так само, як і рішення суду першої інстанції ґрунтуються на тому, що позивач перевищив обсяг доходів, перебуваючи на спрощеній групі оподаткування.

Апелянт вважає, що у разі відсутності рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця у такого платника відсутній обов`язок сплачувати будь-які інші податки та збори, не встановлені для відповідної групи платників єдиного податку. Відповідачем за наслідком податкової перевірки та складення Акта не приймалось рішення про анулювання реєстрації його платником єдиного податку, що вказує про протиправність нарахування відповідачем грошових зобов`язань та відповідно прийняття податкових повідомлень рішень.

Апелянт вважає, що суд безпідставно не надав оцінку наданим разом із позовною заявою документам на підтвердження обсягу доходу. На переконання апелянта, суд першої інстанції помилково зазначив, що позивач не мав право подати інші документи, які не були надані під час перевірки, разом із позовною заявою та вважає, що суд повинен був оцінити в сукупності всі докази, які були надані позивачем, як під час податкової перевірки, так і під час судового розгляду.

Апелянт наголошував на тому, що саме на контролюючий орган покладений обов`язок доказування правомірності свого рішення, а тому не надання відповідних документів, не позбавляє відповідача обов`язку встановлювати наявність правопорушення та доказувати правомірність свого рішення в суді на підставі належних, допустимих та достовірних доказів.

Крім того, апелянт зауважує на тому, що у запереченнях на акт перевірки він зазначив про неможливість надання банківських виписок, натомість надав контролюючому органу копії платіжних доручень, які підтверджували відповідні господарські операції.

Далі апелянт зазначає, що висновки, наведені в акті перевірки, стосовно наявності перевищення лімітів, сформовані на припущеннях та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Так, апелянт зауважує, що висновки контролюючого органу про те, що він повинен був перейти на загальну систему оподаткування з 01.10.2018 ґрунтуються на підставі недостовірної інформації з веб-сайту Spending (https://spending.gov.ua). Втім, на думку апелянта, функціонал даного ресурсу не дозволяє здійснити пошук по операціях за номером рахунку платника, а пошук за прізвищем та ім`ям платника відображає інформацію, відмінну від заявленої контролюючим органом.

Тож посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26.09.2024 у справі №520/23362/23, апелянт зазначає, що надані на вимогу суду банківські виписки, не можуть підтверджувати чи спростовувати певний розмір його доходу, адже, по-перше, підстави для їх витребування були відсутні, та, по-друге, на підставі цих виписок оскаржувані податкові повідомлення-рішення не приймались.

На переконання апелянта акт перевірки не відповідає вимогам законодавства, оскільки викладені в ньому факти не ґрунтуються на документах податкового обліку, а висновки перевірки зроблені без належного дослідження документів платника податків.

Як стверджує апелянт, належним та допустим доказом обсягу доходу є виписка по банківському рахунку, однак, оскільки відповідач не звертався під час податкової перевірки до суду із заявою про розкриття банківської таємниці, а банківська виписка, яка міститься у матеріалах справи, не була підставою для прийняття оскаржуваних рішень, жодних належних, допустимих та достовірних доказів, на підставі яких приймались та які могли б бути підставою для притягнення апелянта до відповідальності, матеріали справи не містять.

Окремо в апеляційній скарзі ставиться питання про відшкодування витрат понесених в суді апеляційної інстанції, які складаються з судового збору в розмірі 18 168,00 грн., та витрат на правничу допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції орієнтовний розмір яких становить 30 000 грн. – 50 000 грн., а всього попередньо і орієнтовно до відшкодування розмір судових витрат становить 48 168,00 грн. – 68 168,00 грн.

ГУ ДПС в Одеській області у відзиві на апеляційну скаргу, зазначає про безпідставність доводів апеляційної скарги, а позицію апелянта вважає є необґрунтованою та такою, що не спростовує законності дій контролюючого органу.

Зокрема, контролюючий орган просить врахувати, що у відповідь на запит ГУ ДПС в Одеській області щодо надання первинних документів платник не надав підтверджуючу документацію для визначення обсягу доходу за звітні періоди, у зв`язку з чим останній самостійно здійснював пошук інформації про доходи платника податків шляхом отримання інформації з офіційних публічних ресурсів Prozorro та Spending. За результатом опрацювання отриманої інформації контролюючим органом сформовані висновки про перевищення платником встановлених для відповідної групи лімітів доходу, а тому на різницю між лімітом та фактично отриманим доходом нараховані ставки податку згідно загальної системи оподаткування.

Отже, на переконання ГУ ДПС в Одеській області порушення платником податків вимог ПК України призвело до прийняття спірних податкових повідомлень-рішень та вимоги про сплату боргу (недоїмки).

ГУ ДПС в Одеській області зазначає, що повністю погоджується із висновками суду першої інстанції, які викладені в оскаржуваному рішенні, вважає його законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а рішення суду - залишити без змін.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до статті 124-130 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, заслухавши доводи сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно Наказу №783-п від 27.01.2025 та направлення, виданих ГУ ДПС в Одеській області на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 77.1 статті 77, пункту 82.1 статті 82 ПК України та відповідно до статті 13 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» була проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово – господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

За результатами вказаної перевірки ГУ ДПС в Одеській області 14.03.2025 складений Акт №11253/15-32-24-05-15 «Про результати планової виїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_1 ».

