Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №400/162/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/162/26

Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В. Дата і місце ухвалення: 30.04.2026 р., м. Миколаїв

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

–

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області, в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.09.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця – січень 2008 року;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.09.2016 року по 28.02.2018 року згідно Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням базового місяця – січень 2008 року;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.10.2025 відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.10.2025 року відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.09.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця – січень 2008 року.

Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.09.2016 року по 28.02.2018 року згідно Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням базового місяця – січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.10.2025 відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.10.2025 року відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області подав апеляційну скаргу в обґрунтування якої зазначила, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, не повно з`ясовано обставини справи, а тому просить скасувати рішення від 30.04.2026 р. та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначається, що помилковими є висновки суду про здійснення індексації його грошового забезпечення з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, а не січень 2016 року.

Також апелянт вказує, що фінансування Головного управління за період з вересня 2016 року по листопад 2018 року включно на вказаний вид видатків не здійснювалось, що підтверджується кошторисом для виплати грошового забезпечення на 2016 - 2018 роки, а тому грошове забезпечення, яке виплачувалось позивачу у вказаний період не індексувалось (індексація не виплачувалась та не нараховувалась). Здійснити нарахування та виплату індексації за вказані вище періоди не представляється можливим, адже вказані дії не передбачені Інструкцією (механізм здійснення нарахування за попередні періоди не визначений). У свою чергу. Головне управління, як розпорядник бюджетних коштів, проводить видатки виключно у межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом. Разом з тим, у Головного управління відсутня можливість виплатити індексацію грошового забезпечення Заявнику за рахунок інших коштів. При цьому, Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік». Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» виплата індексації не передбачалось.

Також в апеляційній скарзі зазначається, що Головне управління виконало умови, визначені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.03.2019 року № 179 «Про затвердження схем тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу Державної служби України з надзвичайних ситуацій», яким було встановлено нові розміри посадових окладів осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту. Так. в подальшому березень 2018 року став базовим. Отже, починаючи з березня 2018 року по лютий 2025 року індексація грошового забезпечення позивача проводилась відповідно до чинного законодавства з урахуванням березня 2018 року як базового. Отже, індексація грошового забезпечення позивача у період з вересня 2016 року по жовтень 2025 року нараховувалася і виплачувалася в межах кошторисних призначень ГУ ДСНС України у Миколаївській області відповідно до Порядку проведення індексації грошового забезпечення доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078.

Крім іншого, на думку апелянта, позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 проходила службу цивільного захисту в структурі Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області з 24.10.2012 року по 23.10.2025 включно.

У період з 01.09.2016 року по 23.10.2025 року відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у передбаченому законодавством розмірі.

Не погоджуючись з вказаним, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Суд зазначив, що відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно.

Також суд зобов`язав відповідача здійснити розрахунок ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.10.2025 року із врахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу у березні 2018 року, та здійснити виплату такої індексації з урахуванням виплачених раніше сум.

Крім іншого суд дійшов висновку, що до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тому зазначив, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.

Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.

Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №206/4411/16-а).

Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, яка застосовувалася до 01 грудня 2015 року, містив поняття «базовий місяць».

Базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій, виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати).

Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.

Так, для прикладу, абзац 1 пункту 5 Порядку №1078 у редакції, яка застосовувалася до 01 грудня 2015 року, передбачав, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Абзац 3 пункт 10-1 Порядку №1078 у тій же редакції передбачав, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.

Зрештою, пункт 10-2 Порядку №1078 у зазначеній редакції передбачав, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість, та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи сума індексації зберігається, якщо сума збільшення заробітної плати менша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць. У разі коли сума збільшення заробітної плати більша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць, такий місяць вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

Тож до 01 грудня 2015 року новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового доходу міг бути місяць прийняття (виходу) працівника на роботу, місяць збільшення заробітної плати, а нарахування й виплата індексації мали індивідуальний характер для кожного працівника.

На ці особливості правового регулювання обчислення індексації грошового доходу Верховний Суд уже звертав увагу, зокрема, у постанові від 19 травня 2022 року у справі №200/3859/21.

09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України видав постанову №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - постанова №1013).

Згідно з Пояснювальною запискою до проекту постанови №1013, мета цього акту полягала у внесенні змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.

