Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №340/3409/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 травня 2026 року м.Дніпросправа № 340/3409/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Баранник Н.П.,

суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі № 340/3409/25 (суддя Кармазина Т.М., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 02.12.2024 №ПШ 053770;

- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 завдану шкоду у розмірі 17 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що позивач з вказаною постановою не згоден, вважає її незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки транспортний засіб не перевищує повної маси 3,5 тон, а у водія під час перевірки була наявна індивідуальна контрольна книжка.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року позовні вимоги було задоволено, судом визнано протиправною та скасовано оскаржену постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 завдану шкоду у розмірі 17000,00 грн..

Також судом було вирішено питання розподілу судових витрат шляхом стягнення на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплаченого судового збору в сумі 968,96 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4250,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неналежну оцінку доказів, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що під час перевірки було встановлено, що транспортний засіб не був обладнаний тахографом, а в матеріалах справи про порушення, (фотокопій документів) відсутня інформація про наявну на час перевірки індивідуальну контрольну книжку водія. Позивач не довів забезпечення водія транспортного засобу відповідними документами під час перевірки, відтак було виявлено порушення вимог абзацу 3 ст. 60 Закону України « Про автомобільний транспорт».

Щодо сплаченого штрафу у сумі 17000 грн, які суд стягнув як шкоду. Відповідач звертає увагу, що Державна служба України з безпеки на транспорті не є набувачем заявлених до стягнення коштів, а відповідно до бюджетного законодавства лише контролює надходження за кодом бюджетної класифікації 21081100. Якщо суд мав на увазі, що завдана позивачу шкода це кошти від сплати адміністративно-господарського штрафу, то у разі задоволення позовних вимог, таке відшкодування має бути шляхом стягнення з Державного бюджету України.

Позивач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача. У відзиві просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення. Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що у відповідності до положень статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Винесена відповідачем постанова спричинила шкоду позивачу у вигляді понесених витрат та визначає факт заподіяння шкоди і виникнення цивільних прав і обов`язків.

Крім того, посилання відповідача на положення Порядку № 1567, Закону України «Про

автомобільний транспорт» та Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385 (у редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 21 березня 2025 року № 532), є необґрунтованими, оскільки здійснені без урахування винятків та меж їх правозастосування, зокрема в частині транспортних засобів із максимально дозволеною масою до 3,5 тон, для яких обов`язок щодо встановлення тахографа законодавством не передбачений. У водія ОСОБА_2 під час перевірки була наявна індивідуальна контрольна книжка водія, яка повністю відповідала вимогам законодавства щодо обліку режиму праці та відпочинку.

У відзиві позивачем заявлено клопотання про розподіл судових витрат та стягнення з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5000грн. (гонорар адвоката).

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія судів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що під час здійснення рейдової перевірки був зупинений транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель SPRINTER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який здійснював перевезення вантажів без оформлення документів передбачених законодавством України про автомобільний транспорт. Під час здійснення перевірки водій ОСОБА_2 не надав старшому державному інспектору протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу. У зв`язку з виявленням зазначеного порушення старшим державним інспектором складено акт №АР 025479 від 02.10.2024 (а.с.11).

Водій зі змістом акту №АР 025479 від 02.10.2024 ознайомився та підписав.

За результатами розгляду справи про виявлене порушення, було винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 053770 від 02.12.2024 за порушення перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, а саме відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу відповідно до Наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010. На підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” до позивача було застосовано штраф у розмірі - 17000 грн. (а.с.6).

Не погодившись з постановою, вважаючи її протиправно, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель SPRINTER, реєстраційний номер НОМЕР_1 має повну масу 3500 кг, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (а.с.7), отже обов`язку щодо обладнання даного транспортного засобу тахографом у суб`єкта господарювання не виникає. Судом встановлено, що позивачем сплачено 17000,00 грн – штраф за постановою №ПШ 053770 від 02.12.2024 року, про що свідчить дублікат фіскального чеку №1433927442 від 27.12.2024. Відповідно, вимога про стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь позивача заподіяної йому шкоду від застосування до нього адміністративного-господарського штрафу та сплаченого ним у сумі 1700,00 грн підлягає задоволенню.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції, та зазначає наступне.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами – суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 року №2344-III (далі Закон №2344-III).