Згідно висновків Акта від 14.03.2025 контролюючим органом встановлені наступні порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- вимог абз.2 п.291.4 ст.291, абз.3 п.293.4 ст;293, абз.4 пп.298.2.3 п.298.2 ст.298 п.299.11 ст. 299 ПК України та донараховано єдиного податку в сумі 224 952,75 гри., в тому числі за 3 квартали 2018 року 224 952.75 грн.;

- вимог п 177.2 п. 177.4 ст. 177. п. 167.1 ст.167 ПК України - податок на доходи фізичних осіб, який сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за перевіряємий період у загальній сумі 9 319 766,00 гри, у т. ч. за 2018 рік – 208 355,00 грн., за 2019 рік 935097,00 грн, за 2020 рік - 870 491,00 грн., за 2021 рік – 890 384,00 грн., за 2022 рік 1 145 976,00 грн., за 2023 рік – 5 269 403,00 грн.;

- вимог пп. 49.18.5, н. 49.18, ст. 49, п.176.1 ст. 176 ПК України, не надано до органу ДПС декларації про майновий стан і доходи за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки та несвоєчасно за 2023 рік.

- вимог п. 181.1 ст. 181, п. 183.1, п. 183,2 ст. 183, п. 187.1 ст. 187, п.п. 188.1., ст. 188., пп. 194.1.1 п 194.1. ст.194 ПК України встановлено заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість у загальній сумі 10 757 778,00 грн.;

- вимог п.п. 49.18.1 п. 49.18. ст. 49 п. 203.1 ст. 203 ПК України, у частині неподання податкової звітності з податку на додану вартість за терміном подання за листопад 2018 - грудень 2023.

- вимог п. 1 част. 2 ст. 6, п.2 част 1 ст. 7, част. 5 ст. 8, абз 3 част.8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» ФОП ОСОБА_1 занижена сума єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 1 044 832,80 грн гри. в т.ч. за 2018 – 34400,52 грн, за 2019 – 154 234,08 грн. за 2020 рік - 134 334,20 грн. за. 2021 рік 223 300 грн. за 2022 рік 242 088 грн, за 2023 рік - 256 476 грн.

- вимог п.п. 1.2. п.п. 1.3. п.п. 1.4. п.п. 1.5. а. 16 прим 1 підрозділу 10 розділу ХХ, п. 163.1 ст. 163 пп. 164.2.2. п. 164.2 ст. 164 ст. 176, п.п. 177.2 ст. 177 ПК України і донараховано військового збору на загальну суму 776 643 грн., у т.ч.: за 2018 рік – 17 363,00 грн.; - За 2019 рік – 77925,00 грн.; - За 2020 рік – 72541,00 грн.; - За 2021 рік – 74199,00 грн.; - За 2022 рік – 95498,00 грн.; - За 2023 рік – 439 117,00 грн.

- вимог п. 44.1 п. 44.3 ст. 44 п. 85.2 ст. 85 ПК України, п. 1.2. п. 2.1. п. 2.2. п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - не надання до перевірки первинних документів та незабезпечення їх зберігання.

01.04.2025 ОСОБА_1 не погоджуючись з висновками Акта перевірки, подав заперечення на нього.

За наслідком розгляду заперечень, ГУ ДПС в Одеській області 16.04.2025 були прийняті наступні рішення:

- податкове повідомлення – рішення № 17460/15-32-24-05-20, яким збільшена сума грошового зобов`язання з ПДФО в сумі 9 756 140 грн. основного зобов`язання та 2 439 035 грн. штрафної санкції; (-518 915 грн.);

- податкове повідомлення – рішення № 17458/15-32-24-05-20, яким збільшена сума грошового зобов`язання з єдиного податку фізичних осіб в сумі 21 019 грн. основного зобов`язання та 5255 грн. штрафної санкції;

- податкове повідомлення – рішення № 17453/15-32-24-05-20, яким застосована штрафна санкція в сумі 2040 грн. (-680 грн.), за неподання декларацій про майновий стан та доходи за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки та несвоєчасне подання декларації за 2023 рік;

- податкове повідомлення – рішення № 17457/15-32-24-05-20, яким збільшене грошове зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатом річного декларування в сумі 813 012 грн. основного зобов`язання та 203 253 грн. штрафної санкції (- 43 243 грн.);

- податкове повідомлення – рішення № 17452/15-32-24-05-20, яким застосована штрафна санкція 1020 грн.;

- податкове повідомлення – рішення № 17454/15-32-24-05-20, яким застосована штрафна санкція в сумі 21 080 грн. за неподання декларацій з ПДВ за період з листопада 2018 року по грудень 2023 року;

- рішення № 17451/15-32-24-05-20, яким застосована штрафна санкція в сумі 240 688,48 грн. з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

- вимога про сплату боргу (недоїмки) № 17450/15-32-24-05-20, згідно якої платник податків має сплатити заборгованість з єдиного внеску в сумі 1 044 832,80 грн.;

- податкове повідомлення – рішення № 17456/15-32-24-05-20, яким збільшене грошове зобов`язання з ПДВ в сумі 11 242 704 грн. основного зобов`язання та 2 810 675 грн. штрафної санкції.

ФОП ОСОБА_1 скориставшись правом на адміністративне оскарження звернувся до ДПС України зі скаргою на вищевказані рішення.

За результатами розгляду скарги, ДПС України частково задовольнила скаргу ФОП ОСОБА_1 , скасувала податкові-повідомлення рішення ГУ ДПС в Одеській області від 16.04.2025:

- №17453/15-32-4-05-20 в частині штрафних санкцій у розмірі 680 грн.

- №17457/15-32-24-05-20 в частині штрафних санкцій у розмірі 43243 грн,

- №17460/15-32-24-05-20 в частині штрафних санкцій у розмірі 518915 грн.,

В інших частинах зазначені рішення, а також податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 16.04.2025 №17452/15-32-24-05-20, №17454/15-32- 24-05-20, №17456/15-32-24-05-20 №17458/15-32-24-05-20- залишені без змін.

На підставі рішення ДПС України про результати розгляду скарги, контролюючим органом 09.07.2025 прийняті нові податкові повідомлення – рішення, а саме:

1) №35842/15-32-24-05-20, яким збільшена сума грошового зобов`язання з ПДФО в сумі 9 756 140 грн. основного зобов`язання та 1 920 120 грн. штрафної санкції;

2) №35838/15-32-24-05-20, яким застосована штрафна санкція в сумі 1 360 грн., за неподання декларацій про майновий стан та доходи за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки та несвоєчасне подання декларації за 2023 рік;

3) №35839/15-32-24-05-20, яким збільшене грошове зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатом річного декларування в сумі 813 012 грн. основного зобов`язання та 160 010 грн. штрафної санкції.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення та вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправними, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір та приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що обов`язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов`язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх під час перевірки. Суд зазначив, що не надання таких документів нормами п.44.6 ПК України прирівнюється до їх відсутності.

Як зауважив суд, єдине виключення при застосуванні правових наслідків ненадання платником податків на вимогу контролюючого органу зазначених вище документів становить їх відсутність внаслідок виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами. Документи, які не були надані під час перевірки або розгляду заперечень на акт перевірки, не можуть долучатися як допустимі докази в подальшому розгляді справи.

Суд указав, що у податкових спорах допустимість доказів обмежується їх своєчасним поданням на вимогу контролюючих органів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції критично поставився до посилань позивача про те, що у нього наявні первинні документи на підтвердження заявлених у податкових деклараціях сум отриманого доходу у розрізі календарних років, оскільки такі документи не надавались під час проведення перевірки.

Також суд першої інстанції вважав, що податковим органом правомірно під час перевірки враховані дані з офіційних публічних баз Prozorro та Spending по рахунку позивача та встановлене заниження суми чистого оподатковуваного доходу.

Суд зазначив, що належного спростування платником податків визначених контролюючим органом сум не наведено, у зв`язку з чим суд вважав обґрунтованим нарахування сум доходу контролюючим органом.

Окрім цього, суд вказав, що обчислення єдиного внеску та військового збору є похідним від встановленого порушення контролюючим органом в акті перевірки та збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, а тому вважав, що підстави для задоволення адміністративного позову у цій частині відсутні.

Суд першої інстанції зробив висновок, що неналежне ведення обліку первинної документації за період 2018-2023 та її ненадання у 2025 на вимогу контролюючого органу стало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 16.04.2025 №17452/15-32-24-05-20, що знайшло своє підтвердження матеріалами справи під час апеляційного перегляду.

Також суд вважав, що оскільки встановлена наявність підстав для того, аби позивач звітував про отримання доходів за загальними правилами оподаткування з підстав перевищення лімітів доходу, визначених для фізичних осіб-підприємців відповідних груп, то є доведеною наявність порушень з боку позивача в частині неподання декларацій про майновий стан та доходи за 2018, 2019,2020, 2021, 2022 роки та несвоєчасного подання декларації за 2023 рік.

Колегія суддів лише частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог п.п.14.1.36. п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом.61.1 ст. 61 ПК України визначено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За пп.62.1.3 п.62.1 ст.62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Підпункт 20.1.43 п.20.1 ст.20 ПК України передбачає обов`язок проводити перевірку правильності ведення бухгалтерського обліку відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності»,

У відповідності до п.36.1 ст. 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно вимог ст. 44 Податкового кодексу визначено:

п.44.1 - для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

п.44.3 - платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків.

Згідно з пунктом 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Що стосується податкового повідомлення-рішення №17452/15-32-24-05-20 від 16.04.2025 року, яким до позивача застосовано штраф на суму 1 020,00 грн, на підставі пункту 16.1 ст. 16 та п. 86.7 ст. 86 розділу 1 ПК України за порушення п.85.2 ст.85 ПК України, яке полягає у ненаданні документів на запит від 24.02.2025 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.85.2 ст.85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акту в ньому вчиняється відповідний запис (п.85.6 ст.85 ПК України).

Згідно п.121.1 ст.121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, -тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів враховує, що згідно матеріалів справи під час проведення перевірки з метою документального підтвердження заявлених обсягів доходу посадовими особами був складений запит № 1 про надання пояснень до перевірки від 24.02.2025, який представником позивача отриманий 24.02.2025.

Однак станом на 07.03.2025 ані ОСОБА_1 ані його представник пояснень та первинних документів до перевірки не надали, про що контролюючий орган склав відповідний акт від 07.03.2025.

04.03.2025 контролюючим органом складений другий запит про надання первинних документів та пояснень до перевірки №328/15-32-24-05 у зв`язку із ненаданням первинних документів та пояснень до перевірки на запит від 24.02.2025 № 1. Відповідно до акту від 04.03.2025 цей запит не був вручений позивачу.

Зі змісту цих двох запитів вбачається, що ГУ ДПС в Одеській області вказувало про необхідність надання документів, книги обліку доходів та витрат, книгу обліку розрахункових операцій, ліцензії на право здійснення діяльності, виписки банків по розрахунковим рахункам, трудові, цивільні договори, накладні на придбання ТМЦ, товаро-транспортні накладні, рахунки, рахунки фактури, товарні чеки, акти купівлі продажу, акти виконаних робіт, акти прийому-передачі, та документи що підтверджують сплату за товар, первинні та фінансові документи: договори, угоди, контракти, відомості матеріальних ресурсів, та інші документи за період з 01.01.2018 по 31.12.2021.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що позивачем не надані запитувані контролюючим органом документи за першим запитом, що на думку колегії є порушенням п.85.2 ст.85 ПК України, за яке передбачена відповідальність пунктом 121.1 статті 121 ПК України.

Колегія суддів хоча і погоджується з доводами апелянта про те, що він не є юридичною особою, а тому не зобов`язаний вести бухгалтерський облік, проте, колегія суддів зазначає, що позивач повинен вести податковий облік доходів і витрат, залежно від системи оподаткування, як ФОП та на вимогу контролюючого органу надавати такі документи до перевірки.

За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним застосування до позивача податковим повідомленням-рішенням №17452/15-32-24-05-20 від 16.04.2025 штрафу у сумі 1020,00 грн..

При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до п. 83.1 ст. 83 ПК України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені Податковим кодексом України (п.п. 83.1.1); податкова інформація (п.п. 83.1.2); експертні висновки (п.п. 83.1.3); судові рішення (п.п. 83.1.4); інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені Податковим кодексом України або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи (п.п. 83.1.6).

Згідно положень пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.

Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).

У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов`язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до пункту 86.3. ст. 86 ПК України Акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п`яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

У разі відмови платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) посадовими особами контролюючого органу складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати виїзної планової чи позапланової документальної перевірки у день його підписання або відмови від підписання вручається або надсилається платнику податків чи його законному представнику у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Пунктом 86.7. ст. 86 ПК України передбачено, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).

Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що 31.03.2025, вже після проведення перевірки, однак до прийняття податкового – повідомлення рішення, апелянтом надано заперечення до акту перевірки до якого долучено платіжні доручення за період 2018-2021 року, як того вимагав контролюючий орган. А до позовної заяви позивачем надано всю наявну у нього первинну документацію.

Приймаючи рішення, та відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог повністю, суд першої інстанції не надав оцінку наданим документам на підтвердження обліку доходів, що надані позивачем до позовної заяви, зазначивши, що обов`язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов`язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці. Не надання таких документів нормами п.44.6 ПК України прирівнюється до їх відсутності.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами суду, та зазначає про наступне.

Відповідно до пункту 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Пунктом 291.3 статті 291 ПК України визначено, що юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно із пунктом 291.4 статті 291 ПК України серед суб`єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, зокрема виділяють: другу групу - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року; третю групу - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відповідно до підпункту 1 пункту 292.1 статті 292 ПК України доходом платника єдиного податку є для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Згідно підпункту 2 пункту 293.2 статті 293 ПК України фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними, міськими радами для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць для другої групи платників єдиного податку - не більше 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1 у період з 16.02.2018 по 28.02.2018 перебував на загальній системі оподаткування, а в період з 01.03.2018 по 30.06.2023 здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного податку, єдиного соціального внеску в період з 01.07.2023 по 31.12.2023 знаходився на загальній системі оподаткування.

За період з 01.03.2018 по 30.06.2023 обравши спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, позивач здійснював діяльність із застосуванням ставки єдиного податку, встановленої для сплати єдиного податку платниками єдиного податку другої та третьої групи:

з 01.03.2018 -30.09.2018 – платник єдиного податку 2 групи;

з 01.10.2018-31.03.2021 – платник єдиного податку 3 групи;

з 01.04.2021-20.12.2022 - платник єдиного податку 2 групи;

з 21.12.2022-30.03.2023 – платник єдиного податку 3 групи;

з 01.04.2023 – 30.06.2023 – платник єдиного податку 3 групи;

з 01.07.2023 – 31.12.2023 загальна система оподаткування.

Також судом встановлено, що позивачем задекларований загальний обсяг доходу за 2018 рік 1 499 685 грн.

Колегія суддів зауважує, що питання надання платниками податків документів врегульовані статтею 85 ПК України, пунктом 85.2 якої (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Як визначено пунктом 44.7 статті 44 ПК України, у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом п`яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

При цьому відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі, якщо платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об`єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.

Зміст вказаних норм свідчить про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. При цьому, якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, й надсилає відповідні документи контролюючому органу до прийняття рішення за результатами такої - це є підставою для призначення позапланової перевірки.

Обставина порушення платником податків обов`язку, встановленого пунктом 85.2 статті 85 ПК України, щодо надання після початку перевірки всіх документів, які належать або пов`язані з предметом перевірки, не означає, що такий платник не має права додатково їх надати до прийняття відповідного рішення і при цьому, не звільняє контролюючий орган від обов`язку врахувати додатково надані платником документи у строк, встановлений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України, при прийнятті рішення, що прямо передбачено нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України.

При цьому, суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків контролюючого органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Таким чином, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що у позивача відсутнє право подавати до суду інші документи, що не були надані під час перевірки.

Колегією суддів встановлено, що позивачем 31.03.2025 надані заперечення на акт перевірки від 14.03.2025 та долучені платіжні доручення за період 2018-2021 роки, що підтверджують безготівкову форму провадження господарської діяльності позивачем. Крім цього, позивачем до позову на підтвердження своєї позиції надані відповідні докази, реєстри первинних документів на підтвердження витрат господарської діяльності.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В основу визначення податкових зобов`язань у цій справі, контролюючим органом зроблені висновки, що за період з 01.01.2018 по 30.09.2018 ФОП ОСОБА_1 укладені та завершені господарські правовідносини на підставі договорів на загальну суму 1 591 016.00 грн., а також про те що ОСОБА_1 з жовтня 2018 року мав перейти на загальну систему оподаткування.

При цьому, такі висновки контролюючий орган зробив на підставі даних, взятих з Єдиного Веб-порталу використання публічних коштів «Spending» а також з Електронної системи публічних закупівель (Prozorro). Відповідач визначив, що у період з 01.01.2018 по 30.09.2018 позивачу надійшло коштів по укладеним договорам на загальну суму 1 640 126.00 грн., а тому дійшов висновку, що сума отриманого доходу не відповідає показникам, які платник самостійно задекларував у звітності.

Пунктом 292.1 статті 292 ПК України визначено, що доходом платника єдиного податку - підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

За змістом положень підпункту 293.3.1 пункту 293.1 статті 293 ПК України ставка єдиного податку для третьої і четвертої груп платників єдиного податку становить 3 відсотки доходу - у разі сплати податку на додану вартість згідно з цим Кодексом та згідно з пунктом 293.4 ПК України ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої - третьої і п`ятої груп у розмірі 15 відсотків до суми перевищення обсягу доходу, визначеного у підпунктах 1, 2, 3 і 5 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 296.3 - 296.5 статті 296 ПК України платники єдиного податку третьої - шостої груп подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду. Податкова декларація подається до контролюючого органу за місцем податкової адреси. Отримані протягом податкового (звітного) періоду доходи, що перевищують обсяги доходів, встановлених пунктом 291.4 статті 291 цього Кодексу, відображаються платниками єдиного податку в податковій декларації з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 296.5.1 - 296.5.5 цієї статті, а саме платники єдиного податку третьої групи у податковій декларації окремо відображають обсяг доходу, оподаткований за кожною з обраних ними ставок єдиного податку та обсяг доходу, оподаткований за ставкою 15 відсотків (у разі перевищення обсягу доходу).

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), акт документальної перевірки - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 727).

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Порядку № 727 виявлені порушення законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Надаючи оцінку акту перевірки, колегія суддів констатує, що він не містить посилань на будь-які первинні, платіжні чи розрахункові документи, які б свідчили, що в період ІV кварталу 2018 року позивачем було отримано доходи, що перевищує обсяг доходу платника єдиного податку першої групи.

При цьому, як встановлено апеляційним судом, посадові особи контролюючого органу, визначаючи розмір отриманого позивачем у 2018 році доходу, керувалися лише даними з Єдиного Веб-порталу використання публічних коштів «Spending» а також з Електронної системи публічних закупівель (Prozorro), що не доводить рух коштів (доходу) позивача.

За вказаних обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що визначений відповідачем показник загального оподатковуваного доходу у 2018 році не підтверджений посиланням на первинні документи а акт перевірки не відповідає вимогам законодавства, оскільки викладені в ньому факти не ґрунтуються на документах податкового обліку, а висновки перевірки зроблено без належного дослідження документів платника податків.

Колегія суддів зазначає, що оскільки в рамках даного спору мова йде про перевищення у 2018 році позивачем обсягу доходу та переходу позивача на загальну систему оподаткування, спочатку необхідно встановити а відповідачу довести чи відбулось таке перевищення, а якщо відбулось то коли.

З матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви позивачем надані договори, специфікації на товар, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, якими позивач підтверджує свою господарську діяльність у звітний період.

Надаючи оцінку податковій звітності за 2018 рік, колегією встановлено, що надані позивачем докази, підтверджують задекларований позивачем дохід у 2018 році, що спростовує висновки відповідача про перевищення граничної суми доходів ФОП ОСОБА_1 .

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції витребувано виписку по особовому рахунку № НОМЕР_2 відкритому ФОП ОСОБА_1 в АБ «Укргазбанк» за період з 01.01.2018 по 31.12.2019, однак надаючи оцінку цим документам, колегія суддів зауважує, що окрім зарахованих коштів від підприємницької діяльності по особовому рахунку позивача вбачається такі трансакції як -плата за розрахункове обслуговування по рахунку, внесення власних коштів на поточний рахунок, розрахунково-касове обслуговування, комісійна винагорода та інші трансакції, що не пов`язані з підприємницькою діяльністю та в силу статті 292 ПК України не можуть бути включені до доходу.

Судом першої інстанції взагалі не надано цьому належної оцінки.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивач з 01.03.2018 по 30.09.2018 був платником єдиного податку 2 групи, а з 01.10.2018 по 31.03.2021 платником єдиного податку 3 групи.

Відповідно до підпункту 6 пункту 293.8 статті 293 ПК України платники єдиного податку другої групи, які перевищили у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, визначений для таких платників у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, в наступному податковому (звітному) кварталі за заявою переходять на застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку третьої групи, або відмовляються від застосування спрощеної системи оподаткування.

Отже, висновки контролюючого органу про те, що позивач мав перейти на загальну систему оподаткування є помилковими ще й тому, що оскільки у випадку встановлення перевищення обсягу доходів у податковому звітному періоді, позивач мав перейти на застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку третьої групи, що не було враховано при прийнятті податкового -повідомлення рішення. При прийнятті спірних рішень, відповідачем взагалі не прийнято до уваги зміну груп єдиного податку протягом 2018 року позивачем.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що викладені в акті перевірки факти не ґрунтуються на документах податкового обліку, а дані з веб сайтів, на які посилається контролюючий орган, не є точними і відрізняються один від одного. Крім цього, висновки перевірки зроблено без належного дослідження первинних документів та банківських виписок платника податків.

При цьому докази, надані позивачем до матеріалів справи, повністю спростовують висновки контролюючого органу, щодо перевищення граничної суми доходів позивача у податковому періоді.

Висновки суду першої інстанції про те, що перевіркою визначено суми загального оподатковуваного доходу з урахуванням даних податкової звітності та банківських виписок є помилковими та не відповідають встановленим обставинам у справі, оскільки під час перевірки у контролюючого органу банківські виписки були відсутні.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається що 01.03.2018 позивач перейшов на спрощену систему оподаткування.

Порядок реєстрації та анулювання реєстрації платників єдиного податку врегульований статтею 299 ПК України, відповідно до пункту 299.1 якої реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.

Відповідно до положень пункту 299.2 статті 299 ПК України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку.

Відповідно до пункту 299.10 статті 299 ПК України, реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі: 1) подання платником податку заяви щодо відмови від застосування спрощеної системи оподаткування у зв`язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, - в останній день календарного кварталу, в якому подано таку заяву; 2) припинення юридичної особи (крім перетворення) або припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем відповідно до закону - в день отримання відповідним контролюючим органом від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації такого припинення; 3) у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 7 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, шляхом подання заяви до контролюючого органу: у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у реєстрі платників єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності.

Згідно з пунктом 299.11 статті 299 ПК України, у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Системний аналіз вищенаведених положень податкового законодавства дає підстави для висновку про те, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу лише у встановлених законом випадках.

Таким чином, способом реалізації владних управлінських функцій у разі встановлення обставин під час проведення документальної перевірки, за яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), є прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників цього податку.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 808/4202/17 та яка в силу положень статті 242 КАС України має бути врахована судами під час вирішення подібних правовідносин.

Всупереч наведеним вище нормам ПК України, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного провадження контролюючим органом не було надано відповідного рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 .

Цим обставинам суд першої інстанції також не надав належної оцінки.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у разі відсутності рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця у такого платника відсутній обов`язок сплачувати будь-які інші податки та збори, не встановлені для відповідної групи платників єдиного податку.

Оскільки за наслідком податкової перевірки та складення Акта не приймалось рішення про анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку, нарахування контролюючим органом грошових зобов`язань та відповідно прийняття податкових повідомлень рішень колегія суддів вважає протиправним.

Крім цього, згідно із пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір у розмірі 1,5 відсотків об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту (станом на перевіряємий період).

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 ПК України, а саме фізична особа - яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Підпунктом 1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 ПК України. Згідно із п.п.163.1.1 п.163.1 ст.163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Оскільки обчислення військового збору є похідним від встановленого порушення контролюючим органом в акті перевірки та збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, колегія суддів вважає що податкове повідомлення рішення №35839/15-32-24-05-20 від 09.07.2025 також підлягає скасуванню.

Крім цього, згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Разом із тим, п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI визначає, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Платники єдиного внеску, відповідно до ст.6 вказаного Закону, зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених, зокрема, у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Згідно із частинами 2, 3 статті 25 Закону №2464-VІ у разі виявлення своєчасно несплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Крім того, частина 11 статті 25 Закону №2464-VІ передбачає застосування податковим органом до платника єдиного внеску штрафних санкцій, зокрема за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Відповідно до пунктів 9-11.1 та 9-11.2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VІ тимчасово штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, не застосовуються за такі порушення, вчинені у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19): несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску; неповна сплата або несвоєчасна сплата суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів); несвоєчасне подання звітності, передбаченої цим Законом, до податкових органів. При цьому абзаци другий та третій пункту 7 частини одинадцятої статті 25 цього Закону щодо такого порушення, вчиненого у період з 01.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) року, не застосовується.

Протягом періоду з 01.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за ці періоди підлягає списанню. Дія вказаних пунктів зупинена на період дії воєнного, надзвичайного стану - див. пункт 2 розділу II Закону № 3219-IX від 30.06.2023.

Отже, питання тимчасового звільнення від відповідальності врегульоване окремими підпунктами розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, які визначають різний підхід під час застосування фінансових санкцій та нарахування пені.

Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання розповсюдження цієї хвороби.

Законом України від 30.06.2023 № 3219-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» внесені зміни до Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464), зокрема, викладено у новій редакції пп. 9 прим. 21 та 9 прим. 22 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення».

Отже, зважаючи на Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», яким визначено, що воєнний стан в Україні введено із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та, враховуючи положення пп. 9 прим. 21 та 9 прим. 22 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464, якими встановлено кінцеву дату незастосування контролюючим органом штрафних санкцій - 01.08.2023, протиправним є нарахування контролюючими органами штрафні санкції за порушення законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), вчинені в період з 01.03.2022 по 31.07.2023.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, про протиправність податкових повідомлень рішень від 09.07.2025 № 35844/15-32-24-05-20, від 16.04.2025 № 17450/15-32-24-05-20, від 16.04.2025 № 17451/15-32-24-05-20, від 16.04.2025 № 17458/15-32-24-05-20.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту 5 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 20.08.2015 №727, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за №300/27745, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджує наявність зазначених фактів.

Згідно п.1 розділу І Методичних рекомендації щодо оформлення акта (довідки) перевірки, затверджених наказом ДФС 01.06.2017 №396 Акт (довідка) перевірки (разом із додатками) має містити вичерпну інформацію щодо відпрацювання конкретних ризиків у діяльності платника податків із посиланням на фактично перевірені відповідні документи бухгалтерського обліку, первинні документи тощо за відповідний звітний період.

Пунктом 5.1.1. цих же Методичних рекомендацій визначено, що будь-який висновок акта (довідки) перевірки щодо оцінки повноти та своєчасності виконання платником зобов`язань перед бюджетом, дотримання вимог іншого законодавства має ґрунтуватись на визначених статтею 83 Податкового кодексу України належних та допустимих доказах, отриманих безпосередньо від платника податків, а також з інших джерел у встановленому законом порядку. Доведення правомірності висновків перевірки повинно бути переконливим, логічним, аргументованим.

Відображення в акті (довідці) перевірки необґрунтованих даних, а також суб`єктивних припущень перевіряючих, які не мають підтверджуючих доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб платника податків (наприклад, "приховування об`єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо) при оформленні встановлених порушень не допускається.

Колегія суддів вважає, що акт перевірки не містить посилань на належні та допустимі докази факту перевищення позивачем обсягу доходів у 2018 році, а відомості з Єдиного Веб-порталу використання публічних коштів «Spending» а також з Електронної системи публічних закупівель (Prozorro), на які контролюючий орган послався в акті перевірки, як на доказ такого факту, таким доказом бути не може, оскільки не містить необхідної сукупності даних, на підставі яких було б можливо встановити такий факт.

Більш того, дані з веб сайтів, на які посилається відповідач, і які стали підставою для донарахування позивачу податків, відрізняються один від одного.

Так, відповідно до даних взятих відповідачем з Електронної системи публічних закупівель (Prozorro) дохід позивача з 01.01.2018 по 30.09.2018 склав 1 591 016,00 грн. Натомість, відповідно даних взятих з Єдиного Веб-порталу використання публічних коштів «Spending» дохід позивача за цей же період склав 1 640 126,00 гр.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що в основу акту перевірки від 14.03.2025 контролюючим органом покладено висновки акту перевірки ГУДПС у Вінницькій області від 30.01.2025, відповідно до якого період перевірки охоплював до червня 2024 року, в той час як перевірка ФОП ОСОБА_1 в березні 2025 року проводилась за період 2018-2023 роки.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що в ході розгляду даної справи відповідачем не доведено належними доказами факту перевищення позивачем обсягу доходів у 2018 році, а тому і не знайшли свого підтвердження нараховані відповідачем податкові зобов`язання позивача.

Посилання суду першої інстанції на ненадання позивачем доказів на спростування обставини перевищення ним обсягу доходів колегія суддів відхиляє, оскільки в адміністративному судочинстві відповідно до частини 2 статті 77 КАС України при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме суб`єкт владних повноважень зобов`язаний доводити правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності, а не позивач.

При цьому надані позивачем докази, які суд першої інстанції безпідставно відхилив, спростовують позицію контролюючого органу.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено факту заниження суми податкових зобов`язань ФОП ОСОБА_1 з податку на додану вартість, у зв`язку з чим у нього були відсутні підстави додатково подавати податкову звітність.

Крім цього, варто зазначити, що до апеляційного суду 09.02.2026 контролюючим органом надані додаткові пояснення, до яких долучений висновок експерта за результатами проведення економічної експертизи №42-25 у кримінальному провадженні від 15.12.2025. У своїх поясненнях, відповідач звертає увагу, що відповідно до вищезазначеного експертного висновку, акт перевірки відповідача знайшов своє підтвердження, просить прийняти його до уваги.

З цього приводу колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 3 визначено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

А частиною 4 передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Слід зазначити, що відповідно до приписів статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

При цьому, кожний доказ має бути перевірений судом на предмет належності допустимості, достовірності та достатності.

Відповідно до положень статті 90 КАС обставини у справі підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, при чому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі, будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

Слід наголосити, що лише вирок суду в кримінальному провадженні (ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності) є належним доказом встановлення факту ухилення від оподаткування. При цьому дані, які отримані під час досудового розслідування кримінальної справи підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, а оцінку таким суд має дати у сукупності з іншими встановленими обставинами справи в сукупності.

Крім цього, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні (ст. 108 КАС України)

Так, надаючи оцінку висновку експерта від 15.12.2025, колегія суддів вважає, що такий висновок не може бути доказом перевищення позивачем граничної суми обсягу доходу, оскільки під час проведення експертизи експертом не була врахована вся первинна документація позивача, що міститься в матеріалах справи. Висновок експерта базується виключно на переписуванні Акта перевірки контролюючого органу, без аналізу первинної бухгалтерської документації, податкових та видаткових накладних, платіжних доручень.

Крім цього, надаючи оцінку банківським випискам, у висновку експерта відсутній аналіз зарахованих коштів на рахунок позивача, такі як - плата за розрахункове обслуговування по рахунку, внесення власних коштів на поточний рахунок, розрахунково-касове обслуговування, комісійна винагорода та інші трансакції що не пов`язані з підприємницькою діяльністю.

Крім цього, експертом не надано оцінки тому факту, що з 01.10.2018 позивач перейшов на третю групу єдиного податку, що не передбачає сплату ПДВ.

Таким чином, колегія суддів вважає, що такий висновок експертизи порушує принцип повноти та об`єктивності дослідження і не може прийматись судом як обґрунтований доказ.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що за результатами даного апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям у справі нової постанови про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 16.04.2025 року №17458/15-32-24-05-20, №17454/15-32-24-05-20, №17451/15-32-24-05-20, №17456/15-32-24-05-20, №17450/15-32-24-05-20, від 09.07.2025 року № 35842/15-32-24-05-20, №35838/15-32-24-05-20, №35839/15-32-24-05-20, №35844/15-32-24-05-20 та відмови у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Отже, колегія суддів, оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, дійшла висновку про часткову обґрунтованість заявленого позову.

При цьому, під час розгляду даної апеляційної скарги колегія суддів врахувала висновок ЄСПЛ, викладений у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003, у якому вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Окрім цього, варто зазначити, що у справі «Рисовський проти України», ЄСПЛ підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб. Зокрема, на державні органи покладений обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навести обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.

Водночас, оскільки на суд покладений обов`язок здійснювати правосуддя на засадах верховенства права, забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, зазначений обов`язок суду полягає в закладенні у свої мотиви відповідної аргументації з дотриманням принципів верховенства права.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не встановлено в повній мірі фактичні обставини справи, та не надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених апелянтом, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено повно та правильно, а отже наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі щодо цього спростовують неправильні по суті висновки суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, слід указати таке.

Частина 1 статті 139 КАС України передбачає, що при частковому задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати у відповідній частині, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 слід стягнути суму судового збору відповідно до задоволених вимог, яка сплачена позивачем в суді першої інстанції за подання позовної заяви в сумі 15 140,00 грн. та за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції в сумі 18 168,00 грн., однак з урахуванням задоволених вимог, що складає 29 977,20 грн.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги лише частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду, наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги зі скасуванням рішення суду першої інстанції та прийняттям нового - про часткове задоволення позову.

Так, приписи пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України визначають, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи, що суд в частині позовних вимог неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року - скасувати.

Ухвалити у справі постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 16.04.2025 року №17458/15-32-24-05-20, №17454/15-32-24-05-20, №17451/15-32-24-05-20, №17456/15-32-24-05-20, №17450/15-32-24-05-20, від 09.07.2025 року № 35842/15-32-24-05-20, №35838/15-32-24-05-20, №35839/15-32-24-05-20, №35844/15-32-24-05-20

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 44069166) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 29 977,20 грн. (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят сім гривень 20 коп.).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У справі є окрема думка судді Бойко А.В.

Повний текст судового рішення складений 09.06.2026

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя О. В. Єщенко