Пунктом 2 постанови №1013 були внесені зміни до Порядку проведення індексації грошових доходів населення. Відповідно до зазначеної Пояснювальної записки, ці зміни передбачали:

«здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Отже, змінюється механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати, при цьому вилучається застосування терміну «базовий місяць»;

«зменшення розміру індексації заробітної плати у разі підвищення тарифних ставок (окладів), якщо розмір їх підвищення не перевищує величину індексації (чинний механізм передбачає зменшення індексації не тільки при підвищенні тарифних ставок (окладів), а і у разі збільшення доплат та надбавок, що призводить до нарахування різних сум індексації для працівників, які займають однакові посади)».

Крім цього, за змістом пунктів 1, 3 постанови №1013, було встановлено, що:

підвищуються посадові оклади з 01 грудня 2015 року працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери;

підвищуються з 01 грудня 2015 року на 10 відсотків посадові оклади працівників, розміри яких затверджено відповідними постановами Уряду;

у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, за рахунок виплат, пов`язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено відповідними розпорядженнями й постановами Уряду;

міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року;

для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення.

За змістом пункту 6 постанови №1013 цей акт застосовується з 01 грудня 2015 року.

Отже, постановою № 1013 з 01 грудня 2015 року були підвищені посадові оклади окремих працівників бюджетної сфери. Пунктом 3 цієї постанови вирішено підвищити розміри посадових окладів, тарифних ставок, заробітної плати, а також переглянути постійні додаткові виплати, щоб розмір підвищення у грудні 2015 року перевищив суму індексації у грудні 2015 року. За рахунок цього мала б «обнулитися» індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників. У такому випадку для подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається із січня 2016 року відповідно до Порядку №1078, який уже діяв зі змінами, внесеними постановою №1013.

У цьому контексті системний та цільовий способи тлумачення норм постанови №1013 дають суду підстави для висновку про те, що січень 2016 року визначений для обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації саме заробітної плати працівникам, яким були підвищені оклади з 01 грудня 2015 року.

Водночас норми постанови №1013 не встановлювали підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям, а отже січень 2016 року не став для них «місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)», з якого починається обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації грошового забезпечення, для цілей застосування Порядку №1078 (зі змінами, внесеними постановою №1013).

Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 березня 2023 року у справі №620/7687/21, постанові від 22 березня 2023 року у справі №380/1730/22.

У той же час до числа основних змін, які внесені постановою №1013 до Порядку проведення індексації грошових доходів населення та пов`язані з індексацією грошового забезпечення військовослужбовців, слід віднести нову редакцію пунктів 5, 10-2 Порядку, окремими положеннями яких установлено таке:

у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків;

обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення;

для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Порівняльний аналіз викладених положень пунктів 5, 10-1, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення свідчить про те, що внаслідок змін, запроваджених постановою №1013, з 01 грудня 2015 року діють єдині правила проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення, виходу на роботу чи зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.

Внаслідок цих змін Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, що застосовується з 01 грудня 2015 року, не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати.

Для проведення індексації з 01 грудня 2015 року замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.

Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож із 01 грудня 2015 року зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.

У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття «місяць підвищення доходу» від терміну «базовий місяць», позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.

Водночас, на що звертав увагу Верховний Суд у справі № 420/9187/21, вилучення терміну «базовий місяць» та запровадження поняття «місяць підвищення доходу» не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у «базовому місяці», так і у «місяці підвищення доходу» індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.

Отже, з урахуванням наведених нормативних положень, розрахунок індексації грошового забезпечення позивача як військовослужбовця з 01 грудня 2015 року не прив`язаний до місяця прийняття (переведення, виходу) на військову службу чи місяця зростання грошового забезпечення за рахунок будь-якої його постійної складової.

Із 01 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, розмір посадового окладу за посадою позивача, як і будь-якого іншого військовослужбовця в Україні в період з 01 січня 2008 року до 01 березня 2018 року, був визначений постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Наступне підвищення окладів військовослужбовців відбулося 01 березня 2018 року, після набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Тож з огляду на місяць підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, саме січень 2008 року є місяцем підвищення доходу позивача, за яким і слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації його грошового забезпечення за спірний період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.

За таких обставин, за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2019 № 1013) є січень 2008 року.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 380/1730/22 від 22 березня 2023 року, № 420/15397/21 від 27 квітня 2023 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції в цій частині є обґрунтованим та законним, в свою чергу доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в цій частині позовних вимог.