Згідно з частиною дванадцятою статті 6 Закону № 2344-ІІІ, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Статтею 48 Закону № 2344-ІІІ обумовлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Таким чином, положеннями спеціального закону покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а водія - пред`явлення для перевірки відповідних документів.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 року №340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 року за №811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (надалі - Положення №340, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктами 1.1, 1.2, 1.3 Положення №340 передбачено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух".

Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.

Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

Відповідно до пункту 1.4 Положення №340, це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються:

фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв;

під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій;

транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем;

сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств;

закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності;

транспортними засобами спеціального та спеціалізованого призначення суб`єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об`єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше 150 км від об`єкта будівництва (ремонту), які обладнані спеціальними світловими сигнальними пристроями відповідно до пункту 3.6 розділу 3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за умови наявності у водія відповідного транспортного засобу первинного документа, що фіксує маршрут руху такого транспортного засобу, а також у разі забезпечення експлуатації дорожніх об`єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об`єктів і виникнення інших перешкод у дорожньому русі.

Згідно з пунктом 6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Пунктом 6.3 Положення №340 передбачено, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Відповідно до пункту 4 наказу Міністерства транспорту та зв`язку України №340 від 07.06.2010 року, ця норма для перевезення вантажів колісними транспортними засобами з повною масою понад 12 тонн набрала чинності з 01.06.2013 року, а для перевезення вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тонн до 12 тонн - з 01.06.2015 року.

Тож з 01.06.2015 року усі вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн, які використовуються автомобільними перевізниками при наданні послуг по перевезенню вантажів у внутрішньому сполученні, повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Згідно з пунктом 7.1 Положення №340 органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (надалі - Інструкція №385, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), яка визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Відповідно до п.1.3 Інструкції №385, ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Пунктом 2.5. Інструкції №385 передбачено, що тахографи підлягають повірці, яку здійснюють повірочні лабораторії відповідно до вимог Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність”.

Згідно з п.3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв).

Пунктом 3.5. Інструкції № 385 встановлено, що перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії.

Відповідно до п.3.6. Інструкції №385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон, які використовуються суб`єктами господарювання для внутрішніх перевезень вантажів обов`язково повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами, а водій транспортного засобу, обладнаного тахографом забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; повинен мати при собі протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.

Отже, підставою для накладення штрафу згідно з постановою від 02 грудня 2024 року № ПШ 053770 стало непред`явлення водієм транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, модель SPRINTER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , протоколу перевірки адаптації тахографа до транспортного засобу.

Судом встановлено, що транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель SPRINTER, реєстраційний номер НОМЕР_1 має повну масу 3500 кг, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (а.с.7), отже обов`язку щодо обладнання даного транспортного засобу тахографом у суб`єкта господарювання не виникає.

Крім того, наказами Міністерства розвитку громад та територій №1432 від 06.12.2024 № 532 від 21.03.2025 внесено зміни до Положення №340, зокрема пункт 6.3 викладено у новій редакції: "водій, що керує ТЗ, на автобусних маршрутах протяжністю до 50 км включно, вантажними автомобілями з повною масою до 3,5 тонн включно, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв, або використовувати діючий та повірений тахограф." Тобто, законодавець конкретизував, на яких транспортних засобах, водії повинні вести індивідуальну контрольну книжку водія.

Відповідно до ст.18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України.

Частиною 2 статті 18 Закону № 2344-ІІІ визначено, що контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Перевізник повинен вести табель обліку роботи водіїв на підставі обліку водіями свого робочого часу та відпочинку.

Одним із способів контролю водіїв, в разі не оснащення транспортного засобу тахографом відповідно до п. 6.3 Порядку № 340, є індивідуальна контрольна книжка або копія графіка змінності водіїв, які відображають відомості про тривалість змінного періоду керування.

Представником позивача до матеріалів справи долучено копію індивідуальної контрольної книжки водія ОСОБА_2 на період 2024 року, яка містить записи з 28.09.2024 року по 29.12.2024 року. (а.с.23-25)

Доказів того, що контрольна книжка водія ОСОБА_2 не пред`являлась під час перевірки, відповідачем суду не надано.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту вчинення порушення, за яке на позивача було накладено адміністративно-господарські санкції (штраф), відповідно, суд обгрунтовано визнав протиправною та скасував оскаржену позивачем постанову відповідача.

Щодо стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь позивача заподіяну йому шкоду від застосування до нього адміністративного-господарського штрафу, сплаченого ним у сумі 17000,00 грн..

Судом встановлено, що позивачем сплачено 17000,00 грн – штраф за постановою №ПШ 053770 від 02.12.2024 року, про що свідчить дублікат фіскального чеку №1433927442 від 27.12.2024 (а.с.9).

Суд погодився з доводами позивача, що сплачений ним безпідставно штраф це відповідно до статей 440 і 450 ЦК України завдана йому шкода, яка підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Колегія суддів висновки суду першої інстанції, який ці позовні вимоги розглядав за правилами КАС України, вважає помилковими.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

За змістом абзацу першого частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. Перелік категорій таких справ не є вичерпним.

Ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, можуть бути: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами спору відносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами законодавства; наявність спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, як би прямо передбачала вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то зміст поняття «публічно-владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові, зокрема господарські, відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті (пункт 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103, далі - Положення). Одним із основних завдань Укртрансбезпеки є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (підпункт 3 пункту 4 Положення).

За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів.

Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є актом індивідуальної дії (правозастосовним актом), який стосується прав, обов`язків та інтересів визначеного у постанові суб`єкта (за обставинами справи - позивача), є обов`язковою для нього, а її дія вичерпується виконанням. Правовідносини сторін спору щодо накладення та сплати цього штрафу є публічно-правовими. Оскарження такої постанови як акта суб`єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Отже, те, що позивач вказав відповідачем у спорі щодо стягнення коштів, які утримуються без достатньої правової підстави, певний орган державної влади - Укртрансбезпеку - не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган. У кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов`язане з виконанням органами державної влади, зокрема Укртрансбезпекою, публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.

Публічно-правові відносини сторін цього спору припинилися коли суд визнав протиправною та скасував постанову про застосування штрафу. Кошти, які позивач сплатив на виконання цієї постанови до бюджету як адміністративно-господарський штраф, стали такими, що знаходяться у бюджеті без достатньої правової підстави. Спірні правовідносини з приводу повернення відповідної суми стосуються захисту майнових прав позивача як суб`єкта господарювання.

Наведене вище відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 року у справі №910/5880/21, якою визначено, що правовідносини щодо повернення з бюджету коштів, які були сплачені як адміністративно-господарський штраф, але після скасування постанови про застосування штрафу знаходяться у бюджеті без достатньої правової підстави, не є публічно-правовими.

З огляду на це, провадження в частині позовних вимог про стягнення на користь позивача 17000 грн. як завданої шкоди слід закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 238 КАС України, а рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати.

Відповідач не оскаржує рішення суду в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу, у скарзі не наводить підстав своєї незгоди з таким рішенням в цій частині, тому суд апеляційної інстанції і не перевіряє правильність висновків суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн, що понесені в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що доводи відповідача в апеляційній скарзі частково знайшли своє підтвердження, суд вважає, що частина позовних вимог не підлягала розгляду за правилами КАС України, відповідно рішення суду має бути скасоване в частині. Доводи, які наводить позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача, аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві, відповідно, з урахуванням положень ст. 139 КАС України колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви позивача та стягнення на його користь з відповідача понесених витрат на правничу допомогу.

Керуючись п.3 ч.1 ст.315, ч.1 ст.319, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області задовольнити частково.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі №340/3409/25 скасувати в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 завданої шкоди у розмірі 17 000 грн. та провадження у цій частині вимог закрити на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.

В решті рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі №340/3409/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя Н.П. Баранник

суддя Н.І. Малиш

суддя А.А. Щербак