Отже, позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити індексацію її грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Щодо позовних вимог в частині виплатити індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 року по 23.10.2025 року, колегія суддів зазначає наступне.

Позиція позивача обґрунтована тим, що розмір підвищення доходу в березні 2018 року був меншим за суму індексації грошового забезпечення, яка склалася в тому місяці, тож в силу абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення відповідач був зобов`язаний із 1 березня 2018 року виплачувати йому фіксовану індексацію грошового забезпечення в розмірі: 4463,15 грн щомісяця, як різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу, однак цього обов`язку не виконав.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що із 1 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.

Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».

Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.

У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, - залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.

Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).

Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).

Як вбачається з матеріалів справи, у випадку позивача правовідносини щодо нарахування й виплати поточної індексації з 1 березня 2018 року не є спірними.

Щодо «фіксованої» суми індексації, то слід зазначити, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядок №1078 такого поняття не містять.

Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

Проте постановою Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року цей Додаток був викладений у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.

З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає Суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 6 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію - різницю за спірний період. Водночас позивач наполягав на тому, що має право на отримання індексації-різниці і що це право відповідач порушив через бездіяльність.

З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Отже, для вірного вирішення справи, необхідно підтвердити чи спростувати доводи позивача про те, що він має право на отримання щомісячної індексації-різниці в спірний період і що це право порушив відповідач.

Верховний Суд у вищезазначених справах дійшов висновку, що для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:

- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Слід зазначити, що розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Таким чином, починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абз. 3, 4, пункту 5 Порядку № 1078 підлягала виплаті позивачу щомісячно до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини, як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Разом з тим щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 р. по 31.12.2023 р., колегія суддів зауважує, що пунктом 3 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Вказаний пункт Закону є чинним та неконституційним не визнавався, а тому за період з 01.01.2023 р. по 31.12.2023 р. у позивача відсутнє право на отримання щомісячної індексації – різниці, проте суд першої інстанції не звернув увагу на зазначені обставини, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині слід залишити без задоволення.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 у період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 23.10.2025 р.

Також, надаючи правову оцінку доводам апелянта про пропуск позивачем строку звернення з даним позовом до суду колегія суддів зазначає наступне.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).

За правилами ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати.

В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України.

Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року по справі №380/29686/23 дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, тобто після 19.07.2022р.

Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду з позовними вимогами, заявленими за період з 19.07.2022р. встановленню, передусім, підлягає яка частина статті 233 КЗпП України має бути застосована до спірних правовідносин.

У постанові від 19.11.2025р. у справі №420/27284/24 Судова палата вказала, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України містить загальне правило про те, що тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України конкретизує це правило, зокрема, у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. У цьому випадку тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Судова палата виснувала, що тримісячний строк звернення до суду осіб, що перебувають на публічній службі має обчислюватися за загальним правилом, яке закріплено у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України, з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Враховуючи наведені висновки Верховного Суду, у разі порушення законодавства про оплату праці тримісячний строк звернення до суду осіб, які перебувають на публічній службі, має обчислюватися з дня, коли позивач (публічний службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Натомість тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати при звільненні необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Колегія суддів враховує, що рішенням КСУ №1-р/2025 від 11.12.2025р. визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Положення частини другої статті 233 КЗпП України у встановленому порядку неконституційними не визнавалися.

Як вже зазначалося колегією суддів, позивача виключено зі списків особового складу ГУ ДСНС в Миколаївській області та всіх видів забезпечення з 23.10.2025 р.

Фактично відповідач мав завершити свої правовідносини з позивачем в частині виплати всіх сум, що належать працівникові, саме в день виключення зі списків особового складу, а також письмово повідомити позивача про суми, нараховані та виплачені йому.

За таких обставин, на думку колегії суддів, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України.

Колегія суддів вважає, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 та від 28 березня 2025 року у справі №400/6758/24.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 до суду з позовом звернулась 07.01.2026 р., тобто в межах трьох місячного строку звернення до суду, передбаченого ч.2 ст.233 КЗпП України.

За наведених обставин, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про пропуск позивачем строку звернення з даним позовом до суду та про наявність підстав для застосування наслідків пропуску такого пропуску, встановлених КАС України.

Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року в частині позовних вимог про зобов`язання Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2023 р. по 31.12.2023 р. включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 – скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 - відмовити.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 09 червня